44.Стимул-реактивні теорії соціально-політичного управління.

Стимул-рективні моделі соціально-політичного управління, як базуються на положеннях класичного біхевіоризму про можливість та доцільність управління людською поведінкою, цікавляться можливістю вироблення нових форм поведінки, звичок щодо їх відтворення шляхом маніпулювання зовнішніми стосовно людини факторами через зв'язок актів людської поведінки з її результатами. Вихідним для них є положення про: 1)принципову відсутність в індивіда постійних, позаситуаційних потреб; 2)можливості зміни потреб людини, а отже й форм її поведінки, під впливом зовнішнього середовища -ситуації.

Найбільш відомим представником цієї точки зору є В. Врум, який пов'язав мотивацію індивіда зі сприйняттям ним свого бажання, імовірності та можливості отримання певних результатів. Теорія В. Врума отримала назву інструментальної. Вона базується на використанні понять експектації (очікування-вимога), валентності та сили. Вибір, який людина робить між альтернативними курсами дій, важає В. Врум, пов'язаний з психологічними подіями, що відбуваються в цей момент у її житті. За моделлю навчання В. Врума, сила, з якою той чи інший стимул здатний вплинути на людину, дорівнює сумі виявів валентності та експектації. Валентність -це сила переваг, що їх надає індивід тому чи іншому виходу (результату). Це -очікувана корисність цієї моделі поведінки, або, саме кажучи, стимул. Якщо індивід віддає перевагу досягненню певного результату перед його недосягнен- ням, то валентність є позитивною, якщо індивід байдужий до результату, валентність дорівнює нулю, а якщо індивід воліє не досягати певного результату, валентність є негативною. Експектація -це імовірність того, що певний обсяг зусиль приведе до певного результату першого рівня. Останній -це мета, що передбачена цією моделлю поведінки й досягається внаслідок її відтворення. Результат другого рівня -це мета, до якої прагне сам індивід й яку він сподівається досягти через відтворення запропонованої йому моделі поведінки. В теорії В. Врума існує також поняття інструментальності, яке характеризує ступінь відповідності результатів першого та другого рівнів. Результат першого рівня при цьому набуває позитивної валентності, якщо він пов'язаний з результатом другого рівня..

Ідеї В. Врума знайшли свій розвиток у працях Л. Портера та Е. Лолера, які розробили свою модель стимулювання людини, яка намагається розкрити зв'язок між наявними установками індивіда та результатами відтворенням ним запропонованої форми поведінки. В цій моделі «зусилля» -це об'єм енергії, який затрачає людина на відтворення тієї чи іншої моделі поведінки. Він визначається зв'язком між цінністю отриманої за таке відтворення винагороди й наявним у індивіда уявленням про імовірність отримання певної винагороди за той чи інший об'єм затрачених зусиль. Цінність винагороди залежить при цьому від ступеню її привабливості та бажаності для людини. Тому різні види винагороди мають різне значення для різних людей. Чим вищою для індивіда є цінність винагороди й припущена імовірність її отримання, тим більший об'єм зусиль вона затратить для того, щоб залучити цю модель поведінки до свого репертуару. Винагороди при цьому можуть бути «зовнішніми», матеріально вираженими і «внутрішніми», що мають соціально-психологічний характер й приносять задоволення. Останнє залежить від ступеню відповідності отриманої нагороди тому, що очікували отримати. Якщо перше дорівнює або перевищує останнє, то індивід отримує задоволення. Результат або вихід -це те, що суспільство може об'єктивно виміряти. Він залежить від ступеню зусиль, але для різних людей за умови рівних зусиль він може бути різним залежно від їх здібностей, знань, особистих якостей та сприйняття ними запропонованої моделі поведінки. Сприйняття охоплює визначення індивідом своїх завдань стосовно оволодіння та відтворення останньої, напрям та рівень зусиль, що вважаються ним необхідними для цього. На результат впливає також думка індивіда про справедливо очікувану винагороду.

Загальним недоліком стимулу-реактивних концепцій соціально-політичного управління можна вважати приниження ними ролі стійких, позаситуаційних потреб індивіда та обмеження ролі свідомості виключно визначенням нею бажаної винагороди за ті чи інші зусилля з оволодіння та відтворення тих чи інших форм поведінки.