96.Публіцистика с. Петлюри: ідеї і проблематика.

 

З 1900 року співпрацював з укр. виданнями. 1902 року опублікував статтю в «ЛНВ». Редагує журнал «Селянин», працює у журналі «Украинская жизнь», засновує журнал «Тризуб». Публіцистичні праці Петлюри відзначає багатогранність тематики. Характерною особливістю статей С. Петлюри є фахове знання висвітлюваних питань, а також недвозначне ставлення до аналізованих проблем. По суті, він декларує в своїх статтях те, чого вимагає від інших, а, головне, від політичних угрупувань: "Чесного і одвертого ставлення до проблем, бо він вірив, що тільки так можна виховати маси в чистоті соціальних і політичних принципів.

У більшості публіцистичних виступів Петлюра обстоював право України на політичну автономію, а пізніше і незалежність, з повним правом на вільний економічний та культурний розвиток, проте у його ранній творчості питання державобудування звучать скоріше в аспекті українсько-російських взаємин та влаштування справедливого суспільного ладу, виявів національного життя, а не побудови незалежної держави.Публіцистика Симона Петлюри доби УНР не охоплена однією збіркою, що зумовлено жанровою специфікою доробку: його складають здебільшого відозви, листи, меморандуми, телеграми, накази, ноти тощо.

Публіцистика: 1. «Перед судом історії»: розповідає деякі моменти своєї боротьби, щоб пояснити певні речі.З’їзди і збори не дають результату — треба працювати у низах. Тих, хто справді хоче працювати, дуже мало. Партії не визначилися, на кого спиратися: на Європу, чи на Росію. Жалкує, що частина людей (Винниченко) надали перевагу Москві. Хотів спиратися не лише на армію, але й на громаду, але та не була готова до самостійницьких ідей. Виступає проти змін уряду, бо це деморалізує молоду державу. Мусить бути підпорядкованість армії державній дисципліні. Україна мусить бути соборною з центром у Наддніпрянщині. Не треба форсувати ідею державності, щоб не скомпрометувати її, але важливо про цю ідею не забути.

2. «Завдання української військової літератури» : не можна, щоб якась партія отримувала владу над військом. географічні умови не захищають Україну, тому треба шукати захисту у різних союзах, виступає за війну як спосіб підняти геройський та патріотичний дух нації, завдання військової літератури допомогти воякам скристалізувати свої фахові знання; прищепити військовий світогляд, воєнну доктрину; доводити, що патріотизм ще більше потрібен у скрутні часи.

3. Московська воша: Оповідання дядька Семена про те, як московські воші їдять Україну та що з ними треба робити.

4. У «Відозві до українських солдат» Симон Петлюра закликає українських воїнів до єдності та дисциплінованості, прагне прищепити їм почуття патріотизму та національної гордості.

Симон Петлюра намагався втілити ідеали соціальної справедливості й рівності винятково в межах суверенної української держави, відповідно, він приділяв велику увагу саме практичним аспектам боротьби за незалежність. Характерною особливістю публіцистики П. є також і оптимізм, який звучить у більшості творів, тверда віра у перемогу справи утвердження української держави.

97. Радіомовлення і телебачення як чинники інтеграції суспільства.

Є різні підходи до вивчення ТБ та Радіо, які дають усвідомити суспільне значення досліджуваного феномена. Починаючи з 50-60-х рр.. минулого століття, у науці сформувалися два окремих напрямки. Телевізійний феномен розглядався або як частина великої сфери журналістики та пропаганди - рід журналістики, поряд з журнально-газетним та радійним, або як частина не менш великої мистецької сфери, тобто як вид мистецтва.

Питання про соціальні функції телебачення ставився в цілому ряді масово-комунікаційних досліджень і у нас, і за кордоном. Структурно-функціональний напрямок представлено на Заході іменами Т. Парсонса, Р. Мертона, Г. Лассуела, Ч. Райта, Д. Маккуела. Ці дослідники описували основні форми діяльності та систематизували головні функції медіа, вивчали відносини між медіа і суспільством.

Г. Кузнєцов у виданні «Телевізійна журналістика» писав про те, що певними функціями наділені окремі жанри і навіть цілі телеканали. Скажімо, телемости, що дозволяють нам відчути себе «єдиним людським гуртожитком», несуть інтегративну функцію.

За допомогою маленького телеекрана люди одержують доступ до таких творів культури, які віддалені від них не тільки в просторі, але і в часі. За допомогою телекамери ми попадаємо й у музейний зал, і на лекцію відомого вченого, і на концерт віртуоза-виконавця, і в театральний зал, і навіть на сцену та за куліси. Не говорячи вже про можливість власними очима бачити і милуватися красою далеких архітектурних споруд, пейзажами далеких і ближніх країн.

Телебачення є найбільш масовим зі ЗМІ, охоплюючи і ті верстви населення, які залишаються за рамками впливу інших ЗМІ. Ця здатність телебачення пояснюється його специфікою як засобу створення, передачі і сприйняття інформації. По-перше, ця специфіка проникати в будь-яку точку простору в зоні дії передавача. З появою супутникового телебачення останнє обмеження відпало, ще більше підсиливши позиції ТБ. По-друге, екраном забезпечує безпосередньо-чуттєве сприйняття телевізійних образів, а значить і їх доступність для найширшої аудиторії. На відміну, наприклад, від радіо, ТБ інформація доноситься до глядача в двох площинах: вербальній і невербальній. Характер телевізійної комунікації посилюється персоніфікацією інформації, телебачення у великому числі випадків має на увазі особистісні контакти автора або ведучого і учасників передачі з аудиторією. По-третє, телебачення здатне повідомити про дію в момент її звершення.

Карл Попер у свій час казав, що „телебачення стало колосальною силою, можна навіть сказати, що потенційно наймогутнішою силою, яка ніби замівнила голос Бога»

Персі Таненбаум: „Якщо в лісі впало дерево, і телебачення цього не показало, то чи впало дерево насправді?”. Тобто, подія стає власне подією тоді і тільки тоді, коли вона зявляється на екрані.

Основне завдання телебачення – формувати, виховувати аудиторію у бажаному дусі і, головне, подавати (продавати) аудиторію рекламодавцям.  У телебаченні відсутній текст. Газету, книгу чи журнал можна перечитати, відкласти, подумати, повернутися до прочитаного ще раз, звірити прочитане з іншими джерелами, сформулювати відповідь. Тобто, усе це відсутнє в телебаченні. Тому нв телебаченні акцент робиться на емоціях, розвагах. Усна подача інформації (диктор чи закадровий голос) та візуальні образи з численими рекламними „перебивками” є недопустимо повільним і ненадійним (в сенсі точності сприйняття) каналом передачі інформації, значно повільнішим, ніж швидке читання газет, журналів чи книг.

У системі ЗМІ радіо, орієнтоване насамперед на слухове сприйняття, впливає більше за інших на уяву людини. Радіо збуджує фантазію, стимулює почуття і тим самим дає роботу і мислення, і неусвідомленим емоціям. Взаємовідносини радіо і преси, як правило, обумовлені розділенням завдань цих видів ЗМІ. В умовах розвиненої системи сучасних ЗМІ набули поширення такі формули: - справа радіо - інформувати; - справа телебачення - демонструвати; - справа газети - аналізувати і пояснювати.  Радіомовлення здійснює різні функції одночасно, тобто воно поліфункціональне. Інформаційна (рекламна), Інтегративна (ф. формування громадської думки, спілкування, виховна, організаторська), Культурно-просвітницька.

Особливо помітний дрейф радіомовлення в бік розважальних, ігрових програм, що в значній мірі пояснюється не тільки прагненням залучити аудиторію, а й конкурентною боротьбою з телебаченням. Головна дійова особа сучасного радіомовлення - ведучий (ді-джей, журналіст, шоумен), тому такі важливі його професійні якості, індивідуальність. Прямий ефір і як її наслідок - інтерактивність радіомовних програм стали повсякденною мовною практикою. Радіослухач не тільки активний у виборі каналу, він безпосередньо включається в процес створення передачі як його учасник. Змінилося і програмування, його форми різноманітні: від чіткого планування сітки мовлення до вільного програмного потоку. Жорстке форматне програмування полягає у верстці плей-листів і дозволяє домагатися більш суворої спеціалізації комерційної станції, гарантує захист від розмивання формату, допомагає утримувати аудиторію.  У нове століття вітчизняне радіо входить як склалася система загальнонаціональних (федеральних), регіональних та місцевих каналів, що розрізняються за охопленням аудиторії, типами власності, спрямованості і форматів мовлення, популярності у слухачів.  Разом з тим радіомовлення продовжує розвиватися в умовах жорсткої конкурентної боротьби, комерціалізації та криміналізації ринку ЗМІ, в тому числі і електронних, зіткнення професійних, економічних і політичних інтересів.

 98. Ринкові засади функціонування газети.

 Сьогодні, в дні світової економічної кризи, коли ринок засобів масової інформації, в тому числі і друкованих, перенасичений, актуальною проблемою є здатність видання успішно функціонувати поряд з іншими. Проблема актуальна не перший рік і не секрет, що багато популярних газети були змушені повністю переглянути концепцію видання, композиційно-графічну модель газети, подачу матеріалів і навіть тематичну спрямованість.

Суттєво змінює обличчя сучасних мас-медіа економічний чинник. Ринкова економіка перетворює інформацію на товар. Вона повинна бути не лише передана, а й придбана, спожита. ЗМІ дедалі частіше намагаються збільшити свої тиражі за рахунок ринкових технологій, маркетингових стратегій тощо. Але перетворення інформації на товар із властивостями споживчої вартості актуалізує проблему виконання масовою комунікацією всієї сукупності притаманних їй функцій. Передусім постає питання, чи можлива реалізація всієї сукупності функцій ЗМІ одночасно з комерціалізацією, домінуванням рекреативних тем, сюжетів у мас-медіа.

В умовах ринкової економіки редакцію газети чи журналу потрібно розглядати як ко-мерційне підприємство - самостійний, з правами юридичної особи, суб'єкт господа-рювання, що діє в умовах самофінансування Повноцінна фінансова діяльність, кількість найманих працівників, регулярна потреба в інвестиціях, реальна ціна й собівартість продукції - всі ці аспекти діяльності преси ставлять її в один ряд з усіма іншими виробничими структурами. Періодичні видання сьогодні - це справжні підприємства зі своїм складним виробничим процесом. У сучасній редакції, коли в її структуру, крім творчої частини, увійшли постачання, виробництво, збут, присутні, як мінімум, два типи праці: творчий (журналістський) і технологічний (менеджерський). Незалежно від змісту й політичної орієнтації преса завжди залишається своєрідним сплавом продукту інтелектуальної творчості та продукту матеріального, який треба вміти вигідно продати. Завоювання ринку, рентабельність інформаційного підприємства до-сягаються переважно завдяки діям талановитих журналістів, творчих працівників, які уважно стежать за станом суспільства.

Дохід від реалізації газет, журналів, інших друкованих засобів масової інформації залежить від реалізованого тиражу періодичного видання та ціни його номера Поряд з абсолютним збільшенням кількості періодичних видань помітно зменшилися тиражі, що пояснюється не стільки зниженням читацького інтересу, скільки несприятливою економічною ситуацією в державі, зниженням життєвого рівня населення, високими цінами на папір, послуги зв'язку й поліграфії, що зумовлює й зростання цін самих видань. Беручи участь у жорсткій конкурентній боротьбі за ринок збуту, редакції зобов'язані нині турбуватися не лише про якість своєї журналістської продукції, від якої значною мірою залежить тираж і ціна примірника періодичного видання, а й про те, як знизити витрати на його виробництво і забезпечити збут виробленої продукції із задовільним, як мінімум, комерційним підсумком.

Редакції теж важливо випускати лише ту продукцію, яку неодмінно купить потенційний покупець. Тобто необхідно оволодіти маркетингом як мистецтвом просування журналістської інформації до масової аудиторії з метою задоволення її потреб і одержання засобом масової інформації максимально можливого доходу.

Редакція газети, з одного боку, добивається збільшення доходів у результаті зростання популярності видання (а воно можливе у випадку задоволення читацьких потреб); з іншого намагається знизити видавничі та редакційні витрати. Успіх приходить до тих, хто застосовує в газетній справі певну стратегію, спираючись на реалізацію шести найважливіших принципів маркетингу. 1) дослідження ринку, 2) сегментування ринку, 3) позиціонування видання на ринку, 4) реагування на читацький попит, 5) інновація, 6) планування стратегії ризику.

99. Різновиди і призначення медіакритики.

 Медіакритика – це сегмент журналістики, що аналізує та оцінює медійний продукт. Її предметом може бути форма і зміст медійного продукту, а також тенденції та обставини його виробництва, їхнє значення, вплив на суспільство, взаємодія з ним тощо.

Жанрові й тематичні межі медіакритики розмиті: вона дифузно межує з  критикою різних родів мистецтва, політичною та соціальною публіцистикою, есеїстикою, навіть художньою літературою. Позаяк медіа не існують окремо від реалій, що їх вони висвітлюють, відображають та осмислюють, медійну критику також неможливо повністю відокремити від прилеглих жанрово-тематичних масивів журналістики. Не кожен текст, у якому згадується, аналізується чи оцінюється певний засіб масової інформації або його продукт, є медіакритичним.

За російським дослідником Ол. Короченським, медіакритика поділяється на академічну, професійну («цехову») та масову. Критику адресовану аудиторії ЗМІ «загального інтересу можна назвати популярною, а адресовану вужчій цільовій аудиторії  – спеціалізованою (до цього різновиду можна застосувати й визначення «цехової») та/або суміжних гуманітарних сфер, прихильникам тих чи інших жанрів або навіть окремих медіа, «кваліфікованим глядачам (читачам, слухачам)» – людям, для яких притаманне глибоке сприйняття й аналіз медійного продукту.

Неможливо провести чітку межу між популярною та спеціалізованою медійною критикою, позаяк існує чимало перехідних форм – наприклад, публіцистика, для адекватного сприйняття якої читач повинен орієнтуватись у медійних та культурних реаліях, володіти певною термінологією та, як правило, мати інтелектуальний рівень вищий за пересічний.  Так само спеціалізована медіакритика далеко не завжди зашифрована й зрозуміла лише медійним фахівцям.

Спеціалізовану медіакритику публікують:

Регулярно:

- Сайт та журнал «Телекритика», підпроекти «Дуся», «Медіаграмотність», «ВідеоТеКа»

- Сайт та журнал «Медіакритика»

- журнал Національної спілки журналістів «Журналіст України»

Нерегулярно:

Газети «Дзеркало тижня», «День», «2000», «Україна молода», журнал «Український тиждень»

«Медіа про медіа» – «Медіабізнес»,  «Медіаняня», «Рекламастер», Sostav.ua

Блоги професійних медівників

Українські медіакритики:

Наталія Лигачова, Олег Вергеліс, Михайло Бриних, Андрій Кокотюха, Георгій Бурсов, Андрій Рушковський, Борис Бахтєєв, Сергій Грабовський, Ігор Лосєв, Ганна Шерман, Сергій Тримбач, Сергій Черненко, Наталія Катериненко, Євген Мінко, Сергій Рачинський, Ігор Куляс

У своїх відносно регулярних проявах популярна медіакритика  тяжіє радше до провокування емоцій, аніж до глибокого осмислення подій та явищ. Адже їй доводиться «чіпляти» читача, до сфери зацікавлень якого не належить копирсання в аспектах та механізмах роботи медіа. Її фірмовий стиль –  суб’єктивний, різкий аж до брутальності, саркастичний, або ж бурлескний.

Нерегулярна популярна медіакритика вельми розмаїта: це може бути «лист обуреного глядача» емоційна репліка, рефлексивна реакція на певну медійну подію, полемічний виступ, бесіда в радіо- або телеефірі тощо. Своєрідним первинним «поживним середовищем» для популярної медіакритики є блогосфера. Гнучкий формат, мультимедійність та відсутність будь-яких жанрових обмежень у блозі роблять варіативність форм висловлення вражень та оцінок медійного продукту, подій чи загальної ситуації у медіапросторі необмеженою. Критика у блозі може бути як обґрунтованою, наближеною до традиційних журналістських жанрів, так і більш сугестивною, аж до формату no comments.

Поняття контексту є ключовим для окреслення спеціалізованої медіакритики. Автор тут оперує реаліями, образами, алюзіями, безпосередніми посиланнями (гіперлінками), поняттями. Якщо в популярному форматі авторові достатньо висловити враження про якість нового проекту на певному телеканалі, то в спеціалізованому предметом аналізу та оцінки можуть бути також історія певного жанру, телеканалу, вплив, який справляють на нього власники, влада тощо. У співставленні з популярною, спеціалізована медіакритика ставить відчутно вищу планку вимог до особистої компетентності автора. Зазвичай це досвідчений фахівець-медійник, це може бути визнаний експерт у галузі, суміжній із журналістикою. Особливого колориту додає медіакритиці причетність автора до суміжних галузей критики чи мистецтва.

100. Розвінчання сталінізму в публіцистиці І. Багряного.

Найперше маємо говорити статтю «Чому я не хочу вертатися в СРСР», 1946 р.: «Я один із тих сотень тисяч людей-українців, що не хочуть вертатися додому, під більшовизм, дивуючи тим цілий світ. Я не хочу вертатись до своєї Вітчизни саме тому, що я люблю свою Вітчизну. А любов до Вітчизни, до свого народу, цебто національний патріотизм в СРСР є найтяжчим злочином. Так було цілих 25 років, так є тепер. Злочин цей зветься на більшовицькій мові — на мові червоного московського фашизму — «місцевим націоналізмом.Я вернусь до своєї Вітчизни з мільйонами своїх братів і сестер, що перебувають тут, в Європі, і там, по сибірських концтаборах, тоді, коли тоталітарна кривава більшовицька система буде знесена так, як і гітлерівська, коли НКВС піде вслід за гестапо, коли червоний російський фашизм щезне так, як щез фашизм німецький…Коли нам, українському народові, буде повернено право на свободу і незалежність в ім’я християнської правди і справедливості.Людині, що виросла в нормальних людських умовах, тяжко повірити у все, що діялось там, на одній шостій частині світу, за китайським муром.»

У цій статті ми фактично у кожному слові відчуваємо біль Б. та ненависть до влади рад.союзу, яка знущається над Україною, автор висловлює сум за своїми родичами, які залишаються в срср та страждають чи страждали там.

2. «Тигролови»: хоч це й художній твір, та в ньому автор детально розвінчує тоталітаризм.

Важлива картина роману — зображення контрасту двох потягів: одного страшного з в’язнями, а іншого комфортного з працівниками НКВС. Ці два потяги символізують розподіл населення на дві частини — рабів і в’язнів з одного боку та правителів і поки що вільних з іншого.  «То був час нової хвилі арештів, що прокочувалися по величезній країні. У Сибір і на Далекий Схід знову потягнулися тисячі поїздів, везучи туди мільйони «куркулів» та «ворогів народу».

3.«Сад Гетсиманський» 1950 р. Це було своєрідне започаткування традиції зображення старанно приховуваної частини життя радянського суспільства. Після цього почалася епоха так званої «табірної літератури» (Солженіцин «Архіпелаг ГУЛАГ», Шаламов «Колимські оповідання», Антоненко-Давидович «Сибірські новели»). Головний конфлікт роману — це протистояння двох взаємовиключних сил. Незламної особистості та радянської тоталітарної системи, яка через своїх слуг прагне будь-що зламати, підкорити собі цю особистість. У цьому романі Людина уособлює абсолютне Добро, а Система — абсолютне Зло. Система бачила ворогів у тих, хто хотів бути особистістю, а не гвинтиком. Таких вона жорстоко вбивала. Про це роман Б. його публ.виступи.