1. якщо відповідач, проти якого було винесено рішення, не з'явився до суду, оскільки він не був належним чином повідомлений відповідно до законодавства Договірної Сторони, на території якої було винесено рішення;

2. Якщо раніше вже було винесено остаточне рішення між тими самими сторонами у тій самій справі судом Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане та виконане;

1110С) якщо рішення, яке повинно бути визнане та виконане, може спричинити шкоду публічному порядку Договірної Сторони, на тери­торії якої таке рішення повинно бути визнане та виконане;

й) якщо відповідно до законодавства Договірної Сторони, на тери­торії якої судове рішення має бути визнане та виконане, суди цієї До­говірної Сторони мають виключну компетенцію у розгляді справи.

Найчастіше суди України відмовляють у наданні дозволу на при­мусове виконання рішення іноземного суду, якщо відповідач, проти якого було винесено рішення, не з'явився до суду, оскільки він не був належним чином повідомлений відповідно до законодавства Договір­ної Сторони, на території якої було винесено рішення. Компетентні суди повинні ретельно перевіряти докази того, що сторона, проти якої постановлено рішення, не була належним чином повідомлена про су­довий або арбітражний розгляд чи з інших причин не могла подати свої пояснення.

Деякі договори про правову допомогу в цивільних справах не перед­бачають підстав для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду. Наприклад, договори між Україною та Республікою Кіпр, між Україною та Угор­ською Республікою, між Україною та Турецькою Республікою не містять статей, присвячених підставам для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, однак вони окремо регулюють умови визнання та виконання.

Якщо міжнародними договорами не передбачено підстав для від­мови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, суди України повинні керуватися

ч. 2 ст. 396 ЦПК. Відповідно до цієї статті у задоволенні клопотання може бути відмовлено:

1. Якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили;

2. якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином повідомлено про розгляд справи;

3. Якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключ­но до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до за­кону органу України;

4. якщо ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах, що набрало за­конної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того ж предмета і на тих же підставах до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді;

5. якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, зго­да на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Законом строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні;

6. якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду;

7. якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України;

8. в інших випадках, установлених законами України.

Перелік передбачених договорами підстав для відмови у задово­ленні клопотання, як правило, є вичерпним.

Питання для самоконтролю

1. Поняття визнання та виконання рішень іноземних судів.

2. Які існують умови визнання та виконання рішень інозем­них судів?

3. Що треба розуміти під «рішеннями іноземного суду», які підлягають визнанню та виконанню в Україні?

4. Який встановлено процесуальний порядок визнання та звер­нення до виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню?

5. Який встановлено процесуальний порядок визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню?

Глава \ IJI 111 — —

КОНВЕНЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ ЄВРОПЕЙСЬКИМ СУДОМ З ПРАВ ЛЮДИНИ