20. Діалектика: її сутність та основні історичні форми. Діалектичний матеріалізм як історична форма діалектики.

Закони діалектики – загальні, універсальні закони, основні з них:

(1)закон взаємного переходу кількісних змін у якісні

(2) закон єдності і боротьби протилежностей

(3) закон заперечення заперечення

↓

Вони називаються основними, універсальними законами діалектики тому, що:

1. притаманні усім сферам дійсності, тобто діють у природі, суспільстві, пізнанні,

2. розкривають глибинні основи руху та розвитку, а саме: його джерело, механізм переходу від старого до нового, зв'язки нового із старим, того, що заперечує, з тим, що заперечується.

↓

(1)

конкретизується через ряд категорій (якість, кількість, властивість, міра, стрибок).

Даний закон розкриває внутрішній механізм переходу до нової якості у будь-якій сфері об'єктивної дійсності, відповідаючи на запитання, як, яким чином відбувається розвиток, рух і зміна всього сутнього.

(2)

відображає важливу, фундаментальну особливість об'єктивної дійсності, котра полягає у тому, що всі предмети і явища, процеси мають суперечливі моменти тенденції, сторони, борються і взаємодіють між собою.

Взаємодія протилежностей є вираженням самої суперечності, а суперечність є внутрішнім збуджувачем, імпульсом, джерелом будь-якого руху і розвитку. Суперечлива взаємодія між протилежностями є загальною причиною, котра обумовлює саморух, саморозвиток матеріальних об'єктів. Суперечності притаманні усім процесам розвитку.

(3)

об'єктивний закономірний зв'язок, спадкоємність між тим, що заперечується і тим, що заперечує.

Закон заперечення заперечення - це закон великого масштабу, він виявляється в повному обсязі лише в тому разі, коли відбувається повний цикл розвитку (наприклад, зерно – стебло - нові зерна), коли мають місце три ступені в процесі розвитку (Гегелівська «тріада»: теза - антитеза - синтез) або заперечення заперечення. Цей закон дає теоретичне уявлення про поступальний характер розвитку. До цього часу з приводу сутності цього закону, в філософській літературі залишились різні тлумачення.

Античний період –

Геракліт

Геракліта вважають засновником діалектики(вчення про розвиток) "Все тече, все змінюється". За Гераклітом загальним законом буття, всесвіту, наук є "ЛОГОС". Основою всього сутнього є вогонь. Він помітив, що одночасно є відмінна та протилежні сторони, розвиток обумовлюється існуванням протилежностей.

Значення для європейської філософії :

аналіз розвитку античної філософії; розвиток логіко-спекулятивного, абстрактного мислення, спроби аналізу методології наукового дослідження; категоріальний аналіз існуючого, тобто закладення основ діалектики;… тощо.

Філософія Нового часу

Обмеженість раціоналізму, вважають деякі сучасні філософії, полягає у запереченні досвідного походження всезагальності і достовірного знання, абсолютизує безумовний характер цих логічних ознак, не знає діалектики переходу від меншої всезагальності І необхідності до більшої і необхідної.

Кант

У вченні про знання Кант виділяє два види знання: досвідне (апостеріорне) та незалежне від досвіду (апріорне). Джерелом останньої, вважає Кант, є сама структура людських пізнавальних здібностей. Апріорні знання – це знання, що передують досвіду, обумовлюють його і незалежні від нього. Апріорні знання існують у трьох видах пізнання: математиці, теоретичному природознавстві та в метафізиці як теоретичній філософії. Кант у даному випадку намагається поставити і спробувати вирішити важливу проблему гносеології - проблему діалектики взаємозв'язку та взаємопереходу чуттєвого та раціонального у пізнанні.

У вченні про антиномії, Кант поставив і спробував осмислити проблеми діалектики. Проте виділивши ці суперечності, Кант визнає їх існування лише в людському розумі, а не в об'єктивній дійсності і не бачить шляхів їх теоретичного вирішення.

Гегель

Вперше в теорії діалектики Гегель створив теорію розвитку суперечності та її подальшого вирішення в синтезі.

Гегель сформулював основні принципи діалектики:

- принцип переходу кількісних змін у якісні і, навпаки (Зміни буття є не лише переходом однієї величини в іншу, а й переходом якісного в кількісне і, навпаки. Розвиток якості приводить до збільшення, зростання кількісних характеристик, які в свою чергу сприяють інтенсифікації якості. Але цей процес розвивається до певних меж, які визначаються категорією "міра". Міра, на думку Гегеля, як синтез кількості є завершеним буттям);

- принцип тотожності протилежностей (Рух від буття до сутності, що саморозвивається, а потім до поняття здійснюється через перехід від тотожності до суперечності, а потім до нової тотожності. Гегелівська категорія тотожності є діалектичною тотожністю як самототожність, яка містить у собі започаткований елемент відмінності. Відмінність є розвитком категорії тотожності, що вказує на взаємопов'язану невідповідність, внутрішню дисгармонію. На думку Гегеля, через пізнання відношення тотожності та відмінності виявляється суперечність, що лежить в їх основі. Сама суперечність, з точки зору Гегеля, є коренем будь-якого руху як саморуху, коренем життєвості, саме воно є всезагальним принципом саморозвитку).;

- принцип заперечення заперечення (розуміння заперечення заперечення органічно пов'язане і його з вченням Гегеля про суперечність. Діалектичне заперечення ("зняття") або перехід у інше як своє інше, є однією з найважливіших категорій логіки Гегеля. "Зняття" включає в себе три взаємодіючих моменти. Перший - власне заперечення, усунення, подолання. Другий - збереження того цінного, що було у заперечуваному. Третій - це "зняття", перехід на більш зрілий рівень розвитку. Своє вчення про заперечення заперечення Гегель зображав у вигляді тріади: теза - антитеза (заперечення) - синтез (заперечення заперечення)).

Якщо логіка у Гегеля - це наука про ідею в собі та для себе, то філософія природи є наукою про ідею в її "інобутті", в її відчуженому стані. У гегелівській діалектиці природи слід підкреслити два моменти: 1) діалектику філософського тлумачення природи; 2) діалектику самої природи (діалектика - розвиток).

Філософія Маркса: Марксистська філософія (К.Маркс (1818-1883) Ф,Енгельс (1820-1895) (Час створення марксизму 40-і роки XIX ст.)

↓

Сформувалася на багатому грунті попередніх філософських систем. З одного боку її поява була обумовлена попередніми вченнями, а з другого стала їх діалектичним запереченням. Марксистська філософія виникла як складова більш широкого вчення - марксизму. Виникнення марксизму було детерміновано (определено, обусловлено) конкретними соціально-економічними і політичними передумовами. Соціальні конфлікти та потрясіння періоду, що передував марксизму, закономірно викликали у свідомості робітників та прогресивної інтелігенції багато соціально-філософських питань. Принципово по новому у марксистській філософії вирішується комплекс питань, пов'язаних з життям суспільства. +Філософія марксизму переносить акцент на економічне життя суспільства, насамперед на сферу матеріального виробництва. Послідовно проводить думку, що в основі суспільного розвитку лежить спосіб виробництва матеріальних благ.

- діалектика

продуктивних сил і виробничих відносин зумовлюють історичний прогрес як зміну соціальних формацій. Розвиток формацій - природно-історичний процес, який на основі розуміння загальних закономірностей історичного процесу та його поступового характеру надає можливість аналізувати і передбачати подальший історичний розвиток суспільства;

В.Ленін

намагається максимально використати філософію марксизму для створення теорії боротьби робітничого класу. так, діалектика цікавить його у двох аспектах: як філософський метод. що адекватно відповідає матеріалістичній філософії, і як метод, що може і повинен використовуватися в політичній діяльності, практиці боротьби з царизмом, при здійсненні соціалістичної революції і вирішенні завдань соціалістичного будівництва. Роздуми з приводу діалектики у найбільш сконцентрованому вигляді знайшли втілення у праці "Філософські зошити". Ленін називає діалектику теорією розвитку, найповнішим і всестороннім знанням про нього.

Пізнання світу, за В.Леніним, - це процес відображення, відтворення властивостей об'єкта пізнання у свідомості людини. тому відображення - висхідний, фундаментальний принцип теорії пізнання, її стержень, ядро. З іншого боку Ленін трактує пізнання як складний суперечливий процес, що функціонує за законами діалектики. Діалектичним є і процес пізнання, і його результат - знання, яке певною мірою істинності чи хибності відображає реальну дійсність. Ленін формулює принцип єдності діалектики, теорії пізнання та логіки і проводить думку, що діалектика є водночас теорією пізнання, логікою.

Неомарксизм

– напрям у західній філософії, представники якого (зокрема Франкфуртська філософсько-соціологічна школа(Г.Маркузе, Т.Адорно, Ю.Хабермас та ін.)) вимагають "удосконалення" Марксівської концепції людини, вважаючи необхідним спрямувати марксизм від аналізу соціально-класових відносин у бік аналізу психології індивіду, структури його інстинктів і поривань - фактично поєднати марксизм і фрейдизм. Сучасне покоління франкфуртців (Ю.Хабермас, А.Шмидт) зближують Маркса і Фрейда, матеріалістичну діалектику і психоаналіз, які за Шмідтом "взаємопроникають" і "відображаються" один в одному. Ю.Хабермас відкидає матеріалістичне розуміння історії і вважає, що, виходячи з вчення Маркса, неможливо сьогодні з'ясувати (усвідомити) діяльність індивіда, яка, на його думку, пояснюється лише з позицій психоаналізу, за допомогою якого можна розкрити зв'язок несвідомого і свідомого у поведінці людини.

Методологія

• Методологія – сукупність прийомів дослідження, що використовуються в науці, вчення про методи пізнання та перетворення світу.

• Методика – сукупність цілеспрямованих способів проведення якоїсь роботи.

• Метатеорія – це наука що вивчає систему положень та понять теорії, її межі, засоби введення нових доказів.

Виділяють такі групи методів:

1. філософські методи (створення загального методу, Гегель першим звернув увагу на специфічний характер методу, його відмінність від методів інших наук) - діалектичний, метафізичний, аналітичний, інтуїтивний, феноменологічний, герменевтичний.

2. загально наукові

3. часто-наукові (часні методи) – методи окремих наук, й використовуються в конкретних науках

Культура – феномен. Масова культура.

В рамках моделей Культури формуються певні підходи до її визначення, один з них:

• діяльний підхід розглядає культуру як діалектичний процес в єдності об’єктивних та суб’єктивних моментів, передумов та результатів. К стає “технологією” людської діяльності;