71. Реформи і революції, війна і мир, конфлікти та консенсус як форми суспільних трансформацій.

Реформа (від лат. reformo - перетворюю)- - це перетворення, перевлаштування, зміна будь-якої сторони суспільного життя, що не знищує основ існуючої соціальної структури, що залишає владу в руках колишнього правлячого класу. Розуміється як шлях поступового перетворення існуючих відносин та протиставляється революційним вибухам, що змітає вщент старі порядки, старий лад. Згідно марксизму еволюційний процес занадто болісним для народу, оскільки він зберігає багато пережитків минулого; реформи завжди проводяться "зверху" силами, що вже мають владу і не хочуть з нею розлучатися; результат реформ завжди нижче очікуваного: перетворення є частковим і непослідовними.

Революція («revolution»- «переворот» - Гобс для опису кругового переходу влади від короля до парламенту і навпаки) - це повна або комплексна зміна всіх або більшості сторін суспільного життя, що зачіпає основи існуючого соціального ладу. Революція розглядалася як загальний "закон переходу" від однієї суспільно-економічної формації до іншої. Згідно марксистської методології під соціальною революцією розуміється корінний переворот у житті суспільства, що змінює його структуру і що означає якісний стрибок у його прогресивному розвитку. Революція характеризується рушійними силами (це ті соціальні шари населення, які здійснюють цю революцію). Революція пов’язана зі зміною життя суспільства неконституційним шляхом. Ознаки революції: 1. перехід влади від тієї частини населення, яка нічого не хоче міняти, до рук тих, хто потребує змін, тобто до групи, що виражає інтереси суспільства.2.це не одномоментний акт, може бути кілька етапів.

Війна – це насильницька діяльність, яка застосовується в інтересах певної держави і призводить до збройних сил. (Гобсс: суперництво, недовіра, жадоба слави – причини війни; Руссо: майнова нерівність людей – джерело війни; Фрейдисти: людині притаманна вроджена агресивність інші джерела війни: географічний чинник, нац сувернітет). Війна не є революцією: різний характер протиборчих сил; специфіка за формами та засобами досягнення цілей, війне не завжди змінює соціальний лад.

Мир – це відношення між народами та державами, які ґрунтуються на проведені зовнішньої політики ненасильницькими засобами і виконанні взятих на себе обов‘язків, відсутністю організованої військової боротьби між державами.

Конфлікт (від лат. conflictus -зіткнення) – в широкому розумінні – крайнє загострення суперечностей. В основі політичного конфлікту є змагання учасників політичного процесу за вплив у системі політичних відносин, за доступ до прийняття політичних рішень, розпорядження ресурсами. Для виникнення політичного конфлікту необхідно, щоб дія конфліктуючих сторін була спрямована на досягнення несумісних чи взаємовиключних цілей. При політичному конфлікті завжди йдеться про досягнення, зміну, збереження суспільної могутності. Особливістю соціально-політичного конфлікту в умовах перехідного періоду є його вертикальний характер (боротьба за режим), у той час як в умовах стабільності він має переважно горизонтальний характер (боротьба в рамках режиму). У світовій політичній практиці є два основні шляхи розв'язання політичних конфліктів – мирний (компроміс чи консенсус) і воєнний (війна).

Консенсус (лат. соnsensus — згода) — це такий спосіб розв'язання політичного конфлікту, який заснований на досягненні принципової згоди між основними суспільно-політичними силами щодо принципів політичної організації, розподілу політичної влади та політичних ресурсів у суспільстві. Заснований на принципі врахування думки як більшості, так і меншості, консенсус у сучасному світі вважається універсальним засобом попередження й розв'язання конфліктів, зняття соціально-політичної напруженості в суспільстві.