Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
komarov_v_v_kurs_civilnogo_procesu.rtf
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
22 Мб
Скачать
☆

III м м м м 11 § 1. Сутність медіації (посередництва)

Вартість витрат на судовий розгляд, надмірна тривалість строків розгляду справи, зниження довіри до судів з боку населення та інші не­гативні чинники економічного, правового, соціального, психологічного характеру стали причинами пошуків альтернативних способів врегулю­вання спорів (Аиегпацуе Оізріґсе Ке80Іиіїоп, надалі —АГЖ) , які були б ефективнішими порівняно з розглядом справи в суді. Тому, крім третей­ського розгляду, зростає інтерес до інших видів АГЖ, метою яких є вре­гулювання спору без застосування судового розгляду.

У науковій літературі у зв’язку з цим розгортається дискусія щодо приватного процесуального права як специфічної сфери правового регулювання, пов’язаного з такими процедурами, як третейські суди, міжнародний комерційний арбітраж, медіація (посередництво), про­цедура примирення, судовий міні-розгляд тощо. 4

Одним із найбільш популярних видів АБК, крім третейського су­дочинства, вважається медіація, про що свідчить закріплення певних стандартів медіації в міжнародно-правових актах та в законодавстві

  1. Див.: Бегаева, А. А. Правовая природа альтернативных способов урегулирования корпоративных споров (Сравнительно-правовой анализ зарубежной и отечественной практики) [Текст] / А. А. Бегаева // Государство и право. - 2009. - № 2. - С. 37-47; Кузбагаров, А. Н. Примирение сторон как составляющая систем цивилистического процесса и исполнительного производства [Текст] / А. Н. Кузбагаров // Тенденци развития гражданского процессуального права России. - СПб. : Юрид. центр Пресс,

  1. - С. 229-236; Вишневский, А. Альтернативное разрешение споров в современ­ном зарубежном банковском праве [Текст] / А. Вишневский // Хозяйство и право. -

2011.-№3.-С. 60-61 та ін.

2

Див.: Курочкин, С. А. Дискуссия о частном процессуальном праве [Текст] / С. А. Курочкин //Арбитражный гражданский процесс. - 2011. - № 1. - С. 38-л13; Севастьянов, Г. В. Альтернативное разрешение споров - частное процессуальное право [Текст] / Г. В. Севастьянов // Российский ежегодник гражданского и арбитраж­ного процесса. - 2007. - № 6; Сахнова, Т. В. Судебные процедуры (о будущем цивилис­тического процесса) [Текст] / Т. В. Сахнова // Арбитражный и гражданский процесс. -

  1. - № 3 та ін.

багатьох держав. Так, міжнародні стандарта медіаційної процедури закріплені у низці документів, серед яких Рекомендація Кес (98) 1Е Комітету міністрів державам — членам Ради Європи щодо медіації в сімейних справах від 21.01.1998 р., Рекомендація Кес (2001)9 Комі­тету міністрів державам — членам Ради Європи щодо альтернативно­го судового розгляду спорів між адміністративними органами і сторо­нами — приватними особами (адміністративні справи) від 05.09.2001 p., Рекомендація Кес (2002) 10 Комітету міністрів державам-членам Ради Європи щодо медіації в цивільних справах від 18.09.2002 p., Типовий закон «Про міжнародну комерційну погоджувальну процедуру», при­йнятий комісією ООН по праву міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) 2002 p., Європейський кодекс поведінки медіатора (Еигореап Соае оГ Сопаисі іох Меаіагогз), прийнятий на конференції, організованій Ди­ректоратом Європейської комісії з питань юстиції 02.07.2004 р. у м. Брюсселі, Директива 2008/52/ЄС Європейського парламенту та Ради від 21.05.2008 р. Про деякі аспекти медіації у цивільних та ко­мерційних справах. На національному рівні інститут медіації активно використовується в багатьох країнах світу, наприклад, Німеччині, Ні­дерландах, СІЛА, Великій Британії, Польщі, Австрії, Новій Зеландії, Канаді, Франції тощо. Інститут медіації знайшов своє закріплення у законодавствах деяких пострадянських держав. Так, основні питан­ня, пов'язані з інститутом медіації, отримали законодавче закріплення у Федеральному Законі Російської Федерації «Про альтернативну про­цедуру врегулювання спорів за участю посередника (процедуру меді­ації)» від 27.07.2010 p., у главі 17 Господарського процесуального ко­дексу Республіки Білорусії, Законі Республіки Молдова «Про медіацію» від 14.06.2007 р. тощо.

Що стосується України, інститут медіації не отримав нормативно- правового закріплення, хоча існують випадки її застосування на прак­тиці у вигляді пілотних проектів. З огляду на це актуальності набувають питання щодо сутності медіації, її суб’єктного складу, принципів, можливостей впровадження на законодавчому рівні, гармонізації ме­діаційної процедури з процесуальним законодавством.

Під медіацією (від лат. тейіаге — бути посередником) прийнято розуміти один з альтернативних способів розв'язання спору його сто­ронами за участю третьої особи — медіатора, який, здійснюючи за­гальне керівництво процедурою, допомагає сторонам досягти макси­мально ефективного рішення самостійно.

Медіація, процедури медіації залежно від національних підходів та практик можуть існувати паралельно із судовими процедурами або, навпаки, інтегруються у судові процедури та процесуальне законодав­ство.

Потенційно до сфери застосування медіаційних процедур можуть входити будь-які цивільні (щодо спадкування, відносин добросусідства, договірного права, права інтелектуальної власності, страхування тощо), господарські (щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом тощо), сімейні (щодо розірвання шлюбу, по­ділу майна подружжя, питань, пов'язаних з вихованням дітей, тощо), трудові (щодо оплати праці, робочого часу та часу відпочинку тощо), адміністративні (щодо оскарження дій адміністративних органів, на­дання дозволів на зайняття певним видом діяльності тощо) спори, що розглядаються в порядку цивільного, господарського та адміністратив­ного судочинства. Однак при цьому визначальною характеристикою для застосування медіаційної процедури є не характер спірних право­відносин, а готовність сторін до переговорів, конструктивного діалогу, бажання досягти згоди зі спірного питання.

Медіації як певній процедурі притаманні ознаки, серед яких слід виділити такі:

  1. наявність правового спору між сторонами;

  2. вирішення спору та винесення рішення безпосередньо сторо­нами;

  3. наявність третьої особи — медіатора, який сприяє налагодженню комунікації між сторонами, однак не вирішує спір по суті;

  4. відсутність жорсткої правової регламентації процедури;

  5. наявність медіаційної угоди та неможливість примусового її ви­конання без звернення до компетентних органів.

Існують різні думки з приводу стадій медіаційної процедури, адже кожен медіатор вправі використовувати власні методи залежно від рівня конфліктності сторін, їх готовності до діалогу тощо. Одним із найпопулярніших на практиці є гарвардський метод ведення перего­ворів (Нагуагсі ]Ч[е§ойа1;іоп Меіпосі), основними принципами якого є зміна уваги з особистої точки зору на безпосередні інтереси сторін, напрацювання варіантів рішень, застосування об'єктивних критеріїв'. Орієнтуючись на теорію гарвардської школи, виділяють зазвичай