Тема 4. Інтеграція знань при вивченні освітньої галузі „Людина і світ”

Ключові поняття: інтеграція, інтегрований курс, інтегрований урок, об’єкт інтеграції, цілісний світогляд, філософія, “спільнота допитливих”, полілог, дискусія.

Актуалізація опорних знань:

1. Сформулюйте особливості побудови інтегрованого курсу „Я і Україна”.

2. Назвіть відмінні риси курсу „Я і Україна. Довкілля” авторів В. Ільченко, К. Гуз.

3. Дайте визначення інтегрованому уроку.

4. Назвіть важливі елементи інтегрованого уроку.

5. Назвіть сучасні інтегровані курси.

6. Назвіть рівні інтеграції (за В.Кукушиним).

7. Які поняття можуть виступати об’єктами інтеграції?

Основні питання теми

1. Сутність процесу інтеграції у педагогіці.

2. Інтегровані курси.

3. Інтеграція курсу «Я і Україна» з іншими предметами.

4. Інтегрований курс “Дитяча філософія” як засіб створення цілісної картини світу в молодших школярів”.

4.1. Філософія як об’єкт інтеграції.

4.2. Теоретичні засади курсу “Дитяча філософія”.

4.3. Особливості проведення уроків із “Дитячої філософії”.

1. Сутність процесу інтеграції у педагогіці.

У перекладі з латинської, інтеграція визначається як поєднання в єдине ціле частин та елементів (від integratio – відновлення, відбудова; integrer – цілий).

Поняття „інтеграція знань про навколишній світ” є синонімом поняття „цілісний світогляд”. Зближення цих понять спостерігаємо в дослідженнях Е.Носенко, яка визначає цілісну картину світу інтегруючим фактором змісту освіти, І.Беха, який, навпаки, вважає інтеграцію дидактичним засобом створення в учнів цілісної картини світу. Така протилежність у поглядах учених є підтвердженням взаємозв’язку та взаємозалежності цих понять. Адже, дійсно, формування цілісного світогляду вимагає інтеграції знань про навколишній світ та відповідних навчальних предметів; водночас побудова інтегрованих курсів, на доцільності яких наголошують останнім часом науковці, базується, як правило, на загальних світоглядних поняттях. Психологічними основами процесу інтеграції (за дослідженнями Л.Виготського, В.Давидова, В.Зінченко, Ж.Піаже, Н.Шахірєвої) є положення про те, що сенсорний розвиток та синкретичне сприйняття навколишнього світу молодшими школярами забезпечує ефективність навчання через засвоєння систематизованих знань та єдність способів пізнавальної діяльності. Підтвердження цієї думки знаходимо в П.Блонського, який зазначає, що предметом пізнання дитини є “вся оточуюча її дійсність як щось ціле: погляд дитини спрямовується на оточуюче природне і суспільне середовище, що утворює єдине ціле, в центрі якого знаходиться дитина”. Про необхідність інтеграції з метою відображення цілісної картини світу говорили такі корифеї педагогічної науки, як К.Ушинський, В.Сухомлинський. Вони визначали об’єктом інтеграції явища природи та знання про живу природу.

У розвитку інтеграції в освіті ХХ сторіччя Н.Юдіна виділяє три етапи: перший етап відбувався у двадцятих роках та знайшов реалізацію у проблемно-комплексному навчанні на міжпредметній основі; другий етап полягав у впровадженні міжпредметних зв’язків у навчальному процесі в 50-70 роках; власне інтеграція змісту освіти, яка вперше була впроваджена у 80-90 роках.

Доцільність інтегрованої освіти обґрунтувала Г.Монахова шляхом виявлення протиріч між „природної цілісністю людини та технологією відтворення, що закріплена у дезінтегрованому освітньому просторі; формуванням особистості та методами навчання та виховання; ускладненням змісту освіти, зростанням об’єму необхідної інформації та часом, відведеним для їх засвоєння”.

Отже, інтеграція є явищем закономірним та необхідним у сучасній освіті. З’ясуємо докладніше її сутність як педагогічної категорії.

У тлумачному словнику інтеграція розглядається як об’єднання в єдине ціле раніше ізольованих частин, елементів, компонентів, що супроводжуються ускладненням і зміцненням зв’язків та відношень між ними.

В.Ільченко визначає інтеграцію як встановлення єдності елементів знань на основі виявлених у них однорідних сутностей [21].

Н.Костюк трактує інтеграцію як процес взаємодії елементів із заданими властивостями, що супроводжуються встановленням, ускладненням і зміцненням істотних зв’язків між цими елементами на основі достатньої підстави, в результаті якої формується інтегрований об’єкт (цілісна система) із якісно новими властивостями, у структурі якого зберігаються індивідуальні властивості вихідних елементів.

За тлумаченням М.Сови, інтеграція знань – це „цілісний процес взаємодії і взаємопроникнення різних систем знань, що виражаються у виникненні їх інтегральних форм, узагальнюючих теорій і методів, ущільненні і взаємообміну інформації, діалектелізації, фундаменталізації та прикладнізації знання, посиленні його міждисциплінарності й комплексності, в результаті чого створюється нова цілісність, що проявляється через єдність із протилежним процесом – диференціації”. Ці дві тенденції: інтеграція та диференціація – створюють “діалектичну єдність” та відповідають логіці людського пізнання: з одного боку, сприйняття цілісного, єдиного світу, з іншого – виявлення специфіки окремих структур [50].