- •7. Давньоіндійська філософія: брахманізм, буддизм, індуїзм.
- •8. Філософія давнього Китаю: даосизм та конфуціанство.
- •9. Антична філософія: характерні риси та основні періоди розвитку. Діалектика Сократа. Порівняльний аналіз “західної” та “східної” філософських традицій.
- •10. Філософія Платона: теорія ідей, вчення про суспільство та державу (Платон. Государство // Платон. Соч.: в 3-х т.- т.3. – ч.І. – м., 1971).
- •12. Філософія Середньовіччя: теоцентризм, реалізм, номіналізм.
- •14. Особливості ф-ї Нового часу: емпіризм та раціоналізм. Проблема методу пізнання.
- •1616. Ф-я і.Канта: вчення про антиномії, теорія пізнання, етика.
- •20. Діалектика: її сутність та основні історичні форми. Діалектичний матеріалізм як історична форма діалектики.
- •21. Зародження філософських ідей в Київській Русі. (Іларіон Київський. Слово про закон і благодать // Історія філософії України. Хрестоматія. - к., 1993).
- •23. Києво-Могилянська Академія як осередок української і слов’янської культур.
- •25. Соціально-філософські мотиви в творчості т.Г.Шевченка та їх значення для розвитку національної самосвідомості.
- •26. Соціально-філософські погляди і.Франка. (Що таке поступ?)
- •27. Релігійна філософія XX ст. (п.Тейяр де Шарден, п.Тілліх, г.Марсель)
- •28. Антропологічний ренесанс в філософії хх ст. ( м. Шелер Положение человека в космосе. Проблема человека в Западной философии – м., 1989).
- •29. Людське існування як головна тема філософії екзистенціалізму. (ж.П. Сартр. “Экзистенциализм - это гуманизм.” )
- •30. Герменевтика: проблеми інтерпретації та розуміння, герменевтичне коло.
- •31. Комунікативна філософія: проблеми, представники, (Один з текстів к.Ясперса, м.Бубера, о.-ф.Больнова, ю.Хабермаса, к.-о.Апеля в роботі Ситниченко л. Першоджерела комунікативної філософії
- •32. Проблема буттяв історії філософії. Уявлення про структуру буття. Монізм, дуалізм, плюралізм.
- •33. Буття, субстанція, універсум. Еволюція уявлень про матерію. Атрибути матерії.
- •34. Діяльність як спосіб буття людини в світі. Структура і форми діяльності: предметно-практична, духовно-практична, духовно-теоретична. Поняття духовності.
- •35. Поняття культури. Культура як реалізація творчих сил людини (буття гуманізму). Культура і цивілізація. Масова культура та її роль в сучасному суспільстві.
- •36. Модерн і постмодерн. Основні риси філософії постмодерну (ж.Ліотар, ж.Дельоз)
- •37. Проблема свідомості. Свідоме, несвідоме, підсвідоме. Свідомість людини і психіка тварин. (Марксизм, фрейдизм, к.Юнг). Проблема ідеального.
- •38. Свідомість як суспільний феномен. Колективне несвідоме (концепція архетипів к.Юнга). Свідомість і мова. Національна мова і національна свідомість.
- •39. Філософські категорії, їх специфіка, функції, історичний характер (системи категорій Платона, Аристотеля, Канта, Гегеля).
- •40. Категорії рух, простір, час та їх світоглядне і методологічне значення.
- •42. Категорія “сутність” і “явище” та їх роль в науковому пізнанні.
- •43. Принципи детермінізму та індетермінізму. Категорії детермінації: причина і наслідок, необхідність і випадковість, умова і обумовлене.
- •Категорії форма і зміст, структура і елемент, система і функція. Структуралізм і постструктуралізм.
- •46. Співвідношення абстрактного і конкретного в пізнанні (г.Гегель „Кто мыслит абстрактно?”).
- •49. Поняття науки. Критерії наукового знання. Ідеали та норми наукового знання.
- •50. Поняття методології та наукового методу. Методи теоретичного та емпіричного рівнів пізнання.
- •51. Основні форми наукового пізнання: науковий факт, проблема, гіпотеза, концепція, теорія.
- •52. Наука і гуманізм. Етика вченого: проблеми, дискусії, їх розв’язок.
- •53. Особливості технічного пізнання. Наука, технологія, культура: проблеми гуманізації та соціальної відповідальності.
- •54. Класична, некласична та посткласична наука.
- •55. Філософія позитивізму. Постпозитивістське тлумачення науки. (Кун т. Структура научных революций. - м., 1977).
- •56. Соціальне буття як проблема. Філософія історії: специфіка, головні проблеми.
- •57. Проблема типологізації історії. Культура, цивілізація, формація, епоха. (м.Данилевський, к. Маркс, а. Тойнбі, о. Шпенглер, к. Ясперс).
- •58. . Поняття традиційного, індустріального та постіндустріального суспільства. Ідея інформаційного суспільства.
- •59. Суспільство і природа: єдність і відмінність. Екологічні та демографічні проблеми.
- •67. Громадянське суспільство і держава. Проблеми становлення громадянського суспільства в Україні.
- •68. Соціальна структура і соціальні відносини. Роль інтелігенції в суспільному розвитку. Проблема формування національної еліти.
- •69. Історичні форми людських спільнот. Етнос і нація. Особливості формування української нації. Національна ідея (Костомаров м.І. “Закон Божий”).
- •70. Проблема суб’єктів історії: особа, народні маси, класи, нації. (Хантингтон с. Столкновение цивилизаций).
- •71. Реформи і революції, війна і мир, конфлікти та консенсус як форми суспільних трансформацій.
- •72. Проблема сенсу та спрямованості історії. Основні концепції критеріїв суспільного розвитку. (Фукуяма ф. Конец истории?).
- •73. Людина як суб’єкт власного життя. Життєвий шлях людини: поняття, проблеми, цілісність. (Фромм э. Душа человека. – м., 1992).
- •74. Феномен сучасної глобалізації: економічний, технологічний, екологічний, інформаційний та ін. Аспекти. Концепція “стійкого розвитку” як глобальна стратегія людства
- •75. Наука в контексті формування нової моделі світу сучасної цивілізації: цілісність і багатоманітність, діалог культур, інформаційний простір.
- •76. Техніка і технологія в системі культури. (Збірники: Философия техники в фрг.
- •77. Прогнози і перспективи розвитку сучасної цивілізації. (Тоффлер о. Третя хвиля // Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія. - к., 1996).
70. Проблема суб’єктів історії: особа, народні маси, класи, нації. (Хантингтон с. Столкновение цивилизаций).
Роль особистості в історії не є вирішальною, оскільки вона може впливати на хід історії, але не змінювати його. Роль видатної історичної особистості полягає не в зміні природного ходу речей, а в вмінні бачити далі, вирішувати завдання поставленні на чергу в результаті випереджального розумового розвитку суспільства, вказувати на нові суспільні потреби зумовлені випереджальним розвитком суспільних відносин. Історична особистість – виразник сподівань класу чи маси, які ще не зовсім ними усвідомленні. Вона своїми рішеннями, організаторською діяльністю допомагає класу, масам успішно вирішувати поставлені об'єктивним ходом історії завдання суспільного розвитку, прискорює ці рішення, а отже і розвиток суспільства, але не може змінити або скасувати закономірний хід історії.
Вплив особистості на хід історії залежить від того, наскільки чисельна та маса, яка йде за нею. Помилковою є установка на відсутність авторитетів. Жодна соціальна сила в історії не досягла панування, якщо вона не висувала своїх політичних вождів, здатних організувати рух і керувати нею.
Історична особистість не тільки повинна володіти певними визначними характеристиками, але і в суспільстві повинна виникнути потреба вирішення завдання, що потребує саме таких характеристик. Поява на історичній арені видатних особистостей готується об'єктивними обставинами, визріванням певних суспільних потреб, що з’являються в переломні періоди в розвитку країн і народів.
Несумісною з цим є практика культу особи, що полягає в нав'язуванні народу схиляння перед носіями влади, в приписування особистості здатності творити історію на свій розсуд, у перенесенні на особистість того, що є справою і заслугою народу. Культ особистості загрожує великими небезпеками і важкими наслідками, веде до помилок і руйнування законності, затухання ініціативи і соціальної творчості.
Кримський: роль монадної особистості (людина тотожна світові, випереджає теперішній час, особистість =культурі суспільства).
Народ є справжнім творцем історії. Якщо основу історії складає матеріальне виробництво, то відповідно основну роль в історії треба віддати тим, хто здійснює процес виробництва матеріальних благ, тобто простим людям, трудящим - народу. Народні маси - це перш за все трудящі маси даного товариства, а також ті класи та соціальні групи, які здатні вирішувати в дану епоху в даній країні прогресивні історичні завдання, мають спільність деяких інтересів з трудящими.
Хоч головна роль народних мас в матеріальному виробництві очевидна, можна заперечити, що важливу роль в науково-технічних відкриттях відіграють окремі талановиті особистості. Але умови для нових винаходів підготовлені саме сукупною працею народу, і тільки за умов застосування в широких масштабах, винаходи залишать слід в історії У сфері соціально-політичної вирішальна роль народних мас не є такою очевидною, але вона явно виявляється в переломні моменти історії, зокрема, в періоди соціальних революцій. В духовній сфері - народ - невичерпне джерело духовних цінностей. Тільки праця народу в матеріальному виробництві створює належну основу для творчості творців цінностей мистецтва, наукової та інших видів духовної діяльності. Народна творчість - джерело образів для художників, літераторів. Роль народних мас в історії зростає, що пов’язано зростанням чисельності мас, їхньої продуктивної сили, організованості і свідомості.
Класи виникли в період розкладання родового шару. Основна передумова: розвитку продуктивних сил і суспільного поділу праці. Цей розвиток привів до відокремлення землеробства від скотарства, а потім і ремесла від землеробства, до появи додаткового продукту і приватної власності, що й зумовило соціальну диференціацію людей, яка стала основою для формування класів. Сутність класу знаходиться в прямій залежності від того, яке місце він посідає в системі суспільного виробництва, в якому відношенні він перебуває до засобів виробництва. Матеріальне в-во є основою поділу суспільства на класи. Класи - великі групи людей, що розрізняються за місцем в історично визначеній системі суспільного в-ва, по їх відношенню до засобів в-ва, за способами одержання і розмірами тієї частки суспільного багатства, якою вони володіють. Протягом розвитку багатьох суспільно-економічних формацій відбувалася класова боротьба. Вона сприяла просуванню суспільства по шляху прогресу (повстання рабів, селянські повстання).
Розвиток матеріального виробництва призводить до того, що на зміну натуральному господарству приходить товарне виробництво, ліквідується економічна роздробленість, зміцнюються економічні та культурні зв'язки між народностями. Все це сприяло тому, що в період розвитку капіталістичних відносин з'явилася нова історична спільність людей - нація для якої поряд з іншими ознаками (загальна територія, мова, звичаї, традиції і т. д.), головним є спільний економічний простір, розвинена економіка і культура. Нації утворюються з багатьох або декількох народностей. Такі історичні спільності людей, як нації, відіграють велику роль у житті суспільства, коли вони гуртуються в ім'я певної мети. Хоча національно-визвольний рух виступає одним із потужних чинників суспільного прогресу, але він не тільки не відсуває на задній план боротьбу класів, але часто виступає в союзі з нею.
Хантингтон С. Столкновение цивилизаций
Основне джерело конфліктів – не ідеологія чи економіка, а культура; найбільш значущі конфлікти будуть розгоратись між націями та групами, що належать до різних цивілізацій (культурна спільність найвищого рангу, найбільш широкий рівень культурної ідентичності людей). Чому зіткнення цивілізацій не уникнути:1.відмінності між цивілізаціями найбільш суттєві (історія, мова, к-ра, традиц., реліг. – формувались століттями ) 2. Світ стає тісним, взаємодія між народами різних цив. посилюється, ріст цивілізаційної свідомості.3.Економ. і соц. зміни =>Розмивається ідентифікація людини з місцем проживання та націює-державою.4.Зростання самосвідомості через двояку роль Заходу (пік могучості=>повернення незахідних цив. до власних коренів)5.культурні особливості більш стійкі ніж економ і пол., складність компромісу.6. Посилення економ регіоналізму
