§ 3. Нотаріальні дії, спрямовані на надання виконавчої сили платіжним зобов'язанням і борговим документам

При неналежному виконанні боржником своїх зобов'язань креди­тор, як правило, може звернутися з позовом до суду, господарського або третейського суду. В окремих випадках для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна допускається примусове виконання зобов'язань у безспірному порядку шляхом вчинення нота­ріусом виконавчого напису.

Виконавчий напис — це розпорядження нотаріуса про стягнення з боржника належної стягувачеві певної суми грошей або будь-якого майна, вчинене на підставі боргового документа. Виконавчий напис має силу виконавчого листа. Стягнення за ним провадиться у порядку, встановленому законодавством для виконання судових рішень.

Перелік документів, за якими стягнення провадиться у безспірно­му порядку, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р.

Відповідно до законодавства виконавчі написи можуть вчинятися, наприклад, у випадках стягнення заборгованості за нотаріально по­свідченими правочинами; за підставами, які випливають із розрахун­кових кредитних відносин; за підставами, які випливають із трудових відносин; пов'язаних з авторським правом; за вимогами театрально- видовищних підприємств і театральних кас; за документами, які вста- новлюють заборгованість батьків за утримання дітей у дитячих уста­новах; за вимогами державних або громадських бібліотек за неповер- нені або зіпсовані книги, а також в інших випадках.

Нотаріус вчиняє виконавчий напис за умови, якщо подані докумен­ти підтверджують безопірність заборгованості або іншої відповідаль­ності боржника перед стягувачем, коли з дня виникнення права ви­моги минуло не більше трьох років, а у відносинах між юридичними особами — не більше одного року.

Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, встанов­лено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цьо­го строку.

Виконавчий напис вчиняється на оригіналі боргового документа і повинен містити: посаду та ініціали нотаріуса, який вчиняє виконав­чий напис; найменування і адресу стягувача і боржника; зазначення строку, за який провадиться стягнення; зазначення сум, які підлягають стягненню, або предметів, які підлягають витребуванню; зазначення сум державного мита, сплаченого стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; дату вчинення виконавчого напису; номер, під яким виконавчий напис зареєстрований у реєстрі; зазначення статті Закону та пункту Переліку документів, на підставі яких видано вико­навчий напис; підпис нотаріуса, скріплений печаткою.

У державній нотаріальній конторі (у приватного нотаріуса) зали­шається копія документа, яким встановлена заборгованість, або ви­писка з особистого рахунка боржника і копія виконавчого напису.

Протест векселів про неоплату вчиняється нотаріусами за місцезна­ходженням платника або за місцем платежу (доміцільовані векселі, тобто векселі, які підлягають оплаті у третьої особи), а протест векселів про неакцепт і недатування акцепту — за місцезнаходженням платника.

Вексель — вид цінного паперу, абстрактне грошове зобов'язання, ви­кладене в письмовій формі. Абстрактний характер зобов'язань за векселем полягає в тому, що вексель зберігає свою силу незалежно від причин, які послужили підставою для його видачі. Саме цим вексельне зобов'язання відрізняється від інших грошових зобов'язань, оскільки сторони не мо­жуть поставити оплату за векселем залежно від наступу будь-якої події;

Розрізняють два види векселя: простий і переказний. Простий век­сель — це просте, нічим не зумовлене зобов'язання особи, яка видала 1252вексель (векселедавця), про оплату вказаної в ньому суми конкретно вказаній у векселі особі. За переказним векселем платником, як правило, є не векселедавець, а третя особа — акцептант, який шляхом акцепта приймає на себе безумовне зобов'язання виконати оплату векселя.

Векселі для вчинення протесту про неоплату приймаються нотарі­усами на наступний день після закінчення дати платежу за векселем, але не пізніше 12 години наступного після цього строку дня.

Вексель може бути прийнятий для вчинення протесту про неакцепт протягом строків, встановлених для пред'явлення до акцепту чинним за­конодавством, а якщо вексель був пред'явлений до акцепту в останній день строку, то не пізніше 12 години наступного після цього строку дня.

У день прийняття векселя до протесту нотаріус пред’являє плат­нику або доміціліанту (особі, яка оплачує доміцільований вексель) вимогу про оплату (або акцепт) векселя.

Якщо платник (доміціліант) оплатить вексель, нотаріус, не вчиня­ючи протесту, повертає вексель особі, яка оплатила вексель, з написом на самому векселі про одержання платежу та інших належних сум за встановленою формою.

Якщо платник зробив відмітку про акцепт на переказному векселі, останній повертається векселедержателю без протесту.

У разі відмови платника (доміціліанта) оплатити або акцептувати вексель чи нез’явлення його до нотаріуса нотаріус складає акт про протест про неоплату або неакцепт за встановленою формою і робить відповідній запис у реєстрі, а також відмітку про протест про неопла­ту або неакцепт на самому векселі.

Якщо місцезнаходження платника невідоме, протест векселя вчи­няється без пред'явлення вимоги про оплату або акцепт векселя, з від­повідною відміткою в акті про протест та в реєстрі нотаріальних дій.

Опротестований вексель видається векселедержателю або уповно­важеній особі.

шяяшшшш^л § 4. Нотаріальні дії, спрямовані на зберігання спадкового майна та документів

Нотаріус за місцем відкриття спадщини за заявою спадкоємців або виконавця заповіту, або за своєю власного ініціативою вживає заходів до охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах спадкоєм

­ців, відказоодержувачів, кредиторів або територіальних громад. Ці заходи вживаються ним безпосередньо або шляхом надання доручен­ня іншому нотаріусу чи посадовим особам органів місцевого само­врядування за місцезнаходженням майна.

Заяви з проханням про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна подаються як письмово, так і усно.

Вживаючи заходів щодо охорони майна, нотаріус або посадова осо­ба органу місцевого самоврядування встановлюють місце відкриття спадщини, сповіщають про це спадкоємців і вчиняють дії, які закінчу­ються складенням опису і передачею описаного майна на відповідальне зберігання. Опис і оцінка речей провадяться за актом з участю заінте­ресованих осіб, якщо вони того бажають, і не менше як двох свідків.

Після опису майна заява про вчинення охоронних дій реєструється в книзі обліку і заводиться спадкова справа. Якщо є спадкоємці, то описане майно передається на зберігання їм або іншим заінтересованим особам. Якщо в заповіті спадкодавець вказав виконавця заповіту, то охоронцем майна доцільно призначити дану особу.

Передача майна на охорону фіксується написом на акті опису, а та­кож розпискою особи, яка прийняла майно на зберігання і попереджена про кримінальну і матеріальну відповідальність за розтрату або утаю­вання спадкового майна і заподіяну шкоду.

Охорона спадкового майна триває до прийняття спадщини всіма спадкоємцями, а якщо вона ними не була прийнята, то до закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини (статті 1220, 1270 ЦК). Якщо до закінчення вказаного строку залишається менше трьох місяців і над­ходить заява про згоду прийняти спадщину від осіб, для яких право спадкоємства виникає у випадку неприйняття спадщини іншими спад­коємцями, охорона спадкового майна продовжується до трьох місяців (ч. 2, ч. З ст. 1270 ЦК).

У випадку відсутності майна, яке підлягає опису, про це складаєть­ся акт і сповіщаються спадкоємці.

Якщо спадкоємці заперечують проти опису, складається акт про відмову пред'явити майно і заінтересованим особам роз'яснюється позовний порядок витребування належної частки спадкового майна.

До прийняття спадщини нотаріус може видати спадкоємцеві дозвіл на отримання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій уста­нові) на покриття витрат з догляду за спадкодавцем під час його хво­роби, а також на його поховання; на утримання осіб, що перебували на утриманні спадкодавця; витрат, пов'язаних з повідомленням спадко- 1254ємців про відкриття спадщини; інших витрат, викликаних обставинами, які мають істотне значення. Нотаріус або посадова особа органу міс­цевого самоврядування зобов'язані попередньо повідомити спадкоєм­ців про припинення заходів щодо охорони спадкового майна.

Нотаріуси та консульські установи приймають на зберігання пере­дані їм з цією метою документи.

Документи приймаються на зберігання за заявами фізичних і юри­дичних осіб згідно із зробленим описом. Про прийняття різного роду документів на зберігання нотаріус видає особі, яка їх здала, свідоцтво за встановленою формою, до якого додається примірник опису.

Документи, прийняті на зберігання нотаріусом, повертаються на вимогу особи, яка здала їх на зберігання, або на вимогу уповноважених нею осіб при пред'явленні свідоцтва і примірника опису документів або за рішенням суду.

Питання для самоконтролю

1. Які факти має перевірити нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину?

2. У яких випадках нотаріус може видати свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя?

3. За якими правилами видається свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів)?

4. Які безспірні факти може посвідчити нотаріус?

5. Для яких правочинів нотаріальна форма є обов'язковою?

6. Якою є процедура посвідчення правочинів щодо відчужен­ня нерухомого майна?

7. Дайте характеристику виконавчого напису нотаріуса.

8. За наявності яких умов нотаріус вправі вчинити виконавчий напис?

9. За якими документами стягнення заборгованості провадить­ся у безспірному порядку за виконавчим написом?

10. У якому порядку здійснюється зберігання спадкового майна?

11. У яких випадках і в якому порядку нотаріус здійснює на­кладання заборони відчуження нерухомого та рухомого майна?

У якому порядку оформляється прийняття нотаріусом до­кументів на зберігання

?ГЛІІВІІ Ы "V НМ^АМ^АМИ^АН

ВЗАЄМОДІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ТА ІНОЗЕМНОГО НОТАРІАТУ

м м н м м н м

ш ш ^А — § 1 . Міжнародно-правове співробітництво у нотаріальній сфері

Нотаріуси відповідно до законодавства України, міжнародних до­говорів застосовують норми іноземного права (ст. 98 Закону «Про нотаріат», далі — Закону).

Застосування законодавства іноземних держав з точки зору загаль­них правил, як і інші аспекти вчинення нотаріальних дій з іноземним елементом, здійснюється з урахуванням вимог Закону України від 23 червня 2005 р. «Про міжнародне приватне право», що застосовуєть­ся до питань, які виникають у сфері нотаріального оформлення при­ватноправових відносин з іноземним елементом. Правила цього Закону про визначення права, що підлягає застосуванню судом, по­ширюються і на нотаріат, як на інший орган, що має повноваження вирішувати питання про право, що підлягає застосуванню (ч. 4 ст. 4 Закону «Про міжнародне приватне право»).

Відповідно до ст. 1 цього Закону зміст терміна «іноземний елемент» визначається як ознака, що характеризує приватноправові відносини і виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридич­ною особою; об’єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє право­відносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права зазначеного Закону, інших за­конів, міжнародних договорів України. Колізійна норма — це норма, що визначає, право якої держави може бути застосоване до правовідносин з іноземним елементом. Якщо відповідно до цих правил неможливо ви-