Розділ VI договори у сфері інтелектуальної власності

Глава 17 Договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності

§ 1. Загальна характеристика договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності

У сучасних умовах найбільш поширеною формою опосеред­кування відносин щодо розпоряджання майновими правами па об'єкти інтелектуальної власності є договір. У ЦК УРСР 1963 р. (у мого первісній редакції) норми про окремі договори у сфері інте­лектуальної власності (авторський договір про передачу твору для використання, авторський ліцензійний договір) були закріплені у розділі IV «Авторське право», а не в розділі Тії «Зобов'язальне праізо». На відміну від цього, ЦК України виділяє цим договорам самостійне місце в системі договірних зобов'язань — положення про договори щодо розпоряджання майновими правами інтелек­туальної власності вміщені у глаїзі 75 ЦК України. Тобто у ЦК України положення, що закріплюють абсолютні права па об'єкти інтелектуальної власності, вміщені у книзі четвертій, а положення, що регулюють договірні (відносні) правовідносини у сфері права інтелектуальної власності, містяться у книзі п'ятій.

Закріплення положень про договори щодо об'єктів інтелек­туальної власності в структурі зобов'язального прана потребує вирішення питання про місце цих договорів в системі договірних зобов'язань. На сьогодні сформувалося два основні підходи:

1. договори щодо об'єктів інтелектуальної власності ис виді­ляються в самостійну групу цивільно-правових договорів;

2. в системі договірних зобов'язань цим договорам відводиться самостійне місце.

Перший підхід домінував у цивілістичиій літературі радянського періоду і зберігає свої позиції в сучасних роботах багатьох російсь­ких авторів¹. Ця позиція багато в чому зумовлена законодавством.

¹ Брагинский М. И., Витрянскин В. В. Договорное ирпоо: — М.: Статут, 2001. — Книга 1: Общие положения. — С. 399; Гражданское право: Учебник: Б 3 ч. / Под ред. Ю: К, Толстого, А. П. Сергеева. — М., 1996. — Ч. 1. — С. 420; Романа; 10. 11. Система договоров в гражданском праве России. — М., 2004. — С. 50 — 51; Ссрвстник Л. Л. Основание классификации гражданско-правовых договоров / / Правоведение. — 2004. ~ К? 1. - С. 59.

'Лі. и,К' (іу/Н) <І\Л.МІН>, І 111 І И /І!. 11<' . 1,11\ ( ) І Н )ДЛ П( І І к > ("ІНІ' у ри.іді.мі зобов'язального прана не містило положень про ангорські догово­ри. У ЦК Російської Федерації серед окремих видів договірних зобов'язань окремо виділено лише договір комерційної концесії.

Згідно з другим підходом договори у сфері інтелектуальної власності становлять самостійну групу цивільно-правових до­говорів. У Російській Федерації цей погляд представлений в роботах Є. О. Суханова', В. А. Белова² та інших авторів. Відве­дення договорам у сфері інтелектуальної власності самостійного місця в системі договірних зобов'язань в українській літературі пропонувалось іде до прийняття ЦК.України³.

Власне, другий підхід було втілено у ЦК України гіри побу­дові системи окремих видів зобов'язань. Отже, цивільне законо­давство України визначило самостійне місце договорів у сфері інтелектуальної власності в системі договірних зобов'язань.

У частині 1 ст. 1107 ЦК України закріплено невичерпний пе­релік видів договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності;

1. ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2. ліцензійний договір;

3. договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;

4. договір про передаиня виключних майнових прав інтелек­туальної власності;

5. інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. До таких можна віднести, зокрема: договір про розподіл майнових прав на об'єкти права інтелекту­альної власності, створені при виконанні службових обов'язків і (або) окремого доручення роботодавця; договір між творцем (творцями) і роботодавцем про передання права на одержання охоронного документа на об'єкти права інтелектуальної влас­ності, створені у зв'язку із виконанням трудового договору; договір між роботодавцем і творцем про винагороду; договір між співавторами про вклад у створення об'єкта права інтелектуаль­ної власності та розподіл винагороди. Зразки таких договорів затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 28 грудня 2004 р. № 986 (мають рекомендаційний характер).

Названими договорами опосередковується розпоряджання саме майновими правами інтелектуальної .власності. Тому такі договори не можуть передбачати перехід до інших осіб особистих пемайпових прав інтелектуальної власності на відповідний об'єкт (наприклад права авторства на винахід).

1. Гражданское право: Учебник: В 2 т. / Отв. ред. Е. А. Суханов. — М-, 2002. — Т. П. Полутом 1. - С. 18 — 19.

2. Белов В. Л. Гражданское право: Общая и особенная части. — М._г 2003. — С. 195. ^д Зобов'язальне право: Теорія і практика: Навч. посібн. / За ред. О. В. Дзери, —

К., 1998. — С. 25; Луць В, В. Контракти у підприємницькій, діяльності: Навч. посіб. — К., 2001, - С. 39-40.

! І, І До И ЦК >| Л І І ІЮДо ро.Ц|о| >'|Д .'І-. .11111 І-1,1111 К) щ I Г111 М | 1.1 И.І МП І 11 І I 1|1 I

туальної власності поширюються положения от. 'Л2 ЦК України, відповідно до якої фізична особа у віці від 14 до 18 років (непов­нолітня особа) має право, зокрема/самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що включає в себе і право розпоряджатися такими правами. Наприклад, якщо 15-річпа особа написала вірш і вирішила йото опублікувати у журналі, то згоди батьків (усиновлювачів) чи піклувальника для укладення видавничого договору при цьому не вимагається.

У частині 2 ст. 1107 ЦК України закріплено спеціальні по­ложення про форму договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Такі договори повинні укла­датися у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуаль­ної власності такий договір є нікчемним. Вимога письмової форми договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуаль­ної власності с загальним правилом. Водночас законом можуть передбачатись випадки, в яких договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності може укладатися усно. Так, ч. 1 ст. 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що в усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо).

Загалом, договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності не підлягають обов'язковій державній реєстрації. їх державна реєстрація здійснюється па вимогу ліпен- зіара або ліцеизіата у порядку, встановленому законом. Відсут­ність державної реєстрації не впливає на чинність нрав, наданих за ліцензією або іншим договором, та інших прав па відповідний об'єкт права інтелектуальної власності, зокрема на право ліцен- . зіата на звернення до суду за захистом свого права.

Порядок державної реєстрації договорів щодо розпоряджання майновими авторськими правами (авторських договорів) визначаєть­ся постановою Кабінету Міністрів .України від 27 грудня 2001 р. № 1756 «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір» _л Цією постановою передбачено, що реєстрація договорів, які стосуються права автора на твір, здій­снюється Міністерством освіти і науки України в особі Державного департаменту інтелектуальної власності, що діє у його складі.

Обов'язкова державна реєстрація договорів щодо розпоря­джання майновими правами на об'єкти промислової власності спеціальними законами у чинній редакції не передбачена. Водночас у них закріплено, що сторона договору має право на офіційне загальнодоступне інформування інших осіб про псрс- дання права власності на відповідний об'єкт або видачу ліцензії на використання об'єкта. Таке інформування здійснюється шляхом публікації в офіційному бюлетені в обсязі та порядку, встановлених Установою (мається па увазі Державний депар­тамент інтелектуальної власності), з одночасним -внесенням- їх

до 1*1-4 * Іру. Порядок .ІД II и і и чшм 1лкоі II yf ).п і і',, и и і Iii III н'с.г 11 11/і

відповідних відомостей до реєстрів визначено підзакоппими пормативпо-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 1114 ЦК України підлягає державній реєстрації факт цередання виключних майнових прав інтелек­туальної власності, які відповідно до ЦК України або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації.