• § 3 . Письмові докази

У законі передбачається, що письмовими доказами є будь-якого роду документи, акти, довідки, листування службового або особисто­го характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи (ст. 64 ЦПК).

У науці є найбільш поширеним погляд, згідно з яким письмові до­кази визначаються як предмети, на яких за допомогою знаків закріпле­ні думки, що містять свідчення про факти, необхідні для вирішення справи. Таке визначення відбиває головні ознаки письмового доказу.

Істотною ознакою письмового доказу є те, що відомості про факти закріплюються в об'єктивній формі на тих або інших матеріальних предметах. Предмет, який може бути використаний для закріплення думок, повинен бути придатним для письма, щоб нанесені знаки могли зберегтися протягом певного часу (папір тощо).

Ознакою письмового доказу є й те, що закріплення людиною на предметі своїх думок здійснюється за допомогою певних знаків. Засіб нанесення знаків повинен бути таким, щоб на предметі утворювалися матеріальні сліди цих знаків, доступні для сприйняття. Знаки нано­сяться певними хімічними засобами або шляхом механічної зміни поверхні предмета.

Відомості про факти можуть бути виражені або у формі думки, або у вигляді певних слідів на матеріальних предметах. Тільки своїм зміс­том письмові докази можуть підтверджувати наявність або відсутність фактів, які слід встановити для розгляду справи.

Письмові докази за своїм джерелом належать до доказів особистих, внаслідок чого їм притаманний процес формування особистих доказів. На їх формування впливають особисті якості людини: освіта, спеці­альність, вік, спостережливість, заінтересованість, розвиненість орга­нів чуття, душевний стан тощо. Сукупність цих факторів визначає достовірність і повноту одержання і закріплення відомостей. Особли­вість письмового доказу полягає в тому, що при закріпленні відомостей можливі будь-які неточності, перекручення, неповнота, що нерідко виявляються при'подальшій перевірці документа за допомогою пока­зань осіб, які його склали.

У судовій практиці використовуються різні види письмових доказів, яким притаманні певні особливості, що необхідно враховувати при їх дослідженні. Вони класифікуються за такими ознаками: за суб'єктом (джерелом) формування; за характером змісту; за формою закріплення; за засобом формування.

За суб'єктом письмові докази поділяються на офіційні та неофіцій­ні. Офіційні письмові докази — це документи, акти, які виходять від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, дер­жавних установ, підприємств, службових осіб і громадських об'єднань. Неофіційні — це документи, які виходять від громадян.

Розмежування письмових доказів на офіційні та неофіційні зумов­лює не однаковий порядок їх дослідження. Дослідження офіційних документів потребує з'ясування наявності повноважень органів і служ­бових осіб, які склали документ, дотримання передбаченого законом порядку складання документів і перевірки достовірності викладених у документах відомостей.

Оспорювання офіційних документів у ряді випадків можливе лише у встановленому законом порядку.

До офіційних письмових доказів належить велика група докумен­тів, у складі якої можна виділити певні підгрупи, у тому числі доку­менти, що виходять від органів державної влади та місцевого само­врядування; службових осіб; судово-прокурорських органів; органів громадських організацій тощо.

У судовій практиці часто зустрічаються неофіційні документи. У всіх випадках особа, яка склала документ, виступає тільки як громадянин. До неофіційних документів належать листування ділового і особистого характеру, різні записи, щоденники, рукописи, договори тощо.

Дослідження неофіційних документів допускає перевірку досто­вірності відомостей, які містяться в документі, або волевиявлення суб'єкта. Неофіційні документи мають доказове значення для правиль­ного вирішення спору, тому що вони можуть містити позасудове ви­знання певних фактів.

За змістом письмові докази поділяються на розпорядчі й інформа­тивні. Розпорядчі докази визначаються як документи, які містять ви­раження волі (акти органів державної влади, письмові правочини тощо). Інформативні документи містять відомості про наявність або відсутність певних фактів.

Різноманітність розпорядчих документів пояснюється характером суб'єкта і його функціями, що має враховуватися при дослідженні цих доказів. Розпорядчі документи характеризуються наявністю двох голов­них ознак: правомірністю волевиявлення і наявністю дійсної волі суб'єкта, вираженої в документі.

У судовій практиці часто використовуються інформативні письмо- відокази (довідки, звіти, акти, листи, повідомлення). Істотною ознакою інформативного документа є те, що в ньому повідомляється лише про певні факти, їх наявність або відсутність. У таких документах головним при дослідженні доказів є встановлення відповідності закріплених відомостей самим фактам дійсності.

Наведений поділ документів має умовний характер, тому що в од­ному й тому ж документі можуть бути закріплені одночасно і волеви­явлення особи, і відомості інформативного характеру.

За формою письмові докази поділяються на прості й нотаріально засвідчені, або документи простої письмової форми і кваліфікованої письмової форми.

Для документів простої письмової форми є характерним те, що порядок їх викладу не має значення, вони не мають обов'язкових рек­візитів. Ці документи можуть бути використані як докази з урахуван­ням вимог допустимості. Форма таких документів довільна і визна­чається їх суб'єктами.

Для документів кваліфікованої форми характерно те, що для них встановлена визначена форма з наявністю необхідних реквізитів.

П исьмові докази можуть бути кваліфіковані також за засобом і характером формування. За цією ознакою їх можна поділити на оригінали і копії. Оригіналами є перші примірники. Такий документ має більшу вірогідність, тому що відомості про факт закріплені у ньому безпосередньо особою, яка склала цей документ. При ви­рішенні справи передусім мають бути використані письмові докази в оригіналі.

Письмові докази або протоколи їх огляду, складені в порядку, пе­редбаченому статтями 140, 185 ЦПК, оголошуються в судовому засі­данні й надаються для ознайомлення особам, які беруть участь у спра­ві, а в необхідних випадках — експертам і свідкам. Особи, які беруть участь у справі, можуть дати свої пояснення з приводу цих доказів або протоколу.

З метою охорони таємниці зміст особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції фізичних осіб може бути оголошений і досліджений у відкритому судовому за­сіданні тільки за згодою осіб, визначених Цивільним кодексом України (ст. 186 ЦПК). Наприклад, відповідно до ст. 269 ЦК кожна фізична осо­ба має особисті немайнові права від народження або за законом, якими вона володіє довічно. Стаття 270 ЦК передбачає види особистих немай- нових прав, до яких, зокрема, відносить право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.

Особа, яка порушує клопотання перед судом про витребування від інших осіб письмових доказів, повинна докладно зазначити, який письмовий доказ вимагається, підстави, за яких вона вважає, що до­каз знаходиться в іншої особи, обставини, які може підтвердити цей доказ. Докази, які за певних умов може витребувати суд, направля­ються до суду безпосередньо. Суд може також уповноважити заінте­ресовану особу, яка бере участь у справі, одержати доказ для надан­ня його суду.

Особи, які не мають можливості подати доказ, якого вимагає суд, взагалі або у встановлені судом строки, зобов'язані повідомити про це із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня отримання ухвали. За неповідомлення суду про неможливість подати докази, а також за не­подання доказів, у тому числі з причин, визнаних судом неповажними, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом. Притяг­нення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов'язку подати суду докази (ст. 137 ЦПК).

Якщо подання письмових доказів до суду ускладнено, наприклад, через їх численність або внаслідок того, що тільки частина з них має значення для справи, суд може вимагати подання належно засвідчених витягів з них або оглянути їх на місці.

Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи має право, в разі потреби, вимагати подання оригіналу.

Оригінали письмових доказів, які є у справі, на прохання осіб, що їх подали, можна повернути після того, як рішення суду набере закон­ної сили. Проте у справі залишається засвідчена суддею копія письмо­вого доказу.

шиш § 4. Речові докази

Речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи (ст. 65 ЦПК).

Речові докази можуть підтверджувати обставини невиконання до­говірних зобов'язань (виготовлення або продаж речі неналежної якос­ті), порушення права власності (знаходження речі в особи без правових підстав), заподіяння шкоди (ушкодження майна) тощо.

Витребування речових доказів і вирішення питань про відповідаль­ність за їх неподання провадиться в порядку, встановленому ст. 137 ЦПК.

Зберігання речових доказів здійснюється різними засобами. Речо­ві докази до набрання рішенням законної сили зберігаються у справі або за окремим описом здаються до камери схову речових доказів суду. Речові докази, що не можуть бути доставлені до суду, зберігаються за їх місцезнаходженням за ухвалою суду; вони повинні бути докладно описані та опечатані, а в разі необхідності — сфотографовані. Суд вживає заходів для зберігання речових доказів у незмінному стані (ст. 139 ЦПК).

Продукти та інші речові докази, що швидко псуються, негайно оглядаються судом із повідомленням про призначення огляду осіб, які беруть участь у справі. Неявка цих осіб не перешкоджає огляду речових доказів. У разі необхідності, в тому числі за клопотанням особи, яка бере участь у справі, для участі в огляді продуктів та інших речових доказів, що швидко псуються, може бути залучено свідків, переклада­чів, експертів, спеціалістів, а також здійснено фотографування і відео- запис. Огляд продуктів та інших речових доказів, що швидко псують­ся, за їх місцезнаходженням здійснюється у порядку, встановленому ЦПК. Після огляду ці речові докази повертаються особам, від яких вони були одержані (ст. 141 ЦПК).

Речові докази після огляду та дослідження їх судом повертаються особам, від яких були одержані, якщо останні заявили про це клопо­тання і якщо його задоволення можливе без шкоди для розгляду спра­ви. Речові докази, що є об'єктами, які вилучені з цивільного обороту або обмежено оборотоздатні, передаються відповідним підприємствам, установам або організаціям. За клопотанням державних експертних установ такі речові докази можуть бути передані їм для використання в експертній та науковій роботі у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (наданий час цей порядок не визначено).

Речові докази повертаються особам, від яких вони були одержані, або передаються особам, за якими суд визнав право на ці речі після набрання рішенням суду законної сили (ст. 142 ЦПК).

В окремих випадках речові докази після огляду й дослідження їх судом можуть бути до закінчення справи повернуті особам, від яких вони були одержані, якщо останні про те просять і якщо задоволення такого клопотання не зашкодить розгляду справи.

Речові докази досліджуються шляхом їх огляду. При цьому можуть бути використані різноманітні технічні засоби.

Речові докази оглядаються судом і пред'являються для ознайом­лення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках — експертам і свідкам. Особи, яким пред'явлені для ознайомлення речо­ві докази, можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов'язані з оглядом. Ці заяви заносяться до протоколу судового засідання.

Речові докази, які не можна доставити до суду, оглядаються за місцем їх знаходження. Про проведення огляду на місці суд постанов­ляє ухвалу. Огляд на місці провадить весь склад суду з повідомленням про це осіб, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках — з ви­кликом експертів і свідків.

Про огляд на місці і проведені при огляді дії складається протокол, що підписується всіма особами, які беруть участь в огляді. До прото­колу додаються разом з описом усі складені або звірені під час огляду плани, креслення, знімкитощо.

Особи, які беруть участь в огляді на місці, мають право подавати свої зауваження на протокол огляду.

Згідно з ч. 2 ст. 65 ЦПК до речових доказів належать магнітні, елек­тронні та інші носії інформації, які містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи. Носії аудіовізуальної інформації є специфічними. Ними може бути не будь-який матеріальний об'єкт, а спеціально виготовлений матеріал (диск, плівка). Інформація на носій передається за допомогою існуючих технічних засобів, а не від безпосереднього впливу на матеріал джерела відомостей про факт.

Виходячи з вимог, які пред'являються до доказів, що вимагають використання технічних засобів при їх виготовленні та відтворенні, ці докази можуть бути покладені в основу судового рішення за умов, що:

1. відоме джерело виготовлення цих матеріалів; 2) відомий час виго­товлення цих матеріалів; 3) ці матеріали були виготовлені загально­прийнятим способом або способом, про який домовилися особи, які виготовили їх; 4) ці матеріали до їх подання до суду зберігалися на­лежним чином; 5) ці матеріали можуть бути надані суду у доступному для відтворення і зберігання вигляді.

Дослідження відео- і звукозаписів у судовому засіданні починаєть­ся з такої процесуальної дії, як відтворення їх змісту. Згідно зі ст. 188 ЦПК відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису проводяться в судовому засіданні або в іншому приміщенні, спеціально підготовле­ному для цього, з відображенням у журналі судового засідання особли­востей оголошуваних матеріалів і зазначенням часу демонстрації. Після цього суд заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі.

У разі потреби відтворення звукозапису і демонстрація відеозапи­су можуть бути повторені повністю або у певній частині.

З метою з'ясування відомостей, що містяться у матеріалах звуко- і відеозапису, а також у зв'язку з надходженням заяви про їх фальшивість судом може бути залучено спеціаліста або призначено експертизу.