- •1. Феномен управління. Основні підходи до його вивчення.
- •2. Поняття про соціальне управління. Соціальне управління як система.
- •3. Два аспекти політичного управління. Теоретично-політологічне підґрунтя їх розмежування.
- •Формально-правової.
- •Етичної (концепції держави-вихователя).
- •4. Доцільність та обмеженість кібернетичного тлумачення управління.
- •5. Управління та інформація. Соціально-психологічні аспекти соціальної інформації, що є значущим для практики соціально-політичного управлння.
- •Достовірність.
- •6.Поняття інформаційних бар’єрів та шумів.
- •7. Вимоги щодо соціальної інформації. Формула Лассуела.
- •8.Особливості управління соціально-політичними процесами в трансформаційних суспільствах.
- •9.Сутність та сенс проблеми соціально-політичного управління.
- •10. Проблема соціально-політичного управління в контексті загальної теорії управління.
- •11.Політична психологія та проблема соціально-політичного управління.
- •12.Сучасні соціальні технології та практика соціально-політичного управління.
- •13.Методи системного аналізу та математичного моделювання в соціально-політичному правлінні.
- •14. Теоретично-філософські засади осмислення проблеми соціально-політичного управлінням.
- •15.Проблема реконструювання суб’єктивних смислів соціальної дії у Вебера.
- •16. Вчення в. Парето про логічні та нелогічні вчинки. Поняття про залишки та похідні.
- •17.Соціологія повсякденності та проблема соціально-політичного управління.
- •18. Теорія мотиваційного впливу п. Сорокіна.
- •19.П. Бергер та т. Шибутані про інститут соціального контролю.
- •20.Соціально-політичне управління та проблема масовизації суспільства. Т.Шибутані про характерні риси масових суспільств.
- •21. Особливості соціально-політичного управління в масових суспільствах.
- •22.Визначення, основні характеристики та класифікація людини-маси у г. Лебона.
- •23.Г. Лебон про основні способи соціально-політичного управління в масовому суспільстві.
- •24.Г. Лебон про віддалені та безпосередні чинники формування людини-маси.
- •25.Визначення та ознаки людини-маси у е. Канетті.
- •26.Е. Канетті про поняття масового кристалу та масового символу.
- •27.Е. Канетті про класифікацію людини-маси за змістом афектів.
- •28.Московічі про завдання, коло проблем та структуру масово-психологічної теорії соціально-політичного управління.
- •29.С. Московічі про основні стратегії соціально-політичного управління в масовому суспільстві.
- •32.Московычы про домінуючу модель соціально-політичного управління в масовому суспільстві.
- •31.С. Московічі про колективний та індивідуальний аспекти соціально-політичного управління в масовому суспільстві.
- •33.С. Московічі про психологічне підґрунтя харизми та її роль в соціально-політичному управлінні.
- •34.Філософське осмисленя масової поведінки у працях X. Ортеги-і-Гасети ("Повстання мас") та к. Ясперса ("Духовна ситуація нашого часу").
- •34.Г.Блумер про сутність і основні форми колективної поведінки.
- •35.Г.Блумер про походження та механізми функціонування елементарної колективної поведінки.
- •36.Г.Блумер про основні види елементарної колективної поведінки та механізми її відтворення.
- •38.Г.Блумер про основні правила соціально-політичного управління в масовому суспільстві.
- •39.Г.Блумер про організовані форми колективної поведінки та їх значення для практики соціально-політичного управління.
- •40.Г.Блумер про механізми формування специфічних соціальних рухів.
- •41.Мода
- •42.Прагматизм про роль раціональних чинників у здійсненні соціально-політичного управління в масовому суспільстві.
- •43.Біхевіористичне тлумачення проблеми соціально-політичного управління (е.Торндайк, Дж.Уотсон).
- •44.Стимул-реактивні теорії соціально-політичного управління.
- •45.Основні положення та проблеми технології поведінки б.Скіннера.
- •46.А.Бандура про основні принципи теорії соціального навчання.
- •47.Ринкова модель соціально-політичного управління д.Хоманса.
- •48.Дж.Мід про соціальну матрицю соціально-політичного управління.
- •49.Дж.Мід про поняття “узагальненого іншого” та його роль в соціально-політичному управлінні.
- •50.Г.Блумер та т.Шибутані про основні положення та завдання соціобіхевіористичної моделі соціально-політичного управління.
- •51.Значення первинних соціальних груп для практики соціально-політичного управління.
- •52.Г.Келле та т.Шибутані про роль референтних груп в практиці соціально-політичного управління.
- •53.Теорія міжособистих стосунків в контексті проблеми соціально-політичного управління.
- •54. Т. Шибутані про важливість врахування нетотожності особистого та соціального статусів для практики соціально-політичного управління
- •55. Т. Шибутані про підґрунтя та засоби соціального контролю над почуттями в масовому суспільстві.
- •56.Соціометрична структура суспільства як підґрунтя ефективності соціально-політичного управління. Дж.Морено “Соціометрія”.
- •57.Концепція соціальної драматургії і.Гофмана в контексті проблеми соціально-політичного
- •1)Експресії, що виказуються індивідом – словесні заяви, слова, контрольовані жести;
- •1)Обстановка;
- •58.Когнітивізм про основне завдання та напрямки соціально-політичного управління (л.Фестінгер, е.Аронсон).
- •59.У.Томас і ф.Знанецький про об’єктивні та суб’єктивні чинники ефективності соціально-політичного управління.
- •60.Психоаналіз про індивідуально-психологічні аспекти соціально-політичного управління.
- •61.З.Фрейд “Масова психологія та аналіз людського “я”.
- •62.К.Г.Юнг про важливість колективного несвідомого для практики соціально-політичного управління.
- •63.Проблематика соціально-політичного управління в роботі к.Г.Юнга “Сучасність та майбутнє”.
- •64.Поняття “соціального характеру” та його значення для практики соціально-політичного управління (е.Фромм, д.Рісмен).
- •65.Е.Фромм про основні механізми соціальної поведінки в масовому суспільстві.
- •66.Конструктивна теорія неврозів к.Хорні як теоретико-психологічне підґрунтя соціально-політичного управління.
- •6)Садистські наміри.
- •67.Загальна схема соціально-політичного управління в теорії структурного функціоналізму.
- •68.Р.Мертон про витоки та основні види девіантної поведінки і необхідність її врахування у практиці соціально-політичного управління.
- •70. Реклама та засоби масової інформації в практиці соціально-політичного управління. Ж. Бодрійяр про ціннісно-світоглядні функції реклами.
- •71.Пропаганда як елемент соціально-політичного управління (с.Московічі, г.Блумер, п.Лайнбарджер).
- •72.Г.Маркузе про особливості соціально-політичного управління в тоталітарних суспільствах.
- •73.Сучасні підходи до осмислення проблеми соціально-політичного управління (о.Тоффлер, ю.Хабермас, п.Бурдьє).
- •74.В. Райх “Психологія мас і фашизм”.
- •75.М.Фуко “Право на смерть та влада над життям”.
23.Г. Лебон про основні способи соціально-політичного управління в масовому суспільстві.
Лише тільки відоме число живих істот зберуться разом, все одно, чи буде то стадо тварин або натовп людей, вони інстинктивно підкоряються владі свого вождя". Роль його величезна. Він перетворює вселяє натовп в колективний рух, згуртоване однією вірою, що направляється однією метою. Він - художник суспільного життя, і його мистецтво - це правління, як столярне майстерність - мистецтво столяра, а ліпка - мистецтво скульптора. Саме він формує масу, готує її до ідеї, яка наповнює цю масу плоттю і кров'ю. У чому секрет мистецтва вождя? В очах маси він втілює ідею, а по відношенню до ідеї - масу, і в цьому обидві іскри його влади.
Його воля представляє те ядро, навколо якого кристалізуються і поєднуються думки. Він керує натовпом, тому що вона являє собою раболепное стадо, яке не може обійтися без володаря.
Ідеї керують масами, але маса з ідеями некерована. Щоб вирішити цю нагальну задачу, необхідна певна категорія людей. Вони перетворять погляди, засновані на чиїхось раціональних міркуваннях, в дію загальної пристрасті. З їх допомогою ідея стає матеріальною.
Звичайно, ці люди - вихідці з натовпу, захоплені вірою, більш або раніше інших загіпнотизовані спільною ідеєю. І, складаючи єдине ціле зі своєю ідеєю, вони перетворюють її в пристрасть: "Вожак, - пише Лебон, - звичайно спочатку сам був у числі тих, кого ведуть; він так само був загіпнотизований ідеєю, апостолом якої зробився згодом. Ця ідея до такої ступеня заволоділа їм, що все навколо зникло для нього, і всяке гидке думка йому здавалося вже помилкою і забобоном. Тому-то Робесп'єр, загіпнотизований ідеями Руссо, і користувався методами інквізиції для їх розповсюдження ".
Звичайно ватажки не належать до числа мислителів - це люди дії. Вони не володіють проникливістю, тому що проникливість веде звичайно до сумнівів і бездіяльності. Подібні люди, хворі пристрастю, повні свідомості своєї місії, за необхідності є своєрідними індивідуумами. Аномальні, з психічними відхиленнями, вони втратили контакт з реальним світом і порвали зі своїми близькими, звертає нашу увагу Лебон. Значне число вождів набирається особливо серед "цих невротізірованних, цих перезбуджених, цих напівбожевільних, які знаходяться на межі божевілля. Як би не була безглузда ідея, яку вони захищають, і ціль, до якої вони прагнуть, їх переконання не можна похитнути ніякими доводами розуму. Презирство і переслідування не справляють на них враження чи ж тільки ще сильніше збуджують їх. Особистий інтерес, сім'я - всі ними приноситься в жертву. Інстинкт самозбереження у них зникає до такого ступеня, що єдина нагорода, до якої вони прагнуть, - це мучеництво
Напруженість їхньої власної віри додає їх словами величезну силу навіювання. Натовп завжди готова слухати людину, обдарованого сильнішою волею і яка вміє діяти на неї значним чином. Т.к. люди в натовпі втрачають свою волю, то вони інстинктивно звертаються до того, хто її зберіг.
У ватажків у народів ніколи не бувало недоліку, зауважує Лебон, але ці ватажки завжди повинні були мати дуже тверді переконання, тому що тільки такі переконання створюють апостолів. Часто ватажками бувають хитрі оратори, що переслідують лише свої особисті інтереси і діють шляхом потурання низьким інстинктам юрби. Вплив, яким вони користуються, може бути і дуже велике, але завжди буває дуже ефемерне. Великі фанатики, що захоплювали душу юрби, Петро Пустельник, Лютер, Савонарола, діячі революції, тільки тоді підкорили її своїй чарівності, коли самі потрапили під чарівність відомої ідеї. Тоді їм вдалося створити в душі юрби ту грізну силу, яка називається вірою і сприяє перетворенню людини в абсолютного раба своєї мрії.
"Роль всіх великих ватажків головним чином полягає в тому, щоб створити віру, все одно, релігійну, політичну, соціальну, або віру, в яке-небудь справу, людини чи ідею, ось чому їх вплив і бувало завжди дуже велике. З усіх сил, якими володіє людство, сила віри завжди була наймогутнішою, і не дарма в Євангелії говориться, що віра може зрушити гори. Дати людині віру - це подесятерити його сили. Великі історичні події зроблені були відомими віруючими, вся сила яких полягала в їхній вірі, "- пише Лебон.
Таким чином, вождь здійснює владу, спираючись не на насильство, що має допоміжне значення, а на вірування, які складають головне, по Лебону. Адже і скульптор проявляє свій талант не тим, що за допомогою молотка і стамески розбиває камінь, а тим, що створює з нього статую. Вождю необхідно, і це його найважливіша якість, бути людиною віри, до крайнощів, до підступності.
Влада ватажків дуже деспотична, але саме цей деспотизм і змушує їй підкорятися. В даний час, зауважує Лебон, ватажки натовпів все більш і більш відтісняють громадську владу, втрачає своє значення внаслідок чвар. Тиранія нових володарів підкорює натовп і змушує її коритися їм більше, ніж вона корилася якомусь уряду. Якщо ж внаслідок якої-небудь випадковості ватажок зникає і не заміщається негайно іншим, то натовп стає простим збіговиськом без всякої зв'язки і стійкості. Лебон наводить такий приклад: "під час останньої страйку кучерів омнібусів в Парижі достатньо було заарештувати двох ватажків, які керували нею, щоб вона одразу ж припинилася". Таким чином, ми спостерігаємо, що в душі натовпу переважає не прагнення до свободи, а потреба в підпорядкуванні; натовп так жадає коритися, що інстинктивно підкоряється тому, хто оголошує себе її володарем.
Сектантський фанатизм виходить від вождя, і будь-великий вождь - це фанатик. Маси заражаються фанатизмом з вражаючою легкістю. Непохитна впевненість у собі фанатиків породжує безмірне довіру інших. Вони кажуть собі: "Він куди йде, тоді підемо туди, куди він знає". Гучні гуркіт його мови не бентежать, а непереборно тягнуть їх. Коли він говорить мовою сили, осяяний світлом віри, всі його слухачі підкоряються.
Друга якість вождя проявляється в перевазі сміливості над інтелектом. Сміливість - це якість, яка перетворює можливість у реальність, міркування у дію. У відповідальних випадках, у вирішальні моменти сміливість, а значить, характер бере верх над інтелектом і їй належить останнє слово. У порівнянні з відвагою розум здається швидше перешкодою, ніж козирем: "Вождь, - зауважує Лебон, - може бути деколи розумним і освіченим, але в цілому це йому швидше марно, ніж корисно. Виявляючи складність речей, дозволяючи пояснити і зрозуміти їх, розум проявляє поблажливість і суттєво послаблює інтенсивність і дієвість переконання, необхідного проповідника. Великі вожді всіх епох, головним чином, революційних були людьми обмеженими і, проте, робили великі діяння ".
Тим не менш, у вождя натовп визнає єдиної людини і підкоряється його чар особистості: Робесп'єру, Наполеону або Магомета. Що ж це за мета, що відрізняє вождя від звичайної людини? Що це за сила? Лебон так відповідає на це питання: "... люди, що підпорядковуються собі світ, панували над ним переважно завдяки цій непереборної сили, що називається чарівністю". Як його описати? "Насправді, чарівність - це рід панування якої-небудь ідеї або якого-небудь справи над розумом індивіда. Це панування паралізує всі критичні здатності індивіда і наповнює його душу подивом і повагою. Викликане почуття нез'ясовно, як і всі почуття, але, ймовірно, воно належить до того ж порядку, до якого належить чарівність, опановує замагнітізірованним суб'єктом. Чарівність становить саму могутню причину всякого панування; боги, королі і жінки ніколи не могли б владарювати без нього ". Різні види чарівності Лебон поділяє на дві основні категорії: чарівність придбане і чарівність особисте. Придбане чарівність - те, яке доставляється ім'ям, багатством, репутацією; воно може зовсім не залежати від особистої чарівності. Особисте ж чарівність носить більш індивідуальний характер і може існувати одночасно з репутацією, славою і багатством, але може обходитися і без них.
Таким чином, підведемо підсумки. З точки зору Лебона, натовп - це деякий збори індивідів, для якого характерно зникнення свідомої особистості, перевага особистості несвідомої, однакове напрямок почуттів і ідей, зникнення інтелектуальних здібностей. Люди натовпу імпульсивні і сугестивності, з одного боку, і виявляють екстремістські настрої, з іншого. Сугестивність говорить про те, що вони уразливі у всіх своїх починаннях, у всіх початкових інстинктах і реагують на всі стимули ззовні, не володіючи собою. Незмінна сприйнятливість змушує їх відгукуватися на кожну подію зовнішнього світу і як наслідок провокує їх надмірні реакції. Цей натовп підпорядковується вселяє впливів вождя, який наказує їм, про що думати, з чим рахуватися і як у зв'язку з цим діяти. Вождь, в свою чергу, за визначенням Лебона, - це психічно неврівноважений, напівбожевільний, що знаходиться на межі божевілля індивід, який є фанатиком віри і заражає натовп своїм фанатизмом з вражаючою легкістю за допомогою того, що має незрозумілою силою, званої чарівністю.
