• 7§ 2. Система та склад принципів цивільного судочинства

Підвищення рівня професіоналізму судової практики має здійсню­ватися у контексті практичного розмежування судового тлумачення позитивного та природного права. І це є можливим саме завдяки за­стосуванню загальновизнаних принципів і норм міжнародного права як принципів цивільного процесуального права. Тому уявлення про систему принципів цивільного процесуального права та тлумачення сутності принципів цивільного процесуального права у цьому аспекті приводить до висновку, що систему принципів цивільного процесу­ального права становлять загальновизнані принципи і норми міжна­родного права та принципи, закріплені у національному законодавстві. Загальновизнані норми і принципи як принципи цивільного процесу­ального права, на відміну від принципів, визначених національним цивільним процесуальним законодавством, відбивають засадничі по­ложення природного права у піблічних та приватних відносинах, у тому числі у сфері правосуддя у цивільних справах.

Що стосується загальновизнаних норм і принципів міжнародного права, то вони як фундаментальні, вихідні, основоположні норми при­родного права визначають глибинні, сутнісні модуси правового регу­лювання цивільних процесуальних відносин при здійснені правосуддя у цивільних справах. Ці принципи є загальними принципами права і за своєю природою виступають як форма природного права. Що стосу­ється принципів цивільного процесуального права, визначених націо­нальним процесуальним законодавством, то вони є основоположними в аспекті механізму правового регулювання цивільних процесуальних правовідносин, зокрема, визначають систему юридичних і процесу­альних засобів правового регулювання процесуальних правовідносин, тобто догму права.

Можна апріорі стверджувати, що в цілому дві групи принципів цивільного процесуального права в контексті лібертарного підходу мають співвідноситися як загальне і специфічне. Втім принципи ци­вільного процесуального права, які закріплені у національному за­конодавстві, можуть у змістовно-регулятивному значенні і не збігати­ся, виходячи зі специфіки, національної самобутності та традицій правового регулювання у цій сфері. Такий стан речей, на перший по­гляд, приводить до асинхронності загальних принципів міжнародного права та принципів, закріплених у національних правових системах.

Разом з тим така асинхронність (умовна асинхронність) не приводить до їх абсолютного протистояння. На наш погляд, саме ця асинхронність є наслідком і відбиттям глибокої закономірності процесуального регу­лювання — розуміння концептуальної єдності у правозастосовній ді­яльності судів закону та права, обов'язку суду застосовувати закон по праву та справедливо з точки зору достатності процесуальних гарантій розгляду судових справ.

При цьому здається дуже важливим, що таке бачення системи принципів цивільного процесуального права відбиває суть філософсько- правової проблеми функцій права як нормативно-цілісної правової системи . Такі висновки певним чином грунтуються, зокрема, не лише на перевагах позитивного права і догми права як такої, а й на загальних принципах права, які в силу своєї умовної асинхронності й акумуляції в собі власне правового змісту і загальних правових цінностей мають глибокий правовий зміст — пріоритет прав людини, верховнство пра­ва, тобто сутнісний модус права. А це означає, що в механізмі судо­чинства з точки зору правозастосування загальновизнані принципи і норми міжнародного права як принципи цивільного процесуального права мають субсидіарний характер.

Під загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права розуміють основоположні імперативні норми міжнародного права, що приймаються і визнаються міжнародним співтовариством держав у ці­лому, відхилення від яких є неприпустимим. Вони мають наднаціональ­ний характер і закріплюються у міжнародно-правових актах — Загаль­ній декларації прав людини, Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, Європейській конвенції про захист прав людини і осно­воположних свобод, практиці Європейського суду з прав людини.

У наш час не всі норми міжнародного права визнаються абсолют­но всіма державами обов'язковими для себе. Тим не менше, у сучас­ному міжнародному праві є значна кількість норм, які офіційно визна­ні всіма або майже всіма державами. Ці норми називаються загально­визнаними. Найбільш загальні з них іменуються принципами міжна- 2

родного права .

Слід зауважити, що міжнародному праву відоме таке поняття, як загальні принципи права. Згідно зі ст. 38 Статуту міжнародного Суду, поряд із конвенціями та звичаями, Суд застосовує загальні принципи

1. Див.: Алексеев, С. С. Философия права [Текст] / С. С. Алексеев. - М. : Изд-во

НОРМА, 1 977.-С. 31.

2

Зименко, Б. Л. Нормы международного права в практике судов Российской Фе­дерации. Пособие для судей [Текст] / Б. Л. Зименко. - М.: РАП, 2003. - С. 21

.права, визнані цивілізованими націями. У теорії міжнародного права під загальними принципами права розуміють принципи, загальні для національно-правових нормативних систем держав. Загальні принци­пи права сприяють створенню системи національного права, міжна­родного права, а також правозастосуванню і тому поняття загальних принципів права не можна ототожнювати з поняттям загальновизнаних приниципів і норм міжнародного права .

Загальновизнані принципи і норми міжнародного права стосують­ся різних сфер міжнародного права — дипломатичної служби, паро­плавства, режиму бойових дій, польотів, торгових відносин та інших, у тому числі й сфери правосуддя. Вичерпного переліку загальновиз­наних принципів і норм міжнародного права не існує і не може існу­вати, що ускладнює їх реальне застосування у судовій практиці. Разом із тим все ж таки поступово застосування цих норм стає фактом .

Тим не менше в юридичній літературі робляться спроби їх певної систематизації або формального визначення. Так, наприклад, ствер­джується, що до них беззаперечно належать лише наведені у Статуті ООН і Декларації про принципи міжнародного права 1970 р. основні принципи міжнародного права . Відповідно до ст. 2 Статуту ООН, на­приклад, до них належать рівність, співробітництво, добросовісне виконання забов'язань, мирне врегулювання спорів, невтручання та незастосування сили, повага до фундаментальних прав людини, право націй на самовизначення.

Виходячи з того, що загальновизнані принципи і норми регулюють не тільки публічні, а й приватні відносини, пропонується виділяти принципи регулювання приватних відносин як форм конкретизації принципів публічної сфери. До них відносять принцип взаємного за­стосування норм іноземного права і визнання іноземних судових актів (взаємність), як прояв принципів рівності і співробітництва держав; принцип недискримінації іноземних осіб в іноземній державі як прояв

1. Див.: Зименко, Б. Л. Нормы международного права в практике судов Российской

Федерации. Пособие для судей [Текст] / Б. Л. Зименко. - М : РАП, 2003. - С. 23.

2

Див.: Нешатаева, Т. Н. Уроки судебной практики о правах человека: европейский и российский опыт [Текст] / Т. Н. Нешатаева. - М.: Изд. Дом «Городец», 2007. - С. 16-40; Воронцова, И. В. О применении общепризнанных принципов и норм международного права [Текст] / И. В. Воронцова // Тенденции развития гражданского процессуального права России : сб. науч. ст. - СПб. : Юрид. центр Пресс, 2008. - С. 232-233; Зимен­ко, Б. Л. Нормы международного права в практике судов Российской Федерации. Пособие для судей [Текст] / Б. Л. Зименко. - М. : РАП, 2003. - С. 59-103.

3

Див.: Барциц, И. И. Международное право и правовая система России [Текст] / И. И. Барциц // Журн. рос. права. - 2001. -№ 2. - С. 63.

12

0принципів рівності та поваги прав людини; принцип захисту публіч­ного порядку при врегулюванні приватних відносин (застереження про публічний порядок) як сторона принципу невтручання у внутрішні справи держав: принцип неухильного виконання забов'язань .

Що стосується сфери правосуддя у цивільних справах з точки зору застосування загальновизнаних принципів І норм міжнародного права, то, без сумніву, можна назвати такі принципи: пріоритету прав людини, верховенства права, права на суд, правової визначеності, правової ефек­тивності . Очевидність цієї номенклатури принципів визначається тим, що вони випливають безпосередньо з Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини. Особливо прикметно, що ці принципи безпосередньо використовуються при застосуванні і тлумаченні п. 1 ст. 6 ЄКПЛ, в якій як конвенційне закріплено право на справедливий судовий розгляд як системи процесуальних гарантій належного здійснення правосуддя. У цьому зв'язку є досить симптоматичним те, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначив, що, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справед­ливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У сфері цивільного судочинства виявляють свою дію і принципи, закріплені в Конституції України, законодавстві про судоустрій І Ци­вільному процесуальному кодексі. Незважаючи на те, що принципи закріплюються в різних нормативних актах, вони мають однаковий предмет правового регулювання І належать до складу принципів ци­вільного процесуального права.

Так, у Конституції України містяться базові норми судочинства як єдині підстави правосудної діяльності всіх органів судової влади: поділ державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу й судову (ст. 6); верховенство права й законності (ст. 7); право на судовий захист (ст. 55); неприпустимість примусу свідчити проти себе або своїх близь­ких родичів (ст. 63); здійснення правосуддя тільки судом (ст. 124); незалежність і підпорядкування суддів закону (ст. 129) та ін.

^ив.: Нешатаева, Т. Н. Суд и общепризнанные принципы и нормы международ­ного права [Текст] / Т. Н. Нешатаева // Антология научной мысли: К 10-летию Рос­сийской академии правосудия : сб. статей. - М. : Статут, 2008. - С. 631.

2

Див.: Нешатаева, Т. Н. Уроки судебной практики о правах человека: европей­ский и российский опыт [Текст] / Т. Н. Нешатаева. - М. : Изд. Дом «Городец», 2007. -

С. 30-34

.Закон України «Про судоустрій і статус суддів» принципами судочин­ства називає такі, як здійснення правосуддя в Україні виключно судами (ст. 5), самостійність судів (ст. 6), право на судовий захист (ст. 7), право на повноважний суд (ст. 8), рівність перед законом і судом (ст. 9), правова допомога при реалізації права на справедливий суд (ст. 10), гласність і від­критість судового процесу (ст. 11), мова судочинства (ст. 12), обов'язковість судових рішень (ст. 13), право на оскарження судового рішення (ст. 14), одноособовий та колегіальний розгляд справ (ст. 15).

У Цивільному дроцесуальному кодексі України також закріплю­ються загальні принципи правосуддя та принципи, специфічні для цивільного судочинства:

• здійснення правосуддя на засадах поваги до честі й гідності, рівності перед законом і судом (ст. 5);

• гласність та відкритість (ст. 6);

• державна мова судочинства (ст. 7);

• законність (ст. 8);

• змагальність сторін (ст. 10);

• диспозитивність цивільного судочинства (ст. 11);

• забезпечення апеляційного і касаційного оскарження судових рішень (ст. 13);

• обов'язковість судових рішень (ст. 14);

• процесуальна рівноправність сторін (ч. 1 ст. 31);

• усність (ст. 6).

Зміст названих нормативних актів свідчить про те, що принципи цивільного процесуального права в них або дублюються, або мають місце певні редакційні відмінності в найменуванні. Крім того, треба зазначити, що мають місце і розходження у формі юридичного закріп­лення принципів у текстах законів. Ці неузгодженості переважно мають юридико-технічний характер.

Очевидно, що всі принципи цивільного процесуального права, як і інші його норми, відбиваються у структурі чинного законодавства, що регулює організацію і порядок здійснення цивільного судочинства. Узагалі ж більшість принципів цивільного процесуального права, закріплених у Конституції України, Законі України «Про судоустрій в Україні», конкретизується у цивільному процесуальному законо­давстві.

За сталою науковою традицією склад принципів цивільного про­цесуального права класифікують за джерелами їхнього закріплення. При цьому виокремлюють конституційні принципи та принципи, за­кріплені в законодавстві про судоустрій і у ЦПК. Залежно від сфери правового регулювання виділяють загальноправові, міжгалузеві та галузеві принципи права. З огляду на це принципи цивільного про­цесуального права в основному мають міжгалузевий характер, оскіль­ки виявляють свою дію і в інших суміжних галузях правового регулю­вання — судоустрою, кримінальному, господарському та адміністра­тивному судочинстві.

Відповідно до ролі того чи іншого принципу в здійсненні право­суддя розрізняють організаційно-функціональні та функціональні принципи цивільного процесуального права. Перша група принципів регулює організацію правосуддя і здійснює вплив на порядок його реалізації. Друга група принципів регулює в основному порядок здій­снення правосуддя, тобто визначає процесуальну діяльність суду і учас­ників цивільного судочинства. По суті у даному випадку мова йде про класифікацію принципів, виходячи із об'єкта правового регулювання принципів як специфічних правових приписів'.

Висловлюються й інші погляди щодо класифікації принципів ци­вільного процесуального права. Так, пропонують їх класифікувати на три групи.

До першої групи входять ті, що становлять фундамент галузі (пра­во на суд та захист порушеного права, баланс приватних та публічних інтересів, рівність учасників спірних відносин перед законом і судом, право на відкритий розгляд справи).

Другу групу становлять ті, що утворюють капітальні перегородки в будівлі правосуддя (мова судочинства, диспозитивність волевиявлен­ня, змагальні засади, безпосередність дослідження доказів, безперерв­ність судового розгляду).

До третьої групи віднесено ті, що смикають контури образно на­званої будівлі і становлять її дах (верховенство основних прав і права щодо закону, яке прийшло на зміну законності; співробітництво держав у захисті порушеного права) . Без сумніву, і така точка зору, незважа­ючи на образність порівнянь, має право на існування, оскільки містить певний зміст.

Класифікація принципів навряд чи може бути предметом особливих теоретичних дискусій, оскільки сама по собі класифікація має відносно

^ив.: Цивільний процес України: академічний курс [Текст] / за ред. С. Я. Фур-

си. - К. : Вид. ФурсаС. Я. : КНТ, 2009. - С. 69-70.

2

Фурсов. Д. А. Теория правосудия в кратком трехтомном изложении по граждан­ским делам [Текст] / Д. А. Фурсов, И. В. Харламов // Гражданское судопроизводство как форма отправления правосудия. - Т. 2. - М. : Статут, 2009. - С. 110.самостійне значення і різні види класифікацій мають право на існуван­ня лише у певному прикладному значенні. Разом з тим на рівні догми права та при догматичному аналізі слід враховувати природу принци­пів як специфічних правових приписів, а також предмет цивільного процесуального права. При цьому науково-практичне значення мають систематизація, тлумачення і застосування норм-принципів за прави­лами, передбаченими для систематизації нормативних актів, у яких фіксуються ці норми, та безпосередній предмет правового регулюван­ня. І тому, такби мовити, двоєдиний підхід, який поєднує характерис­тику принципів цивільного процесуального права контекстуально з нормативним актом, в якому той чи інший принцип закріплено, та предметом регулювання — порядком організації та здійснення цивіль­ного судочинства є більш доцільним. Він синтетично відбивається при характеристиці принципів цивільного процесуального права як організаційно-функціональних та функціональних.

До організаційно-функціональних принципів належать принципи здійснення правосуддя тільки судом на засадах рівності громадян перед законом і судом; незалежності суддів і підкорення їх тільки закону; одноособового та колегіального розгляду цивільних справ; державної мови судочинства; гласності. До групи функціональних — принципи законності; диспозитивності; змагальності; публічності та судового керівництва; процесуальної рівноправності сторін; трьохінстанційнос- ті та забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду; усності; безпосередності; обов'язковості рішень суду.

За ідеєю склад принципів цивільного процесуального права, їх кількість — об'єктивно задана величина. Такої думки дотримуються майже всі дослідники. Однак беззаперечним фактом є досить різні пропозиції щодо складу принципів цивільного процесуального права. Г. О. Жилін правильно пише, що кількість принципів тієї чи іншої галузі права об'єктивно обумовлена і не може визначатися тим, чи сформульовано те чи інше положення в конкретній нормі права як принцип, чи ні. Не залежить воно і від розсуду того чи іншого автора і його аргументів, оскільки принципи містяться у нормах права і ви­водяться через їх адекватне тлумачення. У поглядах вчених, дійсно, немає єдності щодо складу принципів цивільного процесуального права, нерідко безпідставно склад принципів розширюється, але таким є шлях пізнання складного явища, яким є принципи права .

Жилин, Г. А. Правосудие по гражданским делам: актуальные вопросы [Текст] / Г. А. Жилин. - М. : Проспект, 2010. - С. 83.

124