§ 1. Статус Європейського суду з прав людини

Європейська Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод сформувала міжнародну процесуальну систему, тісно пов'язану з національними правовими та процесуальними системами. Будучи між­народним регіональним актом, який закріплює основоположні права та свободи, що мають громадянський та політичний характер, вона ство­рила найрозвинутіший та ефективний регіональний механізм захисту прав людини. Це відбулося завдяки послідовній діяльності такого орга­ну, як Європейський суд з прав людини, який, так би мовити, зробив Конвенцію «живою», постійно розвиваючи та фундаментулізуючи її своїми прецедентами та надаючи їй прогресивного тлумачення.

Механізм захисту конвенційних прав покладає на ЄСПЛ двояку функцію — здійснення індивідуального контролю у разі винесення рішень про порушення державою — учасницею Конвенції того чи іншого права, а також загальну функцію, яка полягає у виробленні принципів та стандартів захисту прав людини. У цьому і виявляється унікальність Конвенції та діяльності Суду. Вони здійснюють вплив не лише на міжнародні стандарти захисту прав людини, а й на формуван­ня цих стандартів на національному рівні. Особливо слід відмітити вплив ЄКПЛ та практики Суду на країни Східної Європи, конституції яких приймалися на підставі європейської практики . Дуже цікавим є те, що вплив ЄКПЛ та Суду вже вийшов за межі суто Європи, оскіль-

Про це особливо наголошувалося в Докладі Комітету міністрів Ради Європи у 2006 р. (див.: Керогі оґШе Огоир оГ\Уізе Регзопз іо Йіе Соттіпее оШіпізІегз [Елек­тронний ресурс] // СМ(2006)203. - 15 ЫоуетЬег, 2006. - Режим доступу: ппр:/Мса. сое.іпі / УіеуЮос.ізр? Ю = 1063779; ВаскСоїогІпІегпеі = 9999СС; ВаскСоїогІшгапе* = РРВВ55; ВаскСо1огЬе< 1 = РРАС75).

ки вищі суди Австралії, Канади, Нової Зеландії, Намібії, Гонконгу та Південної Африки посилалися на рішення ЄСПЛ, даючи тлумачення власним національним актам щодо прав людини.

Відповідно до ст. 10 Статуту Ради Європи її органами є Комітет міністрів, Парламентська асамблея, Конгрес місцевої та регіональної влади, поряд із якими діють контрольні органи ЄКПЛ. Спочатку Кон­венція закріплювала існування двох головних контрольних органів: Європейської Комісії з прав людини та ЄСПЛ. Цей двоступеневий механізм передбачав, що скарги від приватних осіб надходили та роз­глядалися Комісією, яка приймала рішення про відхилення скарги чи прийняття її до провадження, а також про можливість та доцільність держави-члена чи самої Комісії звернутися до Суду. Таким чином, спочатку фізичні особи не мали безпосереднього доступу до ЄСПЛ. Лише з набранням чинності Протоколом № 9 до Конвенції у жовтні 1994 р. фізичні особи, групи осіб та неурядові організації набули пра­во звертатися до Суду після того, як Комісія з прав людини прийме справу до провадження. Утім, незважаючи на ці зміни, Суду відводи­лася другорядна роль, тому для підвищення ефективності механізму захисту прав людини в межах Ради Європи була ініційована реформа, що втілилася в Протоколі №11, який набув чинності в листопаді 1998 р. (Протокол № 9 втратив свою чинність). Згідно з реформою створював­ся єдиний Європейський суд з прав людини, який замінив раніше іс­нуючі Комісію та Суд, а Конвенція доповнилася новими статтями. Реформа дозволила чітко провести розмежування компетенції органів Ради Європи по вирішенню спорів щодо порушення прав людини, оскільки Комітет міністрів втратив можливість вирішувати подібні спори, а відповідна юрисдикція перейшла до новоствореного Євро­пейського суду з прав людини.

У подальшому необхідність у поліпшенні контрольних механізмів Конвенції виникла знов, коли до ЄСПЛ почала надходити така кількість справ, з якою він не міг впоратися. У зв'язку з цим для підвищення ефективності роботи ЄСПЛ Конференція з прав людини міністрів єв­ропейських держав, що відбулася у листопаді 2000 р. у Римі з нагоди 50-річчя ЄКПЛ, закликала Комітет міністрів якомога швидше розпочати вивчення шляхів для забезпечення ефективності Суду. У квітні 2004 р. Комітет з прав людини направив до Комітету міністрів звіт своєї діяль­ності із проектом Протоколу щодо змін Конвенції. 12-13 травня 2004 р. Протокол № 14 був відкритий для підписання, а чинності він набув 1 червня 2010 р

.» , Основні зміни, які запропонував Протокол, полягають у такому:

і п і;^т перегляд повноважень Суду щодо фільтрації скарг, які надходять до нього (рішення щодо прийнятності можуть прийматися Судом в од- нрособовому складі замість трьох суддів за старою системою, при • цьє)му йому асистує доповідач, який не є суддею);

. • , >-визначення нового додаткового критерію визнання скарги неприй­нятною — факт того, що позивач не постраждав від порушення дер­жави— учасниці Конвенції або за наявності порушення шкода вияви­лася дуже незначною;

-.у Суду з'явилася можливість розглядати схожі скарги за спроще­ною процедурою, якщо вони стосуються однієї структурної проблеми держави — учасниці Конвенції (ці скарги можуть розглядати комітети з трьох суддів замість сімох за старою системою).

На підготовчій стадії Протоколу № 14 досить довго обговорювала­ся можливість створення нового судового органу (регіональних судів першої інстанції), який би був відокремлений від Суду, по фільтрації скарг, які вже отримали вирішення в прецедентній практиці Суду. Утім ця ідея була відкинута, оскільки це могло призвести до розходження практики новоствореної судової ланки із практикою Суду .

Нововведення Протоколу № 14 дозволять у подальшому знизити навантаження на ЄСПЛ. Наприклад, суддя одноособово може вирішу­вати питання про прийнятність справи або про вилучення справи з реестру (до цього це робилося комітетом із трьох суддів). Якщо зва­жити нате, що 90-95 % скарг визнаються неприйнятними, то одноосо­бова'робота суддів скоротить час на розгляд скарг, які не мають під собою підстав. Також додався новий критерій неприйнятності спра­ви — те, що заявник не зазнав суттєвої шкоди.

•Протокол № 14 по суті зафіксував той факт, що в рамках Ради Єв­ропи сформувалася міжнародна регіональна процесуальна система, яка існує поряд із національними процесуальними системами, має субсидіарний характер відносно національних судів та чітко окресле­ну юрисдикцію.

• • Юрисдикція ЄСПЛ визначенач. 1 ст. 32 Конвенції. Вона поширю­ється на всі питання, що стосуються тлумачення та застосування Кон­венції та Протоколів до неї та які передаються йому відповідно до

’ ' ''Див.: Сайізсп, Ь. Тле Кеґогт оГ те Еигореап Соигі оіНшпап РиёЫз: Ргоіосої N0.14 аж/ Веуопсі [Текст] / Ь. СаПІзсп // Ншпап Ю§ЬІ5 Ьато Кеуіе^л. - 2006. - Уоі. 6 (2). - Р. 403^л115; Мо\ургау, А. Веуопсі Ргоіосої 14 [Текст] / А. Мо^лЬгау // Ншпап Ьа* КЄУІЄ\У. -

2006. - Уоі. 6 (3). - Р. 578-584; Мо\уЬгау, А. Сгізік Меазигез оГІпзіііиііопаї КеГогтґог те Еигореап СошТ оГНитап Яі§пІз [Текст] / А. Мо^лЬгау//Нитап Кі§Ьїз Ьа\у КЄУІЄ\У.

• 2009. - Уоі. 9(4). - Р. 647-656.

статей 33, 34, 47. Тобто юрисдикція Суду полягає у визначенні того, чи виконує держава — учасниця Конвенції свої зобов'язання, покла­дені на неї, а це означає, що відповідачем у Суді може бути лише дер­жава, яка підписала та надала обов'язковості Конвенції, та лише щодо порушення прав, закріплених Конвенцією або протоколами, в яких вона бере участь. Це пояснюється тим, що саме держава, представлена своїми органами та установами, має виконувати взяті на себе в рамках Ради Європи зобов'язання.

Характерним і принциповим для юрисдикції ЄСПЛ є те, що вона не поширюється на зміну чи скасування національних судових рішень або національного законодавства, а також на його тлумачення. ЄСПЛ не слід розглядати і як апеляційну інстанцію щодо національних судо­вих установ. Він являє собою субсидіарну систему захисту порушених прав. Важливим також є те, що ЄСПЛ не відповідає за виконання сво­їх рішень. Це зобов'язання покладається на Комітет міністрів ,Ради Європи, який наглядає за виконанням рішень та виплатою призначеної компенсації. Якщо виникає спір щодо юрисдикції Суду, то він вирішу­ється самим Судом (ч. 2 ст. 32 Конвенції).

Європейський суд з прав людини складається з такої кількості суддів, яка відповідає кількості держав — учасниць Конвенції, тобто з 47 суддів. Судді повинні володіти високими моральними якостями, а також мати кваліфікацію, необхідну для призначення на високу суд­дівську посаду, чи бути юристами з визнаним рівнем компетентності. Судді обираються строком на дев'ять років Парламентською Асамб­леєю від кожної держави-учасниці більшістю поданих голосів за спис­ком із трьох кандидатів, запропонованих відповідною державою.

Для розгляду переданих йому справ Суд засідає у складі одного судді, комітетами у складі трьох суддів, Палатами у складі семи суддів і Великою Палатою у складі сімнадцяти суддів. Палати Суду створюють комітети на встановлений строк.

. м н н н н § 2. Порядок звернення до Європейського суду з прав людини

Право на звернення до ЄСПЛ мають фізичні, юридичні особи, група фізичних та юридичних осіб, які стверджують, що вони є жерт­вами порушень їх прав, визнаних Конвенцією та доданими до неї про­токолами, з боку держав — учасниць ЄКПЛ (ст. 34 Конвенції).

і Щодо фізичних осіб, то громадянство держави — учасниці Кон­венції не є визначальним для можливості бути позивачем (юрисдикція держави за принципом громадянства), — головне, щоб порушення було скоєно під юрисдикцією держави-учасниці, а позивачем може бути також іноземець, особа без громадянства незалежно від того, постійно чи тимчасово вона перебуває під юрисдикцією держави (територіаль­ний принцип), а також незалежно від того, чи є законним таке пере­бування (це дуже актуально у зв'язку з проблемою нелегальної мігра­ції у країнах Європи, тож Конвенція стоїть на захисті прав нелегальних мігрантів, біженців).

Група фізичних осіб може бути визнана позивачем уразі, коли по­рушення їх прав випливало з одного акта порушення свого зобов'язання за ЄКПЛ державою-відповідачем, тобто порушення було одночасним та ідентичним. Хоча сама Конвенція не тлумачить поняття «група осіб», але практика ЄСПЛ пішла таким шляхом, що це поняття в контексті Конвенції не охоплює осіб, права яких були порушені в різний час схожими діями держави. У зв'язку з цим не слід плутати з групою осіб як єдиним позивачем ситуацію, коли Суд за власним розсудом об'єднує схожі скарги в одну справу задля спрощення діловодства.

Юридичні особи також є суб'єктами звернень до ЄСПЛ, хоча ст. 34 ЄКПЛ конкретно не містить перелік цих суб'єктів, а обмежується лише згадкою про неурядові організації. Дійсно, неурядові організації вва­жаються класичним, якщо так можна говорити, юридичним суб'єктом звернення до Суду, оскільки їх метою є спеціальне представництво досить різноманітного кола інтересів. Але дотримуючись телеологіч­ного методу тлумачення Конвенції , Суд визнав повноцінне право на звернення до нього юридичних осіб, оскільки певні права, гарантова­ні Конвенцією, можуть бути реалізовані у повному обсязі лише юри­дичними особами, а також їх об'єднаннями. Наприклад, ким найшир- ше може бути реалізована свобода вираження поглядів (ст. 10 Конвен­ції), ніж засобом масової інформації?

Щодо неурядових організацій, то вони можуть подавати скарги до ЄСПЛ, якщо діють у формі об'єднань в розумінні ст. 11 ЄКПЛ (неуря­дові організації, політичні партії, профспілки, суспільні фонди, під­приємницькі асоціації, благодійні фонди, церква тощо), незалежно від того, чи є вони юридичними особами, тут головним критерієм є ви-

Див.: Мармазов, В. Про телеологічне (цільове) тлумачення Європейської Кон­венції про захист прав людини та основних свобод [Текст] / В. Мармазов // Право України. - 2004. - № 1. - Є. 26-29.

конання не публічних функцій , оскільки протилежне перетворювало

б Суд на орган для вирішення міжінституційних спорів держ&в- учасниць, а це б суперечило принципу державного суверенітету.,;

Неурядові організації, так само як і юридичні особи, взагалі можуть подавати скарги по захисту не всіх прав, передбачених Конвенцією. Вони мають довести, що відбулося порушення саме прав організації, а не ін­дивідуальних прав осіб, які є членами цієї організації. Тобто має бути завдано шкоди безпосереднім правам неурядової організації як пред­ставнику тих чи інших інтересів. Тож логічно, що неурядова організація не може бути суб'єктом захисту, наприклад, права на життя (ст. 2 ЄКПЛ) або заборони катування (ст. З ЄКПЛ), рабства (ст. 4 ЄКПЛ) тощо!

Право на подання скарги є у постраждало! особи незалежно від дієздатності, тобто до ЄСПЛ можуть звертатися недієздатні, обмежено дієздатні та неповнолітні особи.

Європейський суд з прав людини може приймати лише ті скарги, які засновані на порушеннях прав, що індивідуально та безпосередньо стосуються позивача. Це означає, що особа не може подавати скаргу в інтересах інших осіб (доти, поки вони не визнають позивача їх офі­ційним представником) або абстрактну скаргу в інтересах суспільства в цілому, тобто асііорориіагіз. Пояснюється це тим, що під юрисдикцію Суду не підпадає загальна перевірка національного законодавства без зв'язку з конкретною справою. Те, що порушення має стосуватися по­зивача, індивідуально та безпосередньо можна назвати кваліфікованим зв'язком між неправомірними діями держави та особою, що обумовлює існування в Суду юрисдикції гаііопе ретопае, тобто існування юрис­дикції щодо позивача.

Може здатися, що таким чином ЄКПЛ та ЄСПЛ заклали принцип, який обмежує значну кількість осіб від права на подання скарги, що веде до обмеження механізму реалізації прав людини. Але знову жтаки практика знайшла баланс у цьому питанні та виробила таке поняття, як «потенційна жертва». «Потенційною жертвою» може бути визнана особа, права якої ще не порушені, але будь-якої миті можуть бути по­рушені через існування відповідного законодавчого обмеження .

Поряд з поняттям «потенційна жертва» існує також поняття «опо­середкована жертва». Це особи, які наділені правом звернення до Суду з огляду на їх особливо тісний зв'язок із прямою жертвою порушення.

1. КЕШЕ V. Зраіп, по. 35216/97, Соттізяіоп сіесізіоп от 8 ЗеріетЬег 1997.

2. 1 1 КІанз апа Оікегз V. Сегтапу, 6 ЗеріетЬег 1978, Зегіез А по. 28, Campbell апа

Созат V. Іке Ппііеа КіщЛот, 25 РеЬгаагу 1982, Зегіея А по. 48.Це можуть бути батьки, подружжя, діти жертв , а також законні пред-

2

ставники жертви, яка померла . Опосередкована жертва може подава­ти скаргу самостійно від свого імені. Подача скарги прямою жертвою неЮбмежує опосередковану жертву у поданні скарги.

•Для того щоб скарга була прийнята, окрім того, що позивач повинен бути жертвою порушення, має існувати ще одна умова — порушення має продовжуватися. Оскільки мета ЄКПЛ полягає у дотриманні та гарантуванні державами-учасницями прав, визнаних нею, то позитив­на зміна національного законодавства та практики реалізації прав у державі призводить до автоматичного закриття справи (крім того, у позивача зникає статус жертви).

Представляти свої інтереси позивач може як самостійно, так і через свого офіційного захисника. Регламент ЄСПЛ встановлює, що офіцій­ним захисником позивача може бути адвокат, котрий має дозвіл на заняття адвокатською діяльністю в державі — учасниці Конвенції. Голова Суду може дозволити бути захисником також іншій особі.