47. Культурний синтез «Схід-Захід» у публіцистиці в. Липинського.

Проблему «Схід чи Захід» порушував у своїй публіцистиці В. Липинський. У своїх планах створення і розбудови Української Держави він бачив Україну у тісному зв’язку із Заходом, хоча й не заперечував різнорідності соціальних станів, наявності різних світоглядів, різних культур, різних релігій, різних впливів. В. Липинський пише: «Маючи в своїй нації і Схід і Захід, і одну і другу церкву, і один та другий – то ці то інші форми приймаючий і сам в собі непереможний історичний напрям – ми мусимо, коли хочемо бути нацією, ці два напрями під гаслом єдності та індивідуальности нашої національної в собі весь час гармонізувати. Без такої гармонізації ми гинемо як нація: підпадаєм – не завойовані ніколи чужою зброєю, а завжди власним внутрішнім розкладом – під впливи то східної Москви, то західної Польщі. Гинемо, покарані за невиконування того завдання, яке дано тільки нам, бо ці дві наші загарбуючі нас в часах слабости душі нашої, сусідки – одна по своїй східно православній, а друга по своїй західно-католицькій ексклюзивности – його виконати не в силі. Отже, щоб бути українцями і щоб була Україна, держімся кожний своїх традиційних основ, своїх коренів, а одночасно на ґрунті цієї своєї традиції, кожний в організації своєї церкви і на ґрунті своєї традиційної культури, змагаймо до гармонійного наближення себе до наших земляків другої церкви, другої культури» [14]. Таким чином, В.Липинський прагнув до гармонії, до синтези – і це мало стати запорукою виконання месіанської ідеї. І. Мірчук писав: «Досконала синтеза Східу і Заходу – це коротка формула, в яку вбирає він українську месіяністичну ідею».

48. М.С.Грушевський як реформатор журнально-видавничої справи кінця хіх – поч. Хх століття.

Михайло Грушевський восени 1894 року почав професорувати у львівському університеті.

У 1873 році у Львові заходом наддніпрянських українців повстало Товариство ім. Шевченка. Воно поклало собі за ціль плекати освіту українського народу. Це товариство 1892 року перемінилося в наукове, бо ж справи освіти вела вже й так іще перед цим товариством "Просвіта". Грушевський здавна цікавився науковим Товариством і ще з Києва присилав до Записок Товариства свої праці. У Львові ж він із молодечим жаром кинувся до праці в Товаристві. Його зараз же 1894 року обрали головою історично-філософічної секції (відділу) Товариства, і він тут головував аж до 1914 року.

Праці, що читали на сходинах секції, друкували потім у Записках наукового Товариства ім. Шевченка. Під редакцією Грушевського вийшло цих Записок 120 книжок, усього понад 40 тисяч сторін друку. Це видання розходилося не тільки серед українців, але йшло й до великих чужих бібліотек, до університетів та академій усіх культурних народів: і в Європі і в Америці, а навіть у Австралії. Це було перше українське видання, що звернуло на Україну увагу цілого наукового світу.

А більші наукові праці друкувалися окремими книжками в окремих виданнях історичної секції, у Збірниках. Тут почала виходити велика Історія України-Руси Грушевського. Перший її том вийшов 1898 року в століття появи "Енеїди" Котляревського, в році, коли всі українці, які мали до того змогу, святкували ювілей відродження українського письменства. Появу цього першого тому прийняли всі з великим захопленням — це ж була перша національна історія України. Грушевський розраховував, що всю історію вмістить у шістьох томах, пізніше поширив уже її на 8-9 томів і мав думку довести її аж до XIX століття. Працював він над нею ціле своє життя, але таки не зміг її закінчити, довів її з 9 томом до смерті Б.Хмельницького.

При історичній секції позасновувалися згодом іще різні наукові комісії й повстали різнородні наукові видавництва. Грушевський мав нагляд над усіма цими виданнями й часто вміщував у них свої праці. Щоб ширша громада зацікавилася історією рідного народу, Грушевський видавав історичні праці давніших істориків і видавав їх в Українській історичній бібліотеці, що почала була виходити ще з кінцем 80 рр. XIX ст. заходом Олександра Барвінського в Тернополі, а потім у Львові перебрало її наукове Товариство імені Шевченка.

Українське громадянство мало в тому часі (1890 рр. XIX ст.) тільки один літературно-науковий журнал, та й то призначений тільки для родин — Зоря. Його видавало наукове Товариство. Крім того, І.Франко видавав іще Життя і слово — але цей журнал, такий цінний, читало людей небагато. В 1897 році Грушевський виступив із проєктом видавати літературний місячник на європейський зразок. Цей план Наук[ове] Т[оварист]во прийняло, і з початком 1898 року почав виходити відомий широко — на 20 аркушів друку — Літературно-Науковий Вісник, Сам Грушевський із Франком, Володимиром Гнатюком та з Й.Маковеєм редагував цей журнал. Він приєднав до цього журналу літературні сили, старався розвивати письменницький молодняк, дбав про добрі наукові статті, сам давав огляди культурного життя, одне слово — всякими способами намагався підіймати рівень галицького життя.

Та цей журнал мав іще інше значення: він мав єднати галицьких та буковинських українців із наддніпрянськими. Правда, вже Зоря під редакцією Василя Лукича це робила, робило це Життя і слово, але ж ні один, ні другий журнал не міг цього робити з такою великою мірою, як Вісник. В кожному зшитку були "огляди життя з усіх українських земель. Щонайкращі й найліпші письменники з-перед і з-поза Збруча, пишучи у Віснику, єдналися між собою. А коли цензура заборонила Вісник у межах колишньої Росії, то Грушевський усе ж придумував способи, щоб його читали на Наддніпрянщині. А коли з першою російською революцією (1905 р.) впали з українського слова кайдани, він переніс (1907           11:43:33

р.) Вісник до Києва. Цей журнал мав об'єднувати передзбручанських і зазбручанських українців уже з Києва...

А на те він заснував, по революції 1905 року, на зразок львівського "наукового Товариства ім. Шевченка" — "Українське наукове Товариство" в Києві, в Записках цього товариства містив він і твори галицьких учених. Треба було, щоб учені одні одних пізнавали й працювали разом, маючи одну мету перед собою — науку всього українського народу. На те він заснував відділ львівської книгарні в Києві — у цій книгарні наддніпрянські українці могли купувати твори галичан; зате в книгарні наукового Товариства у Львові можна було дістати всі видання наддніпрянських авторів. На те він почав видавати в Києві селянські українські газети (Село, пізніше Засів) та писав у них багато і про галицькі справи, щоб наддніпрянський читач пізнавав із цих часописів життя й потреби своїх братів із колишньої Австрії. До того ж у всіх цих виданнях завів він той правопис, що ним писали в Галичині; це на те, щоб наддніпрянські Українці пізнавали той правопис, що виробився тут у пас, А то через Російську школу в нас люди не тільки добре не знали письменницької своєї мови, але й писати не вміли як слід по-українському. А як несвідомі люди на Наддніпрянщині не раз нарікали на нібито тяжку "галицьку" мову, то Грушевський гостро відповідав, що української письменницької мови треба вчитися і що вона мусить бути одна на всіх українців, і що галичани багато вклали свого в цю письменницьку мову в тому часі, коли на Наддніпрянщині українська мова була заборонена, то цього нехтувати не можна. Розумні люди слухалися Грушевського, й ті різниці що з часами понаростали, поволеньки вигладжувалися. Коли українська нація почувається тепер одноцільною й однодушною, то це в немалій мірі заслуга саме Грушевського.

Щоб українська громада в Галичині могла мати більше українських книжок і не мусила читати виключно чужі, Грушевський з нагоди ювілейного свята в честь Котляревського у Львові 1898 року виступив з проєктом заснувати нове видавниче товариство. Так 1899 року з'явилася "Українська видавнича спілка". Ця спілка видала перед війною до 300 українських книжок. Це були твори найвизначніших українських письменників, переклади з чужих літератур, наукові твори своїх і чужих авторів, були між ними й різні популярні книжечки.

 

ЛНВ, як і досі, буде виразником ідей, боронених від 1922р.: "літературний імперіялізм" — в краснім письменстві, творчий суб'єктивізм — в критиці, енерґетизм — в фільософії, волюнтаризм — в політиці.

•ЛНВ поборюватиме, як і досі, старий провінціялізм і нове "всесвітянство", деб вони не виявилися. Поборюватиме "об'єктивність" в трактованню зявищ життя, зя якою криється трусість думки і хворість волі.

•ЛНВ міститиме, як і досі, твори всіх українських авторів, що вносять в нашу дійсність творчі ідеї завтрішнього дня, і ті, що відсвіжують традиції нашого великого минулого.

•ЛНВ присвячуватиме увагу пекучим питанням українського життя на цілій нашій території, в области економічній, культурній, церковній і політичній. Знайомитиме з новітними національними рухами. З духовним життям великих народів окціденту. Старатиметься виховувати суспільність в дусі властивого західній культурі активізму.

•ЛНВ пильну увагу уділить інформуванню про життя Великої України, міститиме ориґінальні і передруковані праці зазбручанських авторів.