- •7. Давньоіндійська філософія: брахманізм, буддизм, індуїзм.
- •8. Філософія давнього Китаю: даосизм та конфуціанство.
- •9. Антична філософія: характерні риси та основні періоди розвитку. Діалектика Сократа. Порівняльний аналіз “західної” та “східної” філософських традицій.
- •10. Філософія Платона: теорія ідей, вчення про суспільство та державу (Платон. Государство // Платон. Соч.: в 3-х т.- т.3. – ч.І. – м., 1971).
- •12. Філософія Середньовіччя: теоцентризм, реалізм, номіналізм.
- •14. Особливості ф-ї Нового часу: емпіризм та раціоналізм. Проблема методу пізнання.
- •1616. Ф-я і.Канта: вчення про антиномії, теорія пізнання, етика.
- •20. Діалектика: її сутність та основні історичні форми. Діалектичний матеріалізм як історична форма діалектики.
- •21. Зародження філософських ідей в Київській Русі. (Іларіон Київський. Слово про закон і благодать // Історія філософії України. Хрестоматія. - к., 1993).
- •23. Києво-Могилянська Академія як осередок української і слов’янської культур.
- •25. Соціально-філософські мотиви в творчості т.Г.Шевченка та їх значення для розвитку національної самосвідомості.
- •26. Соціально-філософські погляди і.Франка. (Що таке поступ?)
- •27. Релігійна філософія XX ст. (п.Тейяр де Шарден, п.Тілліх, г.Марсель)
- •28. Антропологічний ренесанс в філософії хх ст. ( м. Шелер Положение человека в космосе. Проблема человека в Западной философии – м., 1989).
- •29. Людське існування як головна тема філософії екзистенціалізму. (ж.П. Сартр. “Экзистенциализм - это гуманизм.” )
- •30. Герменевтика: проблеми інтерпретації та розуміння, герменевтичне коло.
- •31. Комунікативна філософія: проблеми, представники, (Один з текстів к.Ясперса, м.Бубера, о.-ф.Больнова, ю.Хабермаса, к.-о.Апеля в роботі Ситниченко л. Першоджерела комунікативної філософії
- •32. Проблема буттяв історії філософії. Уявлення про структуру буття. Монізм, дуалізм, плюралізм.
- •33. Буття, субстанція, універсум. Еволюція уявлень про матерію. Атрибути матерії.
- •34. Діяльність як спосіб буття людини в світі. Структура і форми діяльності: предметно-практична, духовно-практична, духовно-теоретична. Поняття духовності.
- •35. Поняття культури. Культура як реалізація творчих сил людини (буття гуманізму). Культура і цивілізація. Масова культура та її роль в сучасному суспільстві.
- •36. Модерн і постмодерн. Основні риси філософії постмодерну (ж.Ліотар, ж.Дельоз)
- •37. Проблема свідомості. Свідоме, несвідоме, підсвідоме. Свідомість людини і психіка тварин. (Марксизм, фрейдизм, к.Юнг). Проблема ідеального.
- •38. Свідомість як суспільний феномен. Колективне несвідоме (концепція архетипів к.Юнга). Свідомість і мова. Національна мова і національна свідомість.
- •39. Філософські категорії, їх специфіка, функції, історичний характер (системи категорій Платона, Аристотеля, Канта, Гегеля).
- •40. Категорії рух, простір, час та їх світоглядне і методологічне значення.
- •42. Категорія “сутність” і “явище” та їх роль в науковому пізнанні.
- •43. Принципи детермінізму та індетермінізму. Категорії детермінації: причина і наслідок, необхідність і випадковість, умова і обумовлене.
- •Категорії форма і зміст, структура і елемент, система і функція. Структуралізм і постструктуралізм.
- •46. Співвідношення абстрактного і конкретного в пізнанні (г.Гегель „Кто мыслит абстрактно?”).
- •49. Поняття науки. Критерії наукового знання. Ідеали та норми наукового знання.
- •50. Поняття методології та наукового методу. Методи теоретичного та емпіричного рівнів пізнання.
- •51. Основні форми наукового пізнання: науковий факт, проблема, гіпотеза, концепція, теорія.
- •52. Наука і гуманізм. Етика вченого: проблеми, дискусії, їх розв’язок.
- •53. Особливості технічного пізнання. Наука, технологія, культура: проблеми гуманізації та соціальної відповідальності.
- •54. Класична, некласична та посткласична наука.
- •55. Філософія позитивізму. Постпозитивістське тлумачення науки. (Кун т. Структура научных революций. - м., 1977).
- •56. Соціальне буття як проблема. Філософія історії: специфіка, головні проблеми.
- •57. Проблема типологізації історії. Культура, цивілізація, формація, епоха. (м.Данилевський, к. Маркс, а. Тойнбі, о. Шпенглер, к. Ясперс).
- •58. . Поняття традиційного, індустріального та постіндустріального суспільства. Ідея інформаційного суспільства.
- •59. Суспільство і природа: єдність і відмінність. Екологічні та демографічні проблеми.
- •67. Громадянське суспільство і держава. Проблеми становлення громадянського суспільства в Україні.
- •68. Соціальна структура і соціальні відносини. Роль інтелігенції в суспільному розвитку. Проблема формування національної еліти.
- •69. Історичні форми людських спільнот. Етнос і нація. Особливості формування української нації. Національна ідея (Костомаров м.І. “Закон Божий”).
- •70. Проблема суб’єктів історії: особа, народні маси, класи, нації. (Хантингтон с. Столкновение цивилизаций).
- •71. Реформи і революції, війна і мир, конфлікти та консенсус як форми суспільних трансформацій.
- •72. Проблема сенсу та спрямованості історії. Основні концепції критеріїв суспільного розвитку. (Фукуяма ф. Конец истории?).
- •73. Людина як суб’єкт власного життя. Життєвий шлях людини: поняття, проблеми, цілісність. (Фромм э. Душа человека. – м., 1992).
- •74. Феномен сучасної глобалізації: економічний, технологічний, екологічний, інформаційний та ін. Аспекти. Концепція “стійкого розвитку” як глобальна стратегія людства
- •75. Наука в контексті формування нової моделі світу сучасної цивілізації: цілісність і багатоманітність, діалог культур, інформаційний простір.
- •76. Техніка і технологія в системі культури. (Збірники: Философия техники в фрг.
- •77. Прогнози і перспективи розвитку сучасної цивілізації. (Тоффлер о. Третя хвиля // Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія. - к., 1996).
51. Основні форми наукового пізнання: науковий факт, проблема, гіпотеза, концепція, теорія.
Застосування різноманітних методів наукового пізнання дає наукове - знання, але це знання виникає не відразу в готовому вигляді, а розвивається поступово в процесі пізнання в різних формах. Для наукового пізнання насамперед характерні такі форми, як емпіричний факт, проблема, ідея, гіпотеза, теорія.
Фундаментом усього знання в кожній науці є фактичний матеріал або конкретні факти. Фактом (від лат.: factum -здійснене, зроблене) називають подію, явище, процес, які мають місце в об'єктивній дійсності і є об'єктом дослідження. Факт -це речення, що фіксує емпіричне знання.
Установлення фактів, їх опис - початкова, найбільш проста, але дуже важлива форма, в якій виявляється наукове знання. Роль фактів у науковому пізнанні величезна. Як відзначав
У науковому пізнанні сукупність фактів утворює емпіричну основу для висування гіпотез і створення теорій. Завданням наукової теорії є описування фактів, їх пояснення, а також пророкування раніше невідомих фактів. Факти відіграють важливу роль у перевірці, підтвердженні і спростуванні теорій: відповідність фактам - одна із суттєвих вимог до наукових теорій. Розходження теорій з фактами розглядається як суттєвий недолік теоретичної системи знання.
Внаслідок наміру пояснити явище, знайти його причини виникає наукова проблема. Наукове дослідження завжди являє собою ланцюг прямуючих одна за одною проблем.
Проблема - це теоретичне або практичне запитання, яке потребує свого вирішення,, вивчення і дослідження,. У перекладі з грецької мови цей термін означає: перешкоди, складність, завдання.
Поштовхом до створення наукової проблеми є нові факти, що виникають на практиці; вони не вкладаються в існуючу систему знань і тому потребують для свого пояснення нових ідей.
Однією із важливих форм розвитку наукового знання є ідея. Ідеї, особливо нові і фундаментальні, відіграють у науці і техніці величезну роль. Добре відомо, які широкі горизонти відкриваються перед наукою у випадках, коли виникають несподівані і плідні ідеї.
Термін "ідеї" (від грец.jdйа - вид, образ) був вперше введений давньогрецькими філософами і використовується в різних значеннях в історії філософії. Матеріалістичні напрями в філософії розглядали ідеї як відображення дійсності. Демокріт, наприклад, називав ідеями атоми, що є неподільними формами, які осягаються в розумі. За ідеалістом Платоном, ідеї - це прообрази речей, чуттєвого світу, істинне буття. У середні віки вважалось, що Бог творить речі згідно зі своїми ідеями, які є ідеальними формами.
Таким чином, у науці ідеї виконують різну роль. Вони не тільки підсумовують досвід попереднього розвитку знання в тій або іншій галузі, а є підґрунтям, на якому знання синтезуються в деяку цілісну систему. Ідеї виконують роль активних евристичних принципів пояснення явищ, пошуків нових шляхів вирішення проблем.
Величезну роль у розвитку наукового знання відіграє така форма теоретичного мислення, як гіпотеза. Гіпотеза (від грец. зрухеуІт- основа, припущення) - це науково обгрунтоване припущення про існування явищ, про внутрішню структуру або функції явищ, про причини виникнення і розвиток явищ, вірогідність яких на сучасному етапі виробництва і науки не може бути перевірена й доведена. Гіпотеза являє собою форму імовірнісного знання, оскільки вона є таким висловлюванням, істинність і помилковість якого ще не встановлені.
Тісний, нерозривний зв'язок гіпотези, теорії, закону й практики розкривається в ході наукового дослідження. Теорія є найбільш розвинутою формою наукового пізнання.
Теорія - це система узагальненого знання, основних наукових ідей, законів і принципів, які відображають певну частину навколишнього світу, а також матеріальну й духовну діяльність людей. Термін "теорія" використовується в широкому значенні. Дуже часто під теорією розуміють людське пізнання взагалі, на відміну від практики, або в сукупності вірогідних знань, на відміну від гіпотези, а часом просто як сукупність суджень у тій чи іншій сфері пізнання. Термін "наукова теорія" використовується і в більш вузькому розумінні - як сукупність понять і суджень щодо деякої предметної сфери, об'єднаних у єдину істинну, вірогідну систему знань за допомогою певних логічних принципів.
Концепція - визначений спосіб розуміння, трактування якого-небудь предмета, явища, процесу, основна точка зору на чи предмет явище, що керує ідея для їхнього систематичного висвітлення. Термін "концепція" уживається також для позначення ведучого задуму, конструктивного принципу в науковому, художньому, технічному, політичному й ін. видах діяльності.
