59.У.Томас і ф.Знанецький про об’єктивні та суб’єктивні чинники ефективності соціально-політичного управління.

Якою б не була мета соц. практики чи то зміна соц. інститутів, чи то зміна досягнення, потрібно використовувати ті елементи, які вже включені в практичні ситуації, сформовані незалежно від нас, і з якими має узгоджуватися наша діяльність.

Об’єктивними чинниками слід вважати ситуацію, а суб’єктивними – бажання індивіда. Ситуація – набір цінностей і установок, з якими індивід чи група мають справу у процесі власної діяльності і стосовно яких ця діяльність планується і оцінюється за своїми результатами. Ситуація включає: 1)об’єктивні умови, що в даний момент впливають на свідомість індивіда чи групи; 2)попередні установки індивіда чи групи, які в даний момент впливають на їх дії; 3)визначення ситуації як певної концепції умов і попередніх установок.

Визначення ситуації завжди передує дії. Якщо ситуація дійсна, то і наслідки теж. Тому в даних умовах і зданим набором установок можлива нескінченна множина дій в залежності від того, як умови і установки визначенні.

Завдання полягає: з’ясувати можливі плани дій для всіх різноманітних ситуацій, порівнюючи ситуації певного типу (які домінуючі цінності та установки). ??? Цю ситуацію більшою мірою аніж решта ???

Бажання індивідів – особистісні установки, які не можуть не відгукнутись на стимули, що їх сусп. використовує стосовно індивідів.

ЦЕ: а)бажання нового досвіду і нових стимулів; б)бажання визнання + соц.схваленя; в)бажання володарювати, виразом якого є бажання власності, пол. деспотизм, домагання тиранії; г)бажання безпеки.

60.Психоаналіз про індивідуально-психологічні аспекти соціально-політичного управління.

Якщо біхевіоризм акцентує увагу на зовнішніх поведінці та пристосуванні індивіда, то психоаналіз займається вивченням руйнуючих тенденцій, які зачіпають цілісність особистості, намагаючись регулювати і спрямовувати в належному напрямі процеси збудження та гальмування.

На думку, З. Фрейда, теорія масової поведінки має відповісти на три питання: 1)що таке «маса»; 2)завдяки чому вона має здатність рішуче впливати на душевне життя окремої людини; 3)у чому полягають ті душевні зміни, до яких маса змушує індивіда. З. Фрейд робить спробу застосувати для дослідження масової поведінки поняття лібідо, виходячи з положення про те, що любовні стосунки становлять сутність масової душі. Структура маси, за З. Фрейдом, є лібідозною й охоплює два види емоційних зв'язків: 1)зв'язок з вождем; 2)зв'язок масових індивідів між собою. Перший вид зв'язків як більш значущий для маси включає ідентифікацію з об'єктом, вибір об'єкта та закоханість. Ідентифікація є прагненням сформувати власне «Я» подібно до іншого, який сприймається як взірець. Вона охоплює три аспекти: перинна форма емоційного зв'язку з об'єктом, інтроекція об'єкта в «Я», тобто перейняття останнім якостей об'єкта, з яким «Я» не може встановити лібідозного зв'язку; заразливість як наслідування тих чи інших характеристик об'єкта. Ідентифікація шляхом інтроекції зумовлює розщеплення «Я» на дві частини: 1)частина, яка змінена внаслідок інтроекції й вміщує втрачений об'єкт; 2)ідеал -Я як сума всіх обмежень, яким «Я» повинно підпорядковуватися. Вибір об'єкта передбачає володіння ним. Закоханість є психічна захопленість об'єктом, яка характеризується так: 1)об'єкт закоханості звільняється від критики, тобто ідеалізується; 2)з об'єктом поводяться як з власним «Я», а об'єкт інколи заміщує власне не досягнуте ідеал-Я. Ці два моменти спричиняють поглинення «Я» об'єктом, який займає місце ідеал-Я. Якщо останній поступається місцем гіпнотизеру то, як зазначає З. Фрейд маємо справу з гіпнозом.

дентифікація, вибір об'єкта, закоханість та гіпноз дозволяють З. Фрейду визначити формулу лібідозної структури маси, а саме: маса є деяким числом індивідів, які зробили своїм ідеал-Я один і той же об'єкт й внаслідок цього у своєму «Я» ідентифікувалися між собою. Об'єктом, який заміщує ідеал-Я для людини-маси, вважає З. Фрейд, є масовий ідеал, утілений у вожді. Останньому інколи достатньо володіти типовими якостями цих індивідів та справляти враження більшої сили та лібідозної свободи, які в індивідів витіснені у несвідоме. Решта індивідів, ідеал-Я яких не зміг утілитися у вожді, залучаються до маси шляхом ідентифікації.

К. Г. Юнг розглядає масу як єдино можливу форму колективного існування індивідів, вражених психічною інфляцією. Завдання теорії масової поведінки, на думку К. Г. Юнга, полягає у з'ясуванні того, кого насправді охоплюють масові, передусім політичні організації та рухи, якими є якості людини не як статистичної одиниці, функціонування якої задається персоною, а як живої істоти, існування якої кероване тінню. Тінь -це невизнана нами, несумісна з нашим свідомим «Я», нижча частина нашої особистості; це сума всіх непривабливих якостей, які ми воліємо приховувати, як -то: жага до влади, імпульси ворожнечі, агресивність. Колективна тінь -це невизнаний бік групи. Будучи витісненою, «прихованою» від свідомості, тінь продукується на інших, якими у політиці є вороги, й у такий спосіб породжує політичні катаклізми. Дискримінація, апартеїд, антисемітизм, шові­нізм, догматизм та більшість інших позицій, які прагнуть свого юридичного та політичного узаконення, на думку К. Г. Юнга, тісно пов'язані з несвідомим продукуванням колективної тіні й у ньому приховують свою причину. В сучасних демократичних суспільствах, вважає К. Г. Юнг, тінь, отримуючи повну свободу в межах, що визначені конституцією, законом та припустимими рівнями злочинності й корумпованості, втілюється у масових політичних рухах, які знаменують собою тріумф несвідомого, яке вихопилося на поверхню і з яким себе ідентифікують не лише окремі індивіди, а й цілі соціальні групи. Для того щоб протистояти масовим тенденціям у суспільстві, індивіду слід навчитися правильно поводитися з особистими та колективними силами свого несвідомого шляхом усвідомлення своєї тіні. Наслідком цього, на думку К. Г. Юнга, має стати інтеграція свідомості і не­свідомого до нової психічної цілісності -Самості. Тоді як 3. Фрейд вбачає у неврозі єдино можливу опозицію масі, К. Г. Юнг протиставляє останній Самість, яку визначає передусім почуття відповідальності людини за нормальне функціонування свого «психічного організму» (К. Г. Юнг).

Наслідками відчуження, на думку Е. Фрома, є: страх несхвалення, почуття провини за власну відмінність від інших та за недостатню пристосованість до структури суспільства. Окрім відчуження, вважає Е. Фром, соціальний характер людини-маси має такі аспекти

1)зміна характеру авторитету, утвердження його анонімності; 2)культивування конформізму як вищої чесноти, що передбачає соціальну адаптацію, нівелювання смаків і суджень, повну відсутність усамітнення; 3)принцип безперебійного задоволення своїх потреб, що позбавляє індивіда сумнівів чи необхідності приймати рішення у спосіб забезпечення його повної зайнятості; 4)постійні розмови, які стають засобами зняття соціальної тривоги.

Складовими відчуженого соціального характеру, на думку Е. Фрома, є й механізми здолання відчуження. Оскільки останні є способами здолання відчуження у межах відчуженого соціального характеру, вони існують як неврози, що виконують певні соціальні функції, а саме: відіграють роль рушійних сил нормальної людини, як вона визначена в межах соціального характеру. До таких рушійних сил Е. Фром відносить: 1)авторитаризм як тенденцію до відмови від незалежності власної особистості, злиття свого «Я» з ким-небудь чи чим-небудь зовнішнім, щоб у такий спосіб оволодіти силою, яка відсутня в індивіда; 2)руйнування як знищення, усунення об'єкта, джерелами якого є тривога -постійне відчуття того, що світ чимось загрожує індивіду -та скутість -відсутність спонтанності і безпосередності у вчинках індивіда; 3)автоматичний конформізм як засвоєння людиною того типу особистості, який пропонується їй загальноприйнятим шаблоном

На думку К. Хорні, головним мотиваційним чинником людської поведінки у сучасному суспільстві є так званий базовий конфлікт, який породжується несумісними між собою типами відношення індивіда до світу. Такими типами К. Хорні називає: 1)назустріч людям, коли індивід намагається завоювати любов і прихильність інших людей; 2)проти людей, коли індивід визнає як належне ворожість навколишніх й зважується на боротьбу з ними; 3)від людей, коли індивід тримається осторнь від інших й будує свій власний світ.