34. Діяльність як спосіб буття людини в світі. Структура і форми діяльності: предметно-практична, духовно-практична, духовно-теоретична. Поняття духовності.

Діяльність – це взаємодія з об'єктивним світом суспільної людини. Д.-це спосіб ствердження людини в світі. Вона є єдністю матеріально-перетворюючого та духовного начал. Без неї неможливе існування людини. .Людина є суб’єктом діяльності і як субєкт має насамперед діяти і мислити.

Структура людської діяльності

Мета – це суб’єктивний образ бажаного результату, це ідея, програма, ідеологія.

Людина в своїй меті є невільною, вона підкоряється своім потребам, інтересам, а в засобах – вільна, вона сама їх створює, їх немає в природі. Засоби приватні і суспільні. Людська діяльність діє через принцип зворотного зв’язку, не лінійна, весь час проявляється нова мета, інтереси, засоби, потреби.

Види діяльності: учбова, науково-дослідницька, продуктивна-репродуктивна, творча-диструктивна, практична та духовна, фізична та розумова, моральна-аморальна, законна-незаконна, колективна-індивідуальна, активна-пасивна і т.д.

Основною фундаментальною формою діяльності людини є труд.

Сфери діяльності: трудова, освітня, споживча, громадська, ігрова, політична.

Праця в одних країнах більшою мірою, в інших – меншою мірою є ще відчуженою, тобто, виступає як самостійна суспільна сила, що панує над робітниками. Відчуження праці призводить до відчуження людини, її способу життя, до стандартизації, уніфікації, до перетворення індивіда на соціального манекена. В умовах відчуження людина знеособлена, позбавлена надійного середовища, у якому б вона змогла виявити свою індивідуальність, самоутвердитись, реалізувати свої творчі потенції, за цих обставин спостерігається пасивне ставлення особистості до назрілих суспільних проблем.

Здатності людини(Л):1- створити образ предмета; 2- пізнати світ і виразити через систему понять; 3- створити предмет. Завдяки діяльності людина поборола початкову тотожність з природою і піднялася над нею, набувши надприродного статусу і форми свого буття.

1 – дух-практ. діяль. - створення ідеальних образів. Підтримка існуючих сформованих стандартів і норм спілкування, традицій і т.д. (релігія, міфологія, мистецтво, худож. деят., норми права, норми моралі, створ. цінності - на образному мисленні). Образи містять у собі нові елементи, що не містяться в наявній дійсності і дійсність повинна підтягтися до цих образів. Ця дійсність дає орієнтир на сенс життя - не знання, а зміст.

2 - дух.-теоретич. діяльність - науково-дослідна - направл. не на створення образів, а на світ, на саму дійсність. Пізнати світ і виразити мовою науки. Тут працює система понять. Сюди також відноситься літературознавство, худож. критика і т.д. Теоретич. знання виступає у формі теорії, концепції. Теоретич. знання виступає у формі рефлексії, коли розгяд. і робить предметом саме себе. Філос. відноситься до духовно-теоретичної діяльності, і має характеристики 1. Вона і 1 і 2 - вона над цим.

3 - Предм.-практич. деят. - у ній реалізуються мети, ідеї, ідеали, знання і т.д. у ході матеріально-предметного перетворення. Це: а) матеріальне виробництво - створення знарядь праці, засобів праці, предм. використ.; б) социально-преобразоват. деятельн. - революції, реформи, зміна произв. відносин і т.д.; в) воспитательно-педагогич. деятельн.-зміна самої Л.; г) управлінська. административн. деят. - організація социальн. систем, їх совершенств. і т.д. Обробка природи людьми і людей людьми - через два поняття: опредмеч і розпредмеч. - це взаимод. S-O. Опредмечення - створюючи предметний світ, ми опредмечиваем знання, культуру - це перехід знань, ідей, образів у буття предметів, форму предм., форми материальн. і дух. культури.

Розпредмечення - перехід предметності світу культури в живий процес, тобто в життя суб'єкта, освоєння суб'єктом предметних форм - педагогічна деят. і т.п. Культура - результат предм-практ. діяльності, це опредмечивание, що виражає рівень зрілості суспільства, спосіб самостверження Л у світі. Про суспільство в цілому говорять по самим значним досягненням.

Діяльністю людина перетворює природу і створює свій особливий світ – культуру. Діяльність є засобом формування соціального як культурного середовища життя людини. Мистецтво і мораль, наука і віра, цінності і норми як суспільні явища утворюють окрему галузь людської діяльності – духовне виробництво.

Поняття духовності

Духовність (Д) – основа людського буття, котра створює смисли. Смисл Д – вибір пріоритетів, смислу власного буття. Це здійснення того, що не знаходить свого прояву природним чином, поєднання ладу світу і буття і саморозбудови людини, що містить цілі існування.

Д – це те , що протиставлене поняттям матеріальне і природне. Це керуюча основа буття, нематеріальна активність людей (традиція, культура), як безперечна, смислова наповненість. Дві сторони Д об'єктивна: не пов'язана з людиною; суб'єктивна : дух людини.

Серед носіїв ідеї первинності духовного начала в суспільному бутті – Платон (говорить , що тіло – це темниця душі , душа – духовна цілісність , після смерті душа летить до Бога),Фіхте, Гегель, Сковорода (духовне вчення – вчення про серце), які говорили, що означальною ознакою людської діяльності є її усвідомленість і одухотвореність.

Єдність матеріального і духовного – це єдність душі і тіла або духовний характер і водночас матеріальний вираз в культурі

Основні виміри дух. життя: істина, добро, красота.

Економічні надбання в суспільстві залежать передусім від духовних якостей людини. Розумним машинам потрібен розумний робітник. Саме духовна криза спричиняє деструктивні процеси в його економічних структурах.

Д – спосіб, яким людина переводить всезагальні людські цінності в індивідуально особистісні орієнтири діяльності (в свої поступки).

Постійно-діючим джерелом духовності індивіда є людська культура, ті духовні надбання людства , які створювались протягом тисячоліть попередніми поколіннями (мистецтво, філософія, мораль, наука, релігія).

Духовно-практичні форми духовності: світогляд, переконання, вірування, сподівання. Аналіз духовності здійснюється під кутом зору суспільної свідомості і індивідуальної свідомості . Індивідуальна свідомість - це духовний світ окремих людей і суспільна свідомість – свідомість, яка виражає інтереси класів , груп і суспільства у цілому. Хоч суспільна свідомість може існувати тільки в діяльності людини, але воно має відносну самостійність. Форми суспільної свідомості – наука , мистецтво, мораль і т.д. –не зводяться до індивідуальної свідомості.