Тема 7 інвестиційна діяльність комерційних банків

7.1 Сутність інвестиційної політики банків.

7.2 Сутність і завдання фінансової стратегії банку.

7.3 Оцінка ефективності інвестиційної діяльності комерційного банку.

Мета. Розглянути основні типи інвестиційної стратегії банків, їх сутність та завдання.

Ключові терміни: інвестиційна політика; ціна ризику; ліквідність; консервативна стратегія; досвідчена стратегія; ігрова стратегія, розмір дивіденду на одну просту акцію; коефіцієнт платності;

7.1 Сутність інвестиційної політики банків

Інвестиційна політика комерційного банку, скоригована політика на ступінь ризику, основана на активних операціях з цінним паперами і направлена на забезпечення доходності і ліквідності банківських коштів.

Вона передбачає визначення:

- цілей інвестування;

- структури інвестиційного портфеля;

- лімітів за видами, якістю цінних паперів, строками та емітентами;

- порядку торгівлі цінними паперами;

- особливості проведення операцій з окремих видів цінних паперів.

Залежно від методів ведення інвестиційних операцій інвестиційні стратегії поділяються на:

- активні, які ґрунтуються на результатах прогнозування ситуації у різних секторах фінансового ринку і активному використанні спеціалістами банків цих прогнозів для коригування структури портфеля цінних паперів;

- пасивні, які передбачають, що портфель формується залежно від дохідності цінних паперів. Дохідність повинна відповідати певному індексу і мати рівномірний розподіл інвестицій між випусками різного строку. Довгострокові цінні папери забезпечують банку більш високий дохід, а короткострокові - ліквідність (ступінчатий підхід).

У процесі інвестування вірогідність успіху є характеристикою ризикованої операції, що проводиться, де велика віддача на вкладений капітал виступає платнею за ризик, за пониження шансів на успіх. Виходячи із цього, гарантованим цінним папером з нульовим ризиком є такі вкладення, які приносять фіксовану величину доходу за певний проміжок часу. У свою чергу, цінні папери, що мають певний відсоток ризику, це - такі, по яких прибуток не може бути прорахований наперед, наприклад акції промислових підприємств (корпоративні цінні папери).

Основним засобом зниження інвестиційного ризику виступає метод диверсифікації вкладень, при здійсненні якого слід керуватися двома основними принципами:

- для ефективного ведення інвестиційної діяльності необхідний капітал, достатній для диверсифікації вкладень;

- ступінь ризику конкретного цінного паперу визначається по відношенню до інших цінних паперів або до ступеня ризику фондового ринку в цілому. На практиці з цією метою використовують методи оцінки ступеня статистичного зв'язку між доходом від даного цінного паперу на одиницю капіталу і середнім доходом всіх цінних паперів фондового ринку на одиницю вкладень.

Виходячи із ступеня прийнятного ризику, можна виділити наступні інвестиційні стратегії комерційних банків: консервативну, помірно-агресивну, агресивну, досвідчену, і витончену (ігрову). На практиці, як правило, дуже важко визначити конкретну стратегію, оскільки інвестиційна політика складається з певного набору інвестиційних стратегій і залежить від набору цілей, поставлених банком при інвестуванні, і принципів підбору цінних паперів при формуванні конкретного банківського інвестиційного портфеля.

Консервативна стратегія полягає в прагненні до максимальної надійності вкладень, мінімізації ризику, дуже часто шляхом зниження загальної прибутковості вкладень. При цьому інвестиційний портфель формується з облігацій і преференційних акцій вищої якості: уряду, державних організацій, банків і підприємств з солідною репутацією.

Помірно-агресивна стратегія припускає певний ступінь ризику з наданням уваги надійності цінних паперів. Основною метою в цьому випадку виступають: захист інвестицій, забезпечення їх безпеки разом з високою прибутковістю цінних паперів. При формуванні інвестиційного портфеля разом з абсолютно надійними цінними паперами допускається наявність і менш захищених цінних паперів або спеціальних цінних паперів для подальших операцій з ними на фондовому ринку залежно від кон'юнктури.

Агресивна стратегія виражається в лояльному відношенні до ризику, включенням його в інвестиційну політику, яка припускає як високу прибутковість вкладень, так і перспективне зростання курсу цінних паперів. Тому перевага віддається цінним паперам середньої і низької якості і акціям зростання або високоризикованим цінним паперам галузей, що динамічно розвиваються.

Досвідчена стратегія ґрунтується на багатому практичному досвіді інвестиційної діяльності, умінні прогнозувати кон'юнктуру фондового ринку. Капітал при цьому вкладається в цінні папери з високим ризиком, прибутковістю і ліквідністю, тобто можливістю у разі виникнення непередбачених складнощів їх реалізації на вторинному ринку з мінімальними втратами.

Витончена (ігрова) стратегія виходить з можливості втрати капіталу ради отримання максимального прибутку. В цьому випадку інвестиційний банківський портфель формується із спекулятивних цінних паперів низької якості з курсом, що коливається. У всьому світі до даної стратегії відносять також операції на валютному ринку.

При визначенні ризику для портфеля інвестицій проводять вимірювання стандартної девіації (середнього квадратичного відхилення) розподілу доходів. Портфель інвестицій, що містить п капіталів, матиме наступне значення квадрата стандартної девіації:

(7.1)

де K , — дохід по портфелю інвестицій при i-м стані економіки;

К — очікувана норма доходу по портфелю інвестицій;

Р — вірогідність настання i-го стану економіки.

Проведені фахівцями розрахунки показують, що немає особливої необхідності у включенні в інвестиційний портфель великого числа цінних паперів. Для успішної диверсифікації основної частини несистематичного ризику по цінних паперах достатньо мати 10—15 видів акцій різних емітентів.

Таким чином, вибір банком інвестиційної політики повинен ґрунтуватися на наступному:

- визначення набору ефективних портфелів інвестицій, що мають найвищий очікуваний дохід для будь-якого ступеня ризику і як найменший рівень ризику для будь-якого очікуваного доходу;

- вибір найкращого для даного конкретного банку інвестиційного портфеля.

Крім диверсифікації існує ще ряд методів, сприяючих зниженню інвестиційного ризику: придбання додаткової інформації; хеджування, що припускає застосування форвардних і ф'ючерсних операцій; страхування, придбання контролю над діяльністю пов'язаних галузів; облік і оцінка галузевих особливостей об`єктів інвестування.