108. Специфіка і функції полеміки у змі.

 Суперечка - це процес обміну протилежними думками. Будь-яка суперечка передбачає зіткнення думок або позицій. Кожна сторона активно обстоює свою власну точку зору і намагається розкритикувати точку зору супротивника. Полеміка (з грецької polemikos – військова майстерність) – це суперечка, де є конфронтація, протистояння, протиборство сторін, ідей, думок. У зв’язку з цим її можна визначити як боротьбу принципово протилежних думок з якогось питання, як публічну суперечку з метою захисту, обстоювання своєї точки зору і спростування протилежної.

Полеміка – похідна діалогу, який ведеться постійно як між окремими людьми, так і індивідом з самим собою (внутрішній діалог). Без діалогу, обміну думками, а значить їх зіткнення не може бути продуктивного мислення, розвитку ідей, відповідно й  досягнення істини. Суперечка є постійним супутником людського спілкування. Полемічне мистецтво пройшло величезну еволюцію від ораторських виступів, розрахованих на обмежену аудиторію, до публічних суперечок у пресі та в ефірі. На очах нашого покоління публічні суперечки набули небачених раніше масштабів. Непомітно відбулось відродження ораторського мистецтва у його радіо- і телемодифікації.

Види суперечки.

Суперечка заради істини, або діалектична суперечка – це суперечка, в якій дуже старанно підбираються та аналізуються доводи тих, хто сперечається, ретельно оцінюються позиції та точки зору протилежних сторін, тобто ведеться спільне дослідження істини. Такий спір можливий лише компетентними, освіченими в даній проблемі людьми, які зацікавлені в її вирішенні, досягненні істини. Прикладом полеміки такого типу може бути розмова журналіста Ю. Грицика на сторінках газети “Експрес” з українськими політиками на тему “Україна – унітарна чи федеративна держава?” Говорити про одержання перемоги у такій суперечці не можна: коли в результаті спору відкривається   істина, то вона стає досягненням обох сторін, про “перемогу” тут можна говорити лише у переносному значенні слова.

Суперечка заради переконання – це суперечка, в якій основне завдання, що стоїть перед сперечальниками, полягає в переконанні один одного в істинності або слушності певної тези. Одним з мотивів такого спору може бути переконання людини  у мудрості  співрозмовника.

Суперечка заради перемоги – це суперечка,  в якій головне  завдання, що стоїть перед сперечальником, полягає у  тому,  щоб  “взяти гору” над  супротивником за будь-яку ціну, використовуючи будь-які  методи. Метою такої суперечки завжди  є перемога, а не  досягнення істини. Така суперечка називається  ще еристичною суперечкою. Характерною ознакою еристичної суперечки є те,  що вона є суперечкою про цінності, про ствердження якихось власниих оцінок і розкритикування протилежних. Саме так вели себе учасники передачі “Свобода слова” з С. Шустером, коли розглядали питання “Чи був успішним перший рік президента України?”.

Суперечка заради суперечки  - це свого роду “мистецтво для мистецтва”, своєрідний “спорт”. Для людей, які ведуть подібний спір, все одно про що, з ким і з якою метою сперечатися . Головне для них – перебувати в стані сперечання.

Суперечка-монолог – це так званий внутрішній спір, коли людина сперечається сама з собою. Як приклад можна навести полемічні монологи Н. Балюк “Вітряки незалежності” або А. Єрьоміна “Ну чим ми гірші від Боснії?”, “Маяк наш, їхня тільки локшина” на сторінках газети “Високий Замок”.

Суперечка-діалог – це суперечка, учасниками якої є дві особи, наприклад, у газеті “Експрес” публікація А. Гануса “ З політреформою вас!”

Суперечка-полілог – це суперечка, учасниками якої є декілька осіб. Суперечка-полілог може бути масовою  (усі присутні беруть участь у спорі) і груповою (спірне питання вирішує окрема група осіб у присутності всіх учасників). Прикладом групової полеміки можуть слугувати передачі С. Шустера “Свобода слова” та А. Безулик “Я так думаю”.

Суперечка може бути корисною за певних умов. Першою з них є ціль і призначення полеміки: чесне прагнення правди чи намір досягнути перевагу в очах громади, викрити помилковість, шкідливість і небезпечність хибних поглядів, зганьбити або вилаяти опонента. “Дуже важливою у  суперечці є … елементарна повага до переконань противника. Демократичні, прогресивні мислителі запевняли, що істинні переконання і вірування не є обманом чи лжою.  Для переконаної в чомусь людини це може бути лише хибність погляду. І з цією хибністю треба боротися всіма силами логіки і почуттів, із всією пристрасністю і майстерністю полеміста, не втрачаючи “лицарства боротьби” – В. Здоровега.