22. Журнал як тип періодичного видання в укр. Журналістиці.

Журнал (фр. journal) — друковане періодичне видання. Поряд з газетою, журнал є одним з основних ЗМІ і пропаганди, впливає на громадську думку, формуючи її відповідно до інтересів певних ідеологічних груп, суспільних класів, політичних партій і організацій.

З появою технологій комп'ютерної верстки і розповсюдженням комерційних друкарень з можливістю повнокольорового друку в Україні кінця XX почала XXI століття, журнали стали основним рекламоносієм товарів класу «преміум». Журнали як правило, адресовані до конкретної аудиторії читачів. В Україні, як зрештою і у світі журнали були одним з основних видів ЗМІ протягом XIX і XX сторіччя. Нині під впливом зростання нових технологій передачі інформації, зокрема Інтернету, журнали почали відмовлятись від паперових версій і виходячи тільки в електронному вигляді.

Різновиди журналів  Журнали, як і газети, поділяються на декілька типів:

за періодичністю виходу — переважно не буває щоденних журналів, а щотижневі і щомісячні, деякі виходять навіть раз на кілька місяців;

за форматом;

за тематикою — літературні, мистецькі, наукові, науково-методичні (Комп'ютер у школі та сім'ї), сатиричні, релігійні, політичні тощо;

за характером, по характеру подачі інформації;

Особливості журналів  Через те, що журнали виходять в світ рідше, ніж газети, вони відрізняються більш низькою оперативністю подачі інформації, зате у них більше можливостей для докладного аналізу подій, роздумів, підведень підсумків тощо.

Будь-яке журнальне видання розраховано на читачів, тому читацька аудиторія - одна з головних підстав поділу в різноманітних класифікаціях періодичних видань. Оскільки всяка класифікація передбачає поділ на типи, то читацька аудиторія, зрозуміло, є однією з типоформуючих ознак.

Спеціальні журнали мають свій специфічний поділ на розділи, що визначається типом видання за цільовим призначенням. Хоча структура спеціальних видань досить одноманітна, усе ж вона має свої відмінні особливості, властиві кожному типу видання. Так, приміром, матеріали в наукових журналах часто взагалі не мають поділу на розділи, в той час як масові журнали можуть мати багато розділів та рубрик.

Однією із характерних типоформуючих ознак журналу є жанр матеріалів, що в ньому публікуються. У журналах, так само як і в газетах, літературі, мистецтві використовуються різноманітні жанри. Це допомагає більш повно і яскраво відображати різні явища життя, багатство духовної культури українського народу, робить журнал більш актуальним, цікавим. Дуже важливо, щоб працівники журналу вміло використовували саме ті жанри, котрі більшою мірою відповідали вимогам даного журналу у виконанні поставлених завдань. До журнальних жанрів належать: наукові розвідки, інформація, кореспонденція, роман, повість, нарис, фейлетон, огляд літератури, рецензія тощо.

Оформлення спеціальних журналів має, порівняно з газетами більш конкретне певне значення. Узагалі, використання ілюстративного матеріалу, текстових шрифтів, поліграфічних прикрас більш обмежене порівняно з масовими тощо.

23. Журналіст у парламенті: акредитація, статус, особливості праці

Парламентська публіцистика – це різновид оперативних та актуальних інформаційно-аналітичних та оглядових журналістських матеріалів про діяльність вищого законодавчого органу влади. Особливості:

1. ВР створює законодавчу базу функціонування змі

2. ПП відрізняється більшою оперативністю

3. обмежене коло повноправних представників змі має постійну акредитацію на роботу і стінах парламенту. Прес-служба ВР може у будь-який час скасувати акредитацію. Захист журналіста не прописаний в законі

4. якість матеріалів безпосередньо залежить від контактів журналіста з народними депутатами чи їх референтами. Це взаємовигідно.

5. ПП-ці притаманний відповідний тон, який в ідеалі мав би бути доброзичливо-критичним. Доброзичливість пов’язана з обов’язковою конструктивною позицією автора, який хоче покращення справ. Критичний характер публікації стимулює ефективнішу роботу ВР, забезпечує прозорість у її роботі.

Парламентський оглядач – представник газети в найвищому законодавчому органі країни. він, як правило, один з найкращих журналістів газети. За натурою – аналітик, певною мірою скептик, комунікабельний, оперативний, має особисті зв’язки у вищих ешелонах влади, користується певною популярністю у депутатському корпусі. Водночас парламентський публіцист повинен дорожити своєю незалежність, не належачи до тієї чи іншої фракції. Його місце в ложі преси, яка в буквальному і переносному значенні знаходиться над засіданням парламенту.

Ідея створення спеціалізованих теле- та радіостанцій для транслювання роботи парламенту народилась 1966 року і вперше обговорювалась на Женевському Міжнародному симпозіумі 1968 року, організованому Міжпарламентським союзом (МПС). До обговорення залучились 50 країн світу.

Перша передача парламентського телебачення вийшла в ефір на Першому Національному каналі 23 березня 1999 р. Це була інформаційна програма "Щоденник сесії Верховної Ради України". А вже 27 березня в ефірі побачили першу тижневу інформаційно-аналітичну програму "Парламентський вісник". Сьогодні супутниково-кабельне мовлення веде Парламентський телеканал «РАДА». Газета «Голос України».

Широко висвітлюється хід пленарних засідань, діяльність усіх парламентських фракцій та депутатських груп, а також робота Комітетів ВР, де розглядаються законопроекти, аналізується виконання чи то гальмування дії вже прийнятих законів в економічній, соціальній, культурній сферах. Головна установка для парламентського журналіста, це чітко проводити відмінність між описом події та його оцінкою.

Акредитація журналістів, працівників ЗМІ при ВРУ здійснюється Прес-службою. Акредитація проводиться шляхом надання індивідуальних акредитаційних карток на строк повноважень ВРУ чергового скликання. Журналісти, які не акредитовані, можуть замовляти у Прес-службі разові перепустки. Акредитаційні картки забезпечують право входу журналістів і технічних працівників до ложі преси і кулуарів, будинків ВР. Про порядок і терміни проведення акредитації Прес-служба повідомляє через газету «Голос України» та шляхом розміщення цієї інформації на офіційному веб-сайті ВРУ не пізніше ніж за два тижні до дня початку акредитації.

Укр.журналісти: Роман Вінтонів, 1+1; Ольга Сніцарчук, 5 канал; Ольга Червакова, СТБ; Юлія Мостова, Дзеркало тижня;

24. Журналістика інформагенцій: особливості організації діяльності.

Інформагентство діє з метою надання інформаційних послуг для ЗМІ: її основною функцією є забезпечення оперативною політичною, економічною, соціальною, культурною інформацією редакцій ЗМІ, інших установ, організацій, приватних осіб, які є передплатниками її продукції. Предметом діяльності інформаційних агентств є збирання, обробка, творення, зберігання, підготовка інформації до поширення, випуск та розповсюдження інформаційної продукції. Агентство складається з мережі редакцій та кореспондентів по країні і за кордоном. Редакції можуть працювати як незалежно, надаючи свої послуги на місцях, так і під керівництвом головної редакції, де збирається інформація для більш широкого кола споживачів. Інформація поширюється як за допомогою власних структур (сайт, періодичні видання, телевізійний канал і т. д.), так і за допомогою партнерів. У структуру агентства можуть входити фотостудії, архіви, відділи по створенню веб та аудіовізуальної продукції, аналітичні відділи, PR-відділи і т. д., послугами яких також можуть користуватися клієнти інформаційного агентства.

Основними видами Інформаційних агентств є:

• державні та недержавні інформаційні агентства України;

• іноземні інформаційні агентства, які діють в Україні через свої представництва.

Журналіст інформаційного агентства - це творчий працівник, який збирає, одержує, створює та готує інформацію для інформаційного агентства і діє від його імені на підставі трудових чи інших договірних відносин з ним або за його уповноваженням.

Свобода діяльності інформагентств гарантується Конституцією України та чинним законодавством. Забороняється цензура інформації, поширюваної інформагентствами. Інформагентства не мають права у своїх матеріалах розголошувати дані, що становлять державну таємницю, або іншу інформацію, яка охороняється законодавством, закликати до насильницької зміни або повалення існуючого конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, підриву її безпеки, вести пропаганду війни, насильства і жорстокості, розпалювати расову, національну, релігійну ворожнечу, розповсюджувати порнографію або іншу інформацію, яка підриває суспільну мораль або підбурює до правопорушень, принижує честь і гідність людини, а також інформацію, яка ущемляє законні права й інтереси громадян, давати оцінку щодо винуватості осіб у здійсненні злочину, вказувати на особу, яка ніби скоїла злочин до рішення суду, публікувати матеріали, які розкривають тактику і методику розслідування.

Інформагентства згідно з чинним законодавством України поширюють свою продукцію державною, а також іншими мовами, дотримуючись загальновизнаних етично-моральних норм слововживання.

Основними видами інформаційних агентств є державні та недержавні інформаційні агентства України та іноземні інформаційні агентства, які діють в Україні через свої представництва. Провідні інформагенції України: УНІАН, Інтерфакс-Україна, RegioNews, Укрінформ, Українські новини, РБК-Україна, ПРО. Провідні світові інформагенції: Ассошіейтед прес, Bloomberg (США), ААН-МАН (Греція), Інтерфакс (перше в СРСР), Рейтер (Британія), Сіньхуа (Китай), Франс Прес (Франція), Інформаційне агентство Кьодо (Японія), БелаПАН (Білорусь), ИТАР-ТАСС, РИА «Новости» (Росія), Deutsche Presse-Agentur (Німеччина).

Львівщина: «ZIK», «Zahid.net», «Прес-тайм», «МедіаСтар»