§ 2. Право на пред'явлення позову

Право на звернення за судовим захистом тісно пов'язане із суб'єктивним матеріальним правом, яке підлягає захисту. З порушен­ням матеріального суб'єктивного права заінтересованої особи виникає право на позов. Засобом реалізації цього права є звернення заінтересо­ваної особи з позовом до суду, який у певному порядку розглядає ви­могу позивача і дає відповідь у вигляді судового рішення.

У теорії цивільного процесу поняття права на позов визначається по-різному. В одному випадку право на позов визначається як проце­суальне поняття, у другому — зводиться до матеріального, у третьо­му — матеріально-правові і процесуально-правові можливості судо­вого захисту об'єднуються в єдине поняття права на позов.

Аналіз матеріального і процесуального законодавства та судової практики дозволяє зробити висновок, що право на позов — це єдине матеріальне і цивільно-процесуальне поняття, яке має матеріальний зміст і процесуальну форму. В цивільному процесуальному праві не може бути самостійного права на звернення до суду, відірваного від права на позов у матеріальному розумінні. І навпаки, матеріальне пра­во не може існувати без притаманної йому можливості бути реалізо­ваним у примусовому порядку. Єдність матеріально-правового змісту права на позов і його процесуальної форми визначається тим, що пра­во на позов — це право на відновлення порушеного права в певній, встановленій законом, процесуальній формі, у певному процесуально­му порядку, який забезпечує об'єктивність і реальність захисту.

522Таким чином, право на позов є единим поняттям, яке включає: пра­во на пред'явлення позову і порушення справи в суді і право на задо­волення матеріально-правової вимоги позивача. Право на пред'явлення позову до суду є засобом реалізації права на позов. Однак, виступаючи процесуальною формою права на позов, право на пред'явлення позову користується певною самостійністю. Це виявляється в тому, що про­цесуальний порядок реалізації права на позов виступає як особливий вид діяльності, яка регулюється цивільним процесуальним правом, що надає учасникам процесу особливі процесуальні права і обов'язки, які забезпечують реальну можливість одержання правового захисту.

Тому під правом на пред'явлення позову слід розуміти право на звернення до суду з метою порушення цивільної процесуальної діяль­ності по захисту прав, свобод чи інтересів.

Правом на звернення до суду з позовом наділені всі фізичні і юри­дичні особи, а також держава (ст. ЗО ЦПК). Така широка можливість звернення до суду, надана процесуальним законодавством, може бути реалізована лише за наявності певних передумов, встановлених зако­ном (ст. 122 ЦПК).

У теорії цивільного процесуального права передумови права на пред'явлення позову підрозділяються на дві групи: суб'єктивні та об'єк­тивні. Об'єктивні передумови права на пред'явлення позову, в свою чергу, поділяються на позитивні та негативні. Передумови права на пред'явлення позову необхідно розглядати у контексті права на звернення до суду за судовим захистом, тому детальніше ці передумови розглядаються у від­повідному розділі, в якому йдеться щодо передумов права на звернення до суду за судовим захистом та порядку його реалізації.

Передумови права на звернення до суду з позовом мають виключ­но процесуальний характер і не стосуються питань про наявність чи відсутність у позивача суб'єктивного матеріального права. Право на звернення до суду з позовом — це право вимагати, щоб заявлений по­зов був прийнятий до судового провадження, розглянутий ним у вста­новленому процесуальному порядку і щоб по ньому суд ухвалив своє рішення. У зв'язку з цим суддя не вправі відмовити у відкритті про­вадження у справі за позовом з тих причин, що у позивача відсутнє матеріальне право, тобто право на задоволення позову, якщо дана ка­тегорія справ віднесена законом до юрисдикції загальних судів.

У тому випадку, коли суддя встановить відсутність необхідних передумов права на звернення до суду з позовом, він відмовляє у від­критті провадження у справі. Якщо ж відсутність необхідних перед­умов буде встановлена при розгляді справи в судовому засіданні, суд не вправі розглядати таку справу по суті, а постановляє ухвалу про закриття провадження у справі або залишає заяву без розгляду.

На практиці трапляються випадки, коли одна особа пред'являє до іншої декілька позовних вимог, які інколи випливають із тих самих правовідносин. У таких випадках позивач вправі об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою. Суддя також впра­ві постановити ухвалу про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позива­ча до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовами різних позивачів до одного й того самого відповідача (ч. 1 ст. 126 ЦПК). якщо це приведе до більш швидкого і правильного розгляду спору між сторонами.

Якщо об'єднання кількох вимог в одне провадження ускладнює процес і затримує розгляд і вирішення справи по суті, то суддя вправі постановити ухвалу про роз'єднання одного або кількох поєднаних в одне провадження позовів у самостійні провадження, якщо їх спіль­ний розгляд ускладнює вирішення справи (ч. 2 ст. 126 ЦПК).

ттшшшттшшш § 3. ЗІІХИС І ІіІТСрЄСІВ ВІДПОВІДаЧЯ

від пред'явленого позову

Цивільне процесуальне законодавство гарантує відповідачу право на захист від пред'явленого позову. Це право випливає з принципів про­цесуальної рівноправності сторін, диспозитивності, змагальності.

Захист відповідача проти пред'явленого до нього позову може здійснюватися різними засобами, передбаченими законом. До них на­лежать: заперечення проти позову і зустрічний позов.

Заперечення проти позову — це пояснення відповідача, які стосу­ються правомірності виникнення і розвитку процесу по справі або матеріально-правової вимоги позивача по суті. У зв'язку з цим запере­чення відповідача проти позову можуть бути матеріально-правовими або процесуально-правовими.

Відповідно до ст. 128 ЦПК після одержання копій ухвали про від­криття провадження у справі і позовної заяви відповідач має право подати до суду письмове заперечення проти позову із зазначенням до­датків, що підтверджують його заперечення. Відповідач може запере­чувати проти позову, посилаючись на незаконність вимог позивача, їх необґрунтованість, відсутність у позивача права на звернення до суду або наявність перешкод для відкриття провадження у справі. Запере­чення проти позову можуть стосуватися всіх заявлених вимог чи їх певної частини або обсягу.

Матеріально-правове заперечення полягає в тому, що відповідач, не заперечуючи проти законності порушення провадження у справі, оспо­рює матеріально-правову вимогу позивача. Використовуючи матеріально- правове заперечення, відповідач може наводити факти і обставини, які спростовують вимогу позивача і підтверджують відсутність у позивача права на задоволення позову повністю або в його частині.

Суть процесуально-правового заперечення полягає в тому, що від­повідач, не торкаючись матеріально-правової вимоги позивача, ви­словлює сумнів щодо правомірності виникнення процесу по справі, тобто звертає увагу суду на відсутність у позивача права на звернення до суду та на неправомірність відкриття провадження у справі. Вико­ристовуючи процесуально-правове заперечення проти позову, відпо­відач намагається довести, що процес по справі виник незаконно і підлягає закриттю. Такими запереченнями можуть бути: невіднесен- ня розгляду справи до компетенції загального суду; наявність по цій справі рішення суду, яке набрало законної сили; наявність по даній справі такої, що набрала законної сили, ухвали суду про закриття про­вадження у справі; наявність по даній справі рішення третейського суду, прийнятого в межах його компетенції тощо. Процесуальні запере­чення відповідача ґрунтуються на недотриманні процесуальних норм, які передбачають неможливість відкриття провадження у справі.

Відповідно до ст. 123 ЦПК позивач має право до початку розгляду справи по суті пред'явити зустрічний позов. Зустрічний позов при­ймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли вимоги за позо­вами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позо­ву. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об'єднуються в одне провадження з первісним позовом.

Зустрічний позов — це звернення до суду відповідача із самостій­ною вимогою до позивача про захист прав, свобод чи інтересів у про­цесі, який порушений позивачем. При поданні зустрічного позиву позивач за первісним позовом стає відповідачем за зустрічним позовом, а відповідач займає процесуальне становище позивача.При зверненні до суду відповідача із зустрічним позовом він ста­вить собі за мету, по-перше, захистити своє порушене чи оспорене право. У цьому розумінні зустрічний позов є самостійним позовом і повинен відповідати всім вимогам, які ставляться до будь-якого по­зову. По-друге, відповідач захищається проти вимог позивача. Як правило, зустрічний позов використовується відповідачем для того, щоб нейтралізувати первісний позов повністю або в частині.

У тих випадках, коли відповідач, пред'являючи зустрічний позов, не ставить собгза мету захиститися від первісного позову, а направляє його на задоволення самостійних вимог, суд може прийняти такий по­зов до сумісного розгляду лише тоді, коли первісна і зустрічна вимоги взаємопов'язані і це приведе до більш швидкого і правильного роз­гляду та вирішення справи. У протилежному випадку суд відмовляє у прийнятті зустрічної позовної заяви і роз'яснює відповідачу, що він може звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Зустрічні позови пред'являються до суду в письмовій формі з до­триманням передбачених законом реквізитів позовної заяви (ст. 119 ЦПК), порядку подання позову. При пред'явленні зустрічного позову сплачується судовий збір та оплачуються витрати на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи. Зустрічний позов повинен пред'являтися з таким розрахунком, щоб відповідач (позивач по справі) міг своєчасно ознайомитися з ним і підготуватися до захисту. Тому зустрічний позов може бути пред'явлений до початку розгляду справи по суті (ч. 1ст. 123 ЦПК).

Після розгляду справи по суті в судовому засіданні суд ухвалює єдине рішення, в якому має бути дана конкретна відповідь як на пер­вісну вимогу позивача, так і на зустрічну вимогу відповідача.