66. Опишіть систему управління охороною праці на державному рівні.

Відповідно до закону "Про охорону праці" управління охороною праці на державному рівні здійснює створена при Кабінеті Міністрів Національна Рада з питань безпеки життєдіяльності, що розробляє і проводить заходи зі створення цілісної системи державного управління охороною життя людей на виробництві і профілактики побутового травматизму, організовує й забезпечує контроль за виконанням законодавчих актів, координує діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади у сфері охорони життя людей. Очолює Національну Раду з питань безпеки життєдіяльності перший віце-прем'єр-міністр України. Рішення Національної Ради та її бюро, прийняті в межах їхньої компетенції, обов'язкові для центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств, організацій та громадян.

Загальнодержавні завдання та функції управління охороною праці покладені на ряд структурних органів Кабінету Міністрів.

Державний комітет з нагляду за охороною праці (Держнаглядохоронпраці) є урядовим органом державного управління, що діє в складі Кабінету Міністрів.

Основними завданнями Держохоронпраці є:

• комплексне управління охороною праці на державному рівні;

• реалізація державної політики у сфері охорони праці та виробничої безпеки, державний нагляд за дотриманням вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів, що стосуються безпеки, гігієни праці виробничого середовища, а також за проведенням робіт, пов'язаних із геологічним вивченням надр, їх охороною, використанням і переробкою мінеральної сировини;

• проведення експертизи проектної документації та видача дозволів на введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, об'єктів і засобів виробництва підвищеної небезпеки.

Міністерство охорони здоров'я України - спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, що здійснює управління, нагляд і контроль за дотриманням санітарного законодавства та забезпеченням охорони здоров'я працівників, санітарного й епідеміологічного благополуччя населення.

Міністерство праці та соціальної політики України виконує державну експертизу умов праці, контроль за якістю проведення атестації робочих місць, установлює їхню відповідність чинним нормативним актам з охорони праці.

Міністерство надзвичайних ситуацій України здійснює державне управління у сфері пожежної безпеки.

Міністерство екології та природних ресурсів є спеціально уповноваженим державним органом управління у сфері ядерної безпеки.

67. Основні етапи роботи над журналістським твором.

Етапи творчого процесу (Здоровега):

1. зародження задуму

2. вивчення (збору та осмислення )матеріалів, документів

3. визрівання сюжету

4. втілення задуму в матеріальну форму

5. завершальний етап – доробка, переробка, останнє само редагування тексту.

Робота над журналістським текстом від задуму до останньої крапки – це виношування певної структури, втілення спостережень. Будь-що починається з задуму. Задум – це загальний намір, прагнення щось сказати людям. Приводом є факт. Задум з’являється двома шляхами: індивідуальний задум, або редакційне замовлення.

Правила Здоровеги:

• не відкладай

• не чекай натхнення

• не чекай, що все якось буде

• треба вчасно зупинитись

68.  Основні засади роботи журналіста з джерелами інформації.

Джерела інформації у журналістиці: реальне життя (події); спілкування з людьми; документи;редакційна пошта, телефонні дзвінки; офіційні зустрічі, прес-конференції, брифінги, симпозіуми; особисті контакти з цікавими компетентними людьми.

Журналіст для отримання інформації використовує чотири основні соціологічні методи збору інформації:спостереження, опитування, експеримент, аналіз документів.

Найкраще для інформаційних повідомлень, якщо джерелом інформації є власний кореспондент. Якщо власкора на місці не було, то інформацію краще перевірити з двох незалежних джерел. Існує своєрідна класифікація джерел інформації, залежно від того, наскільки близько до місця події вони були. Первинні джерела – це ті люди, які брали безпосередню участь чи були свідками події.Вторинні – коли людина переказує, що вона чула від інших. Потрібно бути дуже уважним, якщо джерелом інформації виступають політики або чиновники. З одного боку, вони можуть надати ексклюзивну інформацію, а з іншого – зазвичай переслідують певну мету, використовуючи журналіста як ретранслятора власних думок або для «зливання» інформації.

Для виявлення дезінформації та джерел її походження необхідно:

• проводити регулярний моніторинг якомога більшої кількості джерел інформації, зіставляючи при цьому отримані дані;

• розрізняти факти та думки;

• враховувати, чи здатний інформатор за своїм статусом мати доступ до оприлюднених фактів;

• враховувати суб'єктивні характеристики джерела;

• пам'ятати, що особливо легко сприймається та дезінформація, яку ви припускаєте або бажаєте почути.

• аналізувати ситуацію на предмет виявлення зацікавлених у поширенні дезінформації сторін.

Отримані з різних джерел інформації дані можуть стати корисними лише після того, як будуть піддані необхідному аналізу та максимально точному тлумаченню. Інформація, якою користується політичний аналітик під час своєї роботи повинна бути якісною. Якість інформації – це ступінь розвиненості характеристик інформації, що визначає її практичну придатність для дослідження.

Якість інформації залежить від наступних характеристик:

• вірогідність;

• надійність;

• відносність;

• своєчасність;

• повнота;

• важливість.

Надійні джерела інформації є гарантією довіри аудиторії до повідомлення, тому посилання на джерела інформації є обов’язковими. Джерела інформації повинні бути перевіреними, достовірними. Якщо джерелом інформації є певна людина, потрібно враховувати її власні інтереси в даному питанні, суб’єктивність її судження. Журналіст має право не вказувати своє джерело інформації, якщо особа, яка надала інформацію цього не хоче. Журналіст мусить критично оцінювати джерела інформації, він не повинен бути інструментом для здійснення намірів джерела. Для журналіста абсолютно неприпустимо розкривати джерело інформації, якщо була домовленість про конфіденційність.

69. Основні періоди розвитку західноукраїнської преси.

Періодизація – важлива проблема історіографії укр. ж-ки, розв’язання якої має не лише академічне, а й практичне значення. Є 3 групи дослідників історії ж-ки:

                     радянські (марксистсько-ленінське розуміння суспільних процесів)

                     діаспора (Животко)

                     сучасні укр. дослідники (Романюк)

Періодизацію власне західноукраїнської преси починають з її зародження. Отже, період розвитку її поділяють на 3 періоди (стаття О. Мако­вея «П’ятдесятилітній ювілей руської публіцистики»):

I період (1848–1861) – з моменту заснування двох перших, за словами О. Маковея, "руських газет" у Галичині – "Зорі Галицької" та "Дневника руського" і до виходу "Слова" – друкованого органу партії "москвофілів";

II період (1862–1873) – "до голосного народного віча в Галичи, котре треба вважати початком втягнення нашого селянства до суспільної роботи. Се віче устроїло товариство ім. Качковського... З того часу настали і в нашій публїцистиці иньші вимоги, бо в суспільнім життю почав брати участь і селянин";

III період (1873–1889) – позначений такими важливими подіями, як створення потужної на той час радикальної партії в Галичині, заборона царським урядом у 1876 році українського друкованого слова в російській Україні, а також заснування у Львові у 1879-1880 роках газет "Батьківщина", "Діло" і "Зоря" – "трьох органів, які свідчили про явний зріст партії народовців".

Періодизація А.Жи­вот­ка така: «Початки української преси», «Роки 1860 – 1880», «Роки 1880 – 1905», «Роки 1860 – 1905 на Західній Україні», «Українська преса за океаном», «Роки 1905-1914», «Роки україн­ської державності (1917 – 1920)», «Роки 1920 – 1939», «Євро­пейська і заокеанська еміграція», «Еміграція. Друга світова війна і роки після неї».

70.  Характеристика складників журналістської майстерності у світлі сучасних вимог

За Здоровегою:

1. a. оперативність

2. b. актуальність

3. c. компетентність

4. d. правдивість

5. e. сміливість

6. f. аргументованість

7. g. переконливість

8. h. цікавість

9. i. стислість і досконалість викладу

Актуальність є важливою прикметою саме журналістики. Вона насамперед присвячена злобі дня, тОму, що хвилює публіку в певний момент. Цю злободенність ЗМІ підслуховують, вловлюють і виносять на суд громади. Актуальність є однією з підвалин такого важливого феномену журналістики, як цікавість. У журналіста повинен бути вироблений постійний інтерес до того, що насамперед болить людям.

Оперативність – здатність журналіста і редакції вчасно донести відповідну інформацію до аудиторії.

Зрозуміло, що працівник ЗМІ не може бути компетентним у всіх сферах життя на рівні дипломованого фахівця. Але  у ході практичної діяльності він зобов’язаний ці знання постійно набувати всіма доступними засобами. Журналістові, як і письменникові, промовцеві, треба мати насамперед що сказати читачеві/глядачеві/слухачеві, а відтак уміти сказати вчасно, точно, стисло, дохідливо, переконливо, емоційно. Також дуже важливим у журналістиці  є вміння бачити. Бачити і розуміти побачене охоплює широту поглядів на явища. Ж-ст має вміти бачити в минулому корінь сучасного, проектувати це сучасне на майбутнє, володіти мистецтвом прогнозу. Потрібен аналітичний склад розуму, здатність зіставляти, робити певні висновки, узагальнення. Особливого таланту вимагає художньо-публіцистичне осмислення сучасності.

Без сумніву, ж-ка стала вільнішою, розкутішою. Значно розширились її тематичні горизонти. Зняті практично всі табу, що не завжди мали позитивний вплив на публіку. Помітно урізноманітнились ЗМІ за типами видань і програм. Виникла досить потужна, небачена ще десятиріччя тому комерційна журналістика. Набагато зменшилась роль державних  і партійних видань. Мас-медіа позбуваються догматизму. Ж-ка стала особистіснішою, домашнішою, інтимнішою.

ЗМІ повинні інформувати, аналізувати, просвічувати, допомагати управляти державою, розважати і приносити насолоду.