Тема 5. Використання інтерактивних технологій у процесі викладання курсу «я і Україна».

Ключові поняття: активна модель навчання, інтерактивність, інтерактивна модель навчання інтерактивні методи, співробітництво, навчальний діалог.

Актуалізація опорних знань:

1. Назвіть форми організації діяльності учнів.

2. Які з них є найбільш ефективними, на Вашу думку?

3. Пригадайте структуру інтерактивного уроку.

4. У чому полягає сутність навчального діалогу (полілогу)?

5. Назвіть методи викладання курсу „Я і Україна”, які активізують пізнавальну діяльність учнів.

Основні питання теми

1. Сутність інтерактивного навчання.

2. Упровадження інтерактивних технологій на уроках курсу «Я і Україна».

3. Навчальний діалог – комунікативна лінія інтерактивного навчання.

1. Сутність інтерактивного навчання.

За класифікацією О.Пометун, стратегії розвитку відповідають активна та інтерактивна моделі навчання. Вони протиставляються пасивній моделі, яку виділяв ще Я.Голант у 60-х роках ХХ сторіччя.

Термін "пасивна" Я.Голант використовує у значенні “активність низького рівня”, тобто переважно репродуктивна діяльність за майже повної відсутності самостійності і творчості. Отже, в “пасивній” моделі навчання учень виступає в ролі "об’єкта" навчання.

Під активною моделлю розуміють застосування методів, які стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів: самостійна робота, проблемні та творчі завдання (часто домашні), запитання від учня до вчителя.

Л.Аристова вбачає сутність активності пізнання в перетворювальному ставленні суб’єкта до об’єкту в опосередкованій системі. В.Пилипчук, базуючись на дослідженнях Г.Щукіної, визначає активність як суспільну якість людини, результат його соціальної людської природи і разом із тим, внутрішньо особисте інтегральне утворення, яке обумовлює і діяльність, і поведінку людини .

Слово "інтерактив" англійського походження, від слів "interact", де "inter" – взаємний і "act" – діяти. Таким чином, інтерактивний – здатний до взаємодії, діалогу.

Витоки інтерактивних технологій знаходимо у світовій педагогіці початку ХХ сторіччя у формі лабораторно-бригадного та проектного методів. Розповсюдженню взаємного навчання в школах Європи та Америки сприяв Дж.Ланкастер. Однак, хоча бригадно-лабораторний метод та сучасні інтерактивні технології мають спільну характеристику - вони побудовані на взаємодії учасників педагогічного процесу, – їх не можна ототожнювати. У першому випадку учасниками взаємодії є учні, а вчитель здійснює на них опосередкований вплив, сприймаючи їх як об’єкт навчання. Інтерактивні методи передбачають продуктивну взаємодію всіх суб’єктів навчання як рівних партнерів, їх діалогічне спілкування.

Подальшу реалізацію інтерактивне навчання здобуло у практиці В.Сухомлинського, у творчості вчителів новаторів 70-80-х років ХХ сторіччя (Ш.Амонашвілі, Є.Ільїна, С.Лисенкової, В.Шаталова, та інших), у теорії розвивального навчання. Наприкінці ХХ сторіччя інтерактивні технології набули поширення в теорії та практиці американських шкіл.

В.Пилипчук, ґрунтуючись на концептуальних положеннях інтерактивної педагогіки Б.Норвича, виокремлює наступні ідеї інтерактивного навчання: 1) людина повинна відчувати належність до певної групи людей; 2) поведінка людини зумовлена особистісними якостями; 3) група є організацією, діяльність якої будується на розумінні кожним членом групи своїх завдань і обмежень; 4) група забезпечує емоційну підтримку кожного; 5) групова робота підвищує ефективність оволодіння навчальним матеріалом; 6) робота в групі актуалізує потребу в самоосвіті [43].

В.Пилипчук до визначення інтерактивного навчання підходить через глибинний аналіз сутності та природи самого поняття “інтеракція”, яке постає як “певною мірою узгоджена система дій, спрямованих на досягнення мети за рахунок інтеграції всіх елементів соціальної взаємодії”. Відповідно, інтерактивність у такій інтерпретації постає як “сприйняття інтеракції як цілісного системного конструкту, що надає нової якості смисловому і особистісно-екзистійному компонентам спрямованої міжособистісної, групової і колективної соціально-кібернетичної взаємодії” [43]. Така дефініція дозволяє розглянути інтерактивність в усіх аспектах та сформулювати власне визначення інтерактивного навчання. Отже, інтерактивне навчання – це організація продуктивної взаємодії суб’єктів педагогічного процесу, спрямованої на: формування нового знання; засвоєння способів навчальних дій учнями; розвиток комунікативних умінь; соціалізацію за рахунок моделювання життєвих ситуацій. Відповідно до цього визначення, інтерактивні методи – це способи організації продуктивної взаємодії суб’єктів педагогічного процесу.