- •Державні іспити!
- •2. «Журналіст змінює професію» як метод збирання інформації.
- •6. Аудіовізуальна журналістика: синтез виражально-зображальних засобів.
- •9. Василь Стус – публіцист: речник нації та гуманістичної візії людини
- •12. Використання пошукових систем і баз даних у журналістській роботі.
- •14. Візії національного та міжнаціонального солідаризму на прикладі журналу Єжи Гедройца „Kultura” (Париж).
- •15. Габріель Гарсіа Маркес про призначення журналіста
- •16. Газета в системі сучасних змі та її типи
- •17. Діалогічні жанри в аудіовізуальному контенті.
- •19. Етика реклами в газеті, на радіо і телебаченні.
- •20. Правові і етичні норми сучасної журналістики
- •1. Міжнародні
- •2. Національні
- •3. Корпоративні
- •Редакційні
- •21. Жанрові різновиди репортажу на радіо і телебаченні.
- •22. Журнал як тип періодичного видання в укр. Журналістиці.
- •25. Журналістська діяльність м.Міхновського.
- •26. Загальна характеристика Інтернет-змі в Україні.
- •27. Загальнонаціональне і регіональне телерадіомовлення.
- •28. Засоби гумору і сатири в сучасних змі.
- •29. . Засоби експресивності та їх роль у публіцистичному тексті.
- •30. Значення інтернет-щоденників (блогів) в мережевій журналістиці.
- •31. І.Франко як організатор, редактор і видавець періодичних видань.
- •33. Ідея державності в українській пресі періоду визвольних змагань 1917-1921 рр.
- •34. Ідея призначення України в західноукраїнській публіцистиці хх століття.
- •35. Ідея соборності в українській публіцистиці першої половини хх століття.
- •36. Іномовлення як тип міжнародного мовлення та специфіка його функціонування.
- •37. Інтерактивність як ключова характеристика мережевих видань.
- •38. Інтерв'ю та його жанрові особливості у пресі, на радіо і телебаченні.
- •39. Інформаційна культура як показник професіоналізму змі.
- •40. Інформаційні агенції України і світу (загальна характеристика).
- •41. Інфотейнмент: теорія і практичне застосування.
- •46. Критерії журналістської оцінки політичної ситуації.
- •47. Культурний синтез «Схід-Захід» у публіцистиці в. Липинського.
- •48. М.С.Грушевський як реформатор журнально-видавничої справи кінця хіх – поч. Хх століття.
- •49. Масова комунікація: суть, особливості, різновиди.
- •50. Методи збору інформації в журналістиці.
- •51. Методологія і методика стилістичного аналізу публіцистичного тексту як цілісної структури.
- •53. Мішель Монтень – фундатор жанру есе.
- •54 Мовна особистість журналіста та шляхи її вдосконалення.
- •55. Мовні засоби увиразнення журналістського тексту
- •56. Моральний тип мислення в публіцистиці (на прикладі р.Емерсона, т.Карлейля, т.Масарика, є.Сверстюка).
- •57. Мультимедійне відображення контенту у Web 2.0.
- •58. Національна ідея у публіцистиці Джузеппе Мацціні.
- •59. Національний інформаційний простір України: проблеми становлення
- •60. Національні пріоритети в телерадіожурналістській діяльності.
- •61. Нелегальні видання в Україні 60-80-их років хх століття (передумови виникнення, провідні видання, проблематика
- •62. Опишіть відповідальність за порушення вимог законодавчо-нормативних документів з охорони праці.
- •65. Опишіть порядок проведення навчання з питань охорони праці.
- •66. Опишіть систему управління охороною праці на державному рівні.
- •67. Основні етапи роботи над журналістським твором.
- •71. Основні сучасні теорії преси (загальний огляд).
- •72. Особливості комерційної реклами
- •73. Особливості новинної телерадіожурналістики
- •74. Особливості тексту для традиційних і нових медіа
- •78.Охарактеризуйте мікроклімат виробничого середовища.
- •83. Політична культура журналіста (національний і міжнародний аспекти).
- •84. Правові норми сучасної журналістики: національний і міжнародний аспекти.
- •87. Ринципи конвергентної журналістики та професійні стандарти.
- •88. Принципи редакторського аналізу текстів.
- •89. Проблеми взаємодії засновника і редакційного колективу змі.
- •90. Просвітницько-пізнавальна тематика в радійному і телевізійному мовленні.
- •91. Професійні стандарти телерадіожурналістської творчості.
- •92. Публіцистика д. Донцова: основні ідеї та проблематика.
- •93. Публіцистика м. Хвильового у контексті літературного процесу 20-30 років.
- •94. Публіцистика о. Ольжича: ідеї і проблематика.
- •96.Публіцистика с. Петлюри: ідеї і проблематика.
- •101. Роль змі в масовізації сучасної культури.
- •103. Росія чи Європа? (пошуки геополітичної ідентичності в публіцистиці і. Франка та м. Грушевського).
- •104. Свобода слова і соціальна відповідальність журналіста.
- •105. Секретаріат редакції газети: структура і головні функції.
- •106. Соціальні мережі як інструмент роботи журналіста.
- •107. Специфіка жіночого тексту у світоглядній публіцистиці (на прикладі Світлани Алексієвич і Оріани Фаллачі).
- •108. Специфіка і функції полеміки у змі.
- •109. Специфіка роботи власного кореспондента газети, радіо і телебачення в Україні та за кордоном.
- •110. Стаття як жанр журналістики.
- •111. Стилістичні засоби в структурі журналістського тексту.
- •112. Сучасна літературно-художня періодика: проблеми та перспективи.
- •113. Сучасні змі про Шевченкову візію України.
- •115. Сучасні тенденції розвитку телерадіожурналістики.
- •116. Текст як основний об’єкт редакторського аналізу.
- •117. . Теорія порядку денного (настановчості медій) Мак-Комбса та її реалізація у практиці українських телеканалів.
- •118. Типові мовні огріхи у газетних текстах, у радіо- та телемовленні й способи їх усунення.
- •119. Українська мова як державна: проблеми функціонування в медіапросторі.
- •120. Форми цензури в змі.
- •121. Якісна преса Західної Європи: основні видання, засади діяльності.
51. Методологія і методика стилістичного аналізу публіцистичного тексту як цілісної структури.
Методологія стилістики охоплює узагальнюючу частину знань про мову, її функції. Вона, зокрема, передбачає оцінний розгляд усіх виявів мови, таке використання її одиниць, яке зумовлюється спілкувальними потребами людини ^забезпечується своєрідною матеріальною сутністю мови й мовленн^. Методи стилістики. У лінгвістиці, отже і в стилістиці, використовують і загальнонаукові, і спеціальні методи дослідження — різні способи осмислення мови, її структурних елементів, одиниць.
До загальнонаукових методів належать:
— методи індукції і дедукції. Це взаємопов’язані методи (способи) вивчення немовних і мовних явищ. Індукцією (лат. іпсіисіло — наведення) є спосіб мислення, за якого спершу розглядають окремі, але однотипні за певними спільними ознаками (ознакою) мовні явища, об’єднують їх, практично розкласи- фіковують в одну чи кілька груп і репрезентують усно або писемно. Прикладом індукції можуть слугувати записані у три рядки іменники І відміни (дібрано однотипний мовний матеріал — іменники, що мають спільні граматичні категорії і значення — рід, число, відмінок, а також певний приголосний звук у кінці основи слова й певну флексію). Після цього формулюють морфологічне правило про належність цих іменників до І відміни і про належність іменників кожного з трьох рядків до твердої, м’якої чи мішаної груп. Це вже дед.укція (лат. сіе- сіисио, від сіесіисо — відводжу, виводжу) — особливий спосіб мислення, який полягає в теоретичному узагальненні, в підсумковій оцінці певних однотипних мовних явищ, у формулюванні на цій основі певного правила (правил);
— методи аналізу і синтезу. Терміни «аналіз» і «синтез» широко вживаються навіть у розмовно-побутовому мовленні, особливо в мовленні освічених осіб. Ана ліз — це розумово-мовленнєвий, науково-дослідний процес розчленування певного цілого (якогось предмета, явища природи) на частини: слова — на морфеми, звуки іт. ін. Синтез — це формування цілого з частин, об’єднання їх у певну цілісніть; спосіб вивчення предмета на основі єдності і взаємодії властивих йому частин. Наприклад, записане на дошці просте поширене двоскладне речення Батько з сином виходять з затінку на сонце (О. Донченко) учитель пропонує учням проаналізувати за членами речення (батько з сином — складений підмет і т. ін.), визначити в ньому тип синтаксичного зв’язку (узгодження й керування). Після цього формулюється висновок. Це вже синтез як спосіб мислення про те, що всі слова в цій групі утворюють речення: просте, двоскладне, розповідне, поширене, повне. Отже, синтез — це узагальнення, думка, яка сформувалась на основі аналізу, тобто внаслідок наукового осмислення частин певного окремого цілого;
— метод спостереження. Усе наявне в природі і в самій собі людина сприймає зором, на слух або ж тільки його уявляє. Цим найчастіше й починається пізнання людиною її оточення, свого минулого тощо. Спостереження за кимось, чимось є початковою ланкою пізнання. Спостерігаючи за певним об’єктом (словом, реченням, організмом, предметом та ін.), людина вдається до аналізу, синтезу спостережуваного, до індукції, дедукції. У такий спосіб і формується наукове знання про будь-що в природі. Наприклад, для астрономії спостереження є основним методом дослідження, бо вчені об’єктивно не можуть проводити експериментів (дослідів), наприклад, з небесними тілами, змінювати їх тощо;
— метод експерименту. Найчастіше його застосовують у природничих науках, коли певні явища добирають і вивчають за точно визначених умов і з допомогою певної апаратури, що дає змогу простежити за процесами в організмі людини, тварин, у неживій природі. У лінгвістиці експериментальний метод найком- пактніше і в прямому вияві застосовується у фонетиці (в експериментальній фонетиці) під час дослідження з допомогою спеціальних технічних приладів фізіології особливостей творення звуків мовними органами людини;
— зіс та в ний метод . Це один із способів пізнання, який дає змогу з’ясувати, чим певний предмет чи явиЩе відрізняється від інших. Зіставний метод застосовується зазвичай як до генетично (споконвічно) нес- поріднених мов (українська, турецька і под.), так і до споріднених, тобто мов, які мають спільне (більш чи менш близьке або віддалене) походження, які в минулому утворились від різних діалектів якоїсь однієї мови — мови-основи (прамови);
— структурний (структуральний) метод. Він зорієнтований на вивчення структури мови — однієї мови чи кількох (багатьох). Структурним методом встановлюють, зокрема, різноманітність фонетичної будови слів, навіть функціонування в словах окремого звука: в якому звуковому оточенні може вживатись у словах певний голосний чи приголосний звук; якою може бути послідовність звуків у словах; які сполуки звуків у них можливі, а яких не буває і т. ін.; як
можуть поєднуватись між собою морфеми в словах, слова в словосполученнях і реченнях тощо;
— статистичний (математичний, або квантитативний, або кількісний) метод. Його сутність полягає в підрахунках будь-яких мовних одиниць: звуків у словах, слів і членів речення в реченні, речень у тексті тощо.
Розглянуті вище методи своєрідно застосовують і в інших науках, бо все, що вивчається в кожній окремій галузі знань, може порівнюватись (об’єкти кожної окремої науки), має минуле й сучасне, свою особливу структуру. Усе, що наявне в природі, суспільному житті, підлягає статистичному аналізові.
Серед спеціальних методів (методів мовознавства) найсуттєвішим є порівняльно-історичний метод. Він поєднує в собі таку сукупність прийомів і процедур вивчення окремої мови, якими встановлюється минуле, історичний розвиток певної групи мов, спільне в їх лексиці, фонетичній і граматичній системі. На цій основі визначається і спорідненість певних мов. Такі мови мають спільне походження — більш чи менш віддалене або й зовсім очевидне; їх називають спорідненими (індоєвропейська сім’я мов, германська група мов, східнослов’янська підгрупа мов та ін.).
У стилістиці зі спеціальною дослідною метою використовують і суто своєрідні методи аналізу того, що становить об’єкт і предмет мовностилістичних явищ, функціонування мовних одиниць, а саме:
— структурно-стилістичний метод. Ним передбачається врахування того, функцію (функції) якої саме мовної одиниці належить визначати — фонеми, морфеми, слова, сполучення слів, словосполучення, члена (членів) речення, речення чи тексту;
— с е мантико-сти лі стичний метод. Він зорієнтований на визначення функцій семантично окремої чи окремих мовних одиниць — від морфеми (кореня слова, афіксів) і до тексту. З’ясовується своєрідність і залежність стилістичної функції мовної одиниці від її семантики. Напр.: кінь, але коник (зменшено-пестливе); кониченько (народно-поетичне, пестливе); конисько (зморений, слабосилий кінь): От-от, здавалося мені, …приїхав віз, приволікся конисько (О. Кобилянська); конище (збільшене, часто зневажливе до кінь);
— статистично-стилістичний метод. Цей метод передбачає врахування кількості функцій, що їх може виражати певна мовна одиниця; також враховується кількість однотипних мовних одиниць (наприклад, суфіксів), спроможних виконувати якусь однотипну функцію;
— порівня льно — с ти ліс тичний метод. Спрямований на виявлення мовних одиниць, котрі виконують неоднакову функцію (наприклад, омоніми — слова однозвучні, але з іншою семантикою, або синоніми, які збігаються чи близькі семантично, проте різні за звуковим складом, через що й розрізняються стилістично, функціонально).
Сукупність взаємопов’язаних методів вивчення й засвоєння стилістичних функцій структурних одиниць мови становить методику стилістики.
Категорії цілісності та єдності тексту
Ознаки |
Категорії |
Тематична єдність |
- концепт тексту (глибинний смисл тексту) - смислова будова -логічна будова |
Комунікативна єдність |
-комунікативний вплив -естетичний вплив (для ХТ) |
Структурна єдність |
-граматичні категорії -лексичні категорії -фонологічні категорії |
