94. Публіцистика о. Ольжича: ідеї і проблематика.

 

Ольжич є автором ряду публіцистичних статей політичного спрямування: “Українська історична свідомість”, “Український міт”, “Вояки-будівничі”, “Дух руїни. По сторінках історії”, “Наші завдання”. О. аналізує політичну історію України і сучасні йому політичні події й обставини, дає оцінку своїм і побратимам, і недругам.

О. був палким прихильником ідеї «нової української духовності». Він був переконаний, що найціннішим трофеєм національно-визвольної боротьби, що її вів український народ у 1917—1922 р, є «духовний суверенітет». На відміну від більшості тодішніх ідеологів українського націоналізму, які різко критикували політичну еліту доби УНР, О у статті «У двадцятиліття» писав: «Проте обставина, що український нарід устами законних представників зафіксував свою волю в ряді державно-правових актів цих років, створила нерушиму підвалину під його дальші зусилля в боротьбі та зовнішній постановці української справи». "У двадцятиліття" ("Пробоєм", 1940) - пише про ювілей - 20-річчя заверш. визв. змагань. Пише про втому інтелект. еліти. Загальна тональність статті - оптимістична, бо, незважаючи на те, що на всіх фронтах українці зазанали поразки, Укр. здобула духовну суверенність, повірила в себе.

Характерною особливістю методологічного підходу О. до питань осмислення місця і ролі культури у духовному житті нації стає апелювання до історії. Його головне завдання — віднайти у минулому ті «точки опори», на які й сьогодні може спертися нація для того, щоб здобути не лише духовний, а й державний суверенітет. З цього приводу у статті «Українська культура» О. відзначає: «Тільки національна культура, оперта на духовій природі та історичній традиції, забезпечує органічний вияв творчих сил одиниці й нації».

Як уважний дослідник історії України та її культури, О. приходить до висновку, що надійним стрижнем, який крізь віки дозволяв тримати випрямленим духовний хребет нації, була «героїчність» як прикметна риса української культури і духовності. Аналізуючи різні етапи історичного минулого українського народу, О. концентрує увагу на тому, що пафос «героїчності», або «героїчний дух», ніколи не покидали українців, а в складних ситуаціях історичної безперспективності дозволяли зберегти оптимізм як основу національного поступу.

Історичні приклади засвідчують, писав О. у статті «Українська історична свідомість», що «імперіальний ідеал ніколи не покидав нації», а в основі української духовності лежить мужнє й активне сприйняття життя. Насправді «меч, що його колись в наддніпрянських степах боготворили скити, а пізніше так добре кували майстри старого Києва, став символом України та її історичної долі». Проте ніколи «мілітаризм» чи прагнення нації до «імперіальної тенденції» О. не сприймав поверхово: «Мілітаризм — це універсальний світогляд і мораль, що формує людину і народи, що у ворогові бачить не злочинця чи виродка, а теж людину, глибокою, творчою і мудрою, трагіком життя поставлену боротись з другого боку». О. пише про імпер. тенденцію нашої духовності, роздумує над джерелами укр.історичної свідомості - як дух. і як держ. експансію. Пише про мужнє й активне сприйняття життя, войовничість. Ольжич пише про лиц. чесноти і божу благодать. Ідея слави, в б-бі за яку нація і знаходить своє підсвідоме призвання. О. доходить висновку про вис. історичне посланництво укр. народу.

О. дотримувався концепціі  «власних сил»: «Народ, який вірить, що якась суміжна країна або імперія збудує йому державу, ніколи не зможе стати на власні ноги і буде завжди паралітиком, а його політичні групи будуть задніми колесами для чужих агентур».

95.Публіцистика С. Бандери: ідеї і проблематика.

 

Степан Бандера – один з найвидатніших політиків і провідників українського визвольного руху.

Активною журналістською діяльністю Бандера починає займатись після Другої світової війни, друкував свої статті Б. на сторінках таких видань, як, Визвольна політика, Сурма, Визвольний шлях, Український самостійник, Шлях перемоги, Гомін України.

Проблематика публіцистики Бандери дуже різноманітна, але все пов’язано однією генеральною думкою – перспективи української революції, незалежність України. Б. був ідеологом, теоретиком і практиком революції. Провідні ідеї матеріалів Бандери:

1. “Україна не буде спільницею Москви”: 1957, «Шлях перемоги»

-Перехід від концепції старшого і молодшого брата до тактико кондомінації (поруч з Москвою ставлять Київ).

-Українська нація не дасть взяти себе на приманку кондомінації. Прагнення волі і правди, почуття справедливості і високий ідеалізм завжди були основними принципами українського народу. Наш народ завжди прагне волі для себе і бажає її для інших народів. Такі ідейно-моральні засади не допустять ніколи до того, щоб Україна була спільницею Москви в її протинародному загарбницькому ідеалізмі.

2. “З москалями нема спільної мови”1952 р., «Укр. Самостійник»

Бандера пише про агресивну зовнішню політику СРСР, оскільки союз мав атомну зброю. Амер. уряд, що вів з союзом холодну війну, на національні інтереси поневолених СРСР народів не зважав, в них на 1 плані була боротьба з комунізмом. Б. виступив проти спроб російської еміграції підпорядкувати собі укр. нац-визвольний рух й укр. еміграцію, а також гостро критикував американську політику. Пише про те, що Росія у всі часи ніколи не послаблювала своєї імперіалістської політики, жорстоко поневолювала й знищувала підкорені народи. Б. вважав, що Україна може створити спільний антибільшовицький фронт з такими чужими силами, які позитивно ставляться до укр. державності й не мають жодних ворожих намірів щодо України. Серед рос. еміграції не було ані таких сил, ані намірів, тож поки в рос. таборі не почнуть позитивно ставитись до укр. визвольного руху та інших поневолених народів, до того часу з москалями не може бути спільної мови.

3. “Первородний гріх проросійської концепції”:

-У цій статті розглядає причини проросійської концепції американської політики. Головне джерело – теза, що боротьба з більшовизмом у світі має бути боротьбою з самим режимом, а в жодному разі не проти Росії як імперії, чи московської нації. Московська нація не поневолювач, а також жертва.

4. “Ідея і людина в ідеологічному русі”:1954, «Шлях перемоги»

-У кожному ідеологічному чи політичному русі найважливішу роль відіграють дів основні складові: ідея та людина. Провідні ідеї і світоглядні засади в ідеологічному русі та керівні програмові постанови в політичному – творять душу, істоту, внутрішній зміст руху. Люди, які визнають, поширюють і здійснюють ідеї та програму і з тією метою беруть активну участь у русі, - творять його живий, діючий організм. Обидва однаково важливі та необхідні для його існування та розвитку.

5. “Хоч які великі жертви – боротьба конечна”:1956, «Шлях перемоги»

-Питання доцільності ведення проти більшовицької боротьби завжди виринає у зв’язку з проблемою жертв більшовицького режиму. Революційно-визвольна боротьба коштує чимало жертв, до того ж найкращих українських патріотів.

-Перед цілим українським народом стоїть невідхильне або-або. Або піднімати боротьбу за існування та самостійність української нації і провадити її незламно за всяких умов, або піддатися, примирившись із загибеллю української нації і української культури, рятуючи тільки фізичне існування людей української крові. Коли йдеться про долю нації, її оборону, існування і розвиток, то вплив і значення втрат в активній боротьбі і спротиві ворогові цілком інші, ніж пасивних жертв, знищених ворогом.

6. “З невичерпного джерела”:1957, «Шлях перемоги»

-Більшовики повели найгіршу боротьбу проти релігії. Але закладеної в душі основи віри знищити не можна. -Більшовизм зумів позбавити народи і людей всякої волі, але він не в силі здавити самого прагнення до волі. -Комуністична система запроторила правду до тюрем, концтаборів, загнала її в підпілля. Але не зуміла вирвати з людської душі розумінні, що таке правда, туги за нею. Бо правда – це дорога, якою людська душа прямує до Бога. -Нам не треба відмежовувати оборону християнської віри і церкви від національно-визвольних вмагань.

З цього джерела віри ми повинні зачерпнути найбільше сил, щоб витримати на правильному шляху. Свідомість, що з нами Бог – це найпевніша і найбільша поміч для нам усіх зокрема для всіх борців і страд

ників українського визвольного змагання.

7."Відкриті карти", 1952, «Укр. самостійник»

• Бандера продовжує дуже гостро критикувати американську політику;

• Звинувачує амер. Політику в лицемірстві, в допомозі більшов. Росії, в завданні шкоди нац-визвольним рухам;

• Бандера декларує принципову, непохитну позицію укр. еміграції, котра висловила своє ставлення до проросійської політики амер. уряду;

• Наголошує на консолідації усіх сил проти СРСР, але враховуючи укр. нац. інтереси, а не потураючи московським імперіалістам;

• «Укр-ці ніколи не перестануть боротися, навіть якщо на зміну більшовикам прийдуть московські імперіалісти, і не залежно від того чи будуть якісь держави допомагати укр-цям чи ні».