2. Оцінка кредитоспроможності позичальника.

Банк до укладання кредитного договору здійснює попередній аналіз фінансового стану позичальника і вивчає його кредитоспроможність. Метою аналізу кредитоспроможності є оцінка результатів фінансової діяльності позичальника, на підставі якої банк приймає рішення щодо можливості надання кредиту або припинення кредитних відносин з даним клієнтом.

Кредитоспроможність позичальника - це його здатність повністю і своєчасно розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями. Кредитоспроможність поняття більш вузьке, ніж платоспроможність, адже погашення позики це лише один з видів заборгованості, яку може мати підприємство (фірма).

При проведенні оцінки кредитоспроможності клієнтів комерційні банки повинні розрізняти такі категорії позичальників: юридичні особи (крім комерційних банків); фізичні особи; комерційні банки.

Комерційний банк повинен щоквартально проводити оцінку фінансового стану позичальника-юридичної особи. Сам факт визначення кредитоспроможності та фінансового стану клієнта має стимулювати підприємство-позичальника підвищувати ефективність своєї фінансово-господарської діяльності.

Для здійснення оцінки фінансового стану і кредитоспроможності позичальника-юридичної особи (крім комерційних банків) слід враховувати чітко визначені об’єктивні показники його діяльності, такі як: обсяг реалізації, прибуток та збитки; рентабельність; коефіцієнти ліквідності; грошові потоки (надходження коштів на рахунки позичальника) для забезпечення повернення позики та сплати відсотків за нею; склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості тощо. Комерційний банк повинен враховувати також чинники, які багато в чому носять суб’єктивний характер: ефективність управління підприємством позичальника; ринкову позицію позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці й галузі; наявність державних замовлень та державної підтримки позичальника; історію погашення кредитної заборгованості позичальника в минулому тощо. Оцінюючи кредитоспроможність позичальників, банки західних країн приділяють значну увагу кваліфікації та здібностям керівників, дотриманню ділової етики, договірної і платіжної дисципліни.

НБУ рекомендує комерційним банкам використовувати для економічної оцінки діяльності позичальників-юридичних осіб таку систему фінансових коефіцієнтів:

- коефіцієнт загальної ліквідності, який характеризує, наскільки обсяг поточних зобов’язань за кредитами і розрахунками можна погасити за рахунок усіх мобілізованих оборотних активів;

- коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності, який характеризує, наскільки короткострокові зобов’язання можуть бути негайно погашенні швидколіквідними грошовими коштами та цінними паперами;

- коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів (коефіцієнт автономності), який характеризує розмір залучених коштів на 1 грн. власних коштів;

- коефіцієнт фінансової незалежності, який свідчить про питому вагу власних коштів у загальній сумі заборгованості;

- коефіцієнт маневреності власних коштів, що характеризує ступінь мобільності власних коштів.

Крім оцінки кредитоспроможності позичальників на основі системи фінансових коефіцієнтів, в банківській практиці можуть використовуватись й такі способи:

- на основі аналізу грошових потоків;

- на основі аналізу ділового ризику.

Оцінка кредитоспроможності позичальників на основі аналізу грошових потоків передбачає визначення чистого сальдо різних надходжень і видатків клієнта за певний період, тобто зіставлення припливу (прибуток, амортизація, створення резервів майбутніх витрат, вивільнення коштів, зростання кредиторської заборгованості, збільшення інших пасивів, отримання нових позик, збільшення акціонерного капіталу) і відпливу коштів (додаткові вкладення коштів, скорочення кредиторської заборгованості, зменшення інших пасивів, відплив акціонерного капіталу, фінансові витрати, погашення позик). Для аналізу грошових потоків на підприємстві-позичальникові беруться фінансові дані як мінімум за три роки. Кредитоспроможним вважається підприємство, яке має стійке перевищення припливу над відпливом коштів.

Оцінка кредитоспроможності на основі аналізу ділового ризику передбачає виділення найвагоміших чинників ділового ризику (надійність постачальників, сезонність поставок, тривалість зберігання товарів, рівень цін на товари, ризик введення державою обмежень на вивіз і ввіз імпортних товарів тощо), їх формалізацію, оцінку в балах і визначення на цій основі класу кредитоспроможності того чи іншого конкретного позичальника. Аналіз ступеня ділового ризику у клієнта дозволяє банкові спрогнозувати достатність джерел погашення позики.

Класифікація позичальників за результатами оцінки їх фінансово-економічного стану та з урахуванням рівня забезпечення кредитних зобов'язань здійснюється для юридичних осіб із віднесенням їх до таких класів (у тому числі банків):

- Клас «А»: фінансова діяльність успішна, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема, погашення основної суми боргу та відсотків за ним згідно з умовами кредитної угоди; еко­номічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінювання фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника бездоганна; крім того, позичальники-банки (ре­зиденти) і банки-нерезиденти, зареєстровані в країнах — членах СНД, дотри­муються економічних нормативів. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі буде проводитися на високому рівні. До цього класу можуть належати інші позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижче від показника А, підтвердженого у бюлетені однією з провідних світових рейтингових компаній;

- Клас «Б»: фінансова діяльність позичальника близька за характеристиками до класу «А», але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники/контрагенти банку, які на­лежать до цього класу, вимагають більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності; крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки-нерезиденти, зареєстровані в країнах — членах СНД, дотримуються економічних нормативів. Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може свідчити про негативні тенденції у діяльності позичальника. Недоліки в діяльності позичальників, що належать до класу «Б», мають бути лише потенційними. За наявністю реальних недоліків клас позичальника необхідно знизити. До цього класу мо­жуть належати інші позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижчий за «інвестиційний клас», підтверджений у бюлетені однією з провідних світових рейтингових компаній;

- Клас «В»: фінансова діяльність задовільна і вимагає детальнішого контролю, крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки країн — членів СНД дотримуються економічних нормативів. Надходження коштів і платоспро­можність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі та в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Адже є можливість виправлення ситуації та покращання фінансового стану позичальника. Забезпечення кредитної операції має бути ліквідним і не викликати сумнівів щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення тощо. До цього класу можуть належати позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижче від показника «В», підтвердженого в бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній;

- Клас «Г»: фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням), спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків/комісій за нею низька; проблеми можуть сто­суватися стану забезпечення за кредитом, потрібної документації щодо забезпечення, яка свідчить про його наявність і ліквідність тощо. Якщо під час проведення наступної класифікації немає переконливих передумов поліпшення протягом одного місяця фінансового стану позичальника банку або рівня забезпечення за кредитною операцією, то його потрібно класифікувати на клас нижче (клас «Д»). До цього класу належить позичальник/контрагент банку, проти якого порушена справа про банкрутство;

- Клас «Д»: фінансова діяльність незадовільна й збиткова; показники не відповідають установленим значенням, кредитна операція не забезпечена ліквідної заставою (або безумовною гарантією), ймовірності виконання зобов'язань позичальником/контрагентом банку практично немає. До цього класу належить позичальник/контрагент банку, визнаний банкрутом в установленому чинним законодавством порядку.

Під час оцінки фінансового стану і кредитоспроможності позичальника-фізичної особи НБУ рекомендує комерційним банкам враховувати: соціальну стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів і та інше, роботи; сімейний стан; наявність реальної застави; вік і здоров’я клієнта; загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати; користування банківськими позиками у минулому та своєчасність погашення їх і відсотків за ними, а також користування іншими банківськими послугами; зв’язки клієнта з діловим світом тощо.

НБУ рекомендує комерційним банкам будувати та аналізувати динамічні ряди за кожним показником кредитоспроможності клієнта. Аналіз рядів динаміки дозволяє комерційному банку простежити еволюцію фінансово-господарської діяльності позичальника та зробити припущення щодо його майбутнього стану.

Позичальників-фізичних осіб класифікують за результатами визначення їх кредитоспроможності (фінансового стану) з урахуванням рівня забезпечення за кредитними операціями за такими класами:

- Клас «А»: сукупний чистий доход позичальника значно перевищує внески на погашення кредиту і відсотків/комісій за ним, високою є імовірність збере­ження такого співвідношення протягом дії кредитної угоди; обсяг, якість і ліквідність забезпечення за кредитами що видаються на строк більше одного року, достатні, або позичальник має високу особисту кредитоспроможність (що підтверджується документально) і заслуговує на повну довіру; немає жодних сумнівів щодо можливостей затримки повернення кредиту й відсотків/комісій за ним відповідно до умов кредитної угоди;

- Клас «Б»: основні характеристики аналогічні або близькі до класу «А», од­нак імовірність їх підтримування на такому самому рівні низька або є тенденція (або інформація) до їх зниження. Обсяг, якість і ліквідність забезпечення за кредитами, що видаються на строк більше одного року, достатні для погашення кредиту за повним обсягом й відсотків/комісій за ним;

- Клас «В»: сукупні доходи і витрати позичальника свідчать про досяг­нення граничної межі в забезпеченні погашення боргу, зміну місця роботи (з погіршенням умов), зростання обсягу зобов'язань позичальника, що означає підвищення ймовірності несвоєчасного та/або в неповній сумі погашення кре­диту й відсотків/комісій за ним. Обсяг, якість і ліквідність забезпечення за кредитами, що надаються на строк більше одного року, є достатніми для погашення в повному обсязі кредиту і відсотків/комісій за ним;

- Клас «Г»: фінансовий стан позичальника нестабільний. Є тенденція до погіршення його стану. Через нестабільність доходів позичальника чи зростання витрат та/або зобов'язань періодично виникають проблеми зі своєчасною сплатою боргу за кредитами та відсотків/комісій за ним. Сукупний чистий доход позичальника в окремі періоди не забезпечує сплату боргу за кредитом та відсотків/комісій за ним. Існують проблеми щодо забезпечення за кредитом (низький рівень його ліквідності або недостатній обсяг тощо);

- Клас «Д»: фінансовий стан позичальника незадовільний. Доходи не забезпе­чують сплату боргу за кредитом та відсотків/комісій за ним. Кредит не забезпе­чений ліквідною заставою. Практично відсутня можливість сплати боргу за кредитом та відсотків/комісії за ним, у тому числі за рахунок забезпечення кредиту.

Фінансовий стан позичальника (контрагента банку) банк оцінює в кожному випадку укладання договору щодо здійснення кредитної операції, а надалі: для банків - не рідше одного разу на місяць; для інших юридичних осіб - не рідше одного разу на три місяці; для фізичних осіб періодичність оцінки фінансового стану визначається банками самостійно з урахуванням стану обслуговування боргу та строковості кредиту, але не рідше одного разу на рік (або за результатами фінансового року).

Реальні висновки та пропозиції за результатами оцінки кредитоспроможності позичальників дозволяють уникнути в процесі банківської діяльності невиправданих ризиків при здійсненні кредитних операцій.

У виключних випадках клас клієнта та оцінка його фінансового стану може визначатись на підставі фінансової звітності та даних господарської діяльності поручителя як солідарного боржника (прийняття рішення щодо кредитування таких клієнтів, знаходиться виключно у компетенції кредитного комітету банку або кредитного комітету управління кредитування корпоративних клієнтів).