- •7. Давньоіндійська філософія: брахманізм, буддизм, індуїзм.
- •8. Філософія давнього Китаю: даосизм та конфуціанство.
- •9. Антична філософія: характерні риси та основні періоди розвитку. Діалектика Сократа. Порівняльний аналіз “західної” та “східної” філософських традицій.
- •10. Філософія Платона: теорія ідей, вчення про суспільство та державу (Платон. Государство // Платон. Соч.: в 3-х т.- т.3. – ч.І. – м., 1971).
- •12. Філософія Середньовіччя: теоцентризм, реалізм, номіналізм.
- •14. Особливості ф-ї Нового часу: емпіризм та раціоналізм. Проблема методу пізнання.
- •1616. Ф-я і.Канта: вчення про антиномії, теорія пізнання, етика.
- •20. Діалектика: її сутність та основні історичні форми. Діалектичний матеріалізм як історична форма діалектики.
- •21. Зародження філософських ідей в Київській Русі. (Іларіон Київський. Слово про закон і благодать // Історія філософії України. Хрестоматія. - к., 1993).
- •23. Києво-Могилянська Академія як осередок української і слов’янської культур.
- •25. Соціально-філософські мотиви в творчості т.Г.Шевченка та їх значення для розвитку національної самосвідомості.
- •26. Соціально-філософські погляди і.Франка. (Що таке поступ?)
- •27. Релігійна філософія XX ст. (п.Тейяр де Шарден, п.Тілліх, г.Марсель)
- •28. Антропологічний ренесанс в філософії хх ст. ( м. Шелер Положение человека в космосе. Проблема человека в Западной философии – м., 1989).
- •29. Людське існування як головна тема філософії екзистенціалізму. (ж.П. Сартр. “Экзистенциализм - это гуманизм.” )
- •30. Герменевтика: проблеми інтерпретації та розуміння, герменевтичне коло.
- •31. Комунікативна філософія: проблеми, представники, (Один з текстів к.Ясперса, м.Бубера, о.-ф.Больнова, ю.Хабермаса, к.-о.Апеля в роботі Ситниченко л. Першоджерела комунікативної філософії
- •32. Проблема буттяв історії філософії. Уявлення про структуру буття. Монізм, дуалізм, плюралізм.
- •33. Буття, субстанція, універсум. Еволюція уявлень про матерію. Атрибути матерії.
- •34. Діяльність як спосіб буття людини в світі. Структура і форми діяльності: предметно-практична, духовно-практична, духовно-теоретична. Поняття духовності.
- •35. Поняття культури. Культура як реалізація творчих сил людини (буття гуманізму). Культура і цивілізація. Масова культура та її роль в сучасному суспільстві.
- •36. Модерн і постмодерн. Основні риси філософії постмодерну (ж.Ліотар, ж.Дельоз)
- •37. Проблема свідомості. Свідоме, несвідоме, підсвідоме. Свідомість людини і психіка тварин. (Марксизм, фрейдизм, к.Юнг). Проблема ідеального.
- •38. Свідомість як суспільний феномен. Колективне несвідоме (концепція архетипів к.Юнга). Свідомість і мова. Національна мова і національна свідомість.
- •39. Філософські категорії, їх специфіка, функції, історичний характер (системи категорій Платона, Аристотеля, Канта, Гегеля).
- •40. Категорії рух, простір, час та їх світоглядне і методологічне значення.
- •42. Категорія “сутність” і “явище” та їх роль в науковому пізнанні.
- •43. Принципи детермінізму та індетермінізму. Категорії детермінації: причина і наслідок, необхідність і випадковість, умова і обумовлене.
- •Категорії форма і зміст, структура і елемент, система і функція. Структуралізм і постструктуралізм.
- •46. Співвідношення абстрактного і конкретного в пізнанні (г.Гегель „Кто мыслит абстрактно?”).
- •49. Поняття науки. Критерії наукового знання. Ідеали та норми наукового знання.
- •50. Поняття методології та наукового методу. Методи теоретичного та емпіричного рівнів пізнання.
- •51. Основні форми наукового пізнання: науковий факт, проблема, гіпотеза, концепція, теорія.
- •52. Наука і гуманізм. Етика вченого: проблеми, дискусії, їх розв’язок.
- •53. Особливості технічного пізнання. Наука, технологія, культура: проблеми гуманізації та соціальної відповідальності.
- •54. Класична, некласична та посткласична наука.
- •55. Філософія позитивізму. Постпозитивістське тлумачення науки. (Кун т. Структура научных революций. - м., 1977).
- •56. Соціальне буття як проблема. Філософія історії: специфіка, головні проблеми.
- •57. Проблема типологізації історії. Культура, цивілізація, формація, епоха. (м.Данилевський, к. Маркс, а. Тойнбі, о. Шпенглер, к. Ясперс).
- •58. . Поняття традиційного, індустріального та постіндустріального суспільства. Ідея інформаційного суспільства.
- •59. Суспільство і природа: єдність і відмінність. Екологічні та демографічні проблеми.
- •67. Громадянське суспільство і держава. Проблеми становлення громадянського суспільства в Україні.
- •68. Соціальна структура і соціальні відносини. Роль інтелігенції в суспільному розвитку. Проблема формування національної еліти.
- •69. Історичні форми людських спільнот. Етнос і нація. Особливості формування української нації. Національна ідея (Костомаров м.І. “Закон Божий”).
- •70. Проблема суб’єктів історії: особа, народні маси, класи, нації. (Хантингтон с. Столкновение цивилизаций).
- •71. Реформи і революції, війна і мир, конфлікти та консенсус як форми суспільних трансформацій.
- •72. Проблема сенсу та спрямованості історії. Основні концепції критеріїв суспільного розвитку. (Фукуяма ф. Конец истории?).
- •73. Людина як суб’єкт власного життя. Життєвий шлях людини: поняття, проблеми, цілісність. (Фромм э. Душа человека. – м., 1992).
- •74. Феномен сучасної глобалізації: економічний, технологічний, екологічний, інформаційний та ін. Аспекти. Концепція “стійкого розвитку” як глобальна стратегія людства
- •75. Наука в контексті формування нової моделі світу сучасної цивілізації: цілісність і багатоманітність, діалог культур, інформаційний простір.
- •76. Техніка і технологія в системі культури. (Збірники: Философия техники в фрг.
- •77. Прогнози і перспективи розвитку сучасної цивілізації. (Тоффлер о. Третя хвиля // Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія. - к., 1996).
36. Модерн і постмодерн. Основні риси філософії постмодерну (ж.Ліотар, ж.Дельоз)
I.Эпоха предмодерна (Прем) – средние века – что было до М, воплощение добра, свободы в христианской религии. Принцип: воля к вере, принцип христианского моноцентризма, т. е. мир и человек (Ч) есть образы Бога, Бог сотворил и мир и человека по своему образу и подобию. Авторитет религии выше разума, рациональности, научного знания. II.Далее наступает эпоха модерна (М) (от франц. “moderne” – современный, новый) Нового времени. Возникают новые принципы бытия. Ч отказывается от опоры на Бога, который гарантирует порядок в мире. Ницше: (новая тенденция) “Бог умер, Ч перестал нуждаться в Боге, опора Ч в самом себе – это время антропоцентризма (Ч в центре мира)”. Мысль – основание бытия человека в мире, творец мысли сам человек. Несомненным есть не бытие Бога, а собственное бытие Ч. По существу, в Новое время Ч попытался занять место Бога на земле. Здесь возникает ориентация на познание мира. Основной принцип – овладеть миром. Преобразование общественных отношений, природы во имя блага человека и самого человека. Мысль М – движение вперед, используя любые средства. Чернышевский: “Природа – не храм, а мастерская”. Для М разум есть условием единства я и мира. Разум стал определяющим во всех сферах жизни.
III. Приходит следующий этап – разочарование в разуме – это эпоха постмодерна (Пост). Представители: Хайдегер, Фрейд, Лиотар, Фейерабенд, Деррида, Делез. XX век – это бунт против разума. Лиотар делал доклад в Министерстве Просвещения Франции на тему просвещеня франц. культуры, где критиковал «универсализм» Просвещения. Пост -это отказ понимания бытия как неизменного, устойчивого, сущностного. Причины бунта – рационализм не охватывает специфику, многообразие человека, его чувств, переживаний. Отсюда гл. хар-ка Пост. – попытка изживания проектов модерна, ориентирующих чел-во на тотальное преобразование действ-ти на основе разума. XX век – это век конфронтаций мирового масштаба, технологич. катастроф, геноцида, экоцида, что подорвало веру Ч М в самого себя. В Пост. отсутствует единый центр и первопринцип, что отличает ее от модернистской. Признаются независимыми множество центров. Постмодерн отрицает веру как наперед заданную цель истории. Будущее в Пост непредсказуемо.
В работе Ж.Ф Лиотара «Состояние постмодерна» вхождение общества в постсовременный период философ связывает с процессами всеохватывающей информатизации, которые стали одной из причин изменения статуса знания и возникновения специфического постмодернистского видения мира. Лиотар считает, что пост. – это не расставание с разумом как таковым, а с метафизическим разумом, согласно с его модернистскими толкованиями, Пост – прорыв к вероятностному разуму.
Модерн звинувачується тут в найтяжких злочинах проти, людства. На нього покладається відповідальність, за всі світові катастрофи XX століття (починаючи від двох ситових війн і закінчуючи екоцидом, що наближається). Зазнали занепаду навіть такі одвічні очевидності, як "Істина", "Благо", "Обов'язок", "Краса". Акцентуючи увагу на цих катаклізмах епохи модерну, постмодерністи риторично запитують: хто ще є спроможним самовіддано вірити у всеблагого, всемогутнього Бога, берегти відданість системі святинь, ідеалів, цінностей модерну? Чи може хто-небудь сьогодні фанатично вірити у духовний поступ? Чи не підірвана віра у Розум, НТП, у велику мрію Просвітництва? Хто сьогодні вірить у можливість ціннісно-нейтральної науки, у те, що вона є безперечним благом? Хто сьогодні з абсолютною вірогідністю знає, що таке "гарне життя" і як досягти його? Хто сьогодні знає, як розв'язати глобальні проблеми, що дісталися нам у спадок від модерну: забруднення атмосфери, потепління планетарного клімату, вичерпання непоновлюваних енергоджерел, нуклеаризм, перенаселення планети, расизм, войовничий націоналізм, СНІД, проблеми збереження стабільності біосфери, антропосфери, сфери культури?
Наукові революції другої половини XX ст. — нелінійна, ймовірнісна, комп'ютерно-інформаційна, квантовопольова та ін. — кардинально перетворили фундаментальні основи не лише наук про природу, а й наук про людину, культуру, історію, мову. Вони спростували нарцисистські міфи модерну про унікальність, центральність, привілейованість становища нашого Всесвіту, нашого біологічного виду (Гомо сапіенс), нашої психіки "Доба Модерну" для до-ніцшевського періоду була добою безмежної, віри в реформасторську міць сил епохи Модерну : Природознавства, Техніки, Індустрії та Демократії.
Застереження, світового співтовариства, про те, що подальше здійснення "Проекту Модерну" невідворотно приведе людство до самознищення, - характерна особливість після-ніцшевського дискурсу про М. Людина постмодерну знає, що минуле здатне найнесподіванішим чином нагадати про себе, особливо у тих випадках, коли воно ігнорується. Саме тому вона вдивляється у майбутнє без самовпевненості модерністів, без їхньої волі до влади. Вона зустрічає це майбутнє з великою невпевненістю, розгубленістю, скепсисом. Для неї воно подібне до безодні, хаосу утопічних надій, мрій, сподівань, страхів, загроз. Таке бачення майбутнього, мабуть, є одним з найхарактерніших поглядів Пост, найвластивішим для нього сприйняттям теперішньої екзистенційної ситуації.
з конспекту:
Модерн |
Постмодерн |
Ориентирует на будущее |
Ориентир многосторонне, учит смотреть в прошлое |
Вера в мощь техники, индустрии и демократии, в разум |
Будущее непредсказуемо |
Язык универсальности |
Разрушение принципа универсального или всеобщего языка: «Никто не владеет целым». Пренебрежение к универсальным идеалам. |
Необходимость |
Культивир-ся случайность, имеет место ирония |
Иерархия |
Анархия |
|
Освобождение диктатуры всеобщего над индивидуальным |
|
Обсуждение проблем всегда конфликт интерпретаций |
|
Вводится пон. «дискурс» (с лат. –размышление, разумный) |
Гомогенность (однородное) |
Гетерогенность – разноголосое, многоуровневое, плюральное, кот. не организовано какими-л. законами. Отстаивает возможность многих начал. |
У Фуко «Дискурс» -диалог, ведётся посредством аргументов. Цель- выработать консенсусное, согласованное решение, поскольку мы живём в общем мире.
В известной работе «Состояние Постмодерна» (1979), Лиотар утверждает, что наш век с его постсовременным состоянием отмечен «скептицизмом по отношению к мета-нарративам». Эти «мета-нарративы» — часто «великие повествования» — являются грандиозными, крупномасштабными доктринами и философиями мира, типа исторического прогресса, познаваемости всего наукой, или возможности абсолютной свободы. Лиотар утверждает, что мы уже давно не верим, будто рассказы этого типа способны представить и вместить нас всех. Мы стали более бдительными к различению, разнообразию, несовместимости наших стремлений, верований и желаний, и по этой причине постсовременность характеризуется большим количеством микро-нарративов. Нарратив- изложение фактов, рассказ о доминирующих в культуре оснований. Вся история –смена разных нарративов. Нарративы могут нечто загонять в центр, а нечто на перифирию бытия.
