Основні питання теми

1. Технологія проектування в історико-педагогічному контексті.

2. Методика організації творчого проектування в початковій школі.

3. Застосування технології проектування на уроках курсу “Я і Україна”.

4. Проектування в системі „Intel: навчання для майбутнього”.

1. Технологія проектування в історико-педагогічному контексті.

У європейських мовах слово “проект” запозичене з латині та означає “викинутий уперед”, “той, що впадає в око”.

На сучасному етапі цей термін часто застосовується в менеджменті для визначення в широкому розумінні будь-якої діяльності, що представлена як сукупність окремих кроків.

Поняття “проект” часто пов’язується з поняттям “проблема”.

У педагогіці проект інтерпретується як метод та, водночас, одна з форм організації проблемного навчання.

О.Савенков поняття “проект” розглядає в тісному взаємозв’язку з дослідженнями, спрямованими на розв’язання практичної задачі. Учений зазначає, що розробка проекту обов’язково передбачає створення певного продукту внаслідок творчої або дослідницької діяльності.

Уперше проект як метод був упроваджений американським педагогом та психологом ХІХ сторіччя Д.Дьюї, фундатором проблемного навчання. Теоретичне підґрунтя означеного методу складає положення про те, що діяльність учня може бути спрямована на формування його мислення, в основі якого лежить його власний досвід.

У методі проектів як педагогічній технології знайшов своє втілення комплекс ідей Д.Дьюї, який стверджував, що дитинство - це не період підготовки до майбутнього життя, а повноцінне життя. Отже, освіта повинна базуватися не на тих знаннях, що колись йому знадобляться в майбутньому, а на тому, що гостро необхідно йому сьогодні, на проблемах його реального життя. З цього положення випливає необхідність побудови спільної діяльності з дітьми (у тому числі й навчання) з урахуванням їх інтересів, потреб та особистого досвіду. Основною метою навчання є дослідження дітьми разом з учителем оточуючого життя. Бажано, щоб діти самі (або з групою, педагогом, іншими людьми) мали можливість планувати, виконувати, аналізувати та оцінювати власну діяльність.

Використання методу проектів у радянських школах на початку двадцятого сторіччя відбулося вперше під керівництвом С.Шацького, який визначив наступні структурні компоненти цього методу: реальний досвід дитини, який має бути виявлений педагогами; організований досвід (педагог будує заняття на основі того, що знає про досвід дитини); засвоєння людського досвіду (готові знання); вправи, які дають дитині нові навички.

Багато шкіл України працювали за методом проектів. Про це свідчать роботи Л.Миловидова, А.Петрович. Учителі, які брали участь в експерименті, констатували ентузіазм, зацікавленість дітей, зв'язок із реальним життям, наукову допитливість, самоконтроль. Водночас вони відзначали суспільно-трудову, ідеологічну спрямованість усіх проектів, що негативно позначалося на змістовному наповненні діяльності учнів.

У сучасній світовій педагогіці метод проектів досить широко застосовується у “старшій” школі, наприклад, як компонент методики навчання в школі С.Френе (альтернативна технологія вільної праці).

Французький педагог та мислитель розробив дидактичну модель, за якою учні набувають знань і навичок у процесі планування й виконання практичних завдань-проектів. Функцію вчителя виконують самі форми організації навчальної справи, які проектуються педагогом разом із школярами. С.Френе вважав, що “заняття дітей повинні бути серйозними та приємними, індивідуальними та колективними, вільними та спланованими, розумовими та фізичними”.

У вітчизняній дидактиці метод проектів частіше визначається як варіант технології проблемного навчання, що є комплексним методом, що індивідуалізує навчальний процес, та дає змогу дитині виявити самостійність у плануванні та контролі своєї діяльності.

Метод проектів, за визначенням Є.Полат, це – “сукупність навчально-пізнавальних прийомів, що дозволяють розв'язати ту чи іншу проблему внаслідок самостійних дій учня з обов'язковою кінцевою презентацією результатів” [37, с. 67] . Якщо конкретизувати це поняття стосовно молодшого шкільного віку, необхідно зробити акцент на суб’єктивно нових творчих винаходах, що є обов’язковою складовою дитячої проектної діяльності. Таким чином, “творчий проект” можна розглядати як метод, форму організації творчої та самостійної пошукової діяльності та водночас, результат такої діяльності. Отже творчий проект виступає як особистий чи колективний продукт спеціально організованої дослідно-творчої діяльності, в основі якої лежить суб’єкт-суб’єктна взаємодія учасників педагогічного процесу.

Особливість використання творчих проектів у навчальній діяльності полягає в тому, що учням надається можливість творити не тільки в художній, але й в навчальній діяльності.

Творчі проекти класифікуються за певними типологічними ознаками.

• за характером домінуючої діяльності вони можуть бути дослідницькими, пошуковими, рольовими, прикладними;

• за предметно-змістовними галузями вони поділяються на моно-проекти (у межах однієї предметної галузі) та міжпредметні.

• за кількістю учасників та характером контактів в проекті: індивідуальні, групові, колективні, шкільні, міські, всеукраїнські, міжнародні.

Усеукраїнські та міжнародні проекти виконуються в більш дорослому віці, тому що потребують більш високого рівня підготовки, знань та вмінь. Але на сучасному етапі досвід створення проектів такого рівня спостерігаємо в телекомунікаційних проектах, що за своєю сутністю є міжпредметними, міжнародними та вимагають глибокої інтеграції знань. Прикладом упровадження означеного виду проектів є програма Національної спілки США (National Geographic Society), у межах якої виконуються проекти "Добридень!", "Кислотні дощі", "Погода у дії", "Що ми їмо", "Сонячна енергія" із допомогою Дитячої Комп’ютерної Мережі (Kids Network).

• за тривалістю виконання, творчі проекти поділяються на короткочасні та тривалі.

Характер координації проектів також може бути варіативним: безпосереднім (жорстким або гнучким) або прихованим (таким, коли координатор імітує учасника проекту).

С.Ящук, який досліджує метод творчих проектів у сучасному навчальному процесі, подає наступну класифікацію проектів за змістом: проектування як процес розробки не окремих предметів, а цілих систем; проектування як творчість, що потенційно властива кожному; проектування як навчальна дисципліна, що синтезує мистецтво та науку; проектування без об’єкта як процес або образ життєвих функцій. На наш погляд, така класифікація відображає найбільш ґрунтовно ієрархію проектів. У її контексті тип проектування, який ми пропонуємо для впровадження в початковій школі, визначимо як "проектування як творчість, що потенційно властива кожному". Але особливість нашого трактування акцентує увагу на навчальній діяльності.

На основі розроблених класифікацій виокремлено макропроекти (тривалі, міжпредметні, що потребують спеціальної підготовки педагога та дітей, вимагають ретельного планування, роботи з літературою тощо); мікропроекти (короткочасні, невеликі за обсягом, присвячені розв’язанню проблемних завдань в межах теми, що вивчається, або уроку в їх певній послідовності). Стосовно характеру контактів та кількості учасників мікропроекти виконуються в межах класу, для макропроектів можливе залучення більшої кількості учасників. За характером домінуючої діяльності проекти можуть бути варіативними: вони не мають зводитися лише до певного типу.