61.З.Фрейд “Масова психологія та аналіз людського “я”.

На думку З. Фрейда, у центрі психоаналітичних досліджень перебуває процес пристосування, правильність чи хибність якого визначається психоаналітиком з метою його коректування. Пристосування у масовому суспільстві до прийнятих у ньому норм поведінки відбувається у спосіб витіснення в несвідоме змісту небажаних з точки зору офіційних експектацій потреб і прагнень людини. Оскільки таке витіснення неминуче, то неврози, на думку З. Фрейда, не мають якогось, лише їм властивого змісту, якого не можна було б віднайти у здорової людини

На думку, З. Фрейда, теорія масової поведінки має відповісти на три питання: 1)що таке «маса»; 2)завдяки чому вона має здатність рішуче впливати на душевне життя окремої людини; 3)у чому полягають ті душевні зміни, до яких маса змушує індивіда. З. Фрейд робить спробу застосувати для дослідження масової поведінки поняття лібідо, виходячи з положення про те, що любовні стосунки становлять сутність масової душі. Структура маси, за З. Фрейдом, є лібідозною й охоплює два види емоційних зв'язків: 1)зв'язок з вождем; 2)зв'язок масових індивідів між собою. Перший вид зв'язків як більш значущий для маси включає ідентифікацію з об'єктом, вибір об'єкта та закоханість. Ідентифікація є прагненням сформувати власне «Я» подібно до іншого, який сприймається як взірець. Вона охоплює три аспекти: перинна форма емоційного зв'язку з об'єктом, інтроекція об'єкта в «Я», тобто перейняття останнім якостей об'єкта, з яким «Я» не може встановити лібідозного зв'язку; заразливість як наслідування тих чи інших характеристик об'єкта. Ідентифікація шляхом ін троекції зумовлює розщеплення «Я» на дві частини: 1)частина, яка змінена внаслідок інтроекції й вміщує втрачений об'єкт; 2)ідеал -Я як сума всіх обмежень, яким «Я» повинно підпорядковуватися. Вибір об'єкта передбачає володіння ним. Закоханість є психічна захопленість об'єктом, яка характеризується так: 1)об'єкт закоханості звільняється від критики, тобто ідеалізується; 2)з об'єктом поводяться як з власним «Я», а об'єкт інколи заміщує власне не досягнуте ідеал-Я. Ці два моменти спричиняють поглинення «Я» об'єктом, який займає місце ідеал-Я. Якщо останній поступається місцем гіпнотизеру то, як зазначає З. Фрейд маємо справу з гіпнозом.

Ідентифікація, вибір об'єкта, закоханість та гіпноз дозволяють З. Фрейду визначити формулу лібідозної структури маси, а саме: маса є деяким числом індивідів, які зробили своїм ідеал-Я один і той же об'єкт й внаслідок цього у своєму «Я» ідентифікувалися між собою. Об'єктом, який заміщує ідеал-Я для людини-маси, вважає З. Фрейд, є масовий ідеал, утілений у вожді. Останньому інколи достатньо володіти типовими якостями цих індивідів та справляти враження більшої сили та лібідозної свободи, які в індивідів витіснені у несвідоме. Решта індивідів, ідеал-Я яких не зміг утілитися у вожді, залучаються до маси шляхом ідентифікації.

62.К.Г.Юнг про важливість колективного несвідомого для практики соціально-політичного управління.

Психоаналітична концепція К. Г. Юнга базується на відкритті ним того факту, що свідоме і несвідоме містить як індивідуальний, так й колективний аспект. Якщо колективне свідоме є пану­ючим світоглядом, то колективне несвідоме -це успадковані інстинкти та форми сприйняття чи розуміння, які ніколи не усвідомлювалися індивідом й не були потрібні йому протягом життя, але які є характерною рисою певної групи чи суспільства у цілому. К. Г. Юнг вважає, що існує низка символів, ідей, ситуацій, які через повторюваність переживання їх людьми набули характеру психічних структур й тому майже у всіх людей викликають однакову реакцію. Такі колективно успадковані форми сприйняття та розуміння є архетипами. Однак колективне несвідоме, зазначає К. Г. Юнг, структурується не лише архетипами, а й культурно визначеними моделями поведінки, які є продуктом сучасності. Тому елементи колективного несвідомого, які дані нам апріорі, мають бути пристосовані до сучасної соціальної дійсності, певним чином модифіковані. Це зумовлене тим, що у своєму початковому вигляді ці елементи відповідають архаїчному способу життя, а не запитам зміненого соціального середовища індивіда. Ідентифікація індивідуальної та колективної свідомості з колективним несвідомим, яке не пристосоване до специфіки ситуації у суспільстві й некритично асимільоване, спричиняє явище психічної інфляції. Для останньої характерним, вважає К. Г. Юнг, є розширення індивідом власної особистості, внаслідок чого він відчуває себе «надлюдиною» чи «подібним до бога». Невроз, на думку вченого, і є наслідком психічної інфляції, що спричинена некритичним підпорядкуванням індивіда владі архетипу. К. Г. Юнг розрізняє такі види психічної інфляції: 1)персона або архетипна маска, що є наслідком ідентифікації себе із соціальною роллю, й яка спричиняє атрофію особистості; 2)ха ризматична особистість або «мана-особистість» та «мана-рух» як наслідок ототожнення себе з однією із архетипних фігур колективного несвідомого; 3)ідентифікація себе з тим, хто насправді чи лише у нашій уяві є мана-особистістю; 4)колективна психічна інфляція, яка є наслідком групової ідентифікації з колективним несвідомим.