84. Правові норми сучасної журналістики: національний і міжнародний аспекти.

 

Правова норма – регулює ту чи іншу галузь  діяльності на основі чинного законодавства України і міжнародного законодавства, ратифікованого в Україні. Правові норми є методологічною основою у будь-якій галузі. 12 червня 1990 року – Закон СРСР “Про пресу”. Декларував свободу слова, свободу ЗМІ, забороняв цензуру, дозволяв видання газет до 1000 примірників без реєстрації. Україна – перша з країн СРСР, що створила власні закони у цій галузі.

Право ЗМІ – це складова інформаційного права.

Правові норми сучасної журналістики визначаються такими основними законами:

Конституція України

Про інформацію (1992)

Про друковані ЗМІ (пресу) в Україні (1992)

Про інформаційні агентства

Про ТБ і радіомовлення

Про соціальний захист журналістів

Цивільний кодекс

Кримінальний кодекс

Міжнародне законодавство, ратифіковане в Україні:  Загальна декларація прав людини і громадянина (ст. 19 Про свободу вираження думок і свободу інформації), Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (ст.. 15 захищає авторське право), Міжнародний пакт про громадянські політичні права (ст. 1 – право безперешкодно дотримуватись своїх поглядів, ст. 2- право на вільне вираження своєї думки), Європейська конвенція з прав людини (ст. 10 – кожна людина має право на свободу вираження поглядів).

Обмеження на свободу слова повинні бути передбачені в законі, мати законну мету, бути необхідними в демократичному суспільстві.

Кожен журналіст повинен бути культурним у правовому плані, тобто знати норми та їх виконувати.

Правові норми і ЗМІ. Двосторонній вплив:

1. закони визначають межі діяльності ЗМІ

2. ЗМІ є суб’єктом господарської діяльності

3. ЗМІ впливають на прийняття законів, на їх якість, ЗМІ можуть виступати з законодавчою ініціативою.

 

Часто писані норми закону збігаються з неписаними нормами професійної етики журналіста. Проте якщо закони не лише регулюють поведінку журналіста, але спрямовані більше на його захист, то етичні норми регулюють і встановлюють певні правила поведінки, яких має дотримувати журналіст з позиції моралі та етики при виконанні службових обов’язків.

Професійна мораль журналіста це не тільки норма свідомості, а й моральна поведінка, її мотиви, підстави моральних оцінок у вигляді суджень у журналістських матеріалах, моральні стосунки з людьми.

Джерела норм журналістської етики поділяються:

1. 1. міжнародні

1950 р. ООН схвалила кодекс журналістської етики. Принципи: точність інформації, недопустимість використання журналістики у власних інтересах, недопустимість наклепу та плагіату.

1983 р. Міжнародна федерація журналістів ухвалила Міжнародні принципи журналістської етики:

• право на отримання правдивої інформації

• принцип об’єктивності

• соціальна відповідальність журналіста

• професійна чесність

• загальна доступність змі і участь громадськості у їх роботі

• повага приватного життя та людської гідності

• повага громадських інтересів

• повага загальнолюдських цінностей

• усунення війн та іншого зла, що протистоїть людству

• сприяння новому міжнародному порядку в галузі інформації

1. 2. національні

1992, 1997, 2003 роки – три редакції Кодексу професійної етики українського журналіста. Україна має сприяти утвердженню добра і справедливості, забезпечувати суспільство оперативною інформацією.

1. 3. корпоративні

2. 4. редакційні

E якісних виданнях за кордоном обов’язково є свої редакційні кодекси етики. Такі кодекси є частиною трудових контрактів.

 

Моральність професійної журналістської діяльності це проблема суспільства загалом.

 

Лось. Кодекс журналіста:

1. найголовніше завдання журналіста полягає в тому, щоб служити правді та справедливості

2. шануй репутацію та гідність кожної людини

3. тримайся міцно фактів, навіть, якщо вони неприємні

4. борони свободу збирання і розповсюдження інформації

5. пробуджуй людське в людині, любов до справедливості, людей і народів.

Треба приносити правду туди, де панує брехня, віру туди, де панує сумнів, згоду туди, де панує розбрат.

А. Бовін: Журналіст повинен мати такі властивості: совість, думка і мужність. Совість - щоб було соромно погано працювати, думки – щоб було що сказати людям, мужність – щоб мати совість і думки залишатись самим собою.

Ніщо не врятує журналістику від підлабузницько-корисливої заангажованості бізнесом, якщо цього не зроблять найвищі ідеали: прискіплива стривоженість, болісне відчуття справедливості, докладне знання проблеми, з якою стикаєшся та чесне прийняття моральної відповідальності.

85. Практика слововживання в сучасних українських ЗМІ та завдання редактора.

 П’ять найважливіших рис, характерних мові сучасних ЗМІ: 1) кількісне і якісне ускладнення сфер мовленнєвої комунікації в ЗМІ; 2) різноманіття норм мовленнєвої поведінки окремих соціальних груп, прита- манне сучасній мовленнєвій комунікації, що відображається в мовній дійсності ЗМІ; 3) демократизація публіцистичного стилю і розширення нормативних меж мови масової комунікації; 4) слідування за мовною модою; 5) «американізація» мови ЗМІ. На наш погляд, ці риси не однакові за «величиною» й тісно взаємопов’язані, зокрема слідування за мовною модою відбувається в межах процесу демократизації публіцистичного стилю, а, відповідно, процес «американізації» мови засобів масової інформації є складовою мовної моди. Мовна підготовка як редакторів, коректорів, так і журналістів у виші має полягати в тому, «щоб навчити студентів правильно оцінювати тенденції, які відбуваються в українській мові, добирати саме ті засоби у своїх творах, які найбільш адекватно передають їхню думку, найефективніше впливають на читача, слухача, глядача» .Як підкреслює львівський учений А. Капелюшний, «навчити журналіста мови – це навчити його мислення. Крім того, А. Капелюшний виділяє такі найбільш помітні типові хиби у слововживанні в сучасних українських ЗМІ: 1) неточність, приблизне вживання слова, використання одного із синонімів не з тим емоційним, стилістичним забарвленням, не з тією оцінністю, яку мав на увазі автор, невдале поєднання двох слів, що зазвичай сполучаються в контексті зовсім з іншими словами; 2) слабка обізнаність журналістів із значенням слів, а то й пряме незнання значення тих слів, які традиційно називаються паронімами; 3) численні лексичні росіянізми в журналістських текстах На наш погляд, ці хиби не одного рівня йтому їх не можна ставити в синонімічний ряд, оскільки в першому пункті йдеться про значення слова та його забарвлення, в другому – про недостатню обізнаність журналістів із значенням слів, в третьому – про різновид лексем, які не відповідають лексичним нормам, зокрема про росіянізми. Варто було б відтворити підпорядкованість цихпунктів, тобто розкрити їх взаємозалежність. На нашу думку, слабка обізнаність журналістів є однією з причин як приблизного вживання слова, так і використання росіянізмівзамість власне українських нормативних. Проте поруч з лексичними росіянізмами є часто вживаними й деякі граматичні, зокрема дієприкметникові форми активного стану теперішнього часу, напр.:вступаючий, працюючий, нападаючий, граючий, завідуючий, командуючий тощо. Яскравим прикладом такого неправильного слововживання в мові ЗМІ є дієприкметникова форма «відпочиваючі» замість власне української природної іменникової –«відпочивальники». Як підкреслює український мовознавець О. Пономарів, «відсутність в активному вжитку дієприкметників теперішнього часу не вада, а характерна риса сучасної української літературної мови, пов’язана з її народно-розмовною основою»

 86. Принципи античної риторики в сучасному журналістському дискурсі

В античній риториці перед оратом стояло кілька завадань: 1. Роз*яснити 2. Спонукати до певного мислення, а відтак до дії. 3.Приносити слухачам задоволення. Елементами майстерності в античній риториці було вміння виявити тенденцію і апелювати до славних предків – афінян. 3 золоті правила ритори:теза і лозунг; оратором є той, хто будь-яке питання викладає зі знанням справи, системно і витончено, з гідністю при виконанні; висновки.