10.2 Факторинг та форфейтинг

Під факторингом слід розуміти придбання банком у клієнта права вимоги цього клієнта щодо виплат за фінансовими зобов’язаннями третіх осіб [2].

Законодавством України проведення таких операцій регулюється Цивільним Кодексом, а також міжнародним нормативно-правовим актом, а саме Конвенцією УНІДРУА, до якої Україна приєдналася у 2006 році.

Суб’єктами факторингу виступають:

• фактор - той, що викупає право вимоги боргу (банк або фінансова установа, а також фізична особа-суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції);

• клієнт - той, що продає своє право вимоги фактору (фізична або юридична особа-суб'єкт підприємницької діяльності);

• боржник - той, чий борг викупається фактором у клієнта.

При здійсненні факторингу, клієнт відступає або може відступати фактору право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів, здійснення робіт, послуг, укладених між постачальником та його покупцями (боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних, в першу чергу, для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання.

Факторинг, як і будь-яка банківська операція, підтверджується оформленням договору, згідно якого одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути:

- наявна вимога - право грошової вимоги, строк платежу за якою настав;

- майбутня вимога - право вимоги, яке виникне в майбутньому.

Згідно міжнародного права, фактор має виконувати хоча б дві з таких функцій:

- фінансування клієнта, включаючи надання позики та здійснення авансових платежів;

- ведення обліку (головної бухгалтерської книги) щодо дебіторської заборгованості;

- пред'явлення до сплати грошових вимог;

- захист від несплат боржників.

Боржник обов’язково має бути повідомлений про перевідступку права вимоги боргу у вигляді письмового повідомлення з означенням грошової вимоги, яка підлягає виконанню. Без отримання такого повідомлення, боржник не зобов’язаний виплачувати кошти фактору, а може погасити своє зобов’язання перед клієнтом.

Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, але ж у разі порушення клієнтом своїх обов'язків за договором, укладеним з боржником, боржник не має права вимагати від фактора повернення сум, уже сплачених йому за відступленою грошовою вимогою, якщо боржник має право одержати ці суми безпосередньо від клієнта.

Факторинг щодо однієї вимоги може бути здійснено лише один раз - фактор не має права подальшої реалізації своєї вимоги до боржника.

За здійснення факторингових операцій фактор стягує з постачальника відповідну плату. Розмір плати залежить від виду факторингу, кредитоспроможності постачальника, розміру процентної ставки за кредит, рівня ризиків, що несе фактор, а також від терміну перебування ресурсів фактора в розрахунках з покупцем. Плата за факторингове обслуговування включає:

• комісію за послуги в розмірі визначеного договором відсотка від загальної суми боргових вимог, придбаних фактором;

• відсоток за кредит, наданий фактором постачальникові.

Факторингові операції вигідні як постачальникові, так і факторові. Використання факторингу постачальником дає йому можливість:

• прискорити одержання коштів за відвантажені товари (роботи, послуги);

• зменшити ризик появи сумнівних боргів;

• поліпшити процес інкасації боргів;

• оперативно одержати від фактора кредит;

• зменшити витрати, зв'язані з обліком і інкасацією боргів.

Недоліком факторингу для постачальника є висока вартість цієї операції порівняно зі звичайним кредитом.

Форфейтинг має спільні риси із факторингом та полягає у кредитуванні зовнішньоекономічних операцій у формі купівлі комерційним банком у експортера цінних паперів із зобов’язанням оплати, акцептованих імпортером.

Тобто, принципіальна відмінність форфейтингу від факторингу полягає у предметі операції - об'єктом форфейтингу виступають цінні папери, які містять зобов’язання оплати (наприклад та переважно, векселі), рахунки дебіторів, що є наслідком використання акредитивної форми розрахунків.

Здійснюючи придбання боргових вимог, форфейтер може зберігати їх у себе, у цьому випадку витрачені їм грошові кошти можна вважати інвестиціями. Якщо форфейтер не бажає тримати свої кошти в такій формі, він може продати ці інвестиції іншій особі, яке також стає форфейтером.

Звертаючись до форфейтингу, експортер має такі переваги:

• можливість одержання коштів відразу після відвантаження продукції або надання послуг, що поліпшує ліквідність експортера;

• при купівлі векселів застосовується фіксована дисконтна ставка, тобто дисконт є визначеною сумою і не змінюється протягом усього терміну кредитування, незважаючи на зміну ставок на ринку капіталів;

• відсутність ризиків, оскільки експортер продає боргові вимоги форфейтеру на безповоротній основі, тобто без права регресу;

• відсутність витрат часу і коштів на управління боргом або на організацію його погашення;

• простота документації й оперативність її оформлення;

• робить зайвим експортне страхування.

До недоліків форфейтингу (з погляду експортера) можна віднести:

• його високу вартість;

• вірогідність того, що експортер може не знайти гаранта або аваліста, який би задовольняв форфейтера;

• необхідність підготувати документи таким чином, щоб на експортера не було регресу у випадку банкрутства гаранта або аваліста, а також необхідність знати законодавство країни-імпортера.

Здійснення форфейтингових операцій дає форфейтеру такі переваги:

• простота й оперативність в оформленні документації;

• вища маржа, чим при кредитуванні;

• можливість реалізації куплених активів на вторинному ринку.

До недоліків форфейтингу (для форфейтера) належать:

• відсутність права регресу у випадку несплати боргу;

• необхідність знання законодавства країни-імпортера;

• необхідність нести ризики до погашення векселів;

• відповідальність за перевірку кредитоспроможності гаранта або аваліста.

Нажаль, в Україні така форма фінансових операцій ще не набула певного розповсюдження, адже законодавчо не врегульована та невизначена.

3. Лізинг

Лізинг - це господарча діяльність, спрямована на інвестування власних або залучених фінансових коштів, що полягає в наданні за договором лізингу однією стороною в користування іншої стороні на визначений строк майна, що йому належить або придбається у власність за порукою або погодженням у відповідного постачальника, на умовах сплати періодичних лізингових платежів.

Суб'єктами лізингу виступають:

• лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння чи користування предметом лізингу лізингоодержувачу;

• лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;

• продавець (постачальник) - фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу.

Предметом лізингу виступають основні фонди.

Основні фонди – це частина засобів виробництва, що зберігають свою натуральну форму, беруть участь у багатьох виробничих циклах і свою вартість переносять на вартість готової продукції частинами.

Згідно Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до основних фондів відносять майно у матеріальній формі, вартість якого може бути достовірно визначеною та складає більше за 1000 грн., а строк експлуатації становить більше ніж один календарний рік.

Не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці).

За користування майном лізингоотримувач повинен сплачувати лізингові платежі, які повинні включати в себе:

• суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

• платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

• компенсацію відсотків за кредитом;

• інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

В світовій практиці розрізняють наступні види лізингу.

а) в залежності від форми:

1) зворотний лізинг («лиз-бек») передбачає придбання лізингодавцем майна у власника та негайну зворотну передачу йому цього майна у лізинг;

2) пайовий лізинг – це лізинг за участю суб’єктів лізингу на підставі укладення багатобічного договору та залученні кількох кредиторів, які приймають участь в здійсненні операції, інвестуючи свої кошти. При цьому, сума інвестування кредиторами коштів не може бути більшою за 80 % вартості придбаного для лізингу майна;

3) міжнародний лізинг – лізинг, що здійснюється суб’єктами, які знаходяться під юрисдикцією різних держав, або якщо майно чи платежі перетинають державні кордони;

4) компенсаційний лізинг («бай-бек») – лізинг, коли орендна плата за використання обладнанням сплачується зустрічним постачанням продукції, що вироблена на цьому обладнанні;

б) в залежності від складу суб'єктів:

1) прямий лізинг - власник майна самостійно здає його в лізинг. Фактично має місце двосторонній договір, за яким лізингодавець безпосередньо, без третьої сторони, передає майно лізингоотримувачу;

2) непрямий лізинг - передача майна відбувається через посередників. У цьому випадку має місце багатостороння угода;

в) в залежності від передачі права власності на об’єкт лізингу:

1) оперативний лізинг – лізингоотримувач набуває право тимчасового використання майна, на термін не менший за строк амортизації 90% вартості об’єкту лізингу з моменту укладання договору. Після закінчення терміну оперативного лізингу майно повинно бути повернутим до лізингодавця та може підлягати в подальшому наданню в лізинг іншій особі;

2) фінансовий лізинг - лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату. По закінченню терміну лізингу, майно переходить у власність до лізингоодержувача.

Фінансовий лізинг є найбільш розповсюдженою формою лізингу на Україні. За такою формою операції лізингоодержувач протягом усього часу перебування предмета лізингу в його користуванні повинен підтримувати його у справному стані. Крім того, лізингоодержувач несе витрати на утримання предмета лізингу, пов'язані з його експлуатацією, технічним обслуговуванням та ремонтом.

При укладанні лізингової угоди підписується договір лізингу.

Кожний із суб'єктів лізингу має свої переваги від здійснення лізингових операцій.

Якщо лізингодавцем виступає банк, він має такі переваги:

• розширюється коло банківських операцій, зростає число клієнтів, підвищується імідж банку;

• знижується ризик утрат від неплатоспроможності лізингоотримувача, оскільки банк залишається власником майна, переданого в лізинг;

• зростають доходи банку, оскільки розмір лізингових платежів вищий, ніж процентна ставка за кредит;

• здійснюється прискорена амортизація об'єкта лізингу.

Для продавця майна лізинг дає можливість:

• розширити номенклатуру товарів, що він поставляє на ринок;

• забезпечити продаж майна, реалізація якого на інших умовах недоцільна або взагалі неможлива;

• створити і розширити коло своїх контрагентів;

• прискорити повернення оборотного капіталу і поліпшити його використання;

• зменшити потребу в залучених коштах, у тому числі в банківському кредиті, як наслідок зменшити і собівартість продукції.

З погляду лізингоотримувача переваги лізингу такі:

• лізинг припускає 100 % фінансування придбання основних фондів на відміну від банківського кредитування, де грошовими ресурсами забезпечується тільки частина їхньої вартості;

• він дає можливість використовувати нове обладнання та інше майно, що може бути об'єктом лізингу, без значних одноразових витрат власного капіталу;

• зменшується ризик морального старіння об'єкта лізингу, тому що лізингоотримувач здобуває його не у власність, а в лізинг;

• підприємству простіше одержати майно в лізинг, ніж кредит на його придбання, тому що об'єкт лізингу є заставою і право власності на нього належить лізингодавцю;

• лізинг надає лізингоотримувачу більше можливостей для маневрування під час виплати лізингових платежів, оскільки останні здійснюються, як правило, після одержання виторгу від реалізації продукції, виробленої на обладнанні, яке прийняте в лізинг;

• лізингові платежі входять до складу валових витрат, що зменшує оподаткування прибутку лізингоотримувача;

• лізингове майно не зараховується на баланс підприємства, що підвищує його ліквідність;

• лізингоотримувачу надається право придбання майна за залишковою вартістю після закінчення терміну договору;

• лізингоотримувач, укладаючи договір лізингу, може розраховувати на одержання від лізингодавця додаткових послуг (інформаційних, консультативних, юридичних).