72. Проблема сенсу та спрямованості історії. Основні концепції критеріїв суспільного розвитку. (Фукуяма ф. Конец истории?).

Відповіді на питання щодо сенсу та спрямованості історії можна отримати в межа двох різних парадигм: еволюційної (прогресивної) і релятивістської (концепції культурної самобутності, локальних цивілізації.)

З точки зору прогресистів людство внутрішньо єдине у своїх витоках і своїй сутності, тому розвиток людської історії – єдиний процес, який іде від складного до простого, підкорюючись єдиному ритму. Конт розглядав організм, як модель соц явищ. Три стадії історичного розвитку: 1.інстинктивні імпульси поєднуються теологічним синтезом;2.падіння віри призводить до метафізичної епохи – епохи тотального критицизму, якій відповідає тяга до демократії та монархічного режиму.3.стадія позитивного знання - забезпечує органічний зв'язок порядку і прогресу, наука - основа організації сусп. життя. Сепенсер: розвиток суспільства відбувається за законами організму – від однорідного стану шляхом наростання диференціації соц..органів та виникненням нових зв’язків до складного (гетерогенного) стану. Гегель: свобода – центральне поняття філософії історії. В основу історії філософії поклав тотожність мислення та буття => людська історія як реалізація логіки самопізнання абсолютного духа. Окрема людина – голос історії, виявлення світового духу. Вільним в історії виявляється тільки світовий дух народи та індивіди стають вільними тільки зливаючись з ним. Маркс: історія – процес взаємодії людини і природи в трудовій діяльності, двигун історії – потреби, при задоволенні яких люди вступають в складні взаємовідносини.

З точки зору релятивістів не існує однакових для всіх народів закономірностей розвитку, кожна людська спільність унікальна. Шенглер: кожна соціальна цілісність (в його термінології - культура) є унікальним організмом, який розвивається на обмеженій місцевості з якою він споріднений на віки. Відповідно принцип лінійності історії не підходить, оскільки різноманітність переважає над єдністю. Спроба створити концепцію що здатна вловити єдність та різноманітність історії виражена в цивілізаційних дослідженнях. Тойнбі: людство – сукупність окремих цивілізацій, визначальними для яких є сталі типи мислення і відчуття, виражені перш за все в релігії. Ясперс: історія людства починається в доісторичній, єдиній для всіх стадії, на якій відсутня історична самосвідомість. На наступній стадії відбувається відокремлення людських спільностей, історичний процес набуває локального х-ру, потім виникає осьова епоха, коли виникає рух, що формує сучасний тип людини.

Релятивізм, як уявлення про історію як набір не пов’язаних між собою унікальних соц.-культурних утворень, є запорукою унікальності людини як елемента цих утворень. З іншого боку здатність до самовираження значно обмежена. Історія – музей локальних цивілізацій, вона мало чому може навчити людину, яка живе в своєму унікальному світі. Історія в такому розумінні не може бути підтримкою для людини, вона для людини не має змісту. Історія є зміною безпідставних надій та гірких розчарувань. Завершення історичного циклу означає безповоротній кінець того світу, який є єдино можливим для людей визначеної культури. Кінець історії є синонімом беззмістовності для людини як вільної істоти.

Прогресизм надає історії цілісність та єдину направленість, в ній явно чи неявно реалізуються певна подоба цілі. Людство прямує до кінцевої цілі, а попередні епохи – етапи до цієї цілі. Кінець історії – повне досягнення цієї цілі, яка одночасно відображає сподівання кожної людини. Історія набуває змісту. Критики прогресизму: як визначити кінцеву ціль прогресу – чи не буде вона проекцією теперішнього на майбутнє; минулі покоління виступають «підґрунтям для майбутнього врожаю».

Розкриваючи сутність суспільного розвитку, не слід уникати й проблем його критеріїв. Це питання і нині дискусійне1. Не сформований принцип критеріальності суспільного розвитку, немає однозначного розуміння, що таке критерій, чи можливий загальний критерій і в чому він полягає? Серед дослідників не існує єдиної думки щодо цього. Для переважної більшості характерний плюралістичний підхід. Спираючись на "теорію факторів", вони стверджують, що доцільно вести мову про декілька критеріїв. Інші констатують, що поряд з окремими має бути й загальний критерій суспільного прогресу. Так до критеріїв суспільного розвитку відносять:що розум, інтелект, окремі явища духовного життя; рівень розвитку продуктивних сил, його техніко-технологічна складова; рівень продуктивності праці, виробничі відносини; розвиток особистості, ступінь розвитку особистісних сил кожної людини; рівень розвитку прав і свобод людини; стан навколишнього середовища. Є сенс окрім виявлення загальних критеріїв суспільного прогресу, доповнити їх окремими, які характеризують рівень розвитку окремих сфер та галузей життя. Мова йде про конкретні критерії оцінки розвитку медицини й науки, культури і пізнання тощо. Тільки у єдності загального і одиничних критеріїв стане можливим дати об'єктивний аналіз суспільного розвитку, реалістичну оцінку суспільного прогресу.

Фукуяма Ф. Конец истории?

Ф. підтримує ідею Гегеля про те що рано чи пізно в історії переможе розумна основа життя, що наступає в наш час, на думку Ф.. Ф. говорить про перемогу економічного і політичного лібералізму, в якого не залишилось ніяких життєвих політичних альтернатив (якими були фашизм та комупінзм). Фашизм був подоланий другою світовою війною, і після цього часу фашистські рухи не набували популярності. З іншого боку, в США було створено те безкласове суспільство ( американський егалітаризм) яке було метою комунізму. Лібералізація має місце не тільки на теренах колишнього СРСР, а й в Китаї. Однак це не означає що конфлікти зникнуть взагалі: лібералізм переміг на рівні цінностей, матеріальна частина ще наздоганяє. Деякі держави, хоч і рухаються до лібералізму, все ще знаходяться в рамках історії, в той час як великі держави належать постісторії, тобто будуть відсутні саме значні конфлікти.

Однак час показав, що кінець історії ще не настав. Фукуяму критикують в основному сприводу його думок щодо ідеалізації лібералізму, неспроможності капіталізму забезпечити рівні права, недооцінки релігійної (ісламської) складової в політиці (9/11).