- •7. Давньоіндійська філософія: брахманізм, буддизм, індуїзм.
- •8. Філософія давнього Китаю: даосизм та конфуціанство.
- •9. Антична філософія: характерні риси та основні періоди розвитку. Діалектика Сократа. Порівняльний аналіз “західної” та “східної” філософських традицій.
- •10. Філософія Платона: теорія ідей, вчення про суспільство та державу (Платон. Государство // Платон. Соч.: в 3-х т.- т.3. – ч.І. – м., 1971).
- •12. Філософія Середньовіччя: теоцентризм, реалізм, номіналізм.
- •14. Особливості ф-ї Нового часу: емпіризм та раціоналізм. Проблема методу пізнання.
- •1616. Ф-я і.Канта: вчення про антиномії, теорія пізнання, етика.
- •20. Діалектика: її сутність та основні історичні форми. Діалектичний матеріалізм як історична форма діалектики.
- •21. Зародження філософських ідей в Київській Русі. (Іларіон Київський. Слово про закон і благодать // Історія філософії України. Хрестоматія. - к., 1993).
- •23. Києво-Могилянська Академія як осередок української і слов’янської культур.
- •25. Соціально-філософські мотиви в творчості т.Г.Шевченка та їх значення для розвитку національної самосвідомості.
- •26. Соціально-філософські погляди і.Франка. (Що таке поступ?)
- •27. Релігійна філософія XX ст. (п.Тейяр де Шарден, п.Тілліх, г.Марсель)
- •28. Антропологічний ренесанс в філософії хх ст. ( м. Шелер Положение человека в космосе. Проблема человека в Западной философии – м., 1989).
- •29. Людське існування як головна тема філософії екзистенціалізму. (ж.П. Сартр. “Экзистенциализм - это гуманизм.” )
- •30. Герменевтика: проблеми інтерпретації та розуміння, герменевтичне коло.
- •31. Комунікативна філософія: проблеми, представники, (Один з текстів к.Ясперса, м.Бубера, о.-ф.Больнова, ю.Хабермаса, к.-о.Апеля в роботі Ситниченко л. Першоджерела комунікативної філософії
- •32. Проблема буттяв історії філософії. Уявлення про структуру буття. Монізм, дуалізм, плюралізм.
- •33. Буття, субстанція, універсум. Еволюція уявлень про матерію. Атрибути матерії.
- •34. Діяльність як спосіб буття людини в світі. Структура і форми діяльності: предметно-практична, духовно-практична, духовно-теоретична. Поняття духовності.
- •35. Поняття культури. Культура як реалізація творчих сил людини (буття гуманізму). Культура і цивілізація. Масова культура та її роль в сучасному суспільстві.
- •36. Модерн і постмодерн. Основні риси філософії постмодерну (ж.Ліотар, ж.Дельоз)
- •37. Проблема свідомості. Свідоме, несвідоме, підсвідоме. Свідомість людини і психіка тварин. (Марксизм, фрейдизм, к.Юнг). Проблема ідеального.
- •38. Свідомість як суспільний феномен. Колективне несвідоме (концепція архетипів к.Юнга). Свідомість і мова. Національна мова і національна свідомість.
- •39. Філософські категорії, їх специфіка, функції, історичний характер (системи категорій Платона, Аристотеля, Канта, Гегеля).
- •40. Категорії рух, простір, час та їх світоглядне і методологічне значення.
- •42. Категорія “сутність” і “явище” та їх роль в науковому пізнанні.
- •43. Принципи детермінізму та індетермінізму. Категорії детермінації: причина і наслідок, необхідність і випадковість, умова і обумовлене.
- •Категорії форма і зміст, структура і елемент, система і функція. Структуралізм і постструктуралізм.
- •46. Співвідношення абстрактного і конкретного в пізнанні (г.Гегель „Кто мыслит абстрактно?”).
- •49. Поняття науки. Критерії наукового знання. Ідеали та норми наукового знання.
- •50. Поняття методології та наукового методу. Методи теоретичного та емпіричного рівнів пізнання.
- •51. Основні форми наукового пізнання: науковий факт, проблема, гіпотеза, концепція, теорія.
- •52. Наука і гуманізм. Етика вченого: проблеми, дискусії, їх розв’язок.
- •53. Особливості технічного пізнання. Наука, технологія, культура: проблеми гуманізації та соціальної відповідальності.
- •54. Класична, некласична та посткласична наука.
- •55. Філософія позитивізму. Постпозитивістське тлумачення науки. (Кун т. Структура научных революций. - м., 1977).
- •56. Соціальне буття як проблема. Філософія історії: специфіка, головні проблеми.
- •57. Проблема типологізації історії. Культура, цивілізація, формація, епоха. (м.Данилевський, к. Маркс, а. Тойнбі, о. Шпенглер, к. Ясперс).
- •58. . Поняття традиційного, індустріального та постіндустріального суспільства. Ідея інформаційного суспільства.
- •59. Суспільство і природа: єдність і відмінність. Екологічні та демографічні проблеми.
- •67. Громадянське суспільство і держава. Проблеми становлення громадянського суспільства в Україні.
- •68. Соціальна структура і соціальні відносини. Роль інтелігенції в суспільному розвитку. Проблема формування національної еліти.
- •69. Історичні форми людських спільнот. Етнос і нація. Особливості формування української нації. Національна ідея (Костомаров м.І. “Закон Божий”).
- •70. Проблема суб’єктів історії: особа, народні маси, класи, нації. (Хантингтон с. Столкновение цивилизаций).
- •71. Реформи і революції, війна і мир, конфлікти та консенсус як форми суспільних трансформацій.
- •72. Проблема сенсу та спрямованості історії. Основні концепції критеріїв суспільного розвитку. (Фукуяма ф. Конец истории?).
- •73. Людина як суб’єкт власного життя. Життєвий шлях людини: поняття, проблеми, цілісність. (Фромм э. Душа человека. – м., 1992).
- •74. Феномен сучасної глобалізації: економічний, технологічний, екологічний, інформаційний та ін. Аспекти. Концепція “стійкого розвитку” як глобальна стратегія людства
- •75. Наука в контексті формування нової моделі світу сучасної цивілізації: цілісність і багатоманітність, діалог культур, інформаційний простір.
- •76. Техніка і технологія в системі культури. (Збірники: Философия техники в фрг.
- •77. Прогнози і перспективи розвитку сучасної цивілізації. (Тоффлер о. Третя хвиля // Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія. - к., 1996).
55. Філософія позитивізму. Постпозитивістське тлумачення науки. (Кун т. Структура научных революций. - м., 1977).
Отцами-основателями позитивизма есть Огюст Конт, Герберт Спенсер, Джон Миль. В основе понимания позитивизма лежат проблемы взаимоотношения философии и науки. В развитии позитивизма прошел ряд стадий. В развитии прошел ряд стадий: позитивизм (П.) 19 в. Из лона философии начали появляться новые науки и начинало считаться, что философия она себя исчерпала. На тот момент философия потеряла статус матери всех наук. Лозунг позитивистов – наука сама себе философия. Наука может указать определить факты. Но не должна их пояснять. Конт считает, что поиск причин недоступен и бессмысленный. Наука должна отвечать на вопрос КАК, а не на вопрос ПОЧЕМУ? О.Конт выделяет этапы развития человеческого знания: - теологический (доминирует философия и религия); - метафизический (доминирует философия); - позитивный (доминирует наука). Позитивное знание у Конта опирается на опыт и эксперимент, т.е. является позитивным и имеет ценность. Положительной стороной позитивизма является то, что оно требует проверки любого знания через эксперимент или опытным путём. Если знание не может быть проверено оно считается абстрактным. Негативной стороной является отказ от решения мировоззренческих проблем бытия человека. На рубеже 19-20 вв. возникает такое направление развития позитивизма как империокритецизм (критика опыта) или махизм (основатель Мах). Произошёл некоторый возврат к метафизике и философии. Усиливалась роль теоретических исследований. Практика научного познания не могла быть объяснена с позиции махизма. В 1-й пол. 20 в. П. превращается в неопозитивизм. Позитивизм начал всё больше акцентировать внимание на вопросах научного познания. 2 направления: а) логический позитивизм (Р. Карнат, Г. Рейхенбах). б) философия лингвистического анализа (Витгенштейн). Задачи логических позитивистов: устранить из науки все псевдопроблемы (то, что лишено смысла; построить идеальные логические модели идеальных логических рассуждений. (Этот вопрос я отвечала на семинаре.)
Во 2-й половине 20 в. Переходит в постпозитивизм или философию науки. Неопозитивизм и постпозитивизм являются не столько научными направлениями, как берут на себя решение частных задач науки. Начало постпозитивизма положила работа Куна "Структура научных революций" 1962. По Томасу Куну существует парадигма, которая определяет способ существования реальности, которую изучает наука. Смена, ломка этой парадигмы и есть научная революция. Но это не новое понятие, до этого тоже об этом говорили, что ломка парадигмы это науч. революция. Новое у Куна это структура науч. револ. В структуре он выделял: - метафизические части парадигмы (понимал под этим некторые философско-мировозренческие идеи); -ценности; - символические обобщения; - образцы решения задач. Развитие науки, по Куну, - это скачкообразный, революционный процесс, сущность которого выражается в смене парадигм, дисциплинарных матриц. На каждом конкретном историческом отрезке в рамках сообщества складывается определенная парадигма. Развитие науки какой-то период идет в рамках данной парадигмы: накапливается эмпирический материал, обрабатываются данные, совершенствуются методики. Это период так называемой нормальной науки. Однако со временем парадигма как определенный стиль мышления расшатывается и рано или поздно наступает кризис основных понятий в науке. Переход к новой парадигме, кроме рациональных доводов, всегда есть волевой акт. Кун выдвинул этапы развития науки: Спокойный. Революционный (переходный). Революционный этап - переход от одной парадигмы к другой.
