111. Стилістичні засоби в структурі журналістського тексту.

Говорити про багатозначність слів (ніс, коса), омоніми (побував на дні науки від слів день і дно),  пароніми (ефектний – ефективний), стилістичні синоніми (підстава, рація, сенс, глузд, резон), антоніми (у заголовках ефективно війна-мир, чорне-біле), слова іншомовного походження, діалектизми, архаїзми, неологізми, історизми для виразності журналістського тексту.

Канцеляризми та штампи — не найкраще для мови журналіста. люди в білих халатах (лікарі), рідке золото (нафта), чорне золото (вугілля), за рахунок підвищення продуктивності праці, набути широкого розмаху, піддати різкій критиці, приділяти найсерйознішу увагу, активна підтримка громадськості, викликає занепокоєння

Перифрази – описові звороти, за допомогою яких явище, предмет, особа подаються не прямо, а через опис характерних рис (обмежений = евфемізм від дурний, розгорнутий опис).(часто користуються). Компонентом синонімічного ряду виступають також евфемізми. Це слова чи словосполучення, що передають зміст у пом’якшеній формі (напр., вигадка або фантазія замість брехня; лібералізація цін замість подорожання).

Окремою зі стилістичного погляду групою виступають старослов’янізми: раб, град, єдиний, приязнь, братство, святиня, небеса тощо. Частина їх уживається в номінативній функції: учитель, глава (уряду), область, проте більшість із них для надання мові урочистого чи сатиричного звучання(часто в публіцист. Жанрах). В українській мові є слова, що позначають реалії з життя інших народів – екзотизми: сантим (монета), мді, чайхана (чайна), а також варваризми – для надання мові колориту та посилення експресії. Варваризми зберігають іншомовну графіку, напр., alma mater, lêt-à-lêt (= face to face) тощо.

112. Сучасна літературно-художня періодика: проблеми та перспективи.

Літературно-художня періодика є невід’ємною частиною літературного дискурсу, особливо важливою вона є для сучасного літературного процесу, адже формує не лише саме явище сучасної літератури, а також критичний дискурс про неї. Літературні часописи репрезентують головні складові літературного процесу та віддзеркалюють загальні тенденції розвитку сучасної літератури; їм належить важлива комунікативна роль між явищами літературного життя та їхньою рецепцією.

Унікальність «Сучасності» — в можливостях презентації української літератури закордоном і навпаки, висвітлення літературних та культурологічних явищ української діаспори на сторінках українського видання. За тривалу історію розвитку часопис зайняв належне місце в літературному дискурсі України і діаспори, особливо у 1980 х і 1990 х роках, коли презентував не лише твори молодої літератури, явища «вісімдесятництва» і літературу «дев’ятдесятників», а й був простором для проведення численних дискусій авторів різних літературних напрямів, критиків України і закордону. 2008 року, після нетривалої перерви, журнал відновив свою діяльність в оновленому форматі. Сьогодні видання набуло ознак журналу нового покоління, проте зберегло власний стиль і високий рівень. Оновлена «Сучасність», хоча і претендувала на розширення читацького кола і ширшу мережу розповсюдження, залишилась часописом для філологів-інтелектуалів, сформованих на якісній науково-критичній літературі.

Спеціалізовані видання:

• Дзвін, Кур’єр Кривбасу, Ї, Четвер, Березіль, Весела Січ (Запоріжжя), Всесвіт, Київ, Слово і час, Перець

Літературно-художні видання сьогодні дають змогу на якісно іншому рівні, ніж у часи тоталітарного суспільства, порушити національні проблеми, відкрито звернутися до реципієнта, вести одвертий журналістський діалог щодо важливості ролі, завдань, типології, пріоритетів та шляхів формування цілісної національної свідомості українського суспільства на сучасному етапі. Вони мають можливість закласти у читацькій свідомості ключові світоглядні поняття, на тематичному діапазоні національної проблематики простежити громадську думку, виявити резонанс порушених національних питань. Тому їхнє прочитання в такому аспекті є актуальним.

Одним з найбільших асоціативних рядів у публіцистиці літературно-художніх видань стає асоціативний ряд із концептуальною вершиною ,,свобода”. Вимір свободи тут двоплощинний: свобода особистісна і свобода національна. Перша розгортається як антитеза тоталітарному стереотипу колективної, масової людини, гвинтика, тобто постає в здебільшого екзистенціалістському духовному вимірі.