§ 2. Підвідомчість справ господарським судам. Підсудність справ

Відповідно до ст. 12 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України господарські суди розглядають справи, що виникають із таких спорів: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірван­ні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватиза­ції майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію держав­ного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандар­тів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміні­стративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; справи про банкрутство; справи за заявами органів Антимо­нопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; справи, гцО виникають із корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), утому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудо­вих спорів; справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

2

Відповідно до ст. 121 ГПК господарські суди розглядають справи по скаргах надії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служ­би України щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів.

Підвідомчий господарським судам спір може бути переданий сто­ронами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, спорів, що виникають при укладанні, змі­ні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, а також спорів, що виникають із корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства. Також не можуть бути передані на розгляд третейських судів спори, пов'язані із оскарженням дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служ­би України відповідно до ст. 121 ГПК.

Згідно із ст. 2 ГПК та Закону України «Про третейські суди» від

11. 05.2004 р. господарські суди є компетентними судами щодо розгляду справ про оскарження рішень третейських судів та про видачу виконав­чих документів на примусове виконання рішень третейських судів утому разі, якщо третейським судом було вирішено господарській спір.

1134Таким чином, одним із критеріїв для визначення юрисдикції госпо­дарських судів щодо розгляду справи є характер спірних правовідносин.

Іншим критерієм для визначення юрисдикції господарського суду є суб'єктний склад учасників спору. Відповідно до статей 1 та 21 ГПК господарські суди розглядають спори між підприємствами, установами, організаціями, іншими юридичними особами (у тому числі іноземни­ми), громадянами, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому законом порядку на­були статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до гос­подарського суду мають право також звертатися державні та інші ор­гани, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Можна виділити такі різновиди юрисдикції: імперативну, альтер­нативну та договірну. Відповідно до правил імперативної юрисдикції справа може бути предметом розгляду лише в господарських судах України. Альтернативна юрисдикція має місце тоді, коли зацікавлена особа на власний розсуд визначає, до якого органу їй необхідно звер­нутися за захистом своїх прав чи інтересів. Так, стягнення заборгова­ності за опротестованими векселями допускається або шляхом звер­нення до господарського суду з позовною заявою до зобов'язаної особи, або шляхом звернення до нотаріуса, що вчиняє відповідний виконавчий напис. Договірна юрисдикція має місце тоді, коли сторони договором визначили орган, що повинен розглянути спір. Так, у разі якщо сторони за зовнішньоекономічною угодою визначили, що спір повинен бути розглянутий у Міжнародному комерційному арбітраж­ному суді при Торговельно-промисловій палаті України, спір повинен бути розглянутий у цьому органі. Сторони можуть укласти між собою угоду про передачу спору на розгляд третейського суду. У разі наяв­ності таких угод господарські суди не можуть розглядати такі спори.

Процесуальним законодавством України встановлюється підсуд­ність справ господарським судам. Якщо юрисдикція визначає коло справ, що належать до розгляду та вирішення всіма господарськими судами, то встановлення підсудності справ дозволяє розподілити спра­ви, на які поширюється юрисдикція господарських судів, між різними ланками в системі господарських судів за територіальною ознакою.

Чинне законодавство дозволяє виділити такі різновиди територі­альної підсудності справ: загальна територіальна, альтернативна, ви­ключна, за зв'язком справ, за ухвалою суду.

Правила загальної територіальної підсудності містяться у ст. 15 ГПК. Справи по спорах, що виникають при укладанні, зміні та розі­рванні господарських договорів, справи у спорах про визнання дого­ворів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнахо- дженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Справи по спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособле­ний підрозділ, територіальна підсудність спору визначається за за­гальними правилами залежно від місцезнаходження відокремленого підрозділу.

Справи про банкрутство розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.

Згідно із ч. З ст. 15 ГПК (альтернативна підсудність) справи у спо­рах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стяг­неного за виконавчим написом нотаріуса розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання ви­конавчого напису нотаріуса за вибором позивача.

Відповідно до ст. 16 ГПК (виключна підсудність) віднесені до під­судності господарського суду справи у спорах, що виникають із догово­ру перевезення, в яких одним із відповідачів є орган транспорту, роз­глядаються господарським судом за місцезнаходженням цього органу.

Справи у спорах про право власності на майно або про витребу­вання майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місце­знаходженням майна.

Справи у спорах про порушення майнових прав інтелектуальної власності розглядаються господарським судом за місцем вчинення по­рушення.

Справи по спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада АРК або Рада міністрів АРК, обласні, Київська та Сева­стопольська міські ради або обласні, Київська та Севастопольська місь­кі державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять дер­жавну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва.

Справи у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а та- 1136кож між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, розглядаються господар­ським судом за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців.

Справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери розглядаються господарським судом за місцезнаходженням емітента.

Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, розглядаються гос­подарським судом за місцезнаходженням об'єктів земельних відносин або основної їх частини, за винятком справ, де відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада АРК або Рада міністрів АРК, облас­ні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Стаття 15 ГПК передбачає такий різновид підсудності, як підсуд­ність за зв'язком справ. Відповідно до ч. З ст. 15 ГПК справи по спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Зустріч­ний позов, а також позов третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, подається до суду за місцем розгляду первісного спору.

Підсудність за ухвалою суду має місце тоді, коли місце розгляду справи з господарського спору, в якому однією із сторін є апеляційний господарський суд, господарський суд АРК, господарський суд облас­ті, міст Києва та Севастополя, визначає Вищий господарський суд України (ч. 5 ст. 15 ГПК).

Господарський процесуальний кодекс не передбачає такого різно­виду підсудності, як договірна підсудність. Але договірна підсудність може мати місце у випадках, коли сторони за зовнішньоекономічними угодами передбачили це у договорі, спираючись на Угоду про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 p., прийняту ум. Києві в рамках саміту СНД. Відповідно до ст. 4 цієї Угоди сторони самостійно можуть визначити компетентний суд, який буде розглядати спір між сторонами. Визначаючи відповідний судовий орган, сторони не зобов'язані керуватись нормами національ­ного законодавства, що встановлюють правила територіальної підсуд­ності і можуть визначити їх у договорі на свій власний розсуд

.Якщо справа не підсудна даному господарському суду, матеріали справи надсилаються господарським судом за встановленою підсуд­ністю не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи.

Справа, прийнята господарським судом до свого провадження з до­держанням правил підсудності, повинна бути розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

Якщо після відводу суддів неможливо розглянути справу в госпо­дарському суді, до підсудності якого належить справа, то така справа передається до господарського суду, найбільш територіально наближе­ного до цього господарського суду.

Існує ще один аспект підсудності, пов'язаний із суб'єктним складом

суду, що розглядає господарський спір.

б

Відповідно до ст. 4 ГПК справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що належить до підсудності цього суду, залежно від її категорії і складності справи може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Перегляд в апеляційному порядку рішень місцевих господарських судів здійснюється апеляційними господарськими судами колегією суддів у складі трьох суддів.

Перегляд у касаційному порядку рішень місцевих і апеляційних господарських судів здійснюється Вищим господарським судом Укра­їни колегією суддів у складі трьох або більшої непарної кількості суддів.

Перегляд судових рішень господарських судів Верховним Судом України здійснюється колегіально.

шшшшя ^Л § 3 . Учасники господарського процесу

Розділ IV ГПК «Учасники судового процесу» передбачає можли­вість участі в господарському процесі певного кола суб'єктів.

Суб'єктів господарських процесуальних правовідносин можна по­ділити на три групи.

До першої групи належать суддя або колегія суддів господарського суду. Суддя господарського суду — це посадова особа, що має статус судді і наділена повноваженнями щодо розгляду справи і постановлен­ия рішення по справі. Суддя здійснює правосуддя. Як особа, що має 1138владні повноваження під час розгляду і вирішення справи, суд по- сідає особливе становище в господарських процесуальних право­відносинах.

До другої групи суб'єктів можна віднести осіб, що мають юридич­ну зацікавленість у розгляді і вирішенні справи судом. Це сторони; треті особи, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору; треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору; пред­ставники сторін та третіх осіб; прокурор.

. Ця група суб'єктів споріднена тим, що її учасники мають юридич­ну зацікавленість у розгляді і вирішенні справи судом. Сторони та треті особи, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору, мають матеріально-правову і процесуальну зацікавленість у розгляді і вирі­шенні справи, оскільки рішення суду безпосередньо стосується їх суб'єктивних матеріальних прав та обов'язків. Інші особи мають лише процесуальну зацікавленість у розгляді і вирішенні справи, вони за­цікавлені в отриманні судового рішення певного змісту.

До третьої групи суб'єктів можна віднести осіб, що не зацікавлені у розгляді і вирішенні справи, а лише сприяють здійсненню право­суддя. У господарському процесі таким суб'єктом є судовий експерт. До них також можна віднести посадових осіб та працівників підпри­ємств, установ, організацій, державних та інших органів, які сприяють встановленню певних обставин справи, не будучи при цьому ані пред­ставниками сторін, ані їх керівниками (ст. ЗО ГПК).

Суддя, що розглядає господарську справу, повинен бути неупере­дженим. Суддя не може брати участі у розгляді справи і підлягає від­воду (самовідводу), якщо він є родичем осіб, які беруть участь у судо­вому процесі, або буде встановлено інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. Суддя, який брав участь у розгляді справи, не може брати участі в новому розгляді справи у разі скасуван­ня рішення, ухвали, прийнятої за його участю. За наявності зазначених підстав суддя повинен заявити самовідвід.

З цих же підстав відвід судді можуть заявити сторони та прокурор, який бере участь у судовому засіданні.

Відвід повинен бути мотивованим, заявлятись у письмовій формі до початку вирішення спору. Заявляти відвід після цього можна лише у разі, якщо про підставу відводу сторона чи прокурор дізналися після початку розгляду справи по суті.

Питання про відвід судді вирішується в нарадчій кімнаті судом утому складі, який розглядає справу, про що виноситься ухвала. Заяв

апро відвід кільком суддям або всьому складу суду вирішується простою більшістю голосів. »

Сторонами у господарському процесі можуть бути особи, зазна­чені у статтях 1 та 21 ГПК.

Відповідно до ст. 23 ГПК у справі можуть брати участь декілька позивачів та відповідачів, які виступають у процесі самостійно. і Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до прийняття рішення господарським судом. Вони користуються всіма правами і несуть усі обов'язки позивача (ст. 26 ГПК).

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прий­няття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права та обов'язки щодо однієї із сторін. їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються про­цесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін, крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову (ст. 27 ГПК).

Відповідно до ст. 29 ГПК прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення до Верховного Суду України, заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.

У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здій­снювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Про свою участь у вже порушеній справі прокурор повідомляє господарський суд письмово, а в судовому засі­данні — також і усно.

Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користуєть­ся правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. І Відмова прокурора від поданого ним позову не позбавляє позивача права вимагати вирішення спору по суті. Відмова позивача від позову, 114

0поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті.

До кола осіб, що можуть бути представниками сторін та третіх осіб у господарському процесі, закон (ст. 28 ГПК) відносить керівників під­приємств та організацій, інших осіб, повноваження яких визначені зако­нодавством або установчими документами, або осіб, що мають засвідче­ну належним чином довіреність на ведення справи (адвокати можуть підтверджувати свої повноваження також ордером чи договором).

Повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної осо­би може здійснювати її відокремлений підрозділ, якщо таке право йому надано установчими або іншими документами.

Громадяни можуть вести свої справи в господарському суді осо­бисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю.

Відповідно до ст. 31 ГПК у судовому процесі може брати участь судовий експерт.

Судовий експерт зобов'язаний за ухвалою господарського суду з'явитись на його виклик і дати мотивований висновок щодо постав­лених йому питань. Висновок робиться у письмовій формі.

Судовий експерт, оскільки це необхідно для дачі висновку, має право знайомитися з матеріалами справи, брати участь в огляді та до­слідженні доказів, просити господарський суд про надання йому до­даткових матеріалів.

Судовий експерт має право відмовитись від дачі висновку, якщо наданих йому матеріалів недостатньо або якщо він не має необхідних знань для виконання покладеного на нього обов'язку.

Сторони і прокурор, який бере участь у судовому процесі, мають право заявити відвід судовому експерту, якщо він особисто, прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи, якщо він є роди­чем осіб, які беруть участь у судовому процесі, а також з мотивів його некомпетентності. Відвід повинен бути мотивованим, заявлятись у пись­мовій формі до початку вирішення спору. Заявляти відвід після цього можна лише у випадку, коли про підставу відводу сторона чи прокурор дізналися після початку розгляду справи по суті. Питання про відвід вирішується суддею, який виносить із цього приводу ухвалу.

Відповідно до ст. ЗО ГПК у судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи. Ці особи мають пра­во знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, брати участь в огляді та дослідженні доказів.

Зазначені особи зобов’язані з’явитися до господарського судд на його виклик, сповістити про знані їм відомості та обставини у справі,, подати на вимогу господарського суду пояснення в письмовій формі.

• • «і • •

І!

^{Л Л} н м м § 4 . Порушення провадження п о справах

• та їх розгляд господарськими судами

• ;і

Порушення справи господарським судом передбачає перевірку суддею наявності всіх необхідних передумов, з якими закон пов’язує можливість порушення справи та додержання позивачем порядку по­дання позовної заяви. ,:

Суддя має право відмовити позивачеві у прийнятті позовної заяви, якщо заява не підлягає розгляду в господарських судах України (на­приклад тоді, коли справа підвідомча судам цивільним, адміністратив­ним, або тоді, коли спір виник не з правових підстав, тощо); коли у провадженні господарського суду або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є справа зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав або є рішен­ня цих органів з такого спору; коли позов подано до підприємства, організації, які ліквідовано.

Про відмову у прийнятті позовної заяви виноситься ухвала, яка надсилається сторонам, прокурору чи його заступнику, якщо вони є за­явниками, не пізніше трьох днів з дня надходження зави.

Суддя має право повернути заявникові позовну заяву. Повернення позовної заяви відбувається в разі, якщо позовну заяву підписано осо­бою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; у позовній заяві не вказано повного найменування сторін, їх поштової адреси; у позовній заяві не вказано обставин, на яких ґрунтується позовна вимога, доказів, що підтверджують викла­дені в заяві обставини, обґрунтований розрахунок стягуваної чи оспо­рюваної суми; не подано доказів сплати державного мита у встановле­них порядку та розмірі; порушено правила поєднання вимог або об'єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з’ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво ускладнить вирішення спору; не подано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і дб- даних до неї документів; до винесення ухвали про порушення прова­дження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору; не подано доказів сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечен­ня судового процесу.

Суддя повертає позовну заяву не пізніше трьох днів з дня її над­ходження, про що виносить ухвалу.

Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення.

Позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадяни­ном або його представником. Позовна заява повинна містити: на­йменування господарського суду, до якого подається заява; найме­нування сторін; їх поштові адреси; найменування і номери рахунків сторін у банківських установах; документи, що підтверджують за громадянином статус суб’єкта підприємницької діяльності; зазна­чення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суми до­говору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів); зміст позовних вимог; якщо позов по­дано до кількох відповідачів — зміст позовних вимог щодо кожно­го з них; виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований роз­рахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов; відомості про вжиття запобіжних заходів відповідно до розділу У-1 ГПК; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору.

Позивач, прокурор чи його заступник зобов’язані при поданні по­зову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї доку­ментів, якщо цих документів у сторін немає.

Такий самий обов’язок покладається на позивача уразі залучення господарським судом до участі у справі іншого відповідача, заміни господарським судом неналежного відповідача.

До позовної заяви додаються документи, які підтверджують від­правлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї докумен­тів; сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі; сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; об­ставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження пред­ставника позивача.

Суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є'за- явником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказу­ється про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необ­хідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні.

Ухвала надсилається також іншим підприємствам, установам* ор­ганізаціям, державним та іншим органам у випадках, коли від них витребуються документи, відомості та висновки або їх посадові особи викликаються до господарського суду.

Порушивши справу, суддя господарського суду повинен у ході під­готовки справи до судового розгляду вчинити дії, спрямовані на забез­печення об'єктивного та швидкого розгляду справи.

Під час підготовки справи до судового розгляду суддя вчиняє в не­обхідних випадках такі дії з підготовки справи до розгляду: вирішує питання про залучення до участі у справі іншого відповідача та про виключення чи заміну неналежного відповідача; викликає представ­ників сторін (якщо сторони перебувають утому ж населеному пункті, що й господарський суд) для уточнення обставин справи і з'ясовує, які матеріали може бути подано додатково; зобов'язує сторони, інші під­приємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці "їх знаходження тощо); витребовує від них документи, відомос­ті, висновки, необхідні для вирішення спору,, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження; вирішує питання про призначення судової експертизи; провадить огляд і дослідження письмових та речових доказів у місці їх знаходження; вирішує питан­ня про визнання явки представників сторін у засідання господарсько­го суду обов'язковою; вирішує питання про виклик посадових та інших осіб для дачі пояснень по суті справи; вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову; вчиняє інші дії, спрямовані на забез­печення правильного і своєчасного розгляду справи.

Розгляд справи здійснюється суддею одноособово. Деякі справи залежно від їх категорії та складності можуть розглядатись колегією із трьох суддів.

Спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. Спір про стягнення заборгованості за опротестованим векселем має бути вирішено госпо­дарським судом у строк не більше одного місяця від дня одержання позовної заяви.

: У виняткових випадках за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду спору господарський суд ухвалою може про­довжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Порядок ведення засідання визначається суддею, а в разі розгляду справи трьома суддями — суддею, головуючим у засіданні.

Суддя оголошує склад господарського суду, роз'яснює учасникам судового процесу їх права та обов'язки і сприяє у здійсненні належних їм прав.

У засіданні заслуховуються представники позивача і відповідача та інші особи, які беруть участь у засіданні.

Розгляд справи господарським судом пов'язаний із дослідженням доказів, що надані сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких госпо­дарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішен­ня господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; по­ясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у су­довому процесі.

У необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Слід зазначити, що на відміну від цивільного процесу в господар­ському процесі не застосовується такий засіб доказування, як показан­ня свідків.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повин­ні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть під­тверджуватись іншими засобами доказування.

Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвід­чені''копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг із нього. Оригінали докумен­тів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Речовими доказами є предмети, що своїми властивостями свідчать про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Господарський суд має право знайомитися з доказами безпосеред­ньо в місці їх знаходження.

Сторона, прокурор, які порушують клопотання перед господар­ським судом про витребування доказів, повинні докладно зазначити: який доказ вимагається, підстави, з яких вони вважають, що ці докази має підприємство чи організація, і обставини, які можуть підтвердити ці докази.

Господарський суд може уповноважити на одержання таких до­казів заінтересовану сторону.

Докази можуть бути витребувані до подання позову як запобіжний захід.

Господарський суд може провести огляд та дослідження письмо­вих і речових доказів у місці їх знаходження в разі складності по­дання цих доказів. За результатами огляду та дослідження складаєть­ся протокол, який підписується суддею. Протокол приєднується до матеріалів справи.

Оригінали письмових доказів, що є у справі, за клопотанням підпри­ємств та організацій повертаються їм після вирішення господарського спору та подання засвідчених копій цих доказів. Речові докази, які зна­ходяться в господарському суді, після вирішення спору повертаються підприємствам та організаціям, від яких їх було одержано, або переда­ються стороні, за якою господарський суд визнав право на ці речі.

Для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господар­ського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд при­значає судову експертизу.

У деяких випадках сторони та інші учасники судового процесу звільняються від доказування тих чи інших обставин, що мають зна­чення для правильного вирішення справи. Так, обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування. Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не дово­дяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чтг мали місце певні дії та ким вони вчинені. Рішення суду з цивільної сщравй, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирі- шеУня'спору. Факти, які відповідно до закону вважаються встановле­ними, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконан- нямущо грунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодні докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і об­ставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Під час розгляду справи сторони користуються рівними процесу­альними правами. Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь у господар­ських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарсько­му суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господар­ського' суду, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм законом.

Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоро- нюваНих законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебіч­ного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Позивач вправі до початку розгляду справи по суті змінити під­ставу або предмет позову, протягом розгляду справи збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог

Відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення роз­міру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії супере­чать законодавству або порушують чиї-небудь права й охоронювані законом інтереси.

Відповідач має право до початку розгляду справи по суті подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний із первісним

.Подання зустрічного позову провадиться за загальними правилами подання позовів.

За результатами розгляду справи господарський суд постановляє рішення, яким вирішується по суті спір між сторонами. Рішення — це акт правосуддя. Рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим, а також відповідати таким вимогам, як повнота, ясність, чіткість.,

Рішення викладається у письмовій формі та підписується всіма суддями, які брали участь у засіданні. У разі розгляду справи трьома суддями суддя, не згодний із рішенням, зобов'язаний викласти у пись­мовій формі свою окрему думку, що приєднується до справи.

Рішення господарського суду ухвалюється іменем України і скла­дається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому: 1) у вступній частині вказуються найменування господар­ського суду, номер справи, дата прийняття рішення, найменування сторін, ціна позову, прізвища судді (суддів), представників сторін, про­курора та інших осіб, які брали участь у засіданні, посади цих осіб. При розгляді справи на підприємстві, в організації про це також вка­зується у вступній частині рішення; 2) описова частина має містити стислий виклад вимог позивача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояс­нень і клопотань сторін та їх представників, інших учасників судового процесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд та дослі­дження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження); 3) у мотивувальній частині вказуються обставини спра­ви, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання, і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, прий­маючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення; 4) резолютивна частина має містити висновок про задоволен­ня позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній із заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або нена- стання якихось обставин (умовне рішення).

При задоволенні позову в резолютивній частині рішення вказують­ся: найменування сторони, на користь якої вирішено спір, і сторони, з якої здійснено стягнення грошових сум або яка зобов'язана виконати відповідні дії, строк виконання цих дій, а також строк сплати грошових сум при відстрочці або розстрочці виконання рішення; розмір сум, що підлягають стягненню (основної заборгованості за матеріальні ціннос­ті, виконані роботи та надані послуги, неустойки, штрафу, пені та збитків, а також штрафів, передбачених ГПК); найменування і номер рахунка, з якого підлягають стягненню грошові суми; найменування майна, що підлягає передачі, і місце його знаходження (у спорі про , передачу майна); найменування, номер і дата виконавчого або іншого документа про стягнення коштів у безспірному порядку (у спорі про визнання цього документа як такого, що не підлягає виконанню), а та­кож сума, що не підлягає списанню.

"У спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютив­ній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір — умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем про­ект договору.

У резолютивній частині рішення вказується про визнання догово­ру недійсним у випадках, передбачених законом.

При задоволенні заяви про визнання акта недійсним у резолютив­ній частині вказуються найменування акта і органу, що його видав, номер акта, дата його видання, чи визнається акт недійсним повністю або частково (в якій саме частині).

У резолютивній частині рішення вказується про розподіл госпо­дарських витрат між сторонами, про повернення державного мита з бюджету.

Якщо у справі беруть участь кілька позивачів і відповідачів, у рі­шенні вказується, як вирішено спір щодо кожного з них.

При розгляді первісного і зустрічного позовів у рішенні вказують­ся результати розгляду кожного з позовів.

Господарський суд, приймаючи рішення, має право: 1) визнати не­дійсним повністю чи у певній частині пов'язаний із предметом спору договір, який суперечить законодавству; 2) виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів пози­вачів або третіх осіб із самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони; 3) зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання; 4) стягувати в дохід Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону; 5) відстрочити або роз­строчити виконання рішення.

.Прийняте рішення оголошується суддею у судовому засіданні піс­ля закінчення розгляду справи.

Суд може оголосити тільки вступну та резолютивну частини ""рі" шення, про що зазначається у протоколі судового засідання.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закін­чення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у су­довому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну час-' тини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиден­ного строку з дня підписання рішення.

У разі подання, апеляційної скарги рішення, якщо його не скасова­но, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстан­цією.

Іноді за наслідками розгляду справи господарський суд виносить не рішення, а постановляє ухвалу про припинення провадження по справі або залишення позову без розгляду

Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо: спір не підлягає вирішенню в господарських судах України; відсутній предмет спору; є рішення господарського суду або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав; позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом; сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду; підприємство чи організацію, які є сторонами, ліквідовано; сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом.

У випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Господарський суд залишає позов без розгляду, якщо: позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано; у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав; позивач без поважних причин не подав витребу­вані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання госпо­дарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору; громадянин відмовився від позову, який було подано в його інтересах прокурором.

• Після усунення обставин, що зумовили залишення позову без роз­гляду, позивач має право знову звернутися з ним до господарського суду в загальному порядку.м м м н § 5. Перегляд рішень, ухвал, постанов господарського суду

Чинне законодавство передбачає можливість оскарження рішень, ухвал і постанов господарських судів.

Рішення місцевого господарського суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з моменту його про­голошення, а в разі, коли в судовому засіданні оголошувалась лише вступна та резолютивна частини рішення, — з дня підписання повно­го тексту рішення.

Правом на подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції користуються сторони, прокурор, треті особи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Система судів апеляційної інстанції визначена Указом Президента України від 12.08.2010 р. № 811/2010 «Питання мережі господарських судів України». Указом визначені апеляційні суди та територія, на яку поширюються повноваження апеляційного господарського суду. Від­повідно до цього Указу в Україні існують: Дніпропетровський апеля­ційний господарський суд (Дніпропетровська, Кіровоградська області), Донецький апеляційний господарський суд (Донецька, Запорізька, Луганська області), Київський апеляційний господарський суд (Київ­ська, Черкаська, Чернігівська області, місто Київ), Львівський апеля­ційний господарський суд (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська, Чернівецька області), Одеський апеляційний господар­ський суд (Миколаївська, Одеська, Херсонська області), Рівненський апеляційний господарський суд (Вінницька, Волинська, Житомирська, Рівненська, Хмельницька області), Севастопольський апеляційний господарський суд (Автономна Республіка Крим, місто Севастополь), Харківський апеляційний господарський суд (Полтавська, Сумська, Харківська області).

Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу

Апеляційна скарга подається у письмовій формі і повинна місти­ти: найменування апеляційного господарського суду, до якого пода­ється скарга; найменування місцевого господарського суду, який прийняв рішення, номер справи та дату прийняття рішення; вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, а також підстави, з яких поруше­но питання про перегляд рішення, з посиланням на законодавство і матеріали, що є у справі або подані додатково; перелік документів, доданих до скарги.

Апеляційна скарга підписується особою, яка подає скаргу, або її представником.

До скарги додаються докази сплати державного мита і надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

Апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апе­ляційним господарським судом, якщо: апеляційна скарга підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове стано­вище якої не зазначено; до скарги не додано доказів надсилання її копії іншій стороні (сторонам); до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і роз­мірі; скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її по­дання, без клопотання про відновлення цього строку; до винесення ухвали про прийняття скарги до провадження особа, яка подала скар­гу, подала заяву про її відкликання.

У разі, якщо апеляційну скаргу було подано із додержанням перед­бачених законом правил, вона приймається до розгляду. Про прийнят­тя апеляційної скарги до провадження апеляційний господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скар­ги. Ухвала надсилається сторонам та прокурору, який брав участь у розгляді справи або вступив у розгляд справи.

Апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду роз­глядається у двомісячний строк з дня постановления ухвали про прий­няття апеляційної скарги до провадження. Апеляційна скарга на ухва­лу місцевого господарського суду розглядається протягом п'ятнадцяти днів з дня постановления ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

В апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами роз­гляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, перед­бачених у розділі XII ГПК.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеля­ційному порядку, користується правами, наданими суду першої ін­станції.

У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за на­явними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунту­вав неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не прий­маються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господар­ського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, об­ставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рі­шення.

За наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господар­ський суд приймає постанову.

У постанові мають бути зазначені: найменування апеляційного господарського суду, який розглянув апеляційну скаргу, склад суду, номер справи і дата прийняття постанови; найменування сторін і на­йменування особи, яка подала скаргу; найменування місцевого госпо­дарського суду, рішення якого оскаржується, номер справи, дата прий­няття рішення, прізвища судді (суддів); стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду; підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення; доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу; обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви засто­сування законів та інших нормативно-правових актів; уразі скасуван­ня або зміни рішення місцевого господарського суду — доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась із висновками суду першої інстанції; висновки за результатами розгляду апеляційної скарги; новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова надсилається сторонам у справі в триденний строк з,дня її прийняття. ,,

ГПК передбачає можливість оскарження в апеляційному порядку ухвал суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції можуть оскаржуватись в апеляційному порядку лише в разі, коли про це прямо зазначено в ГПК або в Законі України «Про відновлення платоспро­можності боржника або визнання його банкрутом».

У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскар­женню окремо від рішення суду, місцевий господарський суд повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.

Апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розгля­даються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду. Апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду можуть подавати сторони та інші учас­ники судового процесу, зазначені в ГПК та Законі України «Про віднов­лення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

У випадках скасування апеляційною інстанцією ухвал про відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про бан­крутство, про повернення позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, припинен­ня провадження у справі, про залишення позову без розгляду або за­лишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа передається на розгляд місцевого господарського суду.

Рішення місцевих господарських судів після їх оскарження в апеля­ційному порядку, а також постанови апеляційних господарських судів можуть бути оскаржені в касаційному порядку до Вищого господарсько­го суду України. Також можуть бути оскаржені в касаційному порядку ухвали місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку і винесення апеляційним судом постанови з цього приводу.

До осіб, що мають право на подання касаційної скарги, належать сторони, треті особи, прокурор та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Касаційна скарга подається до Вищого господарського суду Укра­їни через апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення чи постанову.

Апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішен­ня або постанову, зобов'язаний невідкладно надіслати скаргу разом зі справою до Вищого господарського суду України.Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня Набрання рішенням місцевого господарського суду чи постановою апеляційного господарського суду законної сили.

' ' Касаційна скарга подається у письмовій формі і повинна містити: найменування касаційної інстанції; найменування місцевого або апе­ляційного господарського суду, судове рішення якого оскаржується, номер справи та дату прийняття рішення або постанови; найменуван­ня особи, що подає скаргу, та іншої сторони у справі; вимоги особи, що подала скаргу, із зазначенням суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права; перелік доданих до скарги документів.

Не допускаються посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи.

Касаційна скарга підписується особою, яка подала скаргу або її уповноваженим представником.

До скарги додаються докази сплати державного мита і надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

Касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якґцо: касаційна скарга підписана особою, яка не має права її підпису­вати, або особою, посадове становище якої не зазначено; скаргу наді­слано інакше, ніж через місцевий або апеляційний господарський суд, що прийняв рішення або постанову; до скарги не додано доказів наді­слання її копії іншій стороні у справі; до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі; скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання або таке клопотання відхилено про віднов­лення цього строку; у скарзі не зазначено суті порушення або непра­вильного застосування норм матеріального чи процесуального права; до надіслання ухвали про прийняття скарги до провадження від особи, що подала скаргу, надійшла заява про її відкликання.

Якщо касаційну скаргу подано із додержанням встановлених за­коном правил, вона приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу і надсилає її всім учасникам процесу.

Касаційна скарга розглядається судом протягом одного місяця з дня Постановления ухвали про прийняття касаційної скарги до проваджен­ня. Скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються протягом п'ятнадцяти днів з дня постановления ухвали про прийняття касацій­ної скарги до провадження. У касаційній інстанції скарга розглядаєть­ся за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні пра­ва суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи пере­віряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм мате­ріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були вста­новлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про пере­вагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги,має право: залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення; скасувати рішення першої інстанції або поста­нову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції; скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити про­вадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково; змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції; залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Відповідно до ст. 111 ГПК підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постано­ви апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляцій­ного господарського суду, якщо: справу розглянуто судом у незакон­ному складі колегії суддів; справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду; господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в спра­ві; рішення або постанова не підписані будь-ким із суддів або підпи­сані не тими суддями, що зазначені в рішенні або постанові; рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розгля­нула справу; рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у ч. 4 ст. 17 ГПК; рішення прийнято господарським судом із порушенням правил виключної підсудності.

За наслідками розгляду касаційної скарги суд приймає постанову. У постанові мають бути зазначені: найменування касаційної інстанції, склад суду, номер справи і дата прийняття постанови; найменування сторін і найменування особи, яка подала касаційну скаргу; найменуван­ня місцевого господарського суду або апеляційного господарського суду, рішення, постанова якого оскаржується, номер справи, дата прийняття рішення, постанови, прізвище судді (суддів); стислий виклад суті рішен­ня місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду; підстави, з яких оскаржено рішення, постанову; доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу; мотиви, за якими каса­ційна інстанція не застосовує закони та інші нормативні правові акти, на котрі посилалися сторони, а також закони та інші нормативно-правові акти, якими керувався суд, приймаючи рішення; у разі скасування або зміни рішення, постанови — мотиви, за якими касаційна інстанція не погодилася з висновками суду першої або апеляційної інстанції; висно­вки за результатами розгляду касаційної скарги; дії, що їх повинні ви­конати сторони та суд першої інстанції у разі скасування рішення, по­станови і передачі справи на новий розгляд; новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова надсилається сторонам у справі у триденний строк з дня її прийняття.

Указівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язко­вими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Постанова касаційної інстанції не може містити вказівок про досто­вірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Ухвали місцевого або апеляційного господарського суду можуть бути оскаржені у касаційному порядку у випадках, передбачених ГПК та Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господар­ських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постано­ви апеляційного господарського суду.

У випадках скасування касаційною інстанцією ухвал про відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про бан­крутство, про повернення позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, припинен­ня провадження у справі, про залишення позову без розгляду або про залишення без розгляду заяви у провадженні у справі про банкрутство справа передається на розгляд суду першої інстанції.

Чинне законодавство передбачає, що постанови Вищого господар­ського суду України можуть бути оскаржені до Верховного Суду Укра­їни.

Заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах:

1. неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах;

2. встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Правом на оскарження цих постанов користуються сторони, треті особи та Генеральний прокурор України. З приводу встановлення між­народною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом заява може бути подана особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою.

Заява про перегляд постанови Вищого господарського суду Украї­ни може бути подана не пізніше одного місяця з дня її прийняття. У разі оскарження постанови у зв'язку із встановленням міжнародною судо­вою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Укра­їною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом така заява подається не пізніше одного місяця з дня, коли особі, на користь якої постановлено рішення, стало відомо про набуття цим рішенням стату­су остаточного.

Заява про перегляд постанови Вищого господарського суду Украї­ни подається до Верховного Суду України через Вищий господарський суд України.

Заява про перегляд судового рішення господарського суду, яка на­дійшла до Вищого господарського суду України, реєструється у день її надходження та не пізніше наступного дня передається судді- доповідачу, визначеному автоматизованою системою документообігу суду

Суддя-доповідач протягом трьох днів здійснює перевірку відповід­ності заяви вимогам ГПК. У разі якщо заяву подано без додержання вимог статей ПІ та 111 ГПК, заявник письмово повідомляється про недоліки заяви та строк, протягом якого він зобов'язаний їх усунути.

У разі якщо заявник усунув недоліки заяви в установлений строк, вона вважається поданою в день первинного її подання до Вищого господарського суду України.

Вирішення питання про допуск справи до провадження здійснюєть­ся колегією у складі п'яти суддів Вищого господарського суду України, яка формується без участі суддів, що прийняли рішення, яке оскаржу­ється, у порядку, встановленому ч. З ст. 2 ГПК.

Про допуск справи до провадження або відмову в такому допуску Вищий господарський суд України протягом п'ятнадцяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу. Ухвала постановляється без виклику осіб, які беруть участь у справі. Ухвала про допуск справи до провадження або про відмову в такому допуску повинна бути обґрун­тованою.

Ухвала про допуск справи до провадження разом із заявою про перегляд судового рішення та доданими до неї документами надсила­ється до Верховного Суду України протягом п'яти днів з дня її поста­новления. Копія ухвали про допуск справи надсилається разом з копією заяви особам, які беруть участь у справі, а в разі відмови у допуску — особі, яка подала заяву.

Ухвала про допуск справи до провадження разом із заявою про перегляд судового рішення та доданими до неї документами реєстру­ється у Верховному Суді України в день її надходження та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу, визначеному автомати­зованою системою документообігу суду. Суддя-доповідач протягом трьох днів постановляє ухвалу про відкриття провадження у справі та надсилає її копії особам, які беруть участь у справі.

Справа розглядається Верховним Судом України на його засіданні.

Засідання Верховного Суду України є повноважним за умови при­сутності на ньому не менше двох третин суддів складу Верховного Суду України, визначеного законом.

Відкриття судового засідання, оголошення складу суду, роз'яснення права відводу, роз'яснення учасникам господарського процесу їх прав та обов'язків здійснюються відповідно до розділу XI цього ГПК.

Після проведення зазначених процесуальних дій та розгляду кло­потань осіб, які беруть участь у справі, суддя-доповідач доповід ає в необхідному обсязі про зміст вимог, викладених у заяві про перегляд судових рішень господарських судів, та результати проведених ним підготовчих ДІЙ.

Особа, яка подала заяву про перегляд судових рішень господар­ських судів, та особи, які брали участь у справі, у разі їх прибуття у судове засідання мають право надати пояснення по суті заявлених вимог. У разі якщо такі заяви подали обидві сторони, першим дає по­яснення позивач. Для з'ясування сутності норми матеріального права, що неоднаково застосована, можуть заслуховуватися пояснення пред­ставників органів державної влади.

Неприбуття сторін або інших осіб, які беруть участь у справі і належ­ним чином повідомлені про день, час і місце розгляду справи, для участі у судовому засіданні не перешкоджає судовому розгляду справи.

Після закінчення заслуховування пояснень осіб, що з'явилися вісу- дове засідання, суд виходить до нарадчої кімнати для ухвалення судо­вого рішення.

Строк розгляду справи Верховним Судом України не може переви­щувати одного місяця з дня відкриття провадження у справі.

За наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається одна з таких постанов:

1. про повне або часткове задоволення заяви;

2. про відмову в задоволенні заяви.

Судді, які не погоджуються з постановою, можуть висловити окре­му думку, що додається до постанови.

П останова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 111 ГПК.

Законодавство передбачає можливість перегляду рішень, ухвал і постанов господарських судів у зв'язку із нововиявленими обстави­нами. Перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обста­винами є окремою процесуальною формою господарського процесу.

До нововиявлених обставин належать матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору. Необхідними ознаками нововиявлених обставин є їх наявність на час розгляду спра­ву і те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час роз­гляду справи.

, До нововиявлених обставин можна віднести, зокрема, такі обста­вини: скасування рішення або вироку суду, які відповідно до ст. 35 ГПК є обов'язковими для господарського суду щодо фактів або певних по­дій і були покладені ним в основу судового рішення; якщо рішення господарського суду ґрунтувалось на висновках експерта, якщо з'ясовано, що цей висновок був завідомо неправдивим; якщо під час розгляду справи мав місце завідомо неправдивий переклад документів чи пояснень учасників судового процесу; якщо документи, на яких ґрунтувалось рішення, виявились фальшивими; наявність вироку суду щодо судді, який постановив незаконне або необгрунтоване рішення. Крім того, до нововиявлених обставин необхідно віднести прийняття Конституційним Судом України рішення про визнання законів та інших нормативно-правових актів такими, що не відповідають Конституції України, якщо рішення господарського суду ґрунтувалось на цих за­конах або нормативно-правових актах.

Не можуть вважатись нововиявленими обставинами нові докази у справі, що могли бути надані сторонами під час розгляду справи, але не були надані.

Судове рішення господарського суду може бути переглянуто за нововиявленими обставинами за заявою сторони, третьої особи, про­курора, поданою протягом одного місяця з дня встановлення обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення.

Заява подається до господарського суду, який прийняв судове рі­шення.

Заявник зобов'язаний надіслати іншим сторонам копії заяви та до­даних до неї документів.

До заяви додаються документи, що підтверджують надіслання копії заяви іншим сторонам, та документ про сплату державного мита.

Заява не приймається і повертається заявникові у таких випадках: подання після закінчення встановленого строку без клопотання про його відновлення або відхилення такого клопотання господарським судом; подання без доказів надіслання копії заяви і доданих до неї до­кументів іншим сторонам; відсутності доказів сплати державного мита у порядку і розмірі, встановлених законодавством.

Про прийняття заяви про перегляд судового рішення за нововияв­леними обставинами господарський суд виносить ухвалу, в якій по­відомляється про час і місце розгляду заяви.

Ухвала надсилається відповідно сторонам у справі та прокурору, який брав участь у справі чи подав заяву про перегляд.

Рішення і ухвали, що набрали законної сили і прийняті судом пер­шої інстанції, переглядаються господарським судом, який прийняв ці судові рішення. Перегляд за нововиявленими обставинами постанов І ухвал апеляційної і касаційної інстанції, якими змінено або скасова­но судове рішення суду першої інстанції, здійснюється судом тієї ін­станції, яким змінено або прийнято нове судове рішення.

Заяви про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими обставинами розглядаються господарським судом у судовому засідан­ні у місячний строк з дня їх надходження. Неявка заявника та інших осіб, які беруть участь у справі, не є перешкодою для розгляду заяви.

За результатами перегляду судового рішення приймаються: рішен­ня — у разі зміни або скасування рішення; постанова — у разі зміни або скасування постанови; ухвала — у разі зміни чи скасування ухва­ли або залишення рішення, ухвали, постанови без змін.

Рішення, ухвала, постанова, прийняті за результатами перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, надсилаються сто­ронам, прокурору у п'ятиденний строк з дня їх прийняття.

Рішення, ухвала, постанова, прийняті за результатами перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, можуть бути пере­глянуті на загальних підставах.

У разі скасування судового рішення за результатами його перегля­ду за нововиявленими обставинами справа розглядається господар­ським судом за правилами, встановленими ГПК.

• и н • н а § 6. Виконання рішень, ухвал і постанов господарських судів

Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили.

Накази видаються стягувачеві або надсилаються йому рекомендо­ваним чи цінним листом.

У разі повного або часткового задоволення первісного і зустрічно­го позовів накази про стягнення грошових сум видаються окремо з кожним позовом.

Якщо судове рішення прийнято на користь декількох позивачів чи проти декількох відповідачів або якщо виконання повинно бути про­ведено в різних місцях, видаються накази із зазначенням тієї частини судового рішення, яка підлягає виконанню за даним наказом.

У наказі господарського суду має бути зазначено: найменування господарського суду, номер справи, дата прийняття рішення, дата ви­дачі наказу та строк його дії; резолютивна частина рішення; наймену­вання стягувача і боржника, їх адреси, найменування і номери рахунків у банках та інші необхідні дані. Наказ повинен відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про ви­конавче провадження».

Якщо рішенням господарського суду встановлюється відстрочка або розстрочка виконання, в наказі зазначається, з якого часу почина­ється перебіг строку його дії.

Наказ підписується суддею і засвідчується печаткою господарсько­го суду.

Господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або ви­дачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом.

Господарський суд розглядає заяву в десятиденний строк у судово­му засіданні з повідомленням стягувача та боржника і виносить ухва­лу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви господарський суд має право своєю ухвалою зупи­нити стягнення за наказом, а також витребувати наказ.

Господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника від­сутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, госпо­дарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким наказом уже відбулося повністю або частково, господарський суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за наказом.

Ухвала господарського суду за результатами розгляду заяви надси­лається стягувачеві і боржнику у п'ятиденний строк з дня її винесення. Ухвала може бути оскаржена у порядку, встановленому законом.Виданий стягувачеві наказ може бути пред'явлено до виконання не пізніше трьох років з дня прийняття рішення, ухвали, постанови або закінчення строку, встановленого уразі відстрочки виконання судово­го рішення або після винесення ухвали про поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання.

У цей строк не зараховується час, на який виконання судового рі­шення було зупинено.

У разі пропущення строку для пред'явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено.

Заява про відновлення пропущеного строку подається до господар­ського суду, який прийняв судове рішення. Заява розглядається у засі­данні господарського суду, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач і боржник. Неявка боржника і стягувача у судове засідання не є перешкодою для розгляду заяви. За результатами розгляду заяви ви­носиться ухвала, яка надсилається стягувачеві і боржнику. Ухвалу може бути оскаржено в апеляційному та касаційному порядку.

У разі втрати наказу господарський суд може видати його дублікат, якщо стягувач звернувся із заявою про це до закінчення строку, вста­новленого для пред'явлення наказу до виконання.

Про видачу дубліката наказу виноситься ухвала. До заяви про ви­дачу дубліката наказу мають бути додані: довідка установи банку, державного виконавця чи органу зв'язку про втрату наказу; при втраті наказу стягувачем — довідка стягувача, підписана керівником чи за­ступником керівника та головним (старшим) бухгалтером підприєм­ства, організації, що наказ втрачено ідо виконання не пред'явлено.

При наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

При відстрочці або розстрочці виконання рішення, ухвали, поста­нови господарський суд на загальних підставах може вжити заходів щодо забезпечення позову.

Про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, по­станови, зміну способу та порядку їх виконання виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.

1164У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю.

Мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господар­ський суд виносить ухвалу.

Якщо виконані рішення або постанова змінені чи скасовані і прийня­то нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або проваджен­ня у справі припинено, або позов залишено без розгляду, боржникові повертається все те, що з нього стягнуто на користь стягувача за змінени­ми чи скасованими у відповідній частині рішенням, постановою.

Видача наказу про повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості провадиться господарським судом за заявою боржника, до якої додається довідка, підписана керівником чи заступником керів­ника і головним (старшим) бухгалтером, про те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно ви­лучено державним виконавцем.

Якщо невиконані рішення або постанова змінені чи скасовані і при­йнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або про­вадження у справі припинено, або заяву залишено без розгляду, госпо­дарський суд виносить ухвалу про повне або часткове припинення стягнення за зміненими чи скасованими у відповідній частині рішен­ням, постановою.

Стягувач, боржник та прокурор мають право оскаржити до госпо­дарського суду дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби України щодо виконання рішень, ухвал і постанов господар­ських судів.

2

Відповідно до ст. 121 ГПК такі скарги можуть бути подані протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень.

Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсила­ється стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень.

Ухвалу може бути оскаржено в> апеляційному та касаційному по­рядку.Питання для самоконтролю

1. Які справи розглядаються господарськими судами?

2. Які є особливості розгляду справ про банкрутство?

3. Якою є класифікація учасників господарського процесу?

4. Які є правила та види підсудності господарських справ?

5. Які є особливості правил доказування тадоказів у господар­ському процесі?

6. Які забезпечувальні заходи передбачені в господарському процесі?

7. Яким є порядок розгляду справ господарським судом?

8. Які рішення по справі ухвалює господарський суд?

9. Які існують форми перегляду рішень господарських судів?

Які є особливості виконання рішень господарських судів?АДМІНІСТРАТИВНЕ СУДОЧИНСТВО

н^лллм § 1. Адміністративні суди та їх система

Згідно зі ст. 2 КАС завданням адміністративного судочинства є за­хист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юри­дичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх по­садових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на ви­конання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупере- дженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до п. 2 ст. З КАС адміністративний суд — це суд загаль­ної юрисдикції, до компетенції якого віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (статті 21,26,31, 38) та КАС передбачена така система спеціалізованих адміністративних судів.

Судами першої інстанції є дворівнева система місцевих адміністра­тивних судів: місцеві загальні суди (районні, районні в містах, міські та міськрайонні), які вирішують адміністративні справи, що визначені процесуальним законом, та окружні адміністративні суди.

Окружні адміністративні суди розглядають адміністративні справи, в яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київ­ська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених КАС, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи служ­бових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються і вирішу­ються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом за вибором позивача.

Відповідно до Указу Президента № 1417/2004 від 16 листопада 2004 р. «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних

1167

судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів» (з наступ­ними змінами) з 1 січня 2005 р. створено в системі адміністративних судів України 27 місцевих (окружних) судів, тобто в кожній області, місті Києві та Севастополі, в Автономній Республіці Крим.

Другою судовою інстанцією є апеляційний адміністративний суд для перегляду в апеляційному порядку рішень місцевих загальних судів з адміністративних справ та рішень окружних адміністративних судів. Повноваження апеляційних судів поширюються на визначені зазначеним Указом території, тобто переглядають рішення судів, які знаходяться у межах їхньої територіальної юрисдикції.

На цей час у системі адміністративних судів України діють 9 апе­ляційних адміністративних судів: Вінницький апеляційний адміністра­тивний суд (Вінницька, Хмельницька, Чернівецька області); Дніпро­петровський апеляційний адміністративний суд (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області); Донецький апеляційний адміні­стративний суд (Донецька, Луганська області); Житомирський апеля­ційний адміністративний суд (Житомирська, Рівненська області); Ки­ївський апеляційний адміністративний суд (Київська, Черкаська, Чер­нігівська області та місто Київ); Львівський апеляційний адміністра­тивний суд (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська області); Одеський апеляційний адміністративний суд (Миколаївська, Одеська, Херсонська області); Севастопольський апе­ляційний адміністративний суд (Автономна Республіка Крим, місто Севастополь); Харківський апеляційний адміністративний суд (Пол­тавська, Сумська, Харківська області).

Судом третьої інстанції (касаційної) для адміністративних справ є Вищий адміністративний суд України, який переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 31 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у вищому спеціалізованому суді утворюються палати з роз­гляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції. Рішення про утворення судової палати, її склад, а також призначення секретаря судової палати приймаються зборами суддів вищого спеці­алізованого суду за пропозицією голови суду. Згідно з рішенням зборів суддів Вищого адміністративного суду України від 09.08.2010 р. № 8 «Про склад судових палат Вищого адміністративного суду України» затверджено п'ять судових палат та визначено їх склад.

У випадках, передбачених процесуальним законом, Вищий адмі­ністративний суд України розглядає справи як суд першої або апеля-

116

8ційної інстанції. Наприклад, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності Центральної виборчої комісії, члена цієї комісії Вищий адміністративний суд України визначений як суд апеляційної інстанції (ч. З ст. 172, ч. 6 ст. 177 КАС), а у справах щодо встановлення Цен­тральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Вищий адміністративний суд України є судом першої і останньої інстанції (ч. 4 ст. 18 КАС).

Згідно з ч. 2 ст. 125 Конституції України Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. На цей час повноваження Верховного Суду України визначені ч. 2 ст. 38 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та зводяться до тако­го. Верховний Суд України: 1) переглядає справи з підстав неоднако­вого застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї інстанції тієї самої норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом; 2) переглядає спра­ви уразі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом; 3) надає висновок про наявність чи від­сутність у діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Прези­дентом України своїх повноважень за станом здоров'я; 4) звертається до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, ін­ших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Правосуддя в адміністративних справах здійснюється на підставі відповідних галузевих принципів. Принципи адміністративного судо­чинства закріплені у статтях 7-15,16 КАС. До них належать принципи: верховенства права; законності; рівності усіх учасників адміністратив­ного процесу перед законом і судом; змагальності сторін, диспозитив­ності та офіційного з'ясування всіх обставин справи; гласності й від­критості адміністративного процесу, фіксування судового засідання технічними засобами; державної мови судочинства; забезпечення апе­ляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду, крім випадків, встановлених КАС, обов'язковості судових рішень

.Зміст указаних принципів визначено у нормах Конституції та КАС. Деякі принципи в адміністративному судочинстві мають певну специ­фіку. Так, особливістю є те, що на відміну від ЦПК у КАС закріплено принцип верховенства права. Характеристику принципу верховенства права, зокрема, надано у Рішенні Конституційного Суду України у спра­ві про призначення судом більш м'якого покарання від 02.11.2004 р. У пункті 4.1 цього Рішення зазначено, що Україна є правовою державою. Відповідно до Основного Закону України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найви­щою соціальною цінністю. Верховенство права — це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної спра­ведливості, свободи, рівності тощо. Одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства.

Важливе значення для адміністративних судів має положення ч. 2 ст. 8 КАС, в якому зазначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав люди­ни. Відповідно до ст. 32 Конвенції про захист прав людини і основопо­ложних свобод юрисдикція Суду поширюється на всі питання, що сто­суються тлумачення та застосування Конвенції і протоколів до неї.

Особливістю адміністративного судочинства є і те, що КАС специ­фічно закріплює принцип змагальності та офіційності. Так, щодо принципу змагальності ч. 1 ст. 11 КАС зазначає, що розгляд і вирішен­ня справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагаль­ності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведен­ні перед судом їх переконливості. З урахуванням особливостей та завдань адміністративного судочинства, враховуючи суб'єктний склад учасників публічно-правового спору, на відміну від цивільного та господарського процесів, в адміністративному процесі суд може вста­новлювати обставини справи не лише на підставі доказів, які надані сторонами або зібрані судом за їх клопотанням, а також і на підставі доказів, які суд зібрав з власної ініціативи, якщо вважав, що їх не ви­стачає (ч. 5 ст. 11 КАС).

Ураховуючи більш активну роль суду в змагальності як принципі адміністративного судочинства, зазначене дає підстави стверджувати, що в адміністративному процесі є поєднання елементів змагального 117

0та .слідчого (розшукового) процесів. Принцип змагальності тісно по­єднується з принципом офіційного з'ясування обставин справ.

Найбільш повно зміст принципу офіційності розкрито у Рішенні Конституційного Суду України № 19-рп/2010 від 9 вересня 2010 р. у справі № 1-40/2010, у п. 3.3 якого наголошується, що, на відміну від цивільного судочинства, в адміністративному судочинстві діє принцип офіційності, який полягає в активній позиції суду щодо з'ясування всіх обставин у справі (частини четверта, п'ята статті 11, частина друга стат­ті 69, частина п'ята статті 71 КАС України). Обов'язок щодо доказуван­ня правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він як відповідач заперечує адмі­ністративний позов (частина друга статті 71 КАС України), а в цивіль­ному судочинстві кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (частина перша статті 11, частина перша статті 60 ЦПК України). «Суб'єкт влад­них повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі неви­конання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріа­ли», а якщо такі приписи відповідач без поважних причин не виконує, то «суд вирішує справу на основі наявних доказів» (частини четверта, шоста статті 71 КАС України). Цивільно-процесуальне законодавство не встановлює для суду таких повноважень.

Отже, прояв активності суду, тобто офіційності, міститься в бага­тьох нормах КАС, зокрема він зафіксований частинами 4 і 5 ст. 11 КАС, де зазначено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та ви­требування доказів із власної ініціативи.

Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Частиною 4 ст. 71 КАС передбачено, що суб'єкт владних повно­важень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Суд не приймає відмови від адміністративного позову, визнання адміністративного позову і продовжує розгляд справи, якщо ці дії по­зивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси (ч. 4 ст. 112 КАС). Те саме стосується при­мирення сторін (ч. З ст. 113 КАС)

.§ 2. Адміністративна юрисдикція. Підсудність справ

Предметом адміністративної юрисдикції є всі публічно-правові спори, у яких хоча б однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення (п. 1 ст. З, ч. 2 ст. 4 КАС).

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС предметом судового розгляду в адміністра­тивних справах є будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів влад­них повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи без­діяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Статтею 17 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, які виникають у зв'язку зі здійснен­ням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повно­важень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно- правові спори, зокрема на:

1. спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повно­важень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2. спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її про­ходження, звільнення з публічної служби;

3. спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повно­важень;

4. спори, які виникають з приводу укладання, виконання, припинен­ня, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5. спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;

6. спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму

Відповідно до ч. З ст. 17 КАС юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові спори:

1. що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2. що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;

3. про накладення адміністративних стягнень;

4. щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

117

2Адміністративну юрисдикцію характеризує те, що обов'язковим учасником публічно-правового спору є суб'єкт владних повноважень, а характер спору є публічно-правовим. Визначення спору як публічно- правового є найскладнішим у правозастосовній практиці. Як зазна­чено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України та Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ 12.03.2011 № 334/8/13-11, 11.03.2011 № 259/0/4-11, при визна­ченні судової юрисдикції щодо вирішення справи необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмета спірних право­відносин. У вказаному листі суди виходять із нормативного визначен­ня завдань адміністративного судочинства, поняття адміністративної справи та на підставі аналізу відповідних норм наголошують, що публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який ви­пливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій. Як приклад, не належать до юрисдикції адмі­ністративних судів спори з приводу перевірки заяви про злочин та її вирішення органами дізнання, слідства та прокуратури, оскільки вони не випливають із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій, тому що під час такої перевірки ці органи виконують не владні управлінські функції, а владні процесу­альні функції.

Одним із критеріїв, що розподіляє всю сукупність виникаючих у державі публічно-правових спорів між судами адміністративної юрисдикції, є інститут підсудності або його ще називають територі­альною юрисдикцією .

КАС виділяє предметну, територіальну та інстанційну підсуд­ність.

Предметна підсудність дозволяє визначити, адміністративний суд якої ланки розглядатиме адміністративну справу як суд першої інстан­ції. Наприклад, у ЦПК такого виду підсудності немає, оскільки за правилами ст. 107 ЦПК усі справи, що підлягають вирішенню в по­рядку цивільного судочинства, розглядаються за першою інстанцією місцевими судами.

Предметна підсудність залежить від характеру матеріально- правових відносин (предмета спору) та від суб'єктного складу сторін спору.

Теорія та практика судової діяльності [Текст] : наук.-практ. посіб. - К. : Атіка, 2007.-С. 8.

Найбільш доступні для населення є саме районні, районні в містах, міські та міськрайонні суди (місцеві загальні суди), які розглядають більшість адміністративних справ одноособово.

Відповідно до ст. 18 КАС місцеві загальні суди розглядають: .1) адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадрва особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміні­стративним судам; 2) усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах продари- тягнення до адміністративної відповідальності; 3) усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним гро­мадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Окружні адміністративні суди розглядають адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київ­ська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених КАС, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам (ч. 2 ст. 18 КАС).

Крім того, відносно посадовців місцевих органів виконавчої влади задля забезпечення доступності правосуддя заявнику надається право вибору, до якого суду звертатися. Так, справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконав­чої влади розглядаються і вирішуються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом за ви­бором позивача (ч. З ст. 18 КАС).

Ураховуючи особливості справ, пов'язаних із реалізацією виборчих прав, які потребують негайного та остаточного вирішення, вони за підсудністю віднесені до повноваження Вищого адміністративного суду як суду першої та останньої інстанції. Це справи: щодо встанов­лення Центральною виборчою комісією результатів виборів або все­українського референдуму, про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ч. 4 ст. -18 КАС).

У разі невизначеності нормами КАС предметної підсудності адмі­ністративної справи така справа розглядається місцевим адміністра­тивним судом за вибором позивача (ч. 5 ст. 18 КАС).

Територіальна підсудність дозволяє розмежувати предметну ком­петенцію адміністративних судів одного рівня залежно від місця роз­гляду справи за першою інстанцією.

Як і в інших процесуальних кодексах, територіальна підсудність за правилами КАС поділяється на загальну, альтернативну, виключну та за зв'язком справ.

Загальною територіальною підсудністю є правило, за яким адміні­стративний позов подається до суду за місцезнаходженням відповіда­ча (ч. 1 ст. 19 КАС) і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або не доповнена іншим видом територіальної підсудності. Це правило обумовлене тим, що при оскарженні, наприклад, нормативно- правового акта, який стосується багатьох осіб, подання позовів за місцем проживання кожного заявника могло б призвести до появи конкуруючих рішень, що є недопустимим.

Альтернативна територіальна підсудність визначена у ч. 2 ст. 19 КАС щодо справ, які безпосередньо стосуються інтересів позивача, тому адміністративний позов подається за його вибором до суду за місцезна­ходженням відповідача або за місцем проживання (перебування, зна­ходження) позивача. Це справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повно­важень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань). У разі невизначеності нормами КАС територіальної підсудності адміністративної справи така справа роз­глядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача (ч. 4 ст. 19 КАС), проте з дотриманням правил предметної підсудності.

Виключна підсудність передбачає, що адміністративний позов може бути поданий тільки до певного суду. У цьому випадку застосування інших видів підсудності виключається. Так, згідно з ч. З ст. 19 КАС адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрально­го органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб'єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України, крім випадків, передбачених КАС; адміністра­тивні справи з приводу оскарження рішень Антимонопольного комі-

тету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель; адміністративні справи, відповідачем у«яких є закордонне дипломатичне чи консульське представництво України, його посадова чи службова особа; а також адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ. - *'

До територіальної підсудності за зв'язком справ належить правило, встановлене ч. 1 ст. 21 КАС, де передбачено, що позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою і підсудні одному адміністративному суду. Це справи, в яких заявлені вимоги, що тісно пов'язані між собою і їх розгляд в одному процесі дозволяє краще дослідити всі фактичні обставини справи, встановити дійсні права та обов'язки сторін, а також досягається економія часу та процесуальних засобів.

Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рі­шеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в Поряд­ку цивільного або господарського судочинства (ч. 2 ст. 21 КАС).

До підсудності за зв'язком справ належить і пред'явлення позову третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, оскільки такий позов подається до суду за місцем розгляду первісного позову (ч. 1 ст. 53 КАС).

Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом (ч. З ст. 21 КАС).

Інстанційна підсудність дозволяє розмежувати компетенцію адмі­ністративних судів різного рівня інстанцій. Це суди першої, апеляцій­ної та касаційної інстанцій, які вирішують справи, віднесені процесу­альним законом до їх повноважень.

Статтею 20 КАС встановлено, що місцеві адміністративні суди (міс­цеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди) вирішують адміністративні справи як суди першої інстанції]

Апеляційні адміністративні суди переглядають судові рішення місцевих адміністративних судів, які знаходяться у межах їхньої тери­торіальної юрисдикції, в апеляційному порядку як суди апеляційної інстанції.

І Вищий адміністративний суд України переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному по­рядку «як суд касаційної інстанції.

• Верховний Суд України переглядає судові рішення адміністратив- них'судів після їх перегляду в касаційному порядку.

Проте, ураховуючи особливості категорій справ, пов'язаних з ви­борним процесом чи референдумом, Вищий адміністративний суд є судом трьох інстанцій. Крім суду касаційної інстанції, у випадку, ви­значеному ч. 4 ст. 18 КАС, він розглядає справи як суд першої і остан­ньої інстанції, а у випадку, встановленому ч. 6 ст. 177 КАС, Вищий адміністративний суд України переглядає в апеляційному порядку як суд апеляційної інстанції судові рішення Київського апеляційного адміністративного суду.

Установлені нормами КАС правила підсудності можуть бути по­рушені як особою, яка звертається до суду, так і судом. У зв'язку з цим КАС встановлює правові наслідки порушення правил підсудності.

При пред'явленні адміністративного позову позивачем можуть бути порушені умови реалізації права на позов, тобто позов пред'явлений не до того суду, до підсудності якого належить його розгляд. У такому разі суд відповідно до положень п. 6 ч. З ст. 108 КАС зобов'язаний по­вернути позовну заяву позивачеві для подання до належного суду. Якщо порушення правил предметної підсудності виявилося після відкриття провадження в адміністративній справі, то суд зобов'язаний передати справу на розгляд належному суду незалежно від того, на якій стадії провадження в суді першої інстанції виявлено дане порушення, оскіль­ки суд, який відкрив провадження у справі, не є компетентним у цій справі (п. 2 ч. 1 ст. 22 КАС). Розгляд справи неналежним судом може бути підставою для скасування рішення після його перегляду з направ­ленням справи на розгляд до належного суду.

——'Vm-mjj § 3. Учасники адміністративного судочинства

При розгляді адміністративної справи в суді у процесі беруть участь багато осіб, які об'єднані загальною назвою — «учасники адміністра­тивного процесу» (гл. 5 розд. II КАС). Серед учасників процесу закон виділяє осіб, які беруть участь у справі, — це сторони, треті особи, .пред­ставники сторін та третіх осіб (ст. 47 КАС), а також в адміністративних справах можуть брати участь органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб у випадках, вста­новлених законом. Згідно зі ст. 60 КАС це: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи.

До учасників рроцесу закон відносить і другу групу — інші учас­ники процесу, які сприяють здійсненню правосуддя, — це секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач (ст. 62 КАС).

Особи, які беруть участь у справі, займають особливе місце серед інших учасників адміністративного процесу. Вони відіграють у цьому процесі важливу роль, оскільки їх діяльність впливає на рух процесу­альних відносин, виникнення, зміну та припинення процесу в цілому.

Перелічені особи, які беруть участь у справі, об'єднані в одну групу перш за все через наявність у них юридичної заінтересованості у резуль­таті вирішення справи. їх заінтересованість визначається тим, що вони мають відношення до справи як учасники матеріального спору. Це озна­чає, що у своїх судженнях і діях можуть торкатися правової суті адміні­стративної справи, висловлюватися з будь-яких питань, що виникають у ході її розгляду та виконання ухваленого в ній судового рішення.

Ступінь заінтересованості в осіб, які беруть участь у справі, є різним. Це залежить від обсягу процесуальних повноважень, якими вони наді­лені законом. Сторони мають як матеріально-правову, так і процесуально- правову заінтересованість у результаті вирішення справи, через те що, беручи участь у процесі для захисту своїх суб'єктивних прав, свобод та інтересів, вони перебувають між собою у спірних матеріальних відно­синах, які потребують судового захисту.

Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач (ст. 50 КАС). Позивачем в адміністративній справі можуть бути гро­мадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено КАС.

Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видво­рення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмежен­ня Щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Певну особливість серед осіб, які беруть участь у справі, мають треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, оскільки вони, на відміну від інших осіб, не можуть бути ініціаторами виникнення адміністративного процесу. Це пояснюється тим, що юри­дичний інтерес такої особи полягає у вигідному для неї вирішенні спору між позивачем і відповідачем, оскільки рішення у справі може вплинути на її права та обов'язки щодо однієї із сторін у процесі.

Самостійну групу учасників адміністративного процесу становлять особи, які не беруть участь у справі, і законодавець називає їх іншими учасниками цивільного процесу. Це секретар судового засідання, судо­вий розпорядник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач. Зазначені особи не мають юридичної заінтересованості у справі, що й відрізняє їх від осіб, які беруть участь у справі. Незважаючи на відсутність у цих осіб юридичної заінтересованості, обійтись без їх участі в адміністра­тивному процесі неможливо. Метою участі інших учасників адміні­стративного процесу є сприяння у здійсненні правосуддя в адміністра­тивній справі. Вони сприяють особам, які беруть участь у справі, у доказовій діяльності, а суду — у встановленні фактичних обставин справи. Суд і названі особи мають взаємні процесуальні права і обов'язки, тому вони є суб'єктами адміністративних процесуальних відносин. У юридичній літературі їх ще називають неосновними суб'єктами процесуальних правовідносин .

-а - в і * б § 4. Провадження в адміністративному суді першої інстанції. Судові рішення

Право на судовий захист порушеного права, свободи чи інтересу у сфері публічно-правових відносин здійснюється шляхом звернення до суду з адміністративним позовом. Адміністративний суд розглядає справи в порядку позовного провадження. Правом звернення до суду

Лукьянова, Е. Г. Теория процессуального права [Текст] / Е. Г. Лукьянова. - М. : НОРМА, 2003. - С . 215.

наділені всі особи, які вважають, що порушено їх права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин (ч. 1 ст. 6 КАС). Суб'єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду лише у випадках, встановлених законом (ч. З ст. 6, ч. 4 ст. 50 КАС).

Провадження в адміністративному суді першої інстанції склада­ється з чотирьох самостійних стадій: 1) звернення до суду та відкрит­тя провадження у справі; 2) підготовче провадження; 3) судовий розгляд справи; 4) ухвалення судового рішення.

Загальна характеристика першої стадії — відкриття провадження у справі — полягає у тому, що адміністративний суд розглядає справи не інакше як за відповідним зверненням, письмовою позовною заявою та лише за наявності якої може відкрити провадження в адміністратив­ній справі.

Відповідно до ст. 105 КАС адміністративний позов подається до адміністративного суду у формі письмової позовної заяви особисто позивачем або його представником. Позовна заява може бути надісла­на до адміністративного суду поштою. Вона може бути складена шля­хом заповнення бланка позовної заяви, наданого судом. На прохання позивача службовцем апарату адміністративного суду може бути на­дана допомога в оформленні позовної заяви. Зазначене стосується лише надання технічної допомоги, тобто надання бланка позовної заяви, консультування щодо порядку, правильності заповнення позовної за­яви та деяких процесуальних аспектів її оформлення і не може стосу­ватися питань кваліфікації спірних правовідносин, порад щодо спосо­бів захисту порушеного права, визначення суті спору тощо, оскільки працівник апарату суду не є особою, яка надає правову допомогу.

Статтею 106 КАС визначено зміст позовної заяви, за недотримання вимог якої суддя одноособово постановляє ухвалу про залишення по­зовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху невід­кладно надсилається особі, що звернулася із позовною заявою.

Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановле­ний судом, вона вважається поданою удень первинного її подання до адміністративного суду (частини 1,2 ст. 108 КАС). Якщо недоліки по­зовної заяви у встановлений судом строк усунені не будуть, адміністра­тивний позов вважається неподаним і суддя ухвалою повертає позов позивачеві.

Крім цієї підстави існують й інші підстави повернення адміністра­тивного позову, що свідчить про порушення позивачем умов реалізації

права на звернення до суду. Так, згідно з ч. 3 ст. 108 КАС позовна за- ява'повертається позивачеві, якщо: позивач до відкриття провадження в адміністративній справі подав заяву про її відкликання; позовну за­яву подано особою, яка не має адміністративної процесуальної діє­здатності; позовну заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи; у провадженні цього або іншого ад­міністративного суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; справа не підсудна цьому адміністративному суду; позовну заяву з вимогою про стягнення гро­шових коштів, яка ґрунтується на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, подано суб'єктом владних повноважень до закінчення строку, встановленого для оскарження такого рішення.

При надходженні до суду належним чином оформленої позовної заяви питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує протягом трьох днів з дня її надходження до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків позовної за­яви, уразі залишення позовної заяви без руху, та не пізніше наступно­го дня з дня отримання судом інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи (у справах, в яких така осо­ба є відповідачем).

Ухвала про залишення позовної заяви без руху або про повернення позовної заяви може бути оскаржена особою, яка подала позовну за­яву. Однак постановления зазначених ухвал не позбавляє права по­вторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановле­ному законом.

Можливість практичного здійснення права на звернення до суду за судовим захистом залежить від певних передумов, які в процесуальній науці називають передумовами права на звернення до суду за судовим захистом. Передумови — це ті обставини, з якими пов'язано право конкретної особи звернутися до суду з позовом по даній справі. У разі недотримання передумов права на звернення до суду суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, про що суддею одноособово постановляється ухвала. За положеннями ст. 109 КАС суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо: 1) заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства; 2) у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили: по­станова суду чи ухвала суду про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, про закриття провадження в такій справі у зв'язку з відмовою позивача від адміністративного позову або при­миренням сторін; 3) настала смерть фізичної особи чи припинено' юридичну особу, які звернулися із позовною заявою або до яких пред'явлено адміністративний позов, якщо спірні правовідносини ніе допускають правонаступництва.

На відміну від повернення адміністративного позову, повторне! звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адмі­ністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Стадія підготовчого провадження є обов'язковою за кожною адмі­ністративною справою незалежно від її складності.

Підготовка справи до розгляду є тією стадією адміністративного процесу, в якій закладаються основи правильного та швидкого вирі­шення справи, а її недооцінка, помилки і прорахунки суддів від само­го початку задають неправильний напрям всьому судовому розгляду, тягнуть численні порушення строків розгляду справи і нерідко є при­чинами скасування судових рішень. «Економія» на зазначених стадіях призводить до значно більших витрат на стадії судового розгляду і до порушення прав осіб, які беруть участь у справі.

Завдання підготовчого провадження — визначити спірні питання між сторонами, вжити заходів для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи в одному судовому засіданні протягом розумного строку. З цією метою суд може збирати доказовий матеріал, вирішува­ти питання про легітимацію учасників процесу, викликати на судовий розгляд осіб, які повинні йому сприяти, та прийняти рішення про про­ведення попереднього судового засідання.

За обґрунтованим клопотанням позивача суддя вживає заходів щодо невідкладного розгляду і вирішення справи. У такому разі виклик осіб, які беруть участь у справі, чи повідомлення про постановлені судом ухвали здійснюються за допомогою кур'єра, телефоном, факсом, елек­тронною поштою тощо.

Попереднє судове засідання провадиться не в кожній адміністра­тивній справі, а лише в разі, якщо таке рішення прийме суддя, коли, наприклад, є підстави вважати, що вже на цій стадії спір можна врегу­лювати без судового розгляду, або якщо необхідно визначити (уточни­ти) предмет доказування чи додатково встановити певні обставини справи тощо.

Таке засідання проводиться з метою з'ясування можливості врегу­лювання спору до судового розгляду справи або забезпечення всебіч- ног^А та об'єктивного вирішення справи протягом розумного строку. Попереднє судове засідання проводиться суддею, який здійснює під­готовку справи до судового розгляду, за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Для врегулювання спору суд з'ясовує, чи не відмовляється позивач від адміністративного позову, чи не визнає відповідач адміністративний позов, і роз'яснює сторонам можливості щодо примирення.

Якщо спір між сторонами не врегульовано, після вчинення підго­товчих процесуальних дій, передбачених ч. 4 ст. 111 КАС, суд призна­чає адміністративну справу до судового розгляду. За наслідками під­готовки справи до судового розгляду суд може прийняти постанову по суті публічно-правового спору, якщо відповідач визнав позов і ці його дії не суперечать закону та не порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Стадія судового розгляду є головною, оскільки в ній найбільш повно реалізуються завдання і принципи адміністративного судочин­ства,

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше міся­ця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено КАС. Справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її про­ходження, звільнення з публічної служби розглядаються та вирішу­ються протягом розумного строку, але не більше двадцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Процесуальною формою судового розгляду є судове засідання, яке проводиться у спеціально обладнаному приміщенні — залі судових засідань, з викликом осіб, які беруть участь у справі, після закінчення підготовчого провадження.

Особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюєть­ся в порядку письмового провадження.

Головуючий у судовому засіданні керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності та порядку вчинення процесу­альних дій, здійснення учасниками адміністративного процесу їхніх процесуальних прав і виконання ними обов'язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин у справі, усуваючи із судового розгляду все, що не має зна­чення для вирішення справи. Головуючий у судовому засіданні вживає необхідних заходів щодо забезпечення в судовому засіданні належно­го порядку.

Судовий розгляд адміністративної справи здійснюється шляхом послідовного вчинення судом і учасниками процесу комплексу про­цесуальних дій, що складають його певні етапи: 1) підготовча частина;