25. Соціально-філософські мотиви в творчості т.Г.Шевченка та їх значення для розвитку національної самосвідомості.

Розглядаючи творчість Шевченко не можна не звернути увагу на розмаїття, суперечливість тлумачень і оцінок. Одні говорили, що він войовничий матеріаліст, інтернаціоналіст, який шанував російських революціонерів-демократів, закликав народ до революції, що він атеїст. Протилежні оцінки: що він націоналіст, різко настроєний проти Москви і джерелом його натхнення була Біблія. Як говорив Дрогоманов, що всі хто брався писати про поета думали про себе і повертали Шевченко, як їм було потрібно.

Він як інтелектуал стояв на рівні своєї епохи і був філософсько-освіченою людиною. Ми зустрічаємо в його творах весь філософський категоріальний інструментарій: матерія, всесвіт тощо. Поезія Шевченка - символічно-образна, буквально не тлумачиться. Він насичував образи, твори філософськими ідеями. Буття людини у всіх її вимірах – центральна проблема творчості Т.Г.Шевченка. Він наповнює свої образи ідеями віри, надії, любові, добра, зла тощо.

Шевченко не революціонер, скоріше бунтар проти несправедливості, в нього немає революційного перетворення світу, а тільки мрії про сім'ю, про світ, в якому всі будуть рівні. Його царство мрії - є царством творчого людського духу. Він скоріше утопіст. У цих мріях що ж то атеїзму, то Шевченко - віруючий християнин, для якого Біблія - книга істини, але він проти церковних догм і канонів. В Біблії Шукав "проповіді суду божого над неправедними".

Філософія - глибоко індивідуальна, особиста, грунтується на національній ідеї українського народу, його ментальності. У цій філософії - щира, беззахисна душа мислителя, розум, інтелект, що простежує людське життя: і в долі сестри-кріпачки, і в долі цілих народів. Філософія Шевченка творила диво, народ упізнав свою душу, прочитав свою історію , зазирнув у світле майбутнє, пробуджується людська гідність з силою протесту і бунтарства. Повстанець-гайдамака, запорожець, що виступає оборонцем рідного краю, носієм правди та честі. Гнів на різних утискувачів, прийшлих і доморощених.

Т.Г.Шевченко відкрив Україну для українців і усього світу. Він розглядав Україну не тільки як об’єкт історії, а й як суб’єкт історичного розвитку і відстоював право українців боротися за волю та незалежність. Він був демократ-республіканець за своїми поглядами. Кожен народ має право мати свою республіку, культуру, мову, мистецтво. Т.Г.Шевченко критикував феодально-кріпосницький лад, царизм, і в цьому плані він виступав як революціонер. Його Кобзар, виняткова роль у згуртуванні укр. народу, великий художник, могутній інтелект і розум. За це його називають пророком щасливого майбутнього України. Він відобразив глибинні пласти українського менталітету, як позитивні, так і негативні сторони:

1. Позитивні риси – працелюбність, волелюбність, патріотизм, щирість, щедрість, м’якість, краса людини і природи тощо;

2. Негативні риси – егоїзм, індивідуалізм, окремішність, пасивність до суспільних проблем, сварливість.

У розвитку національної самосвідомості народу і кожного українця зокрема творчість Т.Г.Шевченка відіграла значну роль.