- •7. Давньоіндійська філософія: брахманізм, буддизм, індуїзм.
- •8. Філософія давнього Китаю: даосизм та конфуціанство.
- •9. Антична філософія: характерні риси та основні періоди розвитку. Діалектика Сократа. Порівняльний аналіз “західної” та “східної” філософських традицій.
- •10. Філософія Платона: теорія ідей, вчення про суспільство та державу (Платон. Государство // Платон. Соч.: в 3-х т.- т.3. – ч.І. – м., 1971).
- •12. Філософія Середньовіччя: теоцентризм, реалізм, номіналізм.
- •14. Особливості ф-ї Нового часу: емпіризм та раціоналізм. Проблема методу пізнання.
- •1616. Ф-я і.Канта: вчення про антиномії, теорія пізнання, етика.
- •20. Діалектика: її сутність та основні історичні форми. Діалектичний матеріалізм як історична форма діалектики.
- •21. Зародження філософських ідей в Київській Русі. (Іларіон Київський. Слово про закон і благодать // Історія філософії України. Хрестоматія. - к., 1993).
- •23. Києво-Могилянська Академія як осередок української і слов’янської культур.
- •25. Соціально-філософські мотиви в творчості т.Г.Шевченка та їх значення для розвитку національної самосвідомості.
- •26. Соціально-філософські погляди і.Франка. (Що таке поступ?)
- •27. Релігійна філософія XX ст. (п.Тейяр де Шарден, п.Тілліх, г.Марсель)
- •28. Антропологічний ренесанс в філософії хх ст. ( м. Шелер Положение человека в космосе. Проблема человека в Западной философии – м., 1989).
- •29. Людське існування як головна тема філософії екзистенціалізму. (ж.П. Сартр. “Экзистенциализм - это гуманизм.” )
- •30. Герменевтика: проблеми інтерпретації та розуміння, герменевтичне коло.
- •31. Комунікативна філософія: проблеми, представники, (Один з текстів к.Ясперса, м.Бубера, о.-ф.Больнова, ю.Хабермаса, к.-о.Апеля в роботі Ситниченко л. Першоджерела комунікативної філософії
- •32. Проблема буттяв історії філософії. Уявлення про структуру буття. Монізм, дуалізм, плюралізм.
- •33. Буття, субстанція, універсум. Еволюція уявлень про матерію. Атрибути матерії.
- •34. Діяльність як спосіб буття людини в світі. Структура і форми діяльності: предметно-практична, духовно-практична, духовно-теоретична. Поняття духовності.
- •35. Поняття культури. Культура як реалізація творчих сил людини (буття гуманізму). Культура і цивілізація. Масова культура та її роль в сучасному суспільстві.
- •36. Модерн і постмодерн. Основні риси філософії постмодерну (ж.Ліотар, ж.Дельоз)
- •37. Проблема свідомості. Свідоме, несвідоме, підсвідоме. Свідомість людини і психіка тварин. (Марксизм, фрейдизм, к.Юнг). Проблема ідеального.
- •38. Свідомість як суспільний феномен. Колективне несвідоме (концепція архетипів к.Юнга). Свідомість і мова. Національна мова і національна свідомість.
- •39. Філософські категорії, їх специфіка, функції, історичний характер (системи категорій Платона, Аристотеля, Канта, Гегеля).
- •40. Категорії рух, простір, час та їх світоглядне і методологічне значення.
- •42. Категорія “сутність” і “явище” та їх роль в науковому пізнанні.
- •43. Принципи детермінізму та індетермінізму. Категорії детермінації: причина і наслідок, необхідність і випадковість, умова і обумовлене.
- •Категорії форма і зміст, структура і елемент, система і функція. Структуралізм і постструктуралізм.
- •46. Співвідношення абстрактного і конкретного в пізнанні (г.Гегель „Кто мыслит абстрактно?”).
- •49. Поняття науки. Критерії наукового знання. Ідеали та норми наукового знання.
- •50. Поняття методології та наукового методу. Методи теоретичного та емпіричного рівнів пізнання.
- •51. Основні форми наукового пізнання: науковий факт, проблема, гіпотеза, концепція, теорія.
- •52. Наука і гуманізм. Етика вченого: проблеми, дискусії, їх розв’язок.
- •53. Особливості технічного пізнання. Наука, технологія, культура: проблеми гуманізації та соціальної відповідальності.
- •54. Класична, некласична та посткласична наука.
- •55. Філософія позитивізму. Постпозитивістське тлумачення науки. (Кун т. Структура научных революций. - м., 1977).
- •56. Соціальне буття як проблема. Філософія історії: специфіка, головні проблеми.
- •57. Проблема типологізації історії. Культура, цивілізація, формація, епоха. (м.Данилевський, к. Маркс, а. Тойнбі, о. Шпенглер, к. Ясперс).
- •58. . Поняття традиційного, індустріального та постіндустріального суспільства. Ідея інформаційного суспільства.
- •59. Суспільство і природа: єдність і відмінність. Екологічні та демографічні проблеми.
- •67. Громадянське суспільство і держава. Проблеми становлення громадянського суспільства в Україні.
- •68. Соціальна структура і соціальні відносини. Роль інтелігенції в суспільному розвитку. Проблема формування національної еліти.
- •69. Історичні форми людських спільнот. Етнос і нація. Особливості формування української нації. Національна ідея (Костомаров м.І. “Закон Божий”).
- •70. Проблема суб’єктів історії: особа, народні маси, класи, нації. (Хантингтон с. Столкновение цивилизаций).
- •71. Реформи і революції, війна і мир, конфлікти та консенсус як форми суспільних трансформацій.
- •72. Проблема сенсу та спрямованості історії. Основні концепції критеріїв суспільного розвитку. (Фукуяма ф. Конец истории?).
- •73. Людина як суб’єкт власного життя. Життєвий шлях людини: поняття, проблеми, цілісність. (Фромм э. Душа человека. – м., 1992).
- •74. Феномен сучасної глобалізації: економічний, технологічний, екологічний, інформаційний та ін. Аспекти. Концепція “стійкого розвитку” як глобальна стратегія людства
- •75. Наука в контексті формування нової моделі світу сучасної цивілізації: цілісність і багатоманітність, діалог культур, інформаційний простір.
- •76. Техніка і технологія в системі культури. (Збірники: Философия техники в фрг.
- •77. Прогнози і перспективи розвитку сучасної цивілізації. (Тоффлер о. Третя хвиля // Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія. - к., 1996).
73. Людина як суб’єкт власного життя. Життєвий шлях людини: поняття, проблеми, цілісність. (Фромм э. Душа человека. – м., 1992).
Життєвий шлях людини –індивід. шлях, протягом якого формується особистість, її життєва історія, біографія. Життєвий шлях людини — це поетапне засвоєння (адекватне чи неадекватне) людиною суспільних зв'язків і відносин, процес, який або визначає розвиток особистості, або призводить до її деградації, зумовлює дійсну чи уявну самореалізацію. Детермінується суспільством і вільним вибором людини. Слід розрізняти поняття «Життєвий шлях людини» і поняття «доля». Останнє використовується щодо неживих предметів та історичних подій, часто характеризує ще невідоме майбутнє, коли існують альтернативи розвитку явища і є змога вибору між реальними можливостями. Термін «Життєвий шлях людини» вживається, коли йдеться про певні (остаточні чи попередні) підсумки життя.
Раціоналістична традиція вважає критерієм цінності життєвого шляху людини суспільну цінність самореалізації індивіда в найважливіших видах соціальної діяльності, насамперед у праці. З погляду ірраціоналізму («філософія життя», екзистенціалізм), сенс полягає у послідовному відчутті самого процесу індивідуального життя. В історичному дослідженні життєвого шляху людини. є безпосереднім предметом такого жанру, як біографія, яка не може бути зведена тільки до зовнішніх подій у розвитку людини, а повинна враховувати і своєрідність її внутрішнього життя.
Людина остільки є особистістю, оскільки має свою історію. В цій історії виникають “події” – вузлові моменти, тобто поворотні етапи Ж.ш.л., коли прийняття того авбо ін. рішення на певному відрізку Ж.ш.л. визначає його дальше становлення. Ж.ш.л. в кожній сусп. економ. формації притаманний свій зміст, він залежить також від класової наежності особи, від пануючої ідеології тощо. Ж.ш.л. був здавна предметом уваги філософів, учених, митців. Він визначався, тлуцмачився і оцінювався як такий, що, проходячи стадії виникнення, становлення, завершується небуттям (Конфуцій, Плутарх, Лукрецій Кар, Августін, Кардано та ін.) Ж.ш.л. визначається також через характер і послідовність змін, певну оцінку певну оцінку подій на ген. лінії цього життя. Плідні ідеї щодо Ж.ш.л. були сформульовані в епоху Відродження, в 17 ст. та Просвітництві. В найбільш завершеній формі вони знайшли відображення у “Феноменології” духу Гегеля. Інший значний аспект дослідження Ж.ш.л. виявився в розробці принципу його індивідуалізації, який досліджувався у напрямі становлення неповторної особистості (зокрема через її творчу діяльність). Вивчалася також типологія життєвого щляху особистості. Ідея Ж.ш.л. так чи інакше розроблялась багатьма течіями філософії і психології 19-20 ст.
Гол. напрями цієї розробки Ж.ш.л. 1) визначення ідеального завершеного циклу як критерію реальної оцінки шляху та засобів його оптимізації (теорія ортобіозу І.І.Мечникова); 2) визначення перспективного і ретраспективного компонентів його цілосності в єдності його реальних та ідеальних відтворень (пригадуваннгя і спогади, мрії та плани щодо майбутнього); 3) встановлення його етапів, зокрема на грунті зміни, вдосконалення життєвих і світоглядних установок: усвідомлдення життєвого призначення, боротьба за його здійсення, корекція життєвого жляху у зв’язку із засобами і формою усвідомлення особистістю його смислу (переживання буття, подвижницьке служіння людству, самопожертва, творчий ентузіазм тощо). Життєвий і творчий шлях людини виступають в єдності як зміст людського буття.
Життя –суттєва ознака біол. та сусп. форм руху матерії.
Фромм. Душа человека.
В данной работе мы рассмотрим взгляды Э.Фромма на природу человека изложенные в его труде Душа человека. Ее способность к добру и злу.
Одни полагают, что люди — это овцы, другие считают их хищными волками. Обе стороны могут привести аргументы в пользу своей точки зрения. Тот, кто считает людей овцами, может указать хотя бы на то, что они с легкостью выполняют приказы других людей, даже в ущерб себе. Человек с сильными убеждениями, пренебрегающий воздействием толпы, скорее исключение, чем правило.
Однако Фромм тут же замечает, что если большинство людей — овцы, то почему они ведут жизнь, которая этому полностью противоречит? История человечества написана кровью. Тираны были не одиноки, они располагали тысячами других людей, которые умерщвляли и пытали, делая это не просто с желанием, но даже с удовольствием.
Фромм находит этому явлению объяснение, которое заключается в том, что меньшинство волков живет бок о бок с большинством овец. Волки хотят убивать, овцы хотят делать то, что им приказывают. Волки заставляют овец убивать и душить, а те поступают так не потому, что это доставляет им радость, а потому, что они хотят подчиняться. Кроме того, чтобы побудить большинство овец действовать, как волки, убийцы должны придумать истории о правоте своего дела, о защите свободы, которая якобы находится в опасности.
Этот ответ звучит убедительно, но и после него у Э.Фромма остается много сомнений, и он ставит следующий вопрос: Не означает ли он, что существуют как бы две человеческие расы — волки и овцы? И дальше: если это не свойственно их природе, то почему овцы с такой легкостью соблазняются поведением волков, когда насилие представлено в качестве их священной обязанности?
Развитие христианства шло иначе. По мере становления христианской веры появилась точка зрения, согласно которой неповиновение Адама было грехом, причем настолько тяжким, что он погубил природу самого Адама и всех его потомков. Теперь человек не мог больше собственными силами освободиться от этой порочности. Только акт божьей милости, появление Христа, умершего за людей, может уничтожить эту порочность и спасти тех, кто уверует в него.
Мыслители Ренессанса, а позднее Просвещения отважились на заметный шаг в противоположном направлении. Последние утверждали, что все зло в человеке является лишь следствием внешних обстоятельств, и потому в действительности у человека нет возможности выбора. Они полагали, что необходимо лишь изменить обстоятельства, из которых произрастает зло, тогда изначальное добро в человеке проявится почти автоматически. Эта точка зрения повлияла также на мышление Маркса и его последователей.
Моральное банкротство Запада, начавшееся с первой мировой войны и приведшее через Гитлера и Сталина, через Ковентри и Хиросиму к нынешней подготовке всеобщего уничтожения, наоборот, повлияло на то, что снова стала усиленно подчеркиваться склонность человека к дурному. По существу, это была здоровая реакция на недооценку врожденной склонности человека творить зло.
Фромм видит опасность в том, что чувство бессилия, охватывающее сегодня как интеллигента, так и среднего человека, может привести к тому, что они усвоят новую версию порочности и первородного греха и используют ее для рационализации взгляда, согласно которому война неизбежна как следствие деструктивности человеческой природы.
Не стоит, однако, думать, что Фромм, обладающий длительным опытом практикующего психоаналитика, может недооценивать деструктивных сил в человеке. Фромм делает следующий вывод: главной опасностью для человечества является не изверг или садист, а нормальный человек, наделенный необычайной властью.
В результате своих теоретических исследований, Фромм приходит к следующим выводам:
1. Зло — это специфический человеческий феномен. Во зле человек теряет сам себя при трагической попытке освободится от тяжести своего человеческого бытия.
2. Степени зла соответствует степень регрессии. Наибольшим злом являются те побуждения, которые направлены против жизни: любовь к мертвому; инцестуально-симбиозные устремления возвратиться в лоно матери, к земле, к неорганическому; нарциссическое самопожертвование, которое делает человека врагом жизни именно потому, что он не может покинуть тюрьму своего собственного «Я»
3. Зло также существует и в меньшей степени, что соответствует и меньшей регрессии. В таком случае речь идет о дефиците любви, разума, о недостатке интереса и нехватке мужества.
4. Человек склонен идти назад и вперед, иначе говоря, он склонен к добру и злу. Когда обе склонности еще находятся в равновесии, он свободен выбирать, если предположить, что он может осознать свою ситуацию и способен к серьезным усилиям. Однако если его сердце ожесточилось до такой степени, что его склонности больше не уравновешены, он больше не свободен в выборе.
5. Вплоть до точки, в которой у него больше нет свободы выбора, человек ответствен за свои действия. Но ответственность является только этическим постулатом, и часто речь идет лишь о рационализации желания авторитарных инстанций иметь возможность наказать человека.
Мы должны на деле достичь осознания самих себя, чтобы иметь возможность выбрать добро, но это самосознание не поможет нам, если мы потеряли способность быть до глубины души взволнованными бедой другого человеческого существа, дружеским взглядом, пением птиц и свежей зеленью травы. Если человек равнодушен к жизни, то больше нет надежды, что он выберет добро.
