§ 3. Судовий наказ як форма судового рішення

Судовий наказ як заключний акт у цивільній справі відповідно до законодавства є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог у порядку наказного проваджен­ня (ч. 1 ст. 95 ЦПК).

У процесуальній літературі ведуться дискусії щодо кваліфікації судового наказу як особливої форми судового рішення і про статус судового наказу як акта правосуддя. Так, С. В. Щербак відмічає, що з таким законодавчим визначенням не можна погодитись, оскільки поняття «судовий наказ» і «судове рішення» не збігаються, мають різний зміст і різне значення. Автор також зазначає: судовий наказ є судовою постановою, що видається суддею одноособово . Н. І. Маслєннікова висловила думку, що судовий наказ не слід змішувати з такими по­становами суду першої інстанції, як рішення і ухвали, які виносяться в результаті вирішення по суті матеріально-правових вимог та про­цесуальних питань. Він виноситься судом поза межами тих процесу­альних проваджень, які передбачають дотримання загального регла­менту судового захисту, він є лише швидким засобом приведення в дію

¹ Фурса, С. Я. Цивільний процес України: проблеми і перспективи [Текст]: наук.- практ. посіб. / С. Я. Фурса, С. В. Щербак, О. І. Євтушенко. - К. : Вид. Фурса С. Я. : КНТ,2006.-С. 94-95.

державного примусу і в точному розумінні не є правозастосовчим актом .

Г. А. Жилін, навпаки, зазначає, що за своєю цільовою спрямованіс­тю та основними властивостями судовий наказ по суті не відрізняєть­ся від рішення, і підкреслює, що позиція Н. І. Маслєннікової суттєво принижує значення судового наказу як акта правосуддя, який забез­печує ефективний захист прав громадян та організацій. Дійсно, про­довжує автор, постанова про видачу судового наказу виноситься у спро­щеному порядку без проведення судового розгляду, але це не означає, що при цьому взагалі відсутнє встановлення та дослідження фактичних обставин, наявність яких необхідна для застосування відповідних про­цесуальних та матеріальних норм . Схожу позицію висловив В. М. Жуйков, який зазначає, що за своєю суттю та призначенням су­довий наказ є не тільки правозастосовчим актом і актом правосуддя, „ . . з

а и різновидом судового рішення в його узагальненому розумінні .

Треба погодитись із думкою авторів, які вважають, що судовий на­каз не можна змішувати ні з рішенням, ні з ухвалою суду, оскільки він є все ж таки самостійним актом суду. Інша справа, що за своєю сутніс­тю судовий наказ не є актом правосуддя.

Н. О. Громошина правильно звертає увагу, що прирівнювати, ото­тожнювати судовий наказ та рішення означає не помічати очевидних

4

і принципових відмінностей між цими судовими актами . До такого висновку приводить і аналіз окремих статей ЦПК. По-перше, у ст. 208 ЦПК визначено тільки два види судових рішень — рішення та ухвали, про судовий наказ зовсім не йдеться, хоча в ч. 1 ст. 95 ЦПК законода­вець і кваліфікує судовий наказ як особливу форму судового рішення. По-друге, ч. 2 ст. 103 ЦПК встановлює, що судовий наказ має відпо­відати вимогам, що пред'являються до виконавчого документа, вста­новленим Законом України «Про виконавче провадження».

За своїм значенням, юридичною силою, наслідками судовий наказ має певні формальні тотожні ознаки із рішенням суду:

1. Гражданский процесе [Текст] / под ред. В. В. Яркова. - М. : БЕК, 1999. - С. 131.

2

Жилин, Г. А. Суд первой инстанции в гражданском процессе [Текст]: учеб.-практ.

пособие / Г. А. Жилин. - М. : Юайт-М, 2001. - С. 138-139, 144.

3

Жуйков, В. М. О новеллах в гражданском процессуальном праве (комментарии российского законодательства) [Текст] / В. М. Жуйков. - М, 1996. - С. 27.

4

Громошина, Н. А. Является ли предпосылкой права на предъявление иска отсут­ствие судебного приказа по тождественному спору? [Текст] / Н. А. Громошина // Иск в гражданском и арбитражном процессах / Ин-т государства и права Рос. акад. наук. Труды № 1 / 2006. - С. 30-38.

1. судовий наказ — акт, винесений органом судової влади, в якому відбиваються його владні повноваження;

2. судовий наказ — акт захисту цивільних прав;

3. судовий наказ — процесуальний документ, оскільки чинне за­конодавство передбачає вимоги до його процесуально-документального оформлення;

4. судовий наказ — є обов'язковим для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, ор­ганізацій, посадових чи службових осіб та громадян.

Разом з тим існують відмінності між рішенням і судовим наказом. Так, рішення може бути постановлено за будь-якими заявленими пра­вовими вимогами, а в наказному проваджені судом вирішується лише визначене коло вимог, які передбачені законом. Рішення ґрунтується на доказах, наданих сторонами, які досліджувалися в судовому засі­данні. На відміну від цього судовий наказ ґрунтується на наданих за­явником документах, які не оспорюються боржником при розгляді справи. У рішенні суду обов'язково вказуються обставини, що були встановлені судом і які стали підставою для його прийняття, а судовий наказ не містить мотивів суду, в ньому тільки вказується закон, на під­ставі якого боржник зобов'язаний здійснити певні дії. У судовому наказі, на відміну від судового рішення, яке виноситься в позовному провадженні, є лише вступна і резолютивна частини, а описова та мотивувальна частини відсутні. Будь-яке рішення може бути оскарже­не в апеляційному порядку на підставах, передбачених законом. Судо­вий наказ може бути скасований за заявою боржника судом першої інстанції, і тоді справа надалі буде розглядатися в порядку позовного провадження. В окремих випадках судовий наказ може бути оскарже­ний в апеляційному порядку.

Закон досить ретельно регламентує зміст судового наказу (ст. 103 ЦПК). У ньому зазначаються: дата видачі наказу; найменування суду, прізвище та ініціали судді, який видав судовий наказ; ім'я (наймену­вання) стягувача і боржника, їх місце проживання або місцезнаходжен­ня; посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги; сума грошових коштів, які підлягають стягненню, а також розрахунковий рахунок боржника (юридичної особи) в уста­нові банку, з якого повинні бути стягнені грошові кошти, якщо такий повідомлений заявником; сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь із боржника; відомості про по­рядок та строки подання заяви про скасування судового наказу. Судовий

наказ має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановле- ним Законом України «Про виконавче провадження», та обов'язково містити положення про дату видачі судового наказу стягувачу, дату набрання судовим наказом законної сили та строк пред'явлення судо­вого наказу до виконання. Зазначені відомості вносяться до судового наказу в день його видачі стягувачу для пред'явлення до виконання. Судовий наказ складається і підписується суддею у двох примірниках, один з яких залишається у справі, а другий скріплюється печаткою суду і видається стягувачеві після набрання ним законної сили.

шштшшштшшшшт § 4. Підстави для видачі судового наказу

Процесуальне законодавство визначає підстави для видачі судово­го наказу. У статті 96 ЦПК міститься перелік вимог, за якими може бути видано судовий наказ. Відповідно до даної статті судовий наказ може бути видано, у разі якщо заявлено вимоги: про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати; про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або тран­спортних засобів; про стягнення заборгованості за оплату житлово- комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості; про присудження алі­ментів на дитину в розмірі тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов'язана із встанов­ленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших зацікавлених осіб; про повернення вартості товару не­належної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів. Перелік вимог, за якими може бути видано судовий наказ, є вичерпним.

Перш за все судовий наказ може бути видано за вимогою про стяг­нення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати. Стаття 115 КЗпП України встановлює, що заробітна плата ви­плачується працівникові регулярно, не рідше двох разів на місяць. Під час розгляду такої вимоги суддя повинен встановити факт затримки сплати нарахованої працівникові заробітної плати, розмір цієї забор­гованості. До заяви про видачу судового наказу в даному випадку по­винен бути наданий документ, який підтверджує розрахунок грошових

663

сум, що були йому нараховані, але не сплачені (копія платіжної відо­мості, затверджений витяг із платіжної відомості на отримання заро­бітної плати, довідка з бухгалтерії з місця роботи тощо).

Судовий наказ також може бути видано за вимогою про компенса­цію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника. З такою заявою можуть звертатись органи внутрішніх справ, державна виконавча служба (ст. 78 ЦПК, ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження»), а також стягувач, якщо він авансував витрати на розшук (статті 42, 48 Закону України «Про виконавче провадження»). До заяви повинні бути надані доку­менти, які підтверджують понесені витрати (наприклад, квитанція про сплату оголошення в засобах масової інформації).

Судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стяг­нення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, теле­комунікаційних, послуг телебачення та радіомовлення в урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості. При розгляді таких вимог суддя повинен врахо­вувати певні критерії: по-перше, наявність конкретного розміру за­боргованості; по-друге, підтвердження вимоги конкретними докумен­тами, які вказують на безспірність зобов'язання та встановлюють прострочення його виконання.

Вимоги про присудження аліментів на дитину в розмірі тридцяти відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших зацікавлених осіб, також розглядають­ся у наказному провадженні. До заяви повинні бути додані: свідоцтво про укладання шлюбу (або свідоцтво про розірвання шлюбу); свідоцтво про народження дитини, на користь якої стягуються аліменти; якщо заява подається опікуном або піклувальником, то потрібен документ про таке призначення; довідка про знаходження дитини на утриманні; довідка про розмір заробітної плати з місця роботи особи, яка повинна сплачувати аліменти, а також про наявність чи відсутність стягнень за іншими виконавчими листами.

Вимоги про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначено- го кола споживачів, віднесено до справ наказного провадження. Сто­совно цієї вимоги можна говорити про те, що ця норма не може бути застосована на практиці, оскільки в даному випадку йдеться про рі-

664шення за груповими позовами, а процесуальне законодавство не перед- бачає існування таких позовів.

Як видно, в українському законодавстві, як і в цивільному проце­суальному законодавстві інших країн, незважаючи на певну концепту­альну єдність інституту судового наказу та наказного провадження та їх функціональну спрямованість, передбачаються різні підстави для ухвалення судового наказу. Це свідчить про достатньо широкий розсуд законодавця при визначенні сфери застосування судового наказу, а та­кож про те, що в основі такого законодавчого рішення лежить прак­тична доцільність прискорення цивільного судочинства завдяки впро­вадженню спрощеної процедури наказного провадження.

З теоретичної точки зору введення наказного провадження як само­стійного провадження цивільного судочинства і певною мірою як альтернативного позовному провадженню має засновуватися на певній симетрії цих проваджень з точки зору їх функціональної спрямованос­ті та рівноваги відповідно до завдань цивільного судочинства. Такий підхід означає формування конструкції наказного провадження та сфери застосування судового наказу не за правилами встановлення переліку вимог, за якими може бути видано судовий наказ, а за загаль­ним правилом з визначеними обмеженнями у видачі судового наказу. У такому випадку позовне та наказне провадження стають майже рів- нофукціональними у цивільному судочинстві, значно розширюється право зацікавлених осіб на спрощений розгляд справ у порядку на­казного провадження, більшою мірою забезпечуються інтереси право­суддя щодо справедливого з точки зору процесуальних гарантій та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ.

• -пинг § 5. Порядок наказного провадження,

скасування та оскарження судового наказу

Відповідно до регламентації наказного провадження порядок на­казного провадження складається з такого: порушення та відкриття наказного провадження; винесення судового наказу; повідомлення боржника про винесення судового наказу; видача судового наказу стя­гувану; скасування чи оскарження судового наказу.

Наказне провадження порушується за ініціативою зацікавленої особи — заявника (хоча в деяких статтях законодавець називає заяв­ника стягувачем, як, наприклад, у ч. 2 ст. 102, ч. З п. 1 ст. 103 ЦПК). Боржник — це особа, до якої звернена вимога заявника. Відповідно до ст. 97 ЦПК заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими ЦПК.

Для порушення наказного провадження заявник повинен подати до суду заяву у письмовій формі з наданням документів, які обґрунто­вують його вимоги до боржника. Від наявності та якості наданих до­кументів буде залежати зміст винесеного суддею наказу, а також мож­ливі заперечення боржника проти виконання судового наказу, оскільки наказне провадження — документальне і проводиться без судового засідання і виклику стягувана та боржника.

Перелік документів, що додаються до заяви, залежить від заявленої вимоги.

Заява подається з її копіями та копіями доданих до неї документів відповідно до кількості боржників і має відповідати певним вимогам і містити: 1) найменування суду, в який подається заява; 2) ім'я (на­йменування) заявника та боржника, а також ім'я (найменування) пред­ставника заявника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження; 3) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 4) перелік документів, що додаються до заяви (ст. 98 ЦПК).

До заяви про видачу судового наказу додаються документи, що підтверджують сплату судового збору. Відповідно до ч. 1 ст. 99 ЦПК за подання заяви про видачу судового наказу сплачується судовий збір у розмірі 50 % ставки, що визначається з оспорюваної суми у разі звернення в суд з позовом у порядку позовного провадження. У разі відмови в прийнятті заяви про видачу судового наказу або в разі ска­сування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми су­дового збору, встановленої за позовну заяву (ч. 2 ст. 99 ЦПК).

Заява про видачу судового наказу може бути підписана як самим заявником, так і його представником, який має відповідні повноважен­ня (ч. З ст. 98 ЦПК). Документ, який підтверджує повноваження пред­ставника, повинен додаватися до заяви.

Відповідно до ч. 5 ст. 98 ЦПК, якщо заява оформлена неналежним чином, застосовуються правила ст. 121 ЦПК. Заявнику надається пев­ний строк для виправлення недоліків, якщо цього не буде зроблено, то суддя повертає заяву, але це не є перешкодою для повторного звернен­ня з такою самою заявою після усунення її недоліків.

Якщо заява оформлена неналежним чином, застосовуються прави­ла ст. 121 ЦПК (ч. 6 ст. 98 ЦПК). Заявнику надається певний строк для виправлення недоліків, якщо цього не буде зроблено, то суддя повертає заяву. Крім цього заява повертається у випадках, коли: до моменту відкриття наказного провадження надійшло звернення заявника про повернення заяви про видачу судового наказу або наявні обставини, зазначені у пп. 2-А ч. З ст. 121 ЦПК (пп. 1-3 ч. 1 ст. 100 ЦПК). Про повернення заяви про видачу судового наказу суддя постановляє ухва­лу (ч. 2 ст. 100 ЦПК). Повернення заяви про видачу судового наказу не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою після усунення її недоліків (ч. 1 ст. 101 ЦПК).

Стаття 100 ЦПК передбачає підстави для відмови у прийнятті за­яви про видачу судового наказу: 1) заявником заявлено вимогу, не пе­редбачену ст. 96 ЦПК; 2) із заяви і поданих документів вбачається спір про право; 3) наявні обставини, зазначені у пунктах 2-5 частини другої статті 122 ЦПК (пп. 1-3 ч. З ст. 100 ЦПК).

Про відмову у прийнятті заяви суддя постановляє ухвалу (ч. 4 ст. 100 ЦПК). У разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу повторне звернення з такою самою заявою неможливе. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у по­зовному порядку (ч. 2 ст. 101 ЦПК). Заявник також може звернутися зі скаргою на ухвалу суду про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу до апеляційного суду (п. 1 ч. 1 ст. 293 ЦПК).

Якщо заяву про видачу судового наказу подано з дотриманням ви­мог, що до неї ставляться, справа підсудна даному суду, сплачено су­довий збір, є всі документи, які підтверджують обґрунтованість заяв­лених вимог, суддя відкриває наказне провадження, про що постанов­ляє ухвалу. Після цього у триденний строк з моменту постановления ухвали про відкриття провадження видає судовий наказ по суті заяв­лених вимог.

Копії судового наказу разом із додатками надсилаються фізичній особі-боржнику на адресу, зазначену в документах, а боржнику- юридичній особі чи фізичній особі-підприємцю — за адресою місце­знаходження (місця проживання), зазначеній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Днем отриман­ня боржником копії судового наказу є дата, зазначена у поштовому повідомленні про вручення. У разі якщо боржник відмовляється від отримання копії судового наказу або відсутній за вказаною адресою, днем отримання боржником копії судового наказу є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову боржника отримати копію судового наказу чи відмітки про відсутність боржника за вказа­ною адресою.

Цивільне процесуальне законодавство встановлює спрощену про­цедуру скасування судового наказу. Скасувати судовий наказ може тільки суд, який його видав, і тільки за заявою боржника.

Заява про скасування судового наказу подається до суду в письмовій формі. У заяві про скасування судового наказу має бути зазначено: на­йменування суду, в який подається заява; ім'я (найменування) стягувана та боржника, а також ім'я (найменування) представника боржника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнахо­дження; наказ, що оспорюється; посилання на обставини, які свідчать про повну або часткову необґрунтованість вимог; посилання на докази, якими боржник обґрунтовує свої заперечення проти вимог стягувана; перелік документів, що додаються до заяви. Заява підписується борж­ником або його представником і подається з її копією та копіями доданих до неї документів для надання стягувачеві. До заяви, яка подається пред­ставником боржника, має бути додано документ, що підтверджує його повноваження. До неналежно оформленої заяви про скасування судово­го наказу застосовуються правила ст. 121 ЦПК.

Боржник повинен обґрунтувати і підтвердити свою незгоду з при­воду видачі судового наказу (пп. 4, 5 ч. З ст. 106 ЦПК).

Визначений у законі строк для подання заяви про скасування судо­вого наказу є Процесуальним. Якщо заява надійде після закінчення цього строку, то вона залишається без розгляду. Однак боржник може звернутися до суду з клопотанням про поновлення строку подання за­яви про скасування судового наказу. У разі якщо суд дійшов висновку про поновлення строку на подання заяви про скасування судового на­казу, який набрав законної сили, то в ухвалі про прийняття такої заяви до розгляду суд має вирішити питання про зупинення виконання судо­вого наказу (ч. 2 ст. 105 ЦПК).

Про залишення заяви про скасування судового наказу без розгляду чи про прийняття такої заяви суд постановляє ухвалу (ч. З ст. 105' ЦПК).

Питання про прийняття заяви про скасування судового наказу до розгляду суд вирішує не пізніше наступного дня після її передачі ви­значеному судді (ч. 4 ст. 105' ЦПК)

.Копія ухвали про прийняття заяви про скасування судового наказу до розгляду не пізніше наступного дня з дня її постановления надси­лається стягувачу та боржнику. Разом з копією ухвали стягувачу та боржнику надсилається повідомлення про час і місце розгляду заяви про скасування судового наказу, а стягувачу надсилається також копія такої заяви та доданих до неї документів (ч. 5 ст. 105 ЦПК).

Заява про скасування судового наказу розглядається судом протягом десяти днів з дня постановления ухвали про прийняття такої заяви до розгляду у відкритому судовому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце розгляду заяви про скасування судового наказу, не перешкоджає розгляду такої заяви (ч. 6 ст. 105' ЦПК). Головуючий відкриває судове засідання і з'ясовує, хто із ви­кликаних осіб з'явився, встановлює їх особу, перевіряє повноваження представників, після чого повідомляє зміст заяви про скасування су­дового наказу і з'ясовує думку осіб, які беруть участь у розгляді такої заяви (ч. 7 ст. 105' ЦПК).

За результатами розгляду заяви про скасування судового наказу суд має право:

1. залишити заяву про скасування судового наказу без задоволення;

2. скасувати судовий наказ та роз'яснити, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті у позовному провадженні з додержан­ням загальних правил щодо пред'явлення позову;

3. змінити судовий наказ.

Про залишення заяви про скасування судового наказу без задово­лення та про скасування судового наказу суд постановляє ухвалу, а в разі зміни судового наказу видає судовий наказ.

Змінений судовий наказ чи судовий наказ, щодо якого суд прийняв ухвалу про залишення заяви про його скасування без задоволення, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку (ч. 9 ст. 105' ЦПК).

У разі ненадходження від боржника заяви про скасування судового наказу протягом трьох днів після закінчення строку на її подання су­довий наказ набирає законної сили і суд видає його стягувачеві для пред'явлення до виконання (ч. 1 ст. 106 ЦПК).

Якщо суд за результатами розгляду заяви про скасування судового наказу прийняв ухвалу про залишення такої заяви без задоволення або змінив судовий наказ, то судовий наказ чи змінений судовий наказ на­бирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеля­ційної скарги судовий наказ чи змінений судовий наказ, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом (ч. 2 ст. 106 ЦПК).

Судовий наказ, як і інші судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого само­врядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службо­вих осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території Украї­ни, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, — і за її межами (ст. 14 ЦПК).

Відповідно до ч. З ст. 95 ЦПК судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у поряд­ку, визначеному законом.

шшшшштштшт Питання для самокон і рол і о

1. У чому виявляється самостійність наказного провадження у структурі цивільного судочинства?

2. Якою мірою існуюча модель наказного провадження впливає на ефективність цивільного судочинства?

3. Чим відрізняється за своєю природою наказне провадження від нотаріального провадження з надання борговим доку­ментам виконавчої сили?

4. Які справи наказного провадження віднесені до юрисдикції суду?

5. Які законодавчі підстави передбачені для видачі судового наказу?

6. Чи здійснюється у наказному провадженні правосуддя?

7. У чому полягає різниця між скасуванням та оскарженням судового наказу?