6.2 Класифікація операцій комерційних банків з цінними

паперами

Чинне законодавство України у сфері банківської діяльності, з цінних паперів, операцій з ними на фондовому ринку не передбачає будь-яких принципових обмежень для здійснення операцій із цінними паперами комерційними банками. Таким чином, банки України мають можливість здійснювати увесь спектр операцій із цінними паперами.

Комерційні банки можуть здійснювати такі операції з цінними паперами:

а) операції за власний рахунок:

1. торгівля цінними паперами;

2. термінові вклади в цінні папери;

б) посередницькі операції:

1. в процесі емісії цінних паперів;

2. в процесі обігу цінних паперів.

в) довірчі операції:

1. в процесі емісії цінних паперів;

2. в процесі обігу цінних паперів;

г) інфраструктурні операції:

1) управління іпотекою;

2) управління цінними паперами та грошовими фондами;

3) депозитарний облік;

4) професійне консультування;

5) здійснення клірингових розрахунків за цінними паперами.

Під посередницькими операціями з цінними паперами розуміють виконання доручень клієнтів у процесі емісії або обігу цінних паперів шляхом вираження КБ інтересів клієнтів за їх рахунок та з правом контролю за здійсненням операцій клієнтами. Усі посередницькі операції КБ з цінними паперами можна поділити на дві основні групи: емісійно-посередницькі та торгово-посередницькі.

Комплекс емісійно-посередницьких операцій комерційного банку включає надання клієнтам таких послуг:

- розробка техніко-економічного обґрунтування інвестиційних проектів, що включає оцінку потенційної ефективності й реалізованості проекту; розробка інвестиційних програм та підготовка проектної документації відповідно до міжнародних стандартів;

- формування оптимальних емісійних портфелів, тобто розробка програм залучення інвестицій клієнтами, підбір інструментів залучення грошових ресурсів, складання планів-графіків емісії боргових та пайових цінних паперів із обґрунтуванням оптимального співвідношення між ними, оцінка можливостей залучення грошових коштів у різних регіонах, обґрунтування раціонального рівня дохідності за цінними паперами, що емітуються;

- андерайтинг (розміщення цінних паперів емітентів на ринку) здійснюється шляхом управління випуском цінних паперів за їх номінальною вартістю, тобто через визначення кількості цінних паперів, що реалізуються, з урахуванням інтересів та можливостей дилерів, структури капіталу і надійності партнерів. Операція андерайтингу, як правило, доповнюється гарантією емісії, що означає зобов'язання придбати нереалізовану частину випуску цінних паперів за фіксованою ціною, таким чином певною мірою звільняючи емітента від ризику нереалізації емісії. При таких умовах проходить короткострокове поєднання дилерських та емісійно-посередницьких операцій банку.

Андерайтинг передбачає два варіанти діяльності банку: в якості покупця або в якості агента. Діяльність у якості агента урізноманітнюється трьома основними способами:

- прийняття зобов'язання реалізувати якомога більше ЦП з випуску, проте без повної фінансової відповідальності;

- прийняття зобов'язань реалізувати якомога більше ЦП з випуску, проте у межах певного терміну;

- прийняття зобов'язання виступити у ролі резервного каналу реалізації емісії при настанні певних умов (умовна гарантія).

Торгово-посередницькі операції комерційних банків із цінними паперами включають:

- формування оптимальних індивідуальних портфелів цінних паперів для великих інвесторів на основі аналізу поточного стану фінансового ринку та побудову цільових функцій інвестування на заданий період або дату;

- брокерські послуги (здійснення цивільно-правових угод із цінними паперами в якості повіреного або комісіонера), а також дилерські послуги (укладання угод із цінними паперами від свого імені та за свій рахунок шляхом здійснення котирувань цінних паперів із подальшим їх терміновим перепродажем клієнтам);

- надання коротко-, середньо- й довгострокових позик у процесі здійснення посередницької діяльності.

Таким чином, при виконанні дилерських послуг проходить короткострокове поєднання інвестиційних і торгово-посередницьких операцій банків, а при наданні кредитів для купівлі цінних паперів - кредитних і торгово-посередницьких операцій. Дані особливості відкривають перед банками значні можливості для розвитку торгово-посередницьких операцій.

Під трастовими (довірчими) операціями з цінними паперами розуміють діяльність комерційного банку у ролі довіреної особи своїх клієнтів з управління цінними паперами від свого імені на власний розсуд із зобов'язанням збереження та примноження капіталу клієнта за визначену, як правило, процентну винагороду від приросту активів клієнта.

Виконання класичних трастових операцій, що засновані на конструкції «розщепленої» власності англосаксонської моделі права, в Україні неможливе через функціонування римсько-континентальної моделі права, яка є суворо нормативною. У таких умовах виконання трастових операцій банками здійснюється у ролі агента клієнтів.

У трастовій угоді беруть участь три особи:

- засновник трасту;

- довірительний власник (йому належить право вилучення доходу);

- бенефіціар або вигодоотримувач (йому належить право отримання доходу).

Створення трасту відбувається двома шляхами: або на основі письмової угоди або на основі заповіту.

Трастові операції комерційних банків включають:

- для фізичних осіб: розпорядження активами; тимчасове управління справами клієнта; агентські послуги;

- для юридичних осіб: розпорядження майном; загальне управління активами (в т. ч. іцінними паперами); агентські послуги.

За терміновою ознакою трасти поділяються на строкові та безстрокові. Для здійснення трастових операцій при комерційному банку організовується окремий траст-відділ, який, як правило, є відокремленим підрозділом зі своїми власними коштами та балансом. Така організація траст-відділів покликана не допустити безпосереднього розпорядження активами клієнтів комерційного банку, окрім винагороди, що передбачена трастовим договором.

Емісійні операції комерційних банків здійснюються на таких принципах. Відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» комерційні банки України можуть емітувати такі види цінних паперів:

- привілейовані та прості акції,

- облігації;

- ощадні сертифікати;

- банківські векселі.

При здійсненні емісії цінних паперів комерційні банки, окрім вище названого закону, керуються також Законами України «Про банки та банківську діяльність», «Про господарські товариства», Положеннями НБУ про створення. реєстрацію та ліцензування комерційних банків.

Емісійні операції з цінними паперами здійснюються банками для формування власного та залученого капіталу у таких випадках:

- при реєстрації або перетворенні пайового банку в акціонерний (привілейовані та прості акції);

- при повторній емісії для збільшення розмірів статутного фонду (привілейовані та прості акції);

- при залученні ресурсів для здійснення активних операцій (облігації, ощадні сертифікати, векселі).

Процедура емісії цінних паперів комерційними банками складається з таких етапів:

1. Прийняття банком-емітентом рішення про емісію.

2. Підготовка проспекту емісії.

3. Реєстрація випуску цінних паперів та проспекту емісії.

4. Видання проспекту емісії та опублікування повідомлення у засобах масової інформації про випуск цінних паперів.

5. Реалізація цінних паперів.

6. Реєстрація підсумків емісії.

7. Опублікування підсумків емісії.

Під депозитарною діяльністю комерційних банків розуміють надання ними послуг зі зберігання (депонування) цінних паперів та виконання доручень власників цінних паперів із реалізації прав, що засвідчені цінними паперами. Для цього при банках створюються спеціалізовані підрозділи - депозитарії цінних паперів.

Основними функціями депозитаріїв комерційних банків є:

- знерухомлення або дематеріалізація цінних паперів при прийнятті їх на збереження;

- виконання за допомогою ЕОМ бухгалтерських проводок із переказу та вилучення з обігу цінних паперів, що знаходяться на збереженні;

- створення комп'ютерної бухгалтерської заставної системи цінних паперів, що знаходяться на зберіганні;

- вилучення цінних паперів на звичайній і терміновій основі;

- надання комплексних послуг зі зберігання цінних паперів: ведення реєстру акціонерів, нарахування, виплата процентів і дивідендів та ін.

Клієнтами депозитарію комерційних банків є емітенти, індивідуальні та інституціональні інвестори. Депозитарний облік цінних паперів може організовуватись банками у двох основних формах:

- знерухомлення - заміна емітованих цінних паперів єдиним глобальним сертифікатом, що зберігається у депозитарії, з відкриттям кожному з власників даного сертифіката окремих ДЕПО-рахунків;

- повна дематеріалізація цінних паперів - емісія цінних паперів у вигляді електронних записів за допомогою комп'ютерної системи обліку.

Зберігання цінних паперів у депозитаріях організовується за двома видами:

- відокремленим (закритим) - сертифікати цінних паперів, довірені депозитарію власниками даних цінних паперів, зберігаються окремо від цінних паперів інших клієнтів та цінних паперів, що належать самому депозитарію (тобто банку);

- колективним (відкритим) - цінні папери, передані на зберігання до депозитарію, є частковою власністю всіх клієнтів депозитарію, що здали йому на зберігання цінні папери того ж випуску. Належність цінних паперів конкретним клієнтам не ідентифікується за номерами та серіями. Клієнти депозитарію є власниками певної кількості цінних паперів, рівної кількості внесених ними на зберігання паперів. Зберігання цінних паперів у депозитарії комерційного банку здійснюється на основі їх поділу на класи залежно від їх якісного стану.

Основним завданням депозитарію, поряд із знерухомленням та дематеріалізацією цінних паперів, є організація їх обліку на основі ведення рахунків ДЕПО та забезпечення їх переказу по рахунках ДЕПО згідно з укладеними угодами. Виходячи з життєвого циклу кожного випуску цінних паперів, операції переказу, що здійснюються депозитарієм, поділяються на три класи:

- перекази в процесі емісії випуску;

- перекази на стадії вторинного обігу цінних паперів;

- перекази в процесі погашення (вилучення з обігу) цінних паперів.

Кожен клас операцій поєднує, в свою чергу, операції в межах депозитарію одного комерційного банку і операції з переказу цінних паперів по рахунках депозитаріїв різних комерційних банків (міждепозитарні операції).

Таким чином, депозитарії комерційних банків дозволяють максимально наблизити у часі момент платежу та переходу прав власності за операціями з цінними паперами, прискорити їх фізичне надходження до нового власника, що значно пришвидшує завершення угод із цінними паперами та сприяє розвитку фондового ринку в цілому.

Інвестиційні операції комерційних банків з цінними паперами передбачають вкладення ними коштів у цінні папери інших емітентів з метою отримання доходу у вигляді дивідендів або процентів, тобто здійснення банками фінансових інвестицій.

У цілому, згідно з законодавством, інвестиції поділяються на такі види:

а) капітальні (придбання будівель, споруд, інших об'єктів нерухомості, інших основних фондів та нематеріальних активів);

б) фінансові (придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів). У свою чергу, фінансові інвестиції розрізняються як:

1) прямі інвестиції, які передбачають внесення коштів чи майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою;

2) портфельні інвестиції - придбання цінних паперів та інших фінансових активів за кошти на біржовому ринку;

в) інвестиції під реінвестиції - здійснення капітальних чи фінансових інвестицій за рахунок прибутку, отриманого від інвестиційних операцій.

Участь банків в інвестиційному процесі може здійснюватися за двома напрямами:

- за допомогою механізмів фондового ринку;

- за допомогою механізмів середнього та довгострокового кредитування.

Під час здійснення інвестиційних операцій з цінними паперами банки намагаються мінімізувати інвестиційний ризик. До методів мінімізації інвестиційного ризику належать:

- метод диверсифікації. Банки намагаються розміщувати кошти у цінні папери різних клієнтів та видів;

- «сходинковий» метод. Банки намагаються урівноважити частку інвестиційного портфеля, що складається з безстрокових та довгострокових зобов'язань, відповідною часткою короткострокових цінних паперів;

- метод «штанги». Банки намагаються підтримувати відповідну структуру строків погашення цінних паперів;

- метод формування резервів. Банки формують резерви для покриття можливих збитків і втрат ліквідності від операцій із цінними паперами.

Як правило, у практиці комерційних банків дані методи використовуються комплексно, доповнюючи один одного залежно від конкретної економічної ситуації та фінансового становища банку.

Головним завданням банківського менеджменту виступає вибір ефективної інвестиційної стратегії з наявних альтернативних варіантів, тобто спосіб найбільш вигідного розміщення банківських ресурсів, який дозволяє одержати максимальний дохід при забезпеченні прийнятного рівня ризику.