49. Масова комунікація: суть, особливості, різновиди.

“Масова комунікація — систематичне розповсюдження повідомлень (через пресу, радіо, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис) з метою утвердження духовних цінностей даного суспільства і здійснення ідеологічного, політичного, економічного або організаційного впливу на оцінки, думки і поведінку людей. Характер і цілі масової комунікації як засобу ідейно-політичної боротьби, керування, пропаганди, поширення культури, реклами визначаються соціальною природою суспільства.

Масова комунікація здійснюється через природні та технічні засоби масової комунікації. Усні форми: лекція, проповідь, мітинг, нарада, збори. З допомогою технічних засобів: листівка, газета, журнал, теле-, радопередача, фільм, книга, он-лайн засоби.

Здійснюється за допомогою ЗМК.

Під форматом масової комунікації слід розуміти такі типи процесів створення масовокомунікаційних продуктів (програм, творів, видовищ, акцій тощо), які виконано в межах певної форми (або форм) спілкування, що забезпечує досягнення очікуваного результату — потрібної реакції комуніката.

Види масової комунікації: Масмедійні комунікації, Рекламна комунікація, PR-комунікації, Пропагандистська комунікація, Агітаційна комунікація

Фактори масової комунікації: Людські (особистісні) фактори масової комунікації, Інструментально-технологічні фактори масової комунікації, Ситуаційні фактори масової комунікації.

Види комунікації: індивідуальна, масова. Масова комунікація здійснюється в природних формах через технічні засоби. Відповідно є природні і технічна комунікація. Спочатку масова комунікація здійснювалась через міміку, жести, найпростіші знаки.

Мета масової комунікації – вплив на аудиторію.

У МК спілкування відбувається опосередковано: через знакові системи, канали інформації, технічні засоби.

Масова комунікація як наука вивчає роль і місце МК в житті суспільства, її функції, системи МК, природні канали спілкування, методи впливу через різні ЗМК.

МК – термін ввів Кулі.

ЗМК – засоби масової комунікації.

Інформація – повідомлення, яке одержують маси від інших людей через знакові системи за допомогою технічних і природних ЗМК. Інформація у МК соціальна, тобто має громадський інтерес.

Комунікативістика – наука, що вивчає основні теорії, досліджує системи ЗМК, фундаментальні властивості та їхній вплив.

Природні канали передачі інформації:

Лінгвістичний – за допомогою мовних знакових систем, вербальне спілкування.

Пара лінгвістичний – передача інформації через тон, тембр, інтонацію.

Кінетичний – передача інформації за допомогою жестів, міміки, пластики тіла. Впливає на зорове сприйняття інформації.

Екстралінгвістичний – введення в мову пауз, сміху, покашлювання.

50. Методи збору інформації в журналістиці.

Методи збору: спостереження, аналіз документів та інтерв’ю, а також соціологічні методи збору інформації (Здоровега).

Спостереження – один з найуніверсальніших способів пізнання дійсності. І.Михайлин називає спостереження пасивним методом [26, 183]. Це видається не зовсім доцільним, бо, як відзначає В.Здоровега, спостереження – цілеспрямоване бачення, коли журналіст не просто бачить, але й дивиться, не просто чує, але й слухає, а відтак не може бути цілком пасивним [19, 85].

Спостереження прийнято поділяти на відкрите та приховане. Перше передбачає обізнаність навколишніх із тим, що за ними спостерігають. За умов прихованого спостереження журналіст не повідомляє про свою присутність.  І.Михайлин виділяє також включене та невключене спостереження. „Включене спостереження передбачає зарахування журналіста на штатну посаду й виконання ним самим певних службових обов’язків. Невключене дає можливість вивчення ситуації іззовні, але забезпечує більш широке ознайомлення журналіста з об’єктом вивчення” .

Аналіз документів – невід’ємна складова журналістської роботи. Документом уважається „матеріальний об’єкт, в якому міститься та або інша інформація, призначений для передачі її у часі й просторі”. Документ може бути к самостійним джерелом інформації, так і засобом перевірки інформації, зібраної за допомогою інших методів. Головне при роботі з документом – визначити його дійсність. Б.Лозовський рекомендує опитати співробітників відповідних департаментів, експертів, інших причетних до цього документу людей, аби впевнитись у його справжності.

Ще один вагомий аспект – розмежовувати факти та їх оцінку. Використовуючи фрагменти документів слід ураховувати контекст, у якому ці документи функціонують.

Як окремий тип документів можна розглядати листи громадян до редакції ЗМІ.

Інтерв’ю – найпоширеніший метод збирання інформації, на який припадає близько 80 відсотків зібраного матеріалу. І.Михайлин наводить сім типів інтерв’ю у журналістиці: інтерв’ю на робочому місці, інтерв’ю вдома в об’єкта, інтерв’ю в редакції, інтерв’ю по телефону, інтерв’ю в інтер-ситуаціях, інтерв’ю не для запису та інтерв’ю не для запису й використання.

Процес інтерв’ю можна поділити на певні етапи: підготовка, безпосередньо розмова, розшифрування та осмислення отриманих даних. Підготовка до інтерв’ю поділяється на загальну, конкретну і психологічну . Загальна підготовка передбачає постійне підвищення журналістом власного інтелектуального рівня, ерудованості та освіченості, засвоєння правил ведення розмови. Конкретна підготовка полягає у визначенні мети бесіди, попередньому вивченні предмета розмови, продумуванні запитань. У випадку, коли співрозмовник – відома людина, а майбутній матеріал – серйозне, аналітичне інтерв’ю, журналіст повинен удаватися до психологічної підготовки – вивчення особистості співрозмовника, його життєвих засад, ставлення до працівників медіа.