§ 3. Процедура прийняття скарги Європейським судом з прав людини та її розгляд

Приймаючи скаргу до розгляду, ЄСПЛ керується положеннями як самої ЄКПЛ, так і свого Регламенту. 1 червня 2010 р. із набуттям чин­ності Протоколом № 14 були внесені останні поправки до Регламенту ЄСПЛ, які затверджені на його пленарному засіданні. Регламент міс­тить вимоги до організації роботи Суду та порядку його судочинства. Регламентом встановлені вичерпні вимоги до порядку порушення справ і прийнятності скарг, щодо слухання по справі, форми та змісту рішень, оплати юридичної допомоги тощо.

Відповідно до ст. 35 ЄКПЛ скарга вважається прийнятною, якщо будуть виконані такі критерії: по-перше, це вичерпання всіх національ­них засобів правового захисту і, по-друге — дотримання шестимісяч­ного терміну звернення зі скаргою. Ці критерії прийнятності можна назвати сутнісними критеріями, які існують поряд із формальними критеріями — такими, як неможливість прийняти скаргу, якщо вона є анонімною, уже була розглянута Судом чи іншим міжнародним ор-

1. Ірек V. Тигкеу, по. 25760/94, 17 РеЬгаагу 2004

²Ак&оу V. Тигкеу, по. 21987/93, 18 БесетЬег 1996.

ганом розслідування чи регулювання тощо. Вимога вичерпання всіх національних засобів правового захисту пов'язана з тим, що первинний захист прав і свобод особи покладається на національні органи, а також діє презумпція того, що держава — учасниця Конвенції виконує своє зобов'язання з реалізації права особи на ефективний засіб правового захисту (ст. 13 ЄКПЛ). І це стосується не лише звернень до ЄСПЛ, а й усіх міжнародних судових установ, пов'язаних із захистом прав люди­ни. Принциповим є те, що сам Суд підкреслює, що розуміння того, що становить увесь перелік національних засобів правового захисту, за­лежить від конкретної держави, оскільки це її суверенне право буду­вати систему правового захисту та визначати її інстанційність.

Стаття 35 ЄКПЛ не окреслює коло органів, до яких має звернутися позивач на національному рівні, але практика ЄСПЛ визначила, що це мають бути саме судові органи і тому звернення до органів місцевого самоврядування, прокуратури, омбудсмана, які є несудовими засобами захисту, або до органів, які виносять суто консультативні рішення або юридично не спроможні припинити порушення, не вважаються необ­хідними для вичерпання національних засобів правового захисту. Суд дотримується того підходу, що судові системи держав — учасниць Конвенції є досить різноманітними, тож для одної країни достатнім буде проходження двох існуючих інстанцій, а для іншої потрібно про­йти чотири існуючі ланки.

Якщо говорити про можливість звернення українських громадян до ЄСПЛ, то за загальним правилом система національних судових засобів захисту в Україні вважається вичерпаною з моменту винесен­ня рішення касаційною інстанцією.

Слід зазначити, що при вирішенні ЄСПЛ питання про вичерпання всіх національних засобів правового захисту існують обставини, які звільняють позивача від їх проходження. Це те, що національні засоби правового захисту виявляються недоступними та неефективними. Так, у рішенні по справі ЗасіікАтеї апсі Оікегз V. Сгеесе Суд визначив, що вимоги ст. 35 ЄКПЛ слід застосовувати з певною мірою гнучкості та без надмірного формалізму , а це означає, що в разі, коли в державі існує судова або адміністративна практика, яка не залишає шансів на успіх та завідомо відомо, що звернення до судових установ дасть не­гативний результат, то критерій вичерпання національних засобів правового захисту стає неабсолютним і не починає автоматично за­стосовуватися для прийнятності скарги.

1. 5ааЧкАтеГ апсі Оікет V. Сгеесе, по. 64756/01, 3 РеЬгиагу 2005; Сагсїої V. Ггапсе, по. 11069/84, 19МагсЬ 1991.

Суд неодноразово підкреслював, що існування «особливих обста­вин» може звільняти позивача від виконання цього критерію прийнят­ності . Те, що від приватної особи не вимагається звертатися до неефек­тивних засобів правового захисту, є загальновизнаною нормою між­народного права. Наприклад, якщо національне законодавство не відповідає повного мірою ЄКПЛ, то презюмується, що національна судова інстанція повинна буде застосувати саме національне законо­давство, а отже, з точки зору Конвенції особі в жодному разі не буде надано належного правового захисту, тож вичерпувати всі національні засоби такого захисту немає сенсу. Або якщо місцева влада залишаєть­ся абсолютно пасивною, знаючи про серйозні порушення з боку своїх

представників, наприклад, коли представники влади не проводять роз-

2

слідування або не надають допомогу . Разом з тим у позивача має бути впевненість, підкріплена практикою чи іншими доказами, що його по­зов не має шансів на успіх.

Суд дотримується тієї позиції, що в разі існування хоч якоїсь імо­вірності на успіх позивач має звертатися до національних судових установ, інакше його бездіяльність буде вважатися невиконанням кри­терію вичерпання національних засобів правового захисту. Критерій вичерпання засобів захисту може також не застосовуватися, коли іс­нують роз'яснення вищих судів з аналогічних справ або якщо до судів уже надходили аналогічні справи від інших осіб, які грають не на ко­ристь позивачеві. Це й виняток стосується і ситуації, коли розгляд

з

справи затягується на досить довгии час .

У цьому контексті слід згадати Рекомендацію Кес 2004/6 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо вдосконалення націо­нальних засобів правового захисту» від 12 травня 2004 p., в якій дається приблизне визначення того, які органи слід вважати національними за­собами правового захисту та які з цих засобів є ефективними.

Одним із критеріїв належності скарги є дотримання шестимісяч­ного терміну звернення зі скаргою. Цей критерій означає, що скарга до ЄСПЛ має бути подана не пізніше шести місяців із дня публічного винесення остаточного рішення по справі компетентним національним органом, оскаржити котре в рамках національного законодавства не­можливо або здійснення вручення такого рішення. Якщо внутрішні засоби правового захисту виявилися неефективними, то перебіг стро-

¹АІаііуаг апсі Оікет V. Тигкеу, по.21893/93, 16 ЗерІетЬег 1996, Ваіі апсі Оікега\. Тигкеу, поз. 33097/96, 57834/00, 3 Лше 2004.

2. Беїтоипі\. Ргапсе, по. 25803/94, 28 Му 1999.

7161-75 28 ЗерІетЬег 1976.ку починається з дня, коли позивачу стало відомо або повинно було стати відомо про таку неефективність'.

Практичне значення має також дотримання порядку оформлення самої скарги до ЄСПЛ. Скарга за формою має відповідати вимогам, які висуваються до неї Конвенцією та Регламентом ЄСПЛ. Вона по­дається до Суду або самостійно позивачем, або його офіційним пред­ставником у письмовій формі поштою (для громадян Данії та Швеції вводиться можливість подання скарг Інтернетом, а в майбутньому така можливість буде з'являтися і у громадян інших держав — учасниць Конвенції). Для спрощення звернення до ЄСПЛ був вироблений спе­ціальний формуляр , при заповненні якого позивач має вказати свої особисті дані, викласти факти справи, у чому полягає порушення Кон­венції, вказати, яким чином були виконані критерії прийнятності спра­ви і предмет скарги. До скарги додаються копії усіх документів, на які посилається позивач у скарзі. Крім того, від позивача може вимагати­ся подання ще додаткових документів. Якщо позивач не відповідає на прохання Суду або робить це із суттєвими затримками, то вважається, що він втратив інтерес до підтримання скарги. А отже, може привести до визнання скарги неприйнятною та видалення справи із списку справ, що підлягають розгляду Судом. Також можливе подання скарги факсом, але це вимагає направлення оригіналу скарги протягом п'яти днів після цього. Скарга скріплюється підписом позивача або його офіцій­ного представника.

Скарга може бути складеною національною мовою позивача, але в подальшому процес буде вестися однією із двох офіційних мов ЄСПЛ — французькою або англійською. Подача скарги є безкоштовною.

Якщо скарга подана в неналежній формі, Суд може просити по­дати скаргу повторно вже у належній формі, передбаченій Регламентом. Це має статися не пізніше, ніж за вісім тижнів після отримання листа з такою вимогою. Якщо протягом цього строку скаргу не буде виправ­лено, то скарга вважається неподаною.

Формальними критеріями визнання скарги неприйнятною є її анонім­ність. Не слід плутати анонімність скарги із бажанням скаржника при­ховати своє прізвище в усіх офіційних документах, про що робитеся окреме клопотання з поясненням підстав, яке розглядається Головою Суду. У цьому випадку позивач вказує, чи хоче він, щоб справа маркувалася його ініціалами, або абстрактними буквами на кшталт «X», «У», «2».

1. Виші апа Уауиг V. Тигкеу (аес), по. 73065/01, 28 May 2002.

2

Формуляр доступний на офіційному сайті Європейського суду: \уи^А.еспг.соелп1

.Також ЄСПЛ не розглядає скарги, які вже були розглянуті ним або іншою міжнародною установою. Неприйнятною Судом може бути ви­знана і скарга, якщо він вважає, що скарга є несумісною з положення­ми Конвенції, явно необгрунтованою або є зловживанням правом на подання скарг. Несумісність скарги з положеннями Конвенції може бути гаїіопе таіегіаіе, іетрогіз, регзопае, Іосі.

' Несумісність гаїіопе таіегіаіе (несумісність за сутністю) означає, іцб предметом скарги є право, не закріплене в ЄКПЛ або у протоколах до неї (це може означати, що для захисту цих прав передбачений інший механізм захисту). Несумісність гаїіопе іетрогіз (несумісність за ча­сом) означає, що порушення прав скаржника відбулося до ратифікації Конвенції державою-відповідачем, а отже, відповідальності за ці дії держава нести не може. У виняткових випадках юрисдикція ЄСПЛ гаїіопе іетрогіз може поширюватися на порушення, які відбулися до ратифікації Конвенції державою-відповідачем, якщо це порушення є тривалим, тобто воно виникло до ратифікації, але продовжувало тривати і після неї . Несумісність гаїіопе регзопае (несумісність за особою) — це така ситуація, коли скаргу подає неналежна особа, тоб­то не жертва порушення, або коли скарга подається проти держави, яка не є учасницею Конвенції, або порушення скоїла особа, за яку держа­ва — учасниця Конвенції не несе відповідальності. Несумісність гаїіопе Іосі (несумісність за місцем) — це коли позивач стверджує, що пору­шення скоєно державою — учасницею Конвенції, а насправді воно відбулося поза її територіальною юрисдикцією.

З набранням чинності 1 червня 2010 р. Протоколом № 14 Конвен­ції додався ще один критерій неприйнятності скарги, а саме те, що позивач не постраждав від порушення державою — учасницею Кон­венції. Утім цей критерій почне використовуватися лише після спливу двох років після набрання Протоколом чинності. Це пояснюється на­данням Суду можливості виробити критерії того, що означає «нена- стання шкоди». Цей новий критерій може здаватися дуже наближеним до зловживання правом на подання скарг.

' Якщо ЄСПЛ визнає скаргу прийнятною, то розпочинається її роз­гляд за участю представників зацікавлених осіб. Справи розглядають­ся Судом у складі одного судді, комітетами у складі трьох суддів, Па­латами у складі семи суддів і Великою палатою у складі сімнадцяти суддів. Палати Суду створюють комітети на встановлений строк.

¹ Be Вескег V ВеІ§іит, по. 214/56, 9 Типе 1958, 2 ЕНК.К 214, МоЬІоуап апа" Отегз V. Котапіа, по. 41138/98, 64320/01, 12 Му 2005;

36* П2

3За клопотанням пленарного засідання Суду Комітет міністрів може одностайним рішенням і на встановлений строк зменшити кількість суддів у складі Палат до п'яти. Коли суддя засідає одноособово, він не розглядає жодної заяви проти держави — учасниці Конвенції, від якої цього суддю було обрано. Суддя, обраний від держави — учасниці Конвенції, яка є стороною у справі, є ех о^Лсіо членом Палати або, Ве­ликої палати. У разі відсутності такого судді або якщо він не може брати участі у засіданнях, Голова Суду вибирає зі списку, поданого заздалегідь цією Стороною, особу, яка засідає як суддя.

При розгляді справи Палата чи Голова ЄСПЛ можуть вимагати додаткових доказів для вивчення обставин справи.

Перед тим як розглядати справу, ЄСПЛ намагається використати механізм дружнього врегулювання спорів. Відповідно до ст. 38 Кон­венції, якщо Суд визнав скаргу прийнятною, він надає себе у розпо­рядження заінтересованих сторін з метою забезпечення дружнього врегулювання спору на основні поваги до прав людини, визначених у Конвенції та протоколах до неї.

Найчастіше дружнє врегулювання спорів означає згоду держави- відповідача виплатити завдану шкоду, що по суті є визнанням своєї вини або взяттям зобов'язання з вирішення спору. Однак цікавим з цієї точки зору є справа Апіипез Тотаз КеЬоско V. РогШ§аІ, в якій уряд Португалії погодився на дружнє врегулювання спору та виплатити заявлену суму, але при цьому підкреслив, що цей акт не свідчить про визнання вини .

Коли сторонами досягнуто дружнє врегулювання спору, то це оформ­люється у формі декларації, яка обов'язково направляється до ЄСПЛ. Прийняття декларації — це дискреційне повноваження Суду, оскільки саме він вирішує, чи була вона прийнята на засадах поваги до прав люди­ни та чи не має вона дискримінаційного характеру. Якщо Суд визнає, що декларація про дружнє врегулювання спору заснована на повазі до прав людини, то провадження у справі припиняється шляхом винесення рішен­ня, в якому описуються факти справи та зміст відповідної декларації.

Нагляд за виконанням декларацій щодо дружнього врегулювання спору покладений на Комітет міністрів Ради Європи.

Якщо сторони не дійшли згоди щодо дружнього врегулювання спору, ЄСПЛ починає розгляд справи по суті, тобто починається роз­слідування того, чи було порушення Конвенції.

На будь-якій стадії розгляду справи ЄСПЛ може прийняти рішення про припинення провадження. Припинення провадження можливе за

^ АпНІпев Тотаз КеЬоско к Рогіи§аІ (пїепаїу кеШетепі), по. 34562/97, ЗО Аргії

1999.

кількох підстав, зазначених у ст. 37 Конвенції: а) позивач не має на­міру й далі підтримувати свою скаргу; Ь) спір уже вирішено; с) на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, якщо подальший розгляд скарги є невиправданим.

Засідання ЄСПЛ є відкритими, якщо не буде прийнято обґрунто­ване рішення про протилежне. Провадження може бути письмовим або усним.

Якщо ЄСПЛ дійде висновку про існування порушення ЄКПЛ або протоколів до неї, то поряд із питанням про оптимальну форму лікві­дації наслідків порушення він вирішує питання про виплату державою- відповідачем справедливої компенсації на підставі ст. 41 ЄКПЛ, яка включає в себе компенсацію матеріальної шкоди, моральної шкоди та витрат, пов'язаних із подачею скарги. Для цього позивач має подати окрему вимогу про виплату компенсації та додати до неї всі необхідні докази (платіжні документи, квитанції, чеки) відповідно до п. 60 Ре­гламенту ЄСПЛ. У разі неподання відповідних доказів Суд може від­хилити вимоги про виплату компенсації повністю або частково .

Розмір справедливої компенсації визначається виключно Судом за власним розсудом, виходячи з принципу справедливості , хоча, без­перечно, він бере до уваги вимоги позивача. Питання про критерії справедливої компенсації є досить складним та індивідуальним, не­зважаючи на досить розвинену практику ЄСПЛ щодо цього.

Матеріальна шкода (іноді її називають фінансова або майнова) — це ті матеріальні втрати, які були понесені позивачем унаслідок порушен­ня його прав. Наприклад, у випадку порушення заборони на катування (ст. З Конвенції) це можуть бути і затрати на лікування, і ті прибутки, які позивач не отримав внаслідок тимчасової втрати працездатності через катування. Позивач має довести прямий причинний зв'язок між порушенням права та матеріальними витратами.

Моральна (нематеріальна) шкода — це компенсація за моральні, душевні, емоційні страждання, пережиті внаслідок дій, що призвели до порушення державою прав позивача.

Щодо компенсації витрат, пов'язаних із подачею скарги, то тут йдеть­ся про судові витрати та витрати по зверненню до державних органів на національному рівні та про витрати при поданні скарги до ЄСПЛ. Дуже важливо, щоб позивач вказував дати витрат, точні суми з відповідними

Винятком є випадки, коли у позивача не було реальної можливості отримати документи, які підтверджують його затрати (див.: Натп апй Спашк V. ВиІ§агіа [ОС], по. 30985/96, 26 ОсІоЬег 2000).

²Акіа% V. Тигкеу, по. 24351/94, 24 Аргії 2003.підтверджуючими документами та мету їх витрачання. Наприклад, це можуть бути витрати на переклад документів задля подання до ЄСГОІ, телефонні розмови, факси, поштові пересилання, роботу адвокатів.

Усі виплати, присуджені Судом, підлягають виплаті протягом трвох місяців після набрання рішенням чинності. Якщо в державі-учасниць, куди робиться переказ компенсації, передбачений податок наданий вид надходження, то Суд виплачує компенсацію разом із цим податком, і

Винесенню рішення передує підготовка проекту рішення суддею- доповідачем. • ' ,

• — — § 4. Рішення Європейського суду з прав людини та їх виконання в національних правопорядках

Розгляд справи в Суді завершується винесенням Палатою рішення французькою чи англійською мовами, що публікується в офіційному віснику ЄСПЛ.

Протягом трьох місяців з дня винесення рішення у виняткових випадках будь-яка сторона по справі може подати до Секретаріату Суду звернення про передачу справи до Великої палати із метою її перегляду. Колегія з п'яти суддів Великої палати (складається із Голо­ви Суду, двох голів Секцій, що призначаються почергово, двох суддів та двох запасних суддів, що визначаються ротацією) приймає звернен­ня в разі, коли справа порушує серйозне питання щодо тлумачення та застосування Конвенції чи протоколів до неї або інше серйозне питан­ня загального характеру (п. 2 ст. 43 Конвенції). Якщо Колегія приймає звернення, то Велика палата виносить остаточне рішення. Юрисдикція Великої палати поширюється лише на ту частину скарги, яка була ви­знана прийнятною. Розгляд справи Великою палатою не можна вважа­ти апеляцією за фактичними обставинами.

У випадку, коли сторони не звертаються з проханням про передачу справи до Великої палати або строк подання такого звернення сплив, рішення Палати стає остаточним.

Якщо після вступу в силу рішення ЄСПЛ стороні по справі стає відомо про факт, який міг би мати вирішальне значення для рішення, то вона може подати клопотання про перегляд справи (п. 80 Регламенту). При цьому вона має довести, що на момент винесення рішення вона Це знала і не могла знати про ці вирішальні факти, а клопотання було по­дане не пізніше ніж шість місяців із дня дізнання про ці факти. <

1126Щодо виконання рішень ЄСПЛ, то обов'язок з нагляду за цим по­кладений на Комітет міністрів Ради Європи.

Протокол № 14 розширив можливості щодо нагляду за виконанням рішень Суду шляхом внесення поправок до ст. 46 ЄКПЛ. Відповідно до цих змін, якщо Комітет міністрів вважає, що нагляд за виконанням остаточного рішення ускладнений проблемою тлумачення рішення, він може звернутися до Суду за вирішенням питання тлумачення. Рі­шення про передачу питання на розгляд Суду ухвалюється більшістю у дві третини голосів представників, які мають право засідати в Комі­теті. Якщо Комітет міністрів вважає, що Висока Договірна Сторона відмовляється виконувати остаточне рішення у справі, в якій вона є стороною, він може після формального повідомлення цій Стороні та шляхом ухвалення рішення більшістю у дві третини голосів представ­ників, які мають право засідати в Комітеті, звернутися до Суду з пи­танням про додержання цією Стороною свого зобов'язання. Якщо Суд встановлює порушення зобов'язання, він передає справу Комітету Міністрів з метою визначення заходів, яких необхідно вжити. Якщо Суд не встановлює порушення зобов'язання, він передає справу Комі­тету міністрів, який закриває розгляд справи.

Як видно, ЄСПЛ має юрисдикцію розглядати справи з виконання своїх рішень, що є додатковим важелем їх ефективного виконання.

Щодо виконання рішення ЄСПЛ на території України, то воно регламентується як самою Конвенцією (ст. 46), так і рядом внутрішніх нормативних актів. Серед них слід виділити закони України «Про ви­конання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», «Про виконавче провадження», Цивільний процесуальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України.

Україна стала першою державою — учасницею Конвенції, яка прий­няла спеціальний закон щодо виконання рішень ЄСПЛ. Стаття 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейсько­го суду з прав людини» визначає дві форми виконання рішень Суду—ви­плату позивачу відшкодування та додаткових заходів індивідуального характеру, а також здійснення заходів загального характеру. Відповідно до цього Закону держава протягом трьох днів із дня отримання інформації про набуття рішенням остаточного статусу готує та публікує в газетах «Урядовий кур'єр» та «Голос України» скорочений зміст рішення, а також розсилає це повідомлення позивачеві, Уповноваженому Верховної Ради

України з прав людини, всім державним органам, посадовим особам та іншим суб'єктам, задіяним у справі, разом із оригіналом рішення. Крім того, держава забезпечує повний переклад рішень для ознайомлення про­фесійним колам законодавців, суддів та правників.

Держава протягом трьох днів із дня отримання інформації про на­буття рішенням остаточного статусу висилає позивачеві роз'яснення про порядок отримання присудженої грошової компенсації, а також надсилає повний текст рішення ЄСПЛ та перекладену резолютивну частину рішення до виконавчої служби України. Виконавча служба у свою чергу протягом трьох днів із дня надходження документів від­криває виконавче провадження.

Як зазначалося, компенсація підлягає виплаті протягом трьох мі­сяців після набрання рішенням чинності. У разі порушення цих стро­ків на суму нараховується пеня. Компенсація здійснюється за рахунок державного бюджету України.

Окрім виплати компенсації, Закон передбачає й інші додаткові за­ходи індивідуального характеру, які включають поновлення поперед­нього юридичного становища, що мало місце до порушення Конвен­ції (геаіііиііо in іпІе§гит), яке полягає у повторному розгляді справи в суді, а також повторному розгляді справи адміністративним органом. У разі досягнення сторонами згоди щодо дружнього врегулювання спору вживаються заходи, передбачені відповідною декларацією.

Процедура повторного розгляду справи на національному рівні, наприклад, регулюється Цивільним процесуальним кодексом України. Відповідно до ст. 355 ЦПК судові рішення по цивільних справах мо­жуть бути переглянуті Верховним Судом України, якщо вони оскар­жені з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрис­дикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом. Держава інформує всі ком­петентні органи про необхідність виконання додаткових заходів інди­відуального характеру, а також здійснює контроль за таким виконанням. Пункт 3 ст. 11 Закону передбачає можливість внесення клопотань до Прем'єр-міністра України щодо забезпечення виконання додаткових заходів індивідуального характеру.

Щодо заходів загального характеру, то вони здійснюються з метою забезпечення виконання державою положень ЄКПЛ, порушення яких встановлено рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого порушення, а такожусунен- ня недоліків, які можуть стати підставою повторного звернення до ЄСПЛ. Загальні заходи можуть включати: внесення змін до законодав

-ства та практики його застосування, внесення змін до адміністративної практики, забезпечення юридичної експертизи законопроектів на пред­мет їх відповідності праву Ради Європи, забезпечення професійної підготовки з питань застосування ЄКПЛ суддів, прокурорів та всіх працівників, робота яких пов'язана із правозастосуванням та утриман­ням людей в умовах обмеження свободи, тощо.

У разі невиконання або неналежного виконання рішення ЄСПЛ винні посадові особи, які відповідальні за це виконання, несуть адмі­ністративну, цивільну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України.

На жаль, простежити здійснення заходів загального характеру вияв­ляється дуже складно для Комітету міністрів Ради Європи. Єдиний іс­нуючий важіль впливу на держав—членів Ради Європи — це можливість призупинення членства в організації або його позбавлення, яку може ви­користати Комітет міністрів, якщо він буде вважати, що держава винна в порушенні прав людини (ст. 8 Статуту Ради Європи). На практиці жод­ного разу Комітет міністрів це своє повноваження не використовував.

Можливо, саме через це ЄСПЛ з 2004 р. застосовує процедуру ви­несення так званих «пілотних рішень». Оскільки майже половина рі­шень приймаються Судом по справах, які мають аналогічний характер (справи-«клони»), а порушення в цих справах стосуються невирішеної структурної або системної проблеми держави — учасниці ЄКПЛ, то пілотні рішення служать фіксуванню наявності у держави таких про­блем та спонукають державу до прийняття всіх належних заходів, у тому числі законодавчих, задля їх подолання.

Ідея пілотних рішень йде від того, що міжнародний суд не може ви­конувати функції органу по виплаті компенсацій з порушень, які мають ті самі підстави . Важливим у процедурі пілотних рішень є можливість заморожувати всі інші аналогічні справи до винесення пілотного рішен­ня. Таким чином, державам, які порушили певні права, надається час для виправлення ситуації. Тобто опосередковано ЄСПЛ намагається «м'яко» змусити державу до самостійного вирішення проблеми.

Із набуттям чинності Протоколом № 14 до ЄКПЛ передбачено спрощений порядок розгляду скарг, із приводу яких ЄСПЛ виніс пі­лотні рішення, що має знизити навантаження на Суд. Крім того, Комі­тет міністрів Ради Європи пропонує заснувати мережу зв'язків між ЄСПЛ та національними організаціями із захисту прав людини, що

і

O'Boyle, М. Оп геїогтіпе Іїіе орегаїіоп оГ Йіе Еигореап Соигі оі” Нитап Кі^лЬіз [Техі] / М. О'ВоуІе // Еигореап Нитап Кл§пК Ьіш ЯЄУІЄШ. - 2008. - № 1. - Р. 1-11.

112

9приведе до виникнення додаткових важелів на держави для виконання пілотних рішень на національних рівнях.

Перше пілотне рішення було ухвалено Судом у 2004 р. у справі

4

Вгопіошкі V. Роїапа . Йшлося про неадекватну компенсацію за влас­ність, втрачену репатріантами на прилеглих до Бугу територіях, які після Другої світової війни відійшли СРСР.

Проти України перше пілотне рішення було прийнято по справі Іуапоуу. Цкгаіпе (15.10.2009 р. за скаргою № 40450/04). Юрій Іванов — військовослужбовець однієї з частин Кіровоградського гарнізону, що звільнився в запас за станом здоров'я. Він звернувся до українського суду через невиплату йому грошової компенсації за невикористання військового майна. Суд виніс рішення на його користь, але компенсацію він так і не отримав, через що у 2004 р. і звернувся до ЄСПЛ. Суд ви­ніс рішення, яке передбачило повну компенсацію позивачеві матері­альної і моральної шкоди, крім того, підкресливши, що випадки, ана­логічні справі Юрія Іванова, становлять більшу частину звернень українців. Протягом року Україну зобов'язано усунути недоліки за­конодавства, що породжують подібні ситуації.

Значення ЄКПЛ та діяльності ЄСПЛ для правових систем держав — учасниць Ради Європи переоцінити дуже важко, і тому майже всі дер­жави закріпили в національних нормативних актах обов'язок тлумачити внутрішнє законодавство у світлі Конвенції. Це має призводити до гар­монізації національних стандартів прав людини поміж державами Єв­ропи. Безперечно, це має особливе значення для цивільного судочинства, оскільки об'єктом судового захисту виступає більшість конвенційних прав, у тому числі і право на справедливий судовий розгляд.

Питання для самоконтролю

1. Якою є роль Європейського суду з прав людини в механізмі захисту прав людини?

2. За яких умов можна звернутись до Європейського суду з прав людини?

3. Якими є порядок звернення до Європейського суду з прав людини та процедура прийняття скарги?

4. Які рішення ухвалює Європейський суд з прав людини та порядок їх виконання?

5. Якою є природа пілотних рішень Європейського суду з прав людини?

^ Вгопіошкі у. Роїапа\ О.С. № 31443/96, Л"ші§тепІ оГ22 .Іипе 2004

.ЧАСТИНА

ШОСТА

ПРОВАДЖЕННЯ У ГОСПОДАРСЬКИХ ТА

АДМІНІСТРАТИВНИХ

ОДАХ