Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
komarov_v_v_kurs_civilnogo_procesu.rtf
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
22 Мб
Скачать
☆

7 Квітня 2006 р. Верховний Суд України залишив без змін ухвалу апеляційного суду 20 липня 2006 р. Заявник отримав виконавчий лист.

  1. Липня 2006 р. Заявник подав виконавчий лист до державної вико­навчої служби. 12 вересня 2006 р. Заявник отримав присуджені йому кошти.

Заявник скаржився за п. 1ст. 6 таза ст. 13 Конвенції стосовно того, що розгляд його справи судом був тривалим, так само, як і невиконан­ня рішення від 3 листопада 2003 p., зміненого ухвалою апеляційного суду Харківської області від 25 грудня 2003 р.

Уряд висунув заперечення стосовно прийнятності вимоги. Суд за­значає, що ці зауваження мають бути відхилені. Суд вважає, що скарги заявника не є очевидно необгрунтованими у значенні п. З ст. 35 Кон­венції. Суд також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, Суд оголошує їх прийнятними.

Уряд стверджував, що затримка у виконанні рішення, винесеного на користь заявника, сталася не з вини держави та що заявник не був заінтересований у виконанні рішення з огляду на те, що до того, як його справа була передана до Верховного Суду України, заявник не отримав та не подав до державної виконавчої служби виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження за рішенням.

Суд зазначає, що провадження в суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадіями одного провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес.

Суд зазначає, що скарга заявника стосовно тривалості судового провадження у його справі зводиться до загального твердження, що його справа розглядалась судом близько двох років та десяти місяців. Судове провадження розпочалось у серпні 2003 р. та було завершено 7 квітня 2006 р. винесенням остаточного рішення Верховним Судом України. Таким чином, тривалість провадження у судовій стадії стано­вила два роки та вісім місяців у судах трьох інстанцій, під час якого немає жодного періоду бездіяльності, який стався з вини національних судів.

Стосовно відповідальності держави щодо затримки виконання рішення, винесеного на користь заявника, Суд зауважує, що підприємство-боржник належало державі. Отже, відносно підприєм­ства був застосований Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», який забороняє арешт та продаж його нерухомого майна та основних фондів. Суд також визначає, що в укра­їнській правовій системі ні суди, ні державна виконавча служба не мають права скасовувати чи зобов'язувати державу вносити зміни в за­кони про бюджет. Навіть припустивши, що заявник раніше звернувся б із заявою про відкриття виконавчого провадження, вищенаведений закон значною мірою завадив би виконанню рішення, винесеного проти підприємства-боржника. Більше того, поки справа розглядалася Верхо­вним Судом України, між клопотанням про видачу та видачею вико­навчого листа минув період більш як за півтора року.

Отже, Суд доходить висновку, що за обставин даної справи, неза­лежно від того, що у період з 25 грудня 2003 р. до 27 липня 2006 р. формально виконавче провадження не було відкрито, держава була зобов'язана виконати рішення упродовж періоду з 25 грудня 2003 р. до

  1. вересня 2006 р. Суд також зауважує, що затримка у виконанні рі­шення від 3 листопада 2003 p., яке було змінено апеляційним судом Харківської області 25 грудня 2003 p., складала близько двох років та десяти місяців.

Таким чином, мало місце порушення п. 1 ст. 6 Конвенції через тривале невиконання рішення на користь заявника.

Практика Європейського суду з прав людини знайшла своє законо­давче відтворення у національному законодавстві щодо виконання. Згідно зі ст. 1 Закону «Про виконавче провадження» у редакції Закону від 15.03.2006 р. виконавче провадження визначається як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб).

шшшшашшшшш § 2. Учасники виконавчого провадження

Коло суб'єктів стадії виконання судових рішень має певну специ­фіку у порівнянні з іншими стадіями процесу. Так, у виконавчому провадженні немає позивача і відповідача, третіх осіб, які заявляють або не заявляють самостійних вимог на предмет спору, свідків та ін.

До учасників виконавчого провадження належать: органи виконан­ня, якими закон називає державних виконавців; особи, які беруть участь у справі: сторони (стягувач, боржник) та їх представники; та особи, які сприяють виконанню: експерти, спеціалісти, суб'єкти оціночної ді­яльності — суб'єкти господарювання, перекладачі, поняті, працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів і установ.

Відповідно до Закону України від 24 березня 1998 р. «Про держав­ну виконавчу службу» та Закону України від 21 квітня 1999 р. «Про виконавче провадження» виконання рішень судів та інших органів здійснює державна виконавча служба, яка входить у систему органів Міністерства юстиції України. Систему органів державної виконавчої служби складають: Департамент державної виконавчої служби Мініс­терства юстиції України; відділи державної виконавчої служби Голов­ного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції; районні, міські (міст обласного значення), районні в містах відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Виконання рішень судів та інших органів покладено на державних виконавців районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби. Державними виконав­цями згідно із ст. 4 Закону «Про державну виконавчу службу» є за­ступник директора Департаменту державної виконавчої служби Мініс­терства юстиції України — начальник відділу примусового виконання рішень, заступник начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, головний державний виконавець, старший державний вико­навець, державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, начальники підрозділів примусового виконання рішень від-

Голос України. - 1998. - 21 квіт.ділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції Мі­ністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, їх заступ­ники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці підрозділів примусового виконання рішень відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Сева­стопольського міських управлінь юстиції, начальник, заступник началь­ника, головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець районного, міського (міста обласного значення), районного в місті відділу державної виконавчої служби.

Державний виконавець є представником влади і здійснює приму­сове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом. Дер­жавні виконавці є державними службовцями.

Контроль за діяльністю державних виконавців здійснюють Міні­стерство юстиції України через Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, а Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції — через від­повідні відділи державної виконавчої служби.

Законом передбачено також судовий контроль за рішеннями, діями чи бездіяльністю судового виконавця (розд. VII ЦПК),

Ряд важливих питань у стадії виконання вирішується не державним виконавцем, а судом у судовому засіданні: про відстрочку, розстрочку, зміну чи встановлення способу виконання; видачу дубліката виконав­чого листа або судового наказу; поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання; затвердження мирової угоди; тимчасове влаштування дитини до дитячого або ліку­вального закладу тощо (розд. VI ЦПК).

У літературі висловлюється думка, що органами виконання у перед­бачених законом випадках є також установи Національного банку України та комерційних банків, органи державної податкової служби та державного фінансового управління, бухгалтерія і фінансові части­ни організацій та інші органи, діями яких реалізується судове рішення . Однак ця думка суперечить чинному законодавству, оскільки ст. 2 За­кону України «Про виконавче провадження» точно вказує, що приму­сове виконання судових рішень покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до ст. 9 Закону «Про виконавче провадження» у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнен­ня коштів виконуються податковими органами, установами банків, кредитно-фінансовими установами. Такі органи, організації та особи не є органами примусового виконання, крім органів та посадових осіб, які виконують рішення про притягнення до кримінальної чи адміні­стративної відповідальності. Отже, наведені установи та органи ви­ступають як стягувані, держателі майна тощо, дії яких підконтрольні державному виконавцеві.

Так, органи державної податкової служби та державного фінансо­вого управління займають процесуальне становище стягувана і не можуть визнаватися органами виконання, бо мають процесуальну за­інтересованість у справі. З тієї ж причини не можна визнавати органа­ми виконання дільничні виборчі комісії або дільничні комісії по рефе­рендуму, які вносять виправлення у списки виборців при виконанні судових рішень у справах щодо неправильності у списках виборців; органи РАЦС або інші органи, що оформлюють відповідні документи згідно з рішенням суду про встановлення факту, який підлягає реєстра­ції в органах РАЦС або оформленню в інших органах; органи опіки і піклування та РАЦС при виконанні рішень судів про визнання грома­дянина безвісно відсутнім або оголошення померлим, а також про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним; нотарі­усів при виконанні рішень судів щодо неправильно вчинених нотарі­альних дій або відмови у їх вчиненні; органи, що вчиняють платежі при виконанні рішень судів у справах про поновлення прав на втраче­ні цінні папери на пред'явника. Як держателі майна боржника висту­пають організації за місцем його роботи, банки.

Гарантією законності дій державного виконавця з виконання рішень є право сторін заявити відвід державному виконавцю. Відповідно до ст. 17 Закону «Про виконавче провадження» державний виконавець, а також експерт, спеціаліст, перекладач не можуть брати участі у ви­конанні рішення, якщо вони є близькими родичами сторін, їх пред­ставників або інших осіб, що беруть участь у виконавчому проваджен­ні, або заінтересовані в результаті виконання рішення, або є інші об­ставини, що викликають сумнів у їх неупередженості

.За наявності обставин для відводу зазначені особи зобов’язані за­явити самовідвід. З тих же підстав відвід їм може бути заявлений стягувачем, боржником або їх представниками. Відвід має бути вмо­тивованим, викладеним у письмовій формі і заявленим у будь-який час до закінчення виконавчого провадження.

Питання про відвід державного виконавця вирішується начальни­ком відповідного органу державної виконавчої служби, про що вино­ситься постанова.

У разі відводу державного виконавця виконавчий документ пере­дається у встановленому порядку іншому державному виконавцеві або до іншого підрозділу державної виконавчої служби.

Відмова у задоволенні відводу державного виконавця може бути оскаржена до відповідного суду у 10-денний строк, а відводу експерта, спеціаліста, перекладача чи суб’єкта оціночної діяльності — суб’єкта господарювання — у той же строк начальнику відповідного органу державної виконавчої служби, а у разі його відмови — до суду.

Державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконав­чі дії.

Для цього державний виконавець:

здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі — виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконав­чим документом;

надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;

розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого проваджен­ня та їх клопотання;

роз’яснює сторонам їх права та обов’язки тощо.

Державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право:

одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію;

здійснювати перевірку виконання юридичними особами рішень стосовно працюючих у них боржників;

безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать борж­никам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і схо­вищ, при необхідності примусово відкривати їх в установленому по­рядку, опечатувати ці приміщення і сховища;