33.С. Московічі про психологічне підґрунтя харизми та її роль в соціально-політичному управлінні.

34.Філософське осмисленя масової поведінки у працях X. Ортеги-і-Гасети ("Повстання мас") та к. Ясперса ("Духовна ситуація нашого часу").

Ортего-і-Гассет – безперечний факт сучасного суспільного життя – перехід влади до мас. Маса – множина людей, які не мають особливих достоїнств: посередня, пересічна людина, яка не чим не відрізняється від знеособленого загального типу (не обов’язково множина). Належність до маси – суто психологічна ознака, тому маса означає не певний соціальний клас людей, а тип людей, що зустрічаються в усіх соціальних класах. В соціальному плані такий тип характеризується скупченістю і розширенням завдяки засобам масової комунікації життєвого кругозору. В психологічному плані своєрідна замкнутість душі, проявом якого є відра у власну досконалість і самодостатність. Ознаки людини-маси:

• глибока впевненість у тому, що життя легке, щедре, в ньому немає трагічних обмежень і відповідне відчуття перемоги і влади над життям

• цілковите самовдоволення власним моральним і інтелектуальним багажем, неприпустимість критики своїх думок і виказування своєї вищості відносно інших

• втручання у все підряд, нав’язування своїх думок і нездатність рахуватися з іншими.

Яс перс – людське існування можливе лише як масове. За цього існування індивід розпадається на низьку функцій, а своє буття сприймає виключно як „ми”. Бажання чинити так як інші спричиняє типізацію, яка в свою чергу породжує враження, що світом керує посередність – люди без долі і без людської сутності. Існує ситуація, коли в системі суспільної фантазії, життя на самих верхніх її рівнях знаходяться люди, які досягли успіху завдяки своїй нездатності зрозуміти певні морально-психічні проблеми людського існування. Масовому існуванню відповідає специфічний спосіб пізнання, який Яс перс називає сучасна софістика – масове існування виправдання власної претензії на універсальність та свого прагнення схопити свою повноту людського існування потребує мови маскування з тим, щоб приховати все, що ставить під сумнів існування масових людей. Масштабом такої мови є загальне благо, яке стверджується як безперечне і для концентрації якої вдаються до волі народу. Мета цієї політики полягає в спокійному і впорядкованому виконанні всіма своїх функцій. Висновок: порядок масового існування базується на навіюванні людині страху перед прийняттям рішень, щоб людина відчувала свою мізерність перед загальним благом.

34.Г.Блумер про сутність і основні форми колективної поведінки.

Г. Блумер, роблячи підсумок досліджень колективної поведінки, зауважує, що це поняття охоплює будь-яку групову активність людей. Остання означає, що індивіди діють у певний спосіб й що між ними існує певний розподіл праці як певне пристосування одна до одної різних ліній індивідуальної поведінки. Дослідження колективної поведінки має на меті з'ясування шляхів підтримки стабільності існуючого соціального устрою у спосіб з'ясування умов виникнення та усталення відповідних форм колективної поведінки. З цієї точки зору, вважає Г. Блумер, доцільно розрізняти елементарні та організовані форми колективної поведінки. Перші -не визначаються правилами та нормами, які діють у суспільстві, й виникають в умовах руйнування звичних форм людського існування, визначених взірців людської поведінки. Організовані форми людської поведінки оформлюються за допомогою різного роду соціальних детермінант, -існуючих традицій, звичаїв, інститутів, -й за певних умов сприяють виникненню нового соціального порядку та стабілізації ситуації у суспільстві загалом. Потрібно, на думку Г. Блумера, дослідити закономірності перетворення елементарних форм колективної поведінки на організовані з тим, щоб навчитися вводити їх у русло прийнятних для суспільства інститутів і правил, адже в такому випадку вони не будуть становити небезпеку для стабільності соціального і політичного порядку в суспільстві.

Першим кроком у такому напрямі, на думку Г. Блумера, має стати перетворення невротичної тривоги, яка виникає в умовах руйнування звичних для людей форм їх діяльності у суспільстві й відштовхує людину від спілкування з іншими, на соціальну тривогу, яка й породжує основні форми елементарної поведінки людей, а саме: натовп, масу і громадськість. Останні базуються на низці типових форм соціальної взаємодії людей. Ці форми, каже Г. Блумер, можуть бути охарактеризовані як механізми елементарної колективної поведінки. До таких механізмів, зокрема, належать:

-товкотнеча, сенс якої полягає у тому, щоб зробити індивідів більш піддатливими один для одного. Чистою формою товкотнечі є гіпноз;

-колективне збудження, якому властиві повна зосередженість уваги індивіда на одному об'єкті та реорганізація почуттів, звичок та особистісних характеристик, зокрема посилення почуття безвідповідальності;

-соціальна інфекція як швидке, безсвідоме та нераціональне розповсюдження якихось настроїв потягів чи форм поведінки.