57.Концепція соціальної драматургії і.Гофмана в контексті проблеми соціально-політичного

Між людьми існує дав види комунікацій:

1)Експресії, що виказуються індивідом – словесні заяви, слова, контрольовані жести;

2)експресії, які виказують індивіда – дії, які здійснюються не для передачі інформації, яку вони несуть.

Поведінку можна розкласти:

1)якою індивід відносно легко управляє;

2)якою управляє менше.

Окремий індивід може впливати на процес інтерпретації ситуації і тим самим здійснювати контроль над поведінкою решти людей, подаючи себе таким чином, щоб інші з власної згоди діяли згідно з його планами. Перша частина поведінки – виконання, мета – підтримка конкретного визначення ситуації або заява індивіда про те, чим для нього є реальність.

Прийоми виконання:

1)Обстановка;

2)особистий передній план - зовнішній вигляд, манери.

Друге зусилля зазвичай проявляється у фактах поведінки, які часто старанно приховуються від глядачів. Завдання виконавця – максимально нейтралізувати неконтрольовану частину своєї поведінки під час виконання у сфері переднього плану, оскільки вона може зруйнувати ту інтерпретацію ситуації, яка стверджується першою частиною. Вводить поняття „команди” і „мистецтво уп.-я враженнями”.

Команди – коло осіб чи якісна співпраця необхідна в тих випадках, коли потрібно підтримати заплановане визначення ситуації.

58.Когнітивізм про основне завдання та напрямки соціально-політичного управління (л.Фестінгер, е.Аронсон).

Л. Фестінгер зауважує, що в цілому послідовна поведінка індивіда передбачає, що думки та настанови індивіда згруповані у внутрішній єдності, тобто узгоджені як між собою, так й зі своїм практичним утіленням. Така узгодженість є консонансом, а її відсутність -дисонансом. У зв'язку з цим Л. Фестінгер висуває такі гіпотези: 1)існування дисонансу є психологічно дискомфортним й тому змушує людину зменшувати дисонанс і прагнути консонансу; 2)коли існує дисонанс, людина активно уникає ситуації та інформації, які провокують посилення дисонансу. З цих гіпотез слідує, що дисонанс є мотиваційним чинником людської поведінки. Звідси -необхідність дослідити стан дисонансу та розробити заходи щодо його усунення з тим, щоб поведінка людини набула прийнятного для суспільства напряму. На думку Л. Фестінгера, дисонанс виникає тоді, коли заперечення одного когнітивного елементу спричинено ствердженням іншого. Це можливо у таких ситуація: 1)можуть відбутися нові події або індивіду може стати відомою нова інформація; 2)незрозумілість та невизначеність багатьох повсякденних ситуацій; 3)там, де має бути сформована думка та прийнято рішення, неминуче виникає дисонанс між когніціями здійсненої дії та думками, які рекомендують інше спрямування дій. Причини виникнення дисонансу є: 1)логічна непослідовність; 2)включення часткової думки у більш загальну; 3)розходження у нормах культури; 4)попередній досвід. Л. Фестінгер вважає, що слід встановити ступені дисонансу і з'ясувати, чим визначається сила цього дисонансного ставлення. Зокрема він стверджує, що величина дисонансу є функцією значущості елементів, які у ньому знаходяться: чим більш значущими є ці елементи для індивіда, чим більш високо вони ним оцінюються, тим більшою буде величина дисонансних відносин між ними. Загальна величина дисонансу між цим елементом та рештою когніцій індивіда залежить від частки релевантних елементів, що є дисонансними стосовно цього. Дисонанс, на думку Л. Фестінгера, може бути усунений шляхом зміни одного з елементів, які знаходяться у дисонансному відношенні. Це може бути: 1)зміна поведінкових когнітивних елементів так, щоб вони стали консонансними з середовищем; 2)зміна когнітивного елементу середовища шляхом зміни ситуації, якій цей елемент відповідає; 3)залучення нових когнітивних елементів шляхом відшукання нової інформації, яка б зменшувала загальний дисонанс, й уникання тієї інформації, яка могла б посилити існуючий дисонанс. Під час зміни когнітивних елементів, які є дисонансними між собою, потрібно, зазначає Л. Фестінгер, враховувати їх опір тим змінам, які здійснюються. Під час зміни когнітивних елементів поведінки: 1)зміни можуть бути важкими та невигідними; 2)існуюча поведінка може бути задовільною в інших ситуаціях; 3)здійснення змін може бути неможливим, бо нова модель поведінки не входить до репертуару дій цього індивіда. Під час зміни когнітивних елементів середовища слід враховувати те, що соціальна дійсність усталена на основі згоди між людьми, тому опір середовища бажаним змінам визначений труднощами пошуку людей, які підтримують нову інтерпретацію дійсності. Уникнення ситуації. Страх перед ним теж можуть бути розглянуті як засоби його зменшення. Таким чином, дисонанс як мотиваційний чинник людської поведінки може бути використаний як засіб організованого впливу на неї з метою узгодження цієї поведінки із загальноприйнятою в цьому суспільстві концепцією (інтерпретацією)реальності.