- •1. Феномен управління. Основні підходи до його вивчення.
- •2. Поняття про соціальне управління. Соціальне управління як система.
- •3. Два аспекти політичного управління. Теоретично-політологічне підґрунтя їх розмежування.
- •Формально-правової.
- •Етичної (концепції держави-вихователя).
- •4. Доцільність та обмеженість кібернетичного тлумачення управління.
- •5. Управління та інформація. Соціально-психологічні аспекти соціальної інформації, що є значущим для практики соціально-політичного управлння.
- •Достовірність.
- •6.Поняття інформаційних бар’єрів та шумів.
- •7. Вимоги щодо соціальної інформації. Формула Лассуела.
- •8.Особливості управління соціально-політичними процесами в трансформаційних суспільствах.
- •9.Сутність та сенс проблеми соціально-політичного управління.
- •10. Проблема соціально-політичного управління в контексті загальної теорії управління.
- •11.Політична психологія та проблема соціально-політичного управління.
- •12.Сучасні соціальні технології та практика соціально-політичного управління.
- •13.Методи системного аналізу та математичного моделювання в соціально-політичному правлінні.
- •14. Теоретично-філософські засади осмислення проблеми соціально-політичного управлінням.
- •15.Проблема реконструювання суб’єктивних смислів соціальної дії у Вебера.
- •16. Вчення в. Парето про логічні та нелогічні вчинки. Поняття про залишки та похідні.
- •17.Соціологія повсякденності та проблема соціально-політичного управління.
- •18. Теорія мотиваційного впливу п. Сорокіна.
- •19.П. Бергер та т. Шибутані про інститут соціального контролю.
- •20.Соціально-політичне управління та проблема масовизації суспільства. Т.Шибутані про характерні риси масових суспільств.
- •21. Особливості соціально-політичного управління в масових суспільствах.
- •22.Визначення, основні характеристики та класифікація людини-маси у г. Лебона.
- •23.Г. Лебон про основні способи соціально-політичного управління в масовому суспільстві.
- •24.Г. Лебон про віддалені та безпосередні чинники формування людини-маси.
- •25.Визначення та ознаки людини-маси у е. Канетті.
- •26.Е. Канетті про поняття масового кристалу та масового символу.
- •27.Е. Канетті про класифікацію людини-маси за змістом афектів.
- •28.Московічі про завдання, коло проблем та структуру масово-психологічної теорії соціально-політичного управління.
- •29.С. Московічі про основні стратегії соціально-політичного управління в масовому суспільстві.
- •32.Московычы про домінуючу модель соціально-політичного управління в масовому суспільстві.
- •31.С. Московічі про колективний та індивідуальний аспекти соціально-політичного управління в масовому суспільстві.
- •33.С. Московічі про психологічне підґрунтя харизми та її роль в соціально-політичному управлінні.
- •34.Філософське осмисленя масової поведінки у працях X. Ортеги-і-Гасети ("Повстання мас") та к. Ясперса ("Духовна ситуація нашого часу").
- •34.Г.Блумер про сутність і основні форми колективної поведінки.
- •35.Г.Блумер про походження та механізми функціонування елементарної колективної поведінки.
- •36.Г.Блумер про основні види елементарної колективної поведінки та механізми її відтворення.
- •38.Г.Блумер про основні правила соціально-політичного управління в масовому суспільстві.
- •39.Г.Блумер про організовані форми колективної поведінки та їх значення для практики соціально-політичного управління.
- •40.Г.Блумер про механізми формування специфічних соціальних рухів.
- •41.Мода
- •42.Прагматизм про роль раціональних чинників у здійсненні соціально-політичного управління в масовому суспільстві.
- •43.Біхевіористичне тлумачення проблеми соціально-політичного управління (е.Торндайк, Дж.Уотсон).
- •44.Стимул-реактивні теорії соціально-політичного управління.
- •45.Основні положення та проблеми технології поведінки б.Скіннера.
- •46.А.Бандура про основні принципи теорії соціального навчання.
- •47.Ринкова модель соціально-політичного управління д.Хоманса.
- •48.Дж.Мід про соціальну матрицю соціально-політичного управління.
- •49.Дж.Мід про поняття “узагальненого іншого” та його роль в соціально-політичному управлінні.
- •50.Г.Блумер та т.Шибутані про основні положення та завдання соціобіхевіористичної моделі соціально-політичного управління.
- •51.Значення первинних соціальних груп для практики соціально-політичного управління.
- •52.Г.Келле та т.Шибутані про роль референтних груп в практиці соціально-політичного управління.
- •53.Теорія міжособистих стосунків в контексті проблеми соціально-політичного управління.
- •54. Т. Шибутані про важливість врахування нетотожності особистого та соціального статусів для практики соціально-політичного управління
- •55. Т. Шибутані про підґрунтя та засоби соціального контролю над почуттями в масовому суспільстві.
- •56.Соціометрична структура суспільства як підґрунтя ефективності соціально-політичного управління. Дж.Морено “Соціометрія”.
- •57.Концепція соціальної драматургії і.Гофмана в контексті проблеми соціально-політичного
- •1)Експресії, що виказуються індивідом – словесні заяви, слова, контрольовані жести;
- •1)Обстановка;
- •58.Когнітивізм про основне завдання та напрямки соціально-політичного управління (л.Фестінгер, е.Аронсон).
- •59.У.Томас і ф.Знанецький про об’єктивні та суб’єктивні чинники ефективності соціально-політичного управління.
- •60.Психоаналіз про індивідуально-психологічні аспекти соціально-політичного управління.
- •61.З.Фрейд “Масова психологія та аналіз людського “я”.
- •62.К.Г.Юнг про важливість колективного несвідомого для практики соціально-політичного управління.
- •63.Проблематика соціально-політичного управління в роботі к.Г.Юнга “Сучасність та майбутнє”.
- •64.Поняття “соціального характеру” та його значення для практики соціально-політичного управління (е.Фромм, д.Рісмен).
- •65.Е.Фромм про основні механізми соціальної поведінки в масовому суспільстві.
- •66.Конструктивна теорія неврозів к.Хорні як теоретико-психологічне підґрунтя соціально-політичного управління.
- •6)Садистські наміри.
- •67.Загальна схема соціально-політичного управління в теорії структурного функціоналізму.
- •68.Р.Мертон про витоки та основні види девіантної поведінки і необхідність її врахування у практиці соціально-політичного управління.
- •70. Реклама та засоби масової інформації в практиці соціально-політичного управління. Ж. Бодрійяр про ціннісно-світоглядні функції реклами.
- •71.Пропаганда як елемент соціально-політичного управління (с.Московічі, г.Блумер, п.Лайнбарджер).
- •72.Г.Маркузе про особливості соціально-політичного управління в тоталітарних суспільствах.
- •73.Сучасні підходи до осмислення проблеми соціально-політичного управління (о.Тоффлер, ю.Хабермас, п.Бурдьє).
- •74.В. Райх “Психологія мас і фашизм”.
- •75.М.Фуко “Право на смерть та влада над життям”.
73.Сучасні підходи до осмислення проблеми соціально-політичного управління (о.Тоффлер, ю.Хабермас, п.Бурдьє).
На думку О. Тоффлера, осмислення проблематики соціально-політичного управління має відбуватися в межах поняття трансформації влади. Остання означає, що безпосередній примус у суспільстві поступається його видозміненим, прихованим, але водночас законодавчо регульованим формам. Така трансформація пов'язана з новою роллю знання у суспільстві, яка спричинила виникнення системи багатства, яка використовує не фізичну силу людини, а її інтелектуальні здібності. Саме знання дозволяє сучасній владі досягти бажаних цілей, мінімально витрачаючи при цьому свої ресурси, переконати людей в їх особистій прихильності цим цілям. Оскільки в основі знання лежить інформація, то управління людьми тепер існує передусім як управління інформаційними процесами. Останнє підпорядковується декільком варіантам так званої «інфотактики»: 1)накладання грифу «таємно»; 2)керований відплив інформації, що має цілеспрямований характер й орієнтований на передачу даних ЗМІ; 3)приховування джерела інформації; 4)використання тактики «подвійного» каналу тобто передача суперечливих один одному фактів чи фактів, які не збігаються; 5)контроль доступу до інформації, організований за ієрархічним принципом; 6)приховування деяких фактів за принципом: «цього знати не потрібно»; 7)навмисне упущення деяких фактів; 8)розрізнення даних в різних джерелах, що утруднює цілісність сприйняття подій.
На думку Ю. Хабермаса, до практики соціально-політичного управління у постмодерних суспільствах слід залучати складові їх соціокультурного потенціалу, які долають межі одиничних інтересів, що обслуговуються владою і грошима. Це, передусім: мова, ціннісні орієнтації, норми, взаємопорозуміння та солідарність. За їх допомогою обгрунтування норм людської життєдіяльності як взаємоприйнятних для усіх членів суспільства відбувається у процесі дискурсу. Такий процес має на меті відшукання еквівалента втраченому способу функціонального забезпечення ідентичності, притаманного традиційній картині світу, яка базується на диференціації індивідів за ознакою «внутрішнє- зовнішнє» («свій-чужий»), яка виявляється наївною та безсилою перед проблемами, що потребують універсального осмислення та ризику самоуправління як засобу їх розв'язання. «... не хто інший, а ми самі повинні приймати рішення стосовно норм нашого спільного життя у світлі спірних принципів». Пошук нових способів легітимації як обґрунтування всіх фактично наявних відносин влади і панування полягає, вважає Ю. Хабермас, не в смисловому оновленні зазначеної диференціації, а у ствердженні універсалізму як моделі вирішення проблем, що оголюють частину існуючого безладу, у спосіб мовних комунікацій. У практиці соціально-політичного управління такий універсалізм існує як комунікативна етика, що надає «голос тим, хто вмовк від болю» шляхом створення мережі вільних асоціацій, які доповнюють або цілком замінюють адміністративні форми регулювання існуючих конфліктів у суспільстві публічною конкуренцією думок та висловлювань.
На думку П. Бурдьє, збереження чи трансформування соціального світу можуть бути досягнуті лише шляхом збереження чи трансформування відповідних категорій його сприйняття. Вирішальним тут є монополія виробництва та розповсюдження здорового глузду як схем осмислення та вираження соціуму, яким властива «страшенна соціальна влада». Самі ці схеми оформлюються номінацією, яка визначається двома крайніми пунктами свого здійснення, -образою та претензією на загальне визнання номінації, що продукується приватною особою, та офіційною номінацією як актом символічного навіювання з боку держави, що має монополію на легітимне символічне насилля. Завдяки товариствам та місцевим ініціативам мотиви людської діяльності трансформуються у суспільно небезпечні та прийнятні. Розмежування, що їх проводить офіційна номінація, спрямовані на сприйняття та визнання їх легітимними у спосіб нарікання їх природними й споконвічними. Саме номінація як одна з форм здійснення влади у постмо дерних суспільствах, виявляється вирішальним чинником збереження та убезпечення тієї чи іншої форми активності індивідів.
