§ 4. Провадження у справах про оскарження рішень третейських судів

У процесі розгляду та вирішення справи третейський суд розв’язує різні за змістом та юридичним характером питання: вирішує справу по суті, вирішує клопотання сторін тощо. Судження і волевиявлення суду по цих чи інших питаннях мають владний характер і втілюються у від­повідну процесуальну форму — у форму процесуальних рішень.

Для третейських рішень не передбачена можливість їх апеляцій­ного або касаційного оскарження та перегляду за нововиявленими обставинами. У цьому аспекті слід погодитись з обґрунтованою кри­тикою, якій була піддана термінологія, що використовується у ст. 51 Закону України «Про третейські суди» та ст. 389 ЦПК, а саме термін оскарження рішення третейського суду. Застосування цього терміну стосовно третейського рішення є абсолютно неправильним, оскільки існує суттєва різниця між інститутами оскарження і оспорювання.

Надання учасникам процесу права оскаржити судове рішення є од­нією з гарантій права на справедливий та неупереджений розгляд справи, передбачених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і осно­воположних свобод. Стаття 51 Закону встановлює загальне правило, що рішення третейського суду є остаточним й оскарженню не підлягає. Однак із цього правила законодавець встановлює окремі винятки, коли рішення може бути оскаржене та скасоване судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 389^і ЦПК сторони, треті особи, а також осо­би, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов’язки, мають право звернутися до суду із заявою про скасування рішення третейського суду. Заяву про скасуван­ня рішення третейського суду може бути подано до компетентного суду сторонами, третіми особами протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом, а особами, які не брали участь у справі, у разіякщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, — протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейського суду. Заява, подана після закінчення строку, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала. У випадку якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства; у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; після смерті фізичної особи, а також у зв'язку з припиненням юридичної особи, які є однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступни­цтва, а також у разі якщо рішення третейського суду оскаржено з під­став, не передбачених законом, суд відмовляє у відкритті провадження щодо оскарження рішення третейського суду.

Заява про скасування рішення третейського суду подається у письмовій формі і підписується особою, яка його оскаржує, чи її представником. У заяві мають бути зазначені:

1. найменування суду, до якого подається заява;

2. ім'я (найменування) особи, яка подає заяву, а також ім'я (на­йменування) її представника, якщо заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження;

3. ім'я (найменування) учасників третейського розгляду, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження;

4. найменування та склад третейського суду, який прийняв рішення;

5. відомості про рішення третейського суду, яке-оскаржується, а саме: номер справи, дата і місце прийняття рішення, предмет спору, зміст резолютивної частини рішення;

6. дата отримання особою, яка звертається із заявою, рішення тре­тейського суду, яке оскаржується;

7. підстава для оскарження і скасування рішення третейського суду;

8. зміст вимоги особи, яка подає заяву;

9. перелік документів та інших матеріалів, що додаються до заяви.

2

Відповідно до ч. З ст. 389 ЦПК до заяви повинні бути додані ори­гінал рішення третейського суду або належним чином завірена його копія. Під належним чином завіреною копією розуміється щодо рішен­ня постійно діючого третейського суду — копія, завірена головою постійно діючого третейського суду, а копія рішення третейського суду 1290для вирішення конкретного спору має бути нотаріально завірена. Крім цього додаються: оригінал третейської угоди або належним чином за­вірена її копія; документи, які подані на обґрунтування підстав для скасування рішення третейського суду; документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне за­безпечення розгляду справи; довіреність або інший документ, що по­свідчує повноваження представника; копії заяви про скасування рішен­ня третейського суду та доданих до неї документів відповідно до кількості учасників судового розгляду. Заява про скасування рішення третейського суду, подана без додержання вимог, визначених у цій статті, а також у разі несплати суми судового збору чи неоплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи повертається особі, яка її подала, чи залишається без руху і надається строк для усунення відповідних недоліків.

Після вирішення судом питання про наявність підстав для відкрит­тя провадження щодо оскарження рішення третейського суду суд

вчиняє процесуальні дії, пов'язані з підготовкою справи до розгляду.

з

Слід звернути увагу на положення ст. 389 ЦПК щодо права суду ви­требувати матеріали справи третейського розгляду. Таке право і корес­пондуюча йому можливість стосуються лише матеріалів справи третей­ського розгляду, який відбувся у постійно діючому третейському суді, оскільки відповідно до ст. 54 Закону України «Про третейські суди» у третейського суду, утвореного на постійній основі, є обов'язок збері­гати матеріали справи протягом 10 років. Що ж стосується судів аа Ьос, то матеріали справи зберігаються у компетентному суді у випадку ви­дачі виконавчого документа на примусове виконання рішення третей­ського суду. У разі якщо рішення суду асі Ьос не було звернуто до при­мусового виконання, матеріали справи можуть бути взагалі відсутні.

4

За правилами ст. З 89 ЦПК справа про оскарження рішення третей­ського суду розглядається суддею одноособово протягом одного місяця з дня надходження до суду заяви про скасування рішення третейського суду. Про час і місце розгляду справи повідомляються особи, які беруть участь у справі. Неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи по суті.

І

У процесі судового розгляду суд вирішує питання про наявність або відсутність підстав для скасування рішення третейського суду, при цьому суд не обмежений доводами заяви про скасування рішення тре­тейського суду, якщо під час судового розгляду буде встановлено під­стави для скасування рішення третейського суду, а саме: справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не є підвідомчою третейському суду відповідно до закону; рішення третейського суду прийнято у спо- рі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням виріше­ні питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосуєть­ся питань, які виходять за межі третейської угоди; третейську угоду визнано судом недійсною; склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; третейський суд вирішив пи­тання про права і обов’язки осіб, які не брали участі у справі.

Визначений перелік підстав, з яких може бути оскаржене та скасо­ване рішенця третейського суду, є вичерпним і розширеному тлума­ченню не підлягає. Скасування судом рішення третейського суду не позбавляє сторони права повторно звернутися до третейського суду, крім випадків, передбачених ст. 51 Закону. У разі якщо рішення тре­тейського суду скасовано повністю або частково внаслідок визнання компетентним судом недійсною третейської угоди або через те, що рішення прийнято у спорі, який не передбачений третейською угодою, чи цим рішенням вирішені питання, що виходять за межі третейської угоди, або рішення прийнято у справі, не підвідомчій третейському суду, відповідний спір не підлягає подальшому розгляду в третейських судах.

м^ЛЛмв § 5. Провадження у справах про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів

Законодавство про третейські суди, цивільне процесуальне законо­давство обов’язково включає у себе не тільки норми, що регламентують порядок утворення, діяльності та процедури розгляду справ, а й норми, які регулюють порядок виконання рішень третейських судів. Виконан­ня рішення третейського суду є важливою й заключною стадією тре­тейського розгляду.

7

Відповідно до ст. 56 Закону «Про третейські суди», ч. 2 ст. 389 ЦПК України встановлено, що заява про видачу виконавчого докумен­та може бути подана до суду протягом трьох років з дня прийняття рішення третейським судом. Суб’єктом, який наділений правом на по­дання такої заяви, є особа, на користь якої винесено рішення третей­ським судом. Заява, подана після закінчення строку, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала, g

Стаття 389 ЦПК встановлює вимоги до форми та змісту заяви про видачу виконавчого листа. У такій заяві мають бути зазначені такі відомості:

1. найменування суду, до якого подається заява;

2. найменування і склад третейського суду, який прийняв рішення, за яким має бути виданий виконавчий лист;

3. ім’я (найменування) учасників третейського розгляду, їх місце проживання (перебування) чи місцезнаходження;

4. дата і місце прийняття рішення третейським судом;

5. дата отримання рішення третейського суду особою, яка зверну­лася із заявою;

6. вимога заявника про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду. У заяві можуть бути зазначені й інші відомості, якщо вони мають значення для розгляду цієї заяви (номери засобів зв’язку, факсів, адреса електронної пошти сторін та третейського суду тощо).

До заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду додаються:

1. оригінал рішення третейського суду або належним чином заві­рена його копія. Копія рішення постійно діючого третейського суду завіряється головою постійно діючого третейського суду, а копія рі­шення третейського суду для вирішення конкретного спору має бути нотаріально завірена;

2. оригінал третейської угоди або належним чином завірена її ко­пія;

3. документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи;

4. копія заяви про видачу виконавчого листа на примусове вико­нання рішення третейського суду відповідно до кількості учасників судового розгляду;

довіреність або інший документ, що підтверджує повноваження особи на підписання заяви. Заява про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду подається у письмо­вій формі і має бути підписана особою, на користь якої прийнято рі­шення третейського суду, чи її представником. До заяви, яка не відпо­відає вимогам закону за змістом, не оплачена судовим збором або ви

-тратами на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, за­стосовуються правила ст. 121 ЦПК. Якщо до суду надійшла заява про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третей­ського суду, а в його провадженні чи в провадженні іншого суду є за­ява про оскарження і скасування цього рішення третейського суду, суд на підставі п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК зупиняє провадження за заявою про видачу виконавчого листа до набрання законної сили ухвалою суду, якою відмовлено в задоволенні заяви про скасування оскарженого рі­шення третейського суду.

Заява про видачу виконавчого листа на примусове виконання рі­шення третейського суду підлягає розгляду судом протягом 15 днів з дня її надходження до суду. Про час та місце розгляду заяви повідом­ляються сторони, проте неявка сторін чи однієї із сторін не є пере­шкодою для судового розгляду заяви. При розгляді заяви про видачу виконавчого документа компетентний суд повинен витребувати справу з постійно діючого третейського суду, в якому зберігається справа, яка має бути направлена протягом п’яти днів від дня надходження вимоги. У такому випадку строк вирішення заяви про видачу виконавчого до­кумента продовжується до одного місяця. Ухвала про видачу виконав­чого документа направляється сторонам протягом п’яти днів з дня її прийняття.

Сторона, на користь якої виданий виконавчий документ, одержує його безпосередньо у суді. Після розгляду судом заяви про видачу ви­конавчого документа справа підлягає поверненню до постійно діючо­го третейського суду.

Частиною 6 ст. 56 Законутаст. 389 ЦПК передбачений вичерпний . перелік підстав для відмови в задоволенні заяви про видачу виконав­чого документа. Зокрема, якщо: 1) надень прийняття рішення за заявою про видачу виконавчого документа рішення третейського суду скасо­вано судом; 2) справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 3) пропущено встановлений цією статтею строк для звернення за видачею виконав­чого документа, а причини його пропуску не визнані судом поважними;

4. рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду виріше­ні питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 5) третейська угода визнана недійсною судом;

5. склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав ви­могам статей 16-19 Закону України «Про третейські суди»; 7) рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних ін­тересів, які не передбачені законами України; 8) постійно діючий третейський суд не надав на вимогу суду відповідну справу; 9) третей­ський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участі у справі.

Ухвала суду про відмову у видачі виконавчого документа, якщо вона не була оскаржена в апеляційному порядку, набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги ухвала набирає законної сили після розгляду спра­ви судом апеляційної інстанції. Сторони мають право протягом 15 днів після винесення ухвали про відмову у видачі виконавчого документа оскаржити цю ухвалу в апеляційному порядку. Після набрання закон­ної сили ухвалою про відмову у видачі виконавчого документа спір між сторонами може бути вирішений судом у загальному порядку.

ннна' н Питання для самоконтролю

1. Визначте правову природу третейського суду.

2. Які види третейських судів можуть бути створені?

3. Які спори відносять до компетенції третейських судів?

4. Визначте принципи, які діють у третейському судочинстві.

5. Які є підстави для оскарження рішень третейських судів?

6. Назвіть підстави для скасування рішення третейського суду.

Яким є порядок виконання рішень третейських судів

?Глава I VI Міжнародний комерційний арбітраж

^ЛЛнмн § 1. Поняття і види міжнародного комерційного арбітражу

Міжнародний комерційний арбітраж (або третейський суд) є різно­видом комерційного арбітражу. Законодавство про арбітраж багатьох країн відображує природу арбітражу як альтернативного засобу вирі­шення спорів, що виникають у сфері економічного обігу, в основі якого лежить договір, який і виключає юрисдикцію державних судів щодо розгляду конкретної справи.

Договірна природа арбітражу означає, що його формування є пре­рогативою сторін. Заснування або обрання арбітражу здійснюється сторонами, між якими існує спір про право.

Чинне законодавство різних держав, як правило, закріплює можли­вість розгляду міжнародними комерційними арбітражами цивільних справ між національними, з одного боку, та іноземними суб’єктами права — з другого, а в деяких випадках — і можливість розгляду арбі­тражами цивільних справ у спорах між іноземними суб'єктами права.

Так, згідно із Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж» у міжнародний комерційний арбітраж можуть передаватися спори, що виникають із договірних та інших цивільно-правових від­носин при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжна­родних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями та міжнародних об'єднань і організацій, створених на території України, між собою, спори їх учасників, а рів­но їх спори з іншими суб’єктами права України (ст. 1). У статті 3 Ре­гламенту міжнародного арбітражного суду при Білоруській Торговельно- промисловій палаті передбачено, що арбітражний суд поряд з іншими спорами розглядає спори між іноземними суб’єктами господарювання, розташованими за межами Білорусії.

В умовах усе більшого розвитку і спеціалізації міжнародного еко­номічного обміну роль комерційного арбітражу зростає. У літературі слушно підкреслюються ефективність арбітражу, його переваги при розгляді міжнародних цивільних справ порівняно з національними судами.

Перевага арбітражу полягає перш за все в тому, що він забезпечує прийнятну, доступну і більш просту, на відміну від судової, процедуру вирішення спорів. Досить суттєвим є і те, що сторони можуть форму­вати склад арбітражу, який розглядає і вирішує справи, що сприяє довірі сторін до арбітрів та їх компетентності.

Провадження в арбітражі передбачає також можливість узгодити взаємно прийнятну мову провадження. Провадження в арбітражі має конфіденційний характер на відміну від гласності судового процесу, що також є його перевагою.

До переваг арбітражу належить і можливість обирати не тільки прийнятну арбітражну процедуру, а й прийнятне право. Рішення ко­мерційного арбітражу, на відміну від рішень суду, є остаточними, що сприяє завершеності будь-якого арбітражного провадження.

Особливо слід підкреслити існування механізму, що забезпечує визнання і виконання рішень комерційного арбітражу в межах конвен­ційного регулювання цього питання.

Міжнародна практика створила різні види комерційного арбітражу: випадковий та інституційний. Випадковий арбітраж створюється для розгляду конкретного спору (австрійський юрист Ламмош назвав його арбітражем асі кос). Після вирішення того чи іншого спору арбітраж припиняє існування. Процедура випадкового арбітражу може визна­чатися сторонами самостійно чи шляхом домовленості про застосу­вання модельних правил арбітражу (наприклад, Арбітражного регла­менту Комісії ООН з прав міжнародної торгівлі — ЮНСІТРАЛ).

У цей час значно поширені постійно діючі, або інституційні, арбі­тражі. Вони створюються при торговельних палатах, біржах, різних асоціаціях, організаціях та ін. Інституційний арбітраж організується як арбітражна установа, що не входить до складу державного апарату і є недержавним утворенням. Склад інституційного арбітражу може формуватися в різні способи. Як правило, він утворюється з осіб, що внесені до списку арбітрів, органом тієї організації, при якій він пере­буває. У деяких арбітражних установах коло осіб, які можуть входити до складу арбітражу, визначається не списком арбітрів, а членством у відповідній організації. Для інституційного арбітражу, на відміну від арбітражу ай кос, характерна також наявність власних правил проце­дури, які передбачають порядок утворення складу арбітражу і вирі­шення комерційних спорів.

Інституційний арбітраж зазнав деякої еволюції у своєму розвитко­ві. У цьому зв'язку слід відмітити спеціалізацію постійно діючих арбітражів. Так, поряд з арбітражами, так би мовити, загальної юрис­дикції, які розглядають будь-які спори з договірних або інших цивільно- правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговель­них та інших форм міжнародних економічних зв'язків, створюються арбітражі із спеціальною (обмеженою) юрисдикцією (торговельні, морські тощо). До арбітражів спеціальної юрисдикції належать, на­приклад, Міжнародний третейський суд по справах морського і річко­вого пароплавства у Ґдині, Арбітражний суд Асоціації з бавовни в Польщі, Морська арбітражна комісія при Торговельно-промисловій палаті України, Морська арбітражна комісія при Торговельно- промисловій палаті Російської Федерації та ін.