11.Політична психологія та проблема соціально-політичного управління.

Практичне вирішення проблем соціально- політичного управління передбачає знання основних положень політичної психології. Офіційне визнання останньої відбулося у 1968 році. Предметом політичної психології, на думку Дж. Кнут-сона, є психологічний компонент політичної поведінки людини. Для практики соціально-політичного управління можуть бути значимими такі напрями досліджень, що мають місце в межах політичної психології:

1. вивчення біографії конкретних політичних лідерів з метою визначення їх психологічно-політичних позицій, що дозволяє прогнозувати хід думок того чи іншого політичного лідера під час прийняття ним політичного рішення. Завдання полягає тут у побудові так званих «схематичних карт», які передбачають аналіз політичної поведінки особистості шляхом вивчення різних фак­торів, які впливають на напрям цієї поведінки;

2. напрям, що бере свій початок від праці Г. Лассуела «Пси­хопатологія і політика», де він рекомендував виокремлювати ти­пові особливості політичної поведінки різних людей з тим, щоб мати можливість групувати їх за різними ознаками й прогнозува­ти цю поведінку в конкретних політичних ситуаціях;

3. культурна психологія, яка з'ясовує типові національні і со­ціальні характери;

4. дослідження процесів політичної соціалізації, яке дозволяє з'ясувати причини виникнення «субкультур невдоволення» та фактів девіантної поведінки.

Окрім цього, організація соціально-політичного управління передбачає врахування змісту поняття психологічної війни, який, на думку П. Лайнбарджера, полягає у планомірному використан­ні пропаганди та близьких до неї інформаційних заходів з метою вплинути на думки, почуття, стосунки та поведінку різних груп населення іноземних країн таким чином, щоб сприяти досягнен­ню цілей національної політики чи воєнних цілей. Пропаганда в свою чергу полягає у планомірному використанні будь-якого за­собу спілкування для впливу з певною метою на розум, почуття та поведінку певної групи людей. В оперативному відношенні пропаганду визначають п'ять чинників, які отримали назву фор­мули БТАБМ: 1) джерело, враховуючи засоби; 2) час; 3) аудито­рія; 4) тема; 5) завдання (бажаний ефект). Проміжною ланкою між політикою та пропагандою, на думку П. Лайнбарджера, є ви­значення характеру противника. У психологічній війні найкраще визначати противника в особі: 1) одноосібного правителя; 2) пра­влячої групи; 3) точно не визначених осіб-шахраїв; 4) якої-небудь меншини.

Чільне місце серед засобів здійснення психологічної війни за­ймають індустрія розваг, реклама та засоби масової інформації. Всі вони так чи інакше присутні в практиці соціально-політичного управління. Реклама визначається на сьогодні як пе­редача інформації, що зазвичай має характер переконання, про продукцію, послуги чи ідеї. Однак, на думу французького вчено­го Ж. Бодрійяра, реклама виконує більш непомітну, але й не менш важливу для всього суспільного порядку функцію, чим просте навіювання споживачу необхідності придбання тієї чи ін­шої марки товару чи послуги. Мова йде про функцію соціальної інтеграції та адаптації, яка здійснюється двояко, а саме: у формі інфантильного обдаровування (принцип насолоди) і у формі фру­страції, дезорганізації людської свідомості та поведінки шляхом усунення принципу реальності (репресивний принцип). Фактом свого існування як найдемократичного з усіх товарів, який, буду­чи доступним для всіх, отримується в «дар», реклама створює образ суспільства, що піклується про людські потреби, про жит­тєвий проект кожного зі своїх членів. Демонструючи турботу, тепло, приязність суспільства стосовно індивіда, реклама знімає їх протистояння один одному, усуває напругу та конфліктність в їх взаємостосунках. Завдяки їй, світ постає не як ворожий та бай­дужий до людських прагнень, а як пластичний і готовий присто­суватися до будь-яких забаганок індивіда. Звідси — віра у все­силля і всемогутність останнього, значущість та пріоритетність його «хочу» для суспільства. Ця віра посилюється завдяки ство­реній рекламними образами специфічній системі задоволення людських бажань, де людина має справу не з суспільством як ре­альним інститутом, а з його образами, де реальність з її протиріч­чями та проблемами усунена. Забезпечуючи заочну причетність індивіда до цього світу, реклама й породжує ілюзію значущості його життя для останнього. «Річ націлена на вас, вона вас лю­бить. А оскільки вона вас любить, ви й самі відчуваєте себе існу­ючим — ви «персоналізовані». Це і є головним, сама ж купівля відіграє другорядну роль» [Бодрийяр Ж. Система вещей. — М., 1995. — С. 141]. Індивідуальне життя виявляється значимим для суспільства тією мірою, в якій воно «вбудоване» за допомогою речей в його статус кво. Реклама тому не просто пропонує речі для того чи іншого їх використання, не стільки спонукає до купі­влі, скільки підказує та окреслює загальну схему згоди індивіда зі світом, націлює на єдину логіку приєднання до соціального кон­сенсусу, полегшуючи тим самим смисложиттєві пошуки та попе­реджуючи світоглядні метання сучасної людини. Це досягається завдяки спілкуванню людини не зі світом як таким, а з реклам­ними образами цього світу. Внаслідок такого спілкування вона відвертається від реалій останнього, а тому в кінцевому рахунку приймає їх. «Через крісло, яке «поєднується з формами вашого тіла», ви самі поєднуєтеся, приймаючи за нього відповідальність, зі всім технічно-політичним ладом суспільства» [Там само. — С. 146]. Таким, на думку Ж. Бодрійяра, є репресивно-регулююче покликання реклами, яка здійснюється у формі фрустрації. Рек­лама спрямована на пригнічення бажання індивіда звернутися до реальності й до іншого, аніж споживацька активність, способу особистісного самоздійснення. Саме це бажання, за словами Ж. Бодрійяра, перетворюється на видовище, залишається невгамова-ним і, зрештою, абсурдно-регресивно переноситься на деяку річ. Утримуючи свідомість у стані «мрійливої задоволеності», рекла­мні образи, вважає Ж. Бодрійяр, змінюють попередні механізми морально-політичної інтеграції суспільства. Якщо раніше такі механізми завжди підкріплювалися відкритим насиллям, то тепер вони його не потребують, адже «.споживач інтеріорізує соціа­льну інстанцію та її норми в самому жесті споживання» [Там са­мо. — С. 146].

Основу рекламної привабливості товару становить розроблена А. Маслоу ієрархія потреб: фізіологічні потреби, безпека, соціа­льні потреби, потреби значущості та самовираження. Окрім цьо­го, реклама базується на принципі сегментації ринку, виокрем­ленні споживчих груп та з'ясуванні їх типової поведінки. Крите­ріями такого виокремлення можуть бути: географічний, демо­графічний, поведінковий, психологічний.

Зважаючи на адаптаційну та інтеграційну функції реклами, її залучення до практики соціально-політичного управління є умо­вою ефективного здійснення останнього. Але при цьому слід ма­ти на увазі не лише конкретні рекламні прийоми, а й їх світогля­дне навантаження та можливі в зв'язку з цим наслідки їх використання.

Осмислення регулятивної щодо людської свідомості та пове­дінки функції засобів масової інформації найбільш повно та де­тально здійснене у книзі американського дослідника інформацій­них процесів Герберта Шиллера «Маніпулятори свідомістю». На думку вченого, ця функція базується на п'яти міфах, закріпленню яких вона в свою чергу сприяє, а саме:

1. міф про індивідуалізм та особистісний вибір;

2. міф про нейтралітет основних соціальних інститутів (уряду, ЗМІ, системи освіти та науки);

3. міф про незмінну природу людини — всі соціальні конфлі­кти спричинені агресивністю та непіддатливістю людської при­роди;

4. міф про відсутність соціальних конфліктів — конфлікти у суспільстві розглядаються як справа суто індивідуальна за своїм походженням;

5. міф про плюралізм ЗМІ або міф про особистий інформацій­ний вибір.

Зазначені міфи стверджуються завдяки спеціальним методам передачі інформації, відповідним формам комунікації, що уособ­люють управління свідомістю людини. Таких форм, вважає Г. Шиллер, дві. Перша — подрібнення та фрагментація, зміст яких полягає у локалізованому підході до проблеми, який спри­чиняє у людини нездатність осягати проблему в цілому. Засобом подрібнення та фрагментації інформації є реклама. Остання, втручаючись в інформаційні програми, знижує здатність аудито­рії оцінювати тотальний характер висвітленої події чи проблеми, заважаючи зосередитися та позбавляючи вагомості інформацію, що передувала рекламі. Друга форма передбачає негайність у пе­редачі інформації. Акцент на негайності створює відчуття важли­вості предмета інформації. Як наслідок — послаблення у людини здатності розмежовувати інформацію за ступенем важливості.

Окрім цього, в практиці ЗМІ вироблені такі принципи впливу на людську свідомість: 1) принцип масованого тиску на психіку індивіда, коли систематично виголошуються чи тиражуються якісь судження, думки, оцінки; 2) висока вербальна культура та особиста привабливість розповсюджувача інформації; 3) викрив­лення масштабу подій і часу.

У сучасному суспільстві, яке визначається вченими як інфор­маційне, саме засоби масової інформації є першочерговим засо­бом організованого впливу на свідомість та поведінку людей, а знання принципів та методів їх функціонування полегшує вирі­шення проблеми ефективності останнього.

Наприкінці, слід зазначити, що сьогодні поняття «психологіч­ної війни» поступається поняттю «інформаційної війни», яке бі­льше відповідає реаліям постбіполярного світу. Однак реклама і індустрія розваг, і засоби масової інформації полишаються важ­ливими і дієвими засобами впливу на людську свідомість та по­ведінку, підпорядковуючи їх вирішенню проблеми легітимності існуючої політичної системи.