14. Особливості ф-ї Нового часу: емпіризм та раціоналізм. Проблема методу пізнання.

Основні риси ф-ї Нового часу (ХVІІ – ХVІІІ):

1. Зв’язок з наукою. Критика схоластики;

2. Впровадження в науку експериментальних і математичних методів дослідження;

3. Розробка і застосування в процесі пізнання методів індукції і дедукції.

4. Раціоналізм і емпіризм як визначальні напрямки ф-ї Нового часу;

5. Розробка вчення про людину і її невід’ємні права;

6. Просвітництво;

7. Розробка договірної теорії держави, вчення про її сутність та природне походження.

Емпіризм - Проголошує, що основний зміст наукове пізнаній отримує з чуттєвого досвіду, в знаннях немає нічого, чого б раніше не було у чуттєвому досвіді суб'єкта Раціональне пізнання, розум не привносить ніякого нового змістовного знання, а лише систематизує дані чуттєво-сенсетивного досвіду (лат.) - почуття, відчути). Ідеалістичний емпіризм обмежує досвід сукупністю відчуттів або явлень, заперечуючи, що у основі досвіду лежить об'єктивний світ (Берклі, Юм, Мах, Авенаріус). Матеріалістичний емпіризм вважає, що джерелом чуттєвого досвіду є об'єктивно існуючий світ (Ф.Бекон, Гоббс, Локк, франц матеріалізм XVIII ст.)

Обмеженість емпіризму, вважають деякі сучасні філософи, полягає у метафізичному перебільшенні ролі чуттєвого досвіду і недооцінка ролі наукових абстракцій і теорій у пізнанні, в запереченні активної ролі і відносної самостійності Раціоналізм - наголошує, що основний зміст наукового пізнання досягається через діял розуму, розсудку та інтелектуальної інтуїції, а чуттєво-сенсетивне пізнання лише підштовхує розум до діяльності. Раціоналізм виникає як спроба пояснити логічні особливості істин математики і математичного природознавства (в XVII ст. Декарт, Спіноза, Лейбніц, у ХУШ ст. - Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель). Раціоналізм має різноманітні прояви у різних областях знання. У психології, наприклад, на перший план висуває інтелектуальні психічні функції, зв'язки, наприклад, волю до розуму (Спіноза); в етиці - раціональні мотиви і принципи моральної діяльності; в естетиці раціональний (інтелектуальний) характер творчості. У всіх випадках раціоналізм означає віру у розум, в очевидність розумного споглядання, в силу доведеності.

Френсіс Бекон вважається засновником емпіризму. Головне завдання ф-ї визнає як пізнані природи і оволодіння її системами, а для цього необхідно розробити відповідний метод, який би найкоротшим шляхом вів до істини, правильно орієнтував пізнавальну і практичну діял людини, максимально збільшуючи її ефективність. Свою позицію Бекон пояснює за допомогою трьох можливих шляхів пізнання:

1) шлях павука (абстрактний раціоналізм спроба людського розуму виводити істини з самого себе),

2) шлях мурахи (однобічний емпіризм зведення пізнанні до нагромадження голих фактів);

3) шлях бджоли (перетворення емпіричних фактів за допомогою раціональних методів у наукову істину - справжній шлях науки).

В „Новий Органон” Бекон сформулював основні принципи англійського матеріалізму і емпіричні методології нової науки. Він впевнений, що природу можна підкорити лише підкоряючись їй, не викривляючи її образу, лише осягаючи діючі в ній причини і закони. Цьому заважають “ідоли”: “ідоли роду” (племені), що пов'язані з вірою в істинність пріоритетного; “ідоли печери” — з вузькістю поглядів деяких людей; “ідоли площі” (ринку) - з буденним слововживанням; “ідоли теорій” (театру) - з догматичною прихильністю до односторонніх концепцій. Протидіяти їм можуть мудрий сумнів і методологічно правильне дослідження.

Бекон вважає справжнім методом наукового пізнання природи метод наукової Індукції - метод, за допомогою якого відбувається сходження від одиничних фактів, окремих спостережень до теоретичних узагальнень ((лат.) - наведення).

Рене Декарт вважається основоположником раціоналізму. .Як і Ф.Бекон, Р.Декарт підкреслює практичне значення науки як знаряддя прогресу. Свою методологію він будує принципах раціоналістичної дедукції ((лат.) - виведення), а експеримент визнає лише як передумову пізнання, і має підпорядковуватися раціоналістично-математичному мисленню. Суть свого дедуктивного методу у чотирьох правилах:

1) вихідний пункт наукового пізнання - визначення принципів або начал. За істинні можна вважати лише ті положення, не викликають ніякого сумніву І не потребують доведення, істинність яких для розуму самоочевидна. Піддавай усе сумніву!

2) вимога аналітичного вивчення природних явищ. Кожну складну проблему треба ділити на простіші і робити це доти, доки не прийдемо до ясних та очевидних речей;

3) "дотримуватись певного порядку мислення", який полягає в тому, щоб починати з найпростіших і доступних для пізнання предметів і поступово сходити до складніших і важчих. Таке сходження за Декартом, є процесом опосередкованого дедуктивного виведення, що спирається на інтуїцію;

4) орієнтує на досягнення повноти знання, на послідовність та ретельність дедуктивного виведення І вимагає повного переліку, детального огляду всіх ланок.

Раціоналіст. дедукція потребує інтуїтивних положень. Прообразом їх є аксіоми математики. Шукаючи такі самоочевидні вихідні інтуіції, Декарт доходить висновку, що в основі їх лежить положення: “Я мислю”. Далі Декарт робить другий крок: “Мислю, отже існую”. Тобто від здатності мислити переходить до суб’єкта, істоти, яка мислить. Людина від народження має певні вроджені ідеї, які й становлять фундамент пізнання. Їх слід уяснити і з допомогою раціоналістично-де-дуктивного методу вивести на їхній основі всю систему знання. До вроджених ідей відносить: ідею Бога як істоти найдосконалішої; деякі загальні ідеї та аксі-оми математики.

15. Ф-я французького Просвітництва ХVІІІ ст.: погляди на матерію, суспільство, релігію та людину. 2 основн напрямки: матеріалістичний деїзм (Вольтер, Руссо, Монтеск'є) і критика теоретичних основ деїзму на базі матеріалістичного природознавства (Дідро, Гольбах, Гельвеций, Ла-метри).Основні ідеї - воля, рівність. Проблема ходу історичного процесу і ролі особистості в історії. Проблема впливу оточення на формування особистості. Споконвічно усі рівні, а відмінності визначаються тільки вихованням і умовами життя.

Вольтер - Прихильник фізики і механіки Ньютона, при цьому визнає існування бога-творця. правда, це скоріше невіддільний від природи принцип дії. Критикує дуалізм, говорить, що душа і мислення властиві матерії, цією властивістю наділив її бог. Висунув принцип наукового дослідження природи, джерело знань спостереження і досвід. Говорив, що є деякі кінцеві причини, і досвід говорить про існування вищого розуму, архітектора всесвіту. Соціальний пристрій суспільства - конституційна монархія, наприкінці життя - республіка. Вважав, що розподіл суспільства на багатих і бідних неминуче. Боров проти релігійного фанатизму. Хід історії не є воля божества, а зміна ідей. Руссо - прихильник дуалізму (матерія +дух), сенсуаліст, хоча і визнавав уроджені моральні ідеї. Критикував приватну власність, прихильник теорії суспільного договору, общ, заснованого на волі і рівності. Зачинатель фр мат. – Жульен Ламетри. у загальній формі висловив майже всі ідеї, кот. були потім розвиті Гельвецием,Дідро, Гольбахом. Ламетри доводив, що форма невіддільна від матерії і що мат. в'язано з рухом. Субстанція в кінцевому рахунку зводиться до матерії, у прир. який коренитися не тільки спос до руху, але і загальна потенційна спос до чи чутливості до відчуття.

Указував на матер. характер одушевленности тварин і людину. Усі наші відчуття обумовлені зв'язком почуття за посередництвом нервів з матеріальною речовиною мозку. Душу є прояв і функція мозку. людина є така ж тварина, тільки відрізняється розвитком розуму. При цьому вивчав людини як механізм, сподіваючись, що це приведе до розкриття сутності його розумової і почуттєвої діяльності. Представник механіцизму з елементами еволюціонізму. Хід історичного процесу - освіта і роль видатних особистостей.

Поль Анри Дитріх Гольбах. Самий великий його добуток - "Система природи", у напи-сании який прийняли так само некіт участь Дідро, В основі цього трактату думка про зведення усіх явл. природи до разл форм руху матеріальних частиц. у своїй сукупності утворюючих вічну нестворену природу. Основу усіх проц. природи складає матерія з властивим їй св-вом руху. Мат. процеси - явл. Стро-го необхідними, випадковість і целесо-образность виключається. Навчання про необхідність поширюється і на людину. Матерія складається з незмінних і неподільних атомів, властивості яких - довжина, вага, фігура, непроникність.

З дії і противод. всіх істот виходить ряд рухів, підлеглих постійним і незмінним законам. Є 2 роди руху: 1.движ. мас, бла-годаря кот. тіла переносяться з одного місця на інше; 2. внутрішнє і сховане дви-жение, що залежить від властивої тілу енергії.

М. доводить універсальність движ. у природі. Сутність прир. у тім, щоб діяти. Прир одержала своє движ від себе самої (ніяких первотолчков),тому що прир є велике ціле поза кот. ніщо не може сущ. Движ. Є необход. спосіб ім. матерії

Закони причинного зв'язку також універсальні, як универс свредство руху в природі. Над усіма зв'язками причин у прир. панує найсуворіша необхідність. Випадковість заперечується. У вихрі пилу піднятому вітром, немає жодної молекули пилу, що розташована випадково, кіт не має опр. причини. З загального детермінізму виводиться і заперечення порядку і безладдя в природі. Ідеї пір і беспор суб'єктивні і представляють лише нашу оцінку ситуації. Випадковість є лише явище, причини якого нам невідомі. Хід истор процесу - думки правлять світом, основна роль належить законодавцям. Шлях до звільнення людей - в освіті.

Навчання про прир. одержало розвиток у роботах

Дені́ Дідро́ відстоював матеріалістичні ідеї, розглядаючи все, що існує як різні формоутворення єдиної Нестворений матерії. Згідно з його вченням, матерія якісно різноманітна, в ній є початок саморуху, розвитку. Він вважає, що розмаїття форм матерії створюється зіткненням та об'єднанням різноякісних елементів та відстоює вчення про єдність матерії та свідомості, висловлює думку, що у потенційному вигляді відчуття є всеуніверсальною властивістю матерії. Дідро стверджує, що у природі немає нічого зайвого, всі особливості будови людського тіла, матеріальних предметів спричинені природними законами, які адекватно фіксуються лише митцями.

Монтеск'є - деїст - Бог у нього творець та охоронець природи, який створив її та більше в неї не втручається., розвивав ідею всезагальної закономірності, якій підкоряються всі явища природи та життя, закони та моральність різних народів обумовлюється умовами їх життя, але також і суспільним середовищем, відстоював ідею конституційної монархії та розподілу влади.

Праця "О духе законів" - присвячена розгляду законів. Монтеск'є заявляє, що не можна байдуже відноситися до освічення народу для звільнення його від забобонів та пізнання людей самими себе. Закони створені Богом, який діє по ним та люди теж. Але люди як істоти фізичні керуються законами, а як істоти розумні - порушують та змінюють їх. Всім законам людства передують закони природи. Коли люди об'єднуються, то втрачають почуття слабкості, зникає рівність та починаються війни між народами та окремими особами. Закони присвячені регулювати відносини між народами (міжнародне право), між правителями та підлеглими (політичне право), між людьми (громадянське право). Закони мають находитися у відповідності з властивостями народу, природою та керуванням. Визначає три способи правління(республіканський для керування потрібні доброчесності, монархію - потрібна честь, деспотичний - потрібен жах).Свобода - це право робити все, що дозволено законами. Розглядає залежність характеру народів від клімату та роду занять. На Півночі люди прямі, здорові. Тому і країни невеликі, легко керовані; на Півночі - ліниві, жорстокі, тому розвивається рабство та деспотизм і відповідні закони (звичаї, нрави, природа людей)