65.Е.Фромм про основні механізми соціальної поведінки в масовому суспільстві.

На думку Е. Фрома, завдання психоаналізу полягає у з'ясуванні того, який тип людини потрібен сучасному суспільству, яка психологічна структура особистості є прийнятною з точки зору останнього. Це дозволить скласти уявлення про особистість пересічної людини, яка живе в умовах масового суспільства. Вихідним у такому дослідженні, вважає Е. Фром, є поняття соціального характеру. Характер взагалі -це специфічна форма людської енергії, що виникає у процесі динамічної адаптації людських потреб до певного способу життя у певному суспільстві. Соціальний характер -це ядро структури характеру, спільне для більшості представників однієї й тієї ж культури на противагу індивідуальному характеру, який відрізняє останніх один від одного. До соціального характеру належить лише та сукупність рис індивідуального характеру, яка присутня у більшості членів цієї соціальної групи й яка виникає внаслідок спільних для них переживань та способу життя. Функція соціального характеру, зазначає Е. Фром, полягає в організації енергії членів суспільства таким чином, щоб їх поведінка визначалася несвідомим рішенням слідувати чи не слідувати соціально визначеному взірцю поведінки, а бажанням чинити так, як вони повинні чинити, й, разом з тим, задоволенням від дій, які відповідають вимогам суспільства. Соціальний характер, який породжується та стверджується у масовому суспільстві як нормальний аналізується Е.Фромом через поняття відчуження. Відчуження -це такий спосіб сприйняття світу, коли людина відчуває себе річчю, яка має знайти вдале використання на ринку. Людина сприймає себе як дещо, що виконує певну функцію у культурі. Наслідками відчуження, на думку Е. Фрома, є: страх несхвалення, почуття провини за власну відмінність від інших та за недостатню пристосованість до структури суспільства. Окрім відчуження, вважає Е. Фром, соціальний характер людини-маси має такі аспекти:

1)зміна характеру авторитету, утвердження його анонімності;2)культивування конформізму як вищої чесноти, що передбачає соціальну адаптацію, нівелювання смаків і суджень, повну відсутність усамітнення; 3)принцип безперебійного задоволення своїх потреб, що позбавляє індивіда сумнівів чи необхідності приймати рішення у спосіб забезпечення його повної зайнятості; 4)постійні розмови, які стають засобами зняття соціальної тривоги.

Складовими відчуженого соціального характеру, на думку Е. Фрома, є й механізми здолання відчуження. Оскільки останні є способами здолання відчуження у межах відчуженого соціального характеру, вони існують як неврози, що виконують певні соціальні функції, а саме: відіграють роль рушійних сил нормальної людини, як вона визначена в межах соціального характеру. До таких рушійних сил Е. Фром відносить: 1)авторитаризм як тенденцію до відмови від незалежності власної особистості, злиття свого «Я» з ким-небудь чи чим-небудь зовнішнім, щоб у такий спосіб оволодіти силою, яка відсутня в індивіда; 2)руйнування як знищення, усунення об'єкта, джерелами якого є тривога -постійне відчуття того, що світ чимось загрожує індивіду -та скутість -відсутність спонтанності і безпосередності у вчинках індивіда; 3)автоматичний конформізм як засвоєння людиною того типу особистості, який пропонується їй загальноприйнятим шаблоном. Конформізм, зазначає Е. Фром, означає заміщення та пригнічення псевдопочуттями безпосередніх почуттів індивіда, що супроводжується руйнуванням критичності розуму шляхом: 1)акценту на інформації; 2)визнанням відносності істини; 3)визнання проблем надто складними, так що пересічній людині їх не зрозуміти; 4)руйнування цілісного уявлення про світ; 5)стандартизація бажань. Загалом конформізм означає, що людина може бути впевнена у собі лише тоді, коли живе відповідно до очіку­вань інших.