Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ШУЛЬГА.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
194 Кб
Скачать
☆

73.Сучасні підходи до осмислення проблеми соціально-політичного управління (о.Тоффлер, ю.Хабермас, п.Бурдьє).

На думку О. Тоффлера, осмислення проблематики соціально-політичного управління має відбуватися в межах поняття трансформації влади. Остання означає, що безпосередній примус у суспільстві поступається його видозміненим, прихованим, але водночас законодавчо регульованим формам. Така трансформація пов'язана з новою роллю знання у суспільстві, яка спричинила виникнення системи багатства, яка використовує не фізичну силу людини, а її інтелектуальні здібності. Саме знання дозволяє сучасній владі досягти бажаних цілей, мінімально витрачаючи при цьому свої ресурси, переконати людей в їх особистій прихильності цим цілям. Оскільки в основі знання лежить інформація, то управління людьми тепер існує передусім як управління інформаційними процесами. Останнє підпорядковується декільком варіантам так званої «інфотактики»: 1)накладання грифу «таємно»; 2)керований відплив інформації, що має цілеспрямований характер й орієнтований на передачу даних ЗМІ; 3)приховування джерела інформації; 4)використання тактики «подвійного» каналу тобто передача суперечливих один одному фактів чи фактів, які не збігаються; 5)контроль доступу до інформації, організований за ієрархічним принципом; 6)приховування деяких фактів за принципом: «цього знати не потрібно»; 7)навмисне упущення деяких фактів; 8)розрізнення даних в різних джерелах, що утруднює цілісність сприйняття подій.

На думку Ю. Хабермаса, до практики соціально-політичного управління у постмодерних суспільствах слід залучати складові їх соціокультурного потенціалу, які долають межі одиничних інтересів, що обслуговуються владою і грошима. Це, передусім: мова, ціннісні орієнтації, норми, взаємопорозуміння та солідарність. За їх допомогою обгрунтування норм людської життєдіяльності як взаємоприйнятних для усіх членів суспільства відбувається у процесі дискурсу. Такий процес має на меті відшукання еквівалента втраченому способу функціонального забезпечення ідентичності, притаманного традиційній картині світу, яка базується на диференціації індивідів за ознакою «внутрішнє- зовнішнє» («свій-чужий»), яка виявляється наївною та безсилою перед проблемами, що потребують універсального осмислення та ризику самоуправління як засобу їх розв'язання. «... не хто інший, а ми самі повинні приймати рішення стосовно норм нашого спільного життя у світлі спірних принципів». Пошук нових способів легітимації як обґрунтування всіх фактично наявних відносин влади і панування полягає, вважає Ю. Хабермас, не в смисловому оновленні зазначеної диференціації, а у ствердженні універсалізму як моделі вирішення проблем, що оголюють частину існуючого безладу, у спосіб мовних комунікацій. У практиці соціально-політичного управління такий універсалізм існує як комунікативна етика, що надає «голос тим, хто вмовк від болю» шляхом створення мережі вільних асоціацій, які доповнюють або цілком замінюють адміністративні форми регулювання існуючих конфліктів у суспільстві публічною конкуренцією думок та висловлювань.

На думку П. Бурдьє, збереження чи трансформування соціального світу можуть бути досягнуті лише шляхом збереження чи трансформування відповідних категорій його сприйняття. Вирішальним тут є монополія виробництва та розповсюдження здорового глузду як схем осмислення та вираження соціуму, яким властива «страшенна соціальна влада». Самі ці схеми оформлюються номінацією, яка визначається двома крайніми пунктами свого здійснення, -образою та претензією на загальне визнання номінації, що продукується приватною особою, та офіційною номінацією як актом символічного навіювання з боку держави, що має монополію на легітимне символічне насилля. Завдяки товариствам та місцевим ініціативам мотиви людської діяльності трансформуються у суспільно небезпечні та прийнятні. Розмежування, що їх проводить офіційна номінація, спрямовані на сприйняття та визнання їх легітимними у спосіб нарікання їх природними й споконвічними. Саме номінація як одна з форм здійснення влади у постмо дерних суспільствах, виявляється вирішальним чинником збереження та убезпечення тієї чи іншої форми активності індивідів.